12/02/2008 | Андронік Кармелюк

З приводу 75-річчя Голодомору

Шлях України до власного пізнання штучного голоду 1932-33 років – довгий і складний. Всі зусилля, спрямовані на з’ясування суті й механізму організування Голодомору та донесення світові цієї, колись лукаво схованої правди, кульмінували в низці заходів, що проходили в Україні та поза нею. Найважливішими з ним стали Міжнародний форум «Народ мій завжди буде» в Києві, освячення Меморіалу загиблим та Зверненням Президента до українського народу в роковини Голодомору . Все це відбувалося в супроводі числених інших заходів – презентацій книжок, відкриття виставок, демонстрації фільмів, виконання реквіємів . Заходи переконливо засвідчили: українська нація домоглася глибокої і конкретної солідарності з боку міжнародної громадськості. З другого боку наша нація поступово відновлює свою історичну пам’ять , віддає шану, демонструє світові гідність, єдність і врешті рішучість у знесенні ідолів минулого. Україна й українці, яко держава, віддали дань «нашій Правді»( у Шевченковому означенні), яка водночас стала й данню «світовій Правді». Росія, на жаль і на шкоду собі, не скористалася таким унікальним шансом відкритися очищаючій силі правди.
Не знаю, чи це звичайний випадок, а чи щасливий збіг обставин, але на відзначення Голодомору наклалися три різні, але дуже символічні події.

Спочатку, 21 листопада ми відзначали свято св.Архистратига Михаїла, небесного покровителя України й Києва, яке символізує перемогу правди і добра над силами зла. На 22 листопада припадає початок Помаранчевої революції, яка нас наблизила ще на великий крок до свободи й утвердження людської та національної гідності українців. І по-третє, дуже символічно що , в суботу, коли в Києві та по всій Україні проходили заходи на вшанування жертв Голодомору, небо покрило нашу землею сніговою пеленою – не тільки в природі падав сніг, а й наших душах сніжило, немовби мільйони невинно убитих українців зійшли того дня на землю засвідчити їхню присутність у нашій свідомості. У той день нас було не тільки демографічнио скорочених 46,5 млн, але разом із померлими від голодового катування – нас було цього дня всі 60 мільйонів, а, може, й більше.

Відтепер ми вже не самі з нашим народним горем, з нами сьогодні солідаризується широка світова громадськість в особах науковців, журналістів, політиків. Вони поділяють наші твердження, що українська нація, державність якої по-насильницькому була знищена, стала об’єктом жахливого антилюдськогю експерименту, що його здійснювали відкриті богоборці, грабіжники-колективізатори й червоні русифікатори.

Серед книжок, які були презентовані до 75-річчя Голодомору, особливу увагу привертає збірник «Голодомор в Україні 1932-1933» який є 7-мим томом у серії «Польща й Україна у 30-40их рр. Х ст.». Він містить невідомі документи з архівів спеціальних служб. Це - товстий фоліянт на 1.200 сторінок, що містить, головно, повідомлення польських дипломатів, які в той період працювали в Україні. Відзначимо, що серед знімків є рідкісна фотографія львівського студента М.Лемика на засіданні варшавського суду, де його судять за вбивство працівника радянського консульства у Львові. Він вчинив це з ініціятиви ОУН на знак протесту українців проти політики геноциду Москви та проти тодішньої байдужості Заходу стосовно цієї нечуваної трагедії. Названий збірник є результатом співпраці архівістів України та інститутів національної пам’яті Польщі й України.

Особисті свідчення та документація, аргументований аналіз історичних, економічних та юридичних обставин, які стосуються причин і наслідків Голодомору – це той шлях, по якому тепер повиннен розвиватися процес дослідження і визначення складної природи Голодомору. Цьому завданню допоможе «Біла книга. Національна і соціяльна політика совєтів на службі московського імперіялізму» Романа Бжеського. Праця, написана в 40-их воєнних роках і вперше надрукована 1948 в Німеччині, не отримала того резонансу, на який вона заслуговувала. Вона є гостро актуальною й понині. Поки що підготовлено кілька сигнальних примірників «Білої книги», яка вийде стараннями УВС ім.Ю.Липи і яка, ми впевнені, стимулюватиме дослідження справжньої природи російського комунізму.

Голодомор – жахлива за своєю суттю подія світового маштабу. Це буде темою вічною, в тому – тема широкого національного та й міжнародного виміру. Але Голодомор також дає стимул для особистісного й духовного осмислення цієї події, що безсумнівно збагачує наше внутрішнє життя. Вже кілька років, в ці листопадові дні, члени молодіжної організації СУМ у Тернополі проводять акцію «Сопричастя» і закликають усіх приєднуватися до них. Організатори акції пропонують протягом цілих 33 годин свідомо жити під гаслом «Піст. Молитва. Добра справа.» Акція знаходить з кожним роком дедалі більше прихильників і до речі не тільки в Україні, але завдяки інтернету й закордоном.

