Дзен
12/17/2008 | Олександр Северин
Коаліції нема. Ніколи не було. І бути не може.
Депутат Ярослав Сухий мені не друг. Але істина – все рівно є дорожчою. І то – незрівняно.
Як повідомляють обізнані1, цей регіональний нардеп 17-го листопада з багатостраждальної трибуни Верховної Ради (котру дуже хочеться називати Вєрховним Совєтом постійного скликання) сказав, що відповідно до ст.83 Конституції України, мовляв, до складу коаліції депутатських фракцій "входить більшість депутатів від конституційного складу Верховної ради".
"Що тут ще не зрозуміло? – обурювався далі депутат Сухий, - Більшість від конституційного складу. До складу коаліції входить більшість. Що ще не зрозуміло? Покажіть підписи ново-старих коаліціантів! Інакше уряд нелегітимний і сьогодні він узурповано займає свої місця на Грушевського".
Для пана регіонала у мене є дві новини – одна хороша, інша погана. Не маючи змоги оперативно попитати у нього самого, з якої починати, буду добрим, яко House M.D. і