За Президента В.Ющенка стало гарною традицією розпочинати усі державні акти спільною молитвою в древньому, державотворному соборі св.Софії. Цим разом молитву за душі закатованих голодом проголошували першоієрархи традиційних Українських Церков та інших конфесій. Молитву в соборі очолив Патріярх Філарет, тоді коли чин посвячення Меморіялу на вул.І.Мазепи здійснив митрополит Володимир Сабодан, предстоятель УПЦ МК, який напередодні в офіційному зверненні приєднався до визнання Голодомору актом геноциду. Будемо сподіватися, що це не тактичний хід, а усвідомлений крок до становлення цієї вітки Української Церкви Київської традиції дедалі більше автентично українською і народною. Адже мільйони вірних УПЦ МП теж брали участь у Помаранчевій революції й ототожнюють себе з ідеалами української свободи та гідності, вони мають право мати рідних пастирів, які не переклеслюють власний народ, є разом з народом.

Але, на мою думку, не менш важливе значення для нас мав, у сенсі врочистого світського обряду на високому державному й світовому рівні, Міжнародний форум «Народ мій завжли буде». Він проходив у національній опері за участі найвищої представницької державної, дипломатичної, наукової та громадської авдиторії. Дуже вдала й вражаюча сценографія, з документальним відеопоказом та сучасним музичним обрамленням, створила гідний фон для виступів президентів, міністрів і політиків. У виступах не прозвучало жодних дисонансів, домінував тон визнання Голодомору 1932-33 років одним із найжахливіших злочинів комуністів, свідомо виконаним над тілом української, політично поневоленої нації. Був запланований, але на жаль не дочекався запрошення на виступ надзвичайний і повноважний посол України, проф.В.Василенко. А жаль, бо саме проф.В.Василенко є автором найвдалішої, бо науково обгрунтованої юридичної оцінки геноцидної природи Голодомору 32-33 років. Теза його виступу така: Голодомор стався тому, що Україна втратила державність і в ній запанувала ворожа українській нації влада, яка була підпорядкована кремлівському керівництву ( повний текст цього виступу можна прочитати: www/unian.net/news/print/php?id=28681).

Виступи на Міжнародному форумі пронизувала солідарність всіх присутніх керівників держав та урядів з цим нечуваним горем української нації. Не тільки Прибалтійсько-Чорноморського простору, а й ЄС та особливо приязної нам Канади. Ця солідарність базується на спільному гіркому історичному досвіді, якого зазнала більшість держав Центральної і Східної Європи від російського панування на їх територіях. Тобто можна з певністю стверджувати що нині формується спільна центрально-європейська пам’ять про злочини комуністів, які були вчинені у державах Прибалтики, у Катині, в Україні, у Східному Берліні, у Будапешті 1956 та Празі 1968 років тощо. Відповідальність за ці злочини не можна номінально скласти тільки на Сталіна і його кліку, тут для більш всеохопної оцінки потрібен інший підхід. У виробленні такої оцінки напевно будуть дуже корисними юристи, історики, економісти та інші фахівці.

Відтворюючи довгу історію боротьби українців та міжнародної спільноти за визнання факту штучного голоду 1932-33 років, зазвичай наголошують на заслугах двох видатних американських науковців - Роберта Конквеста й Джеймса Мейса. Дійсно, їхня заслуга незаперечна і значна, а їх громадянська позиція є, поза всяким сумнівом, мужня, особливо враховуючи те , що під тиском Москви у науковому та інформаційному світі було накладено жорстке табу стосовно всього українського. Але при тому ми чомусь забуваємо наголосити, що ініціяторами, т.зв. spiritus movens у всіх цих зусиллях зібрати свідчення, задокументувати здочини комуністів проти української нації й влаштувати міжнародний трибунал були все ж самі українці – представники політичної еміграції в США та Канаді, організовані у громадських структурах УККА, КУК та Світовому конгресі вільних українців. Це саме вони, йдучи за покликом свого національного сумління і солідаризуючись з поневоленими своїми земляками в тюрмі народів СССР, підняли це питання, озвучили його на громадських форумах, а на зібрані всією громадою кошти вони прилучали до цієї справи відомих, названих і неназваних, науковців, юристів і політиків. Саме в результаті цього й було покликано до життя Міжнародну комісію з відомих юристів та Американську конгресову комісію. Звіт останньої комісії з юридичним та політичним висновком Конгресу СШ був опублікований у трьох томах і відразу після проголошення незалежності переданий тодішньому Президентові Л.Кравчукові та спікерові І.Плющеві. На жаль, ці документи лягли – дослівно мовлячи – на дно (у підвал) Верховної Ради України. До речі ці документи з нагоди 75-річчя Голодомору нині перевидано за сприяння посольства США в Україні.

До Києва для участі у всіх заходах прибула численна представницька делегація світового українства, яку очолили Президент СКУ Є.Чолій з Канади та керівник Міжнародного координаційного комітету для відзначення Голодомору при СКУ С.Романів з Австралії. Слід вказати на результат успішньої кількалітньої співпраці, спільного з органами влади України планування та проведення міжнародних акцій, що проходили під гаслом «Україна пам’ятає – Світ визнає!». Вони втілилися в навколосвітній ході символічної «Свічки пам’яті”, а відтак й воскового «Свічада моління», що його виготовило Братство українських бджоларів. Співпраця і солідарність України й світового українства на такому високому та ефективному рівні – це також нова і, сподіваємося, обнадійлива сторінка у наших взаєминах та відстоюванні інтересів та іміджу Україну у світі.

Вчасне закінчення робіт щодо Меморіялу пам’яті жертв Голодомору, його посвячення і виголошення біля його стіп під нескінченним снігопадом «Звернення до українського народу» Президента В.Ющенка, всенародна акція «Засвіти свічку» - такий був завершальний акорд цьогорічного дня жалоби за убитими жертвами Голодомору. Треба підкреслити й відзначити на цьому місці солідну, вперту та послідовну роботу, яку виконала т.зв.гуманістина група міністрів і наближених до Президента В.Ющенка осіб. Маємо на увазі, для прикладу, віце- прем’єра з гуманітарних питань І.Васюника, міністра культури і туризму В.Вовкуна (завдяки йому почали зникати пам’ятники червоним катам України), міністра закордонних справ В.Огризка і його дипломатів, в.о. Голови СБУ В.Наливайченка, Анатолія Гайдамаку – відомого художника-монументаліста й автора проєкту першої фази Меморіялу, який згодом має доповнюватися музейним центром, де будуть документально «увіковічнені» всі злочини комуністів від 1921 до 1991 років.

Пам’ятати трагічні події власної історії та змагатися за визнання злочинів проти людства міжнародною громадськістю – це ніяка не «гуманітарна війна», як про це тенденційно пише керівництво «Партії регіонів» і про що злісно та єхидно сичать деякі опоненти, на зразок Дмитра Табачника. Навпаки, це – дорога до віднайдення себе самого, до відродження національної ідентичності українців (або навпаки: до визначення себе по боці вічно вчорашніх плентачів за привидом зниклої імперії). У визнанні Голодомору геноцидом грунтується наше природне і Богом дане право на державне самовизначення, що у свою чергу стає невід’ємною складовою новітньої національної ідеї українців. У цьому лежить також ключ, який назавжди визначатиме природу та інтенсивність міждержавних стосуків з нашими сусідами, як західними так і східними. Західні й південні сусіди щодо цього вже визначилися. А заклики нарешті перестати «переписувати спільну історію» свідчать про невідмерлі імперські апетити колись червоних, а нині газпромівських кремлівців та їхніх ідейних бизнюків в Україні.

Врочистості 22 листопада становлять певний етап в історії пізнання правди про Голодомор і визнання його світом як злочин проти людства, який не підлягає задавненню. Тепер потрібно продовжити нашу спільну ходу по цьому шляху. Очікуємо зрушення в документальній частині дослідження на тему Голодомору і перенесення її в компетентну юридичну площину. Ця тема має стати також предметом освітньо-виховних програм. Громадськість очікує офіційних підсумків пройденого етапу і плекає надії, що невдовзі, після грунтовних консультацій, буде оприлюдений новий меморандум про співпрацю офіційного Києва з представниками Світового конресу українців про чергові плани спільних дій.

Коли умовно поділити кількість фізичних жертв колективізації й Голодомору за певний час – берімо цифру 4,5 млн, яку назвав в.о. Голови УІНП І.Юхновський – на 356 днів року, то для того, щоб відспівати за один день одну українську душу, яка сконала від голоду 1932-33 років, нам знадобиться приблизно 12.300 днів, аби поручити їх душі Божій опіці. Саме таким є реальний, а не символічний, вимір голодової трагедії України, який фактично перевищує будь які межі звичайного людського уявлення.
На закінчення, радимо звернути увагу на появу видання : «Біла книга. Національна і соціяльна політика совєтів на службі московського імперіялізму. На основі автентичних урядових совєтських даних» - Київ 1948-2008, Роман Бжеський. Автор демонструє, як в інтересах московської імперії кремлівська верхівка цілеспрямовано гнобила, визискувала й винищувала поневолені нею народи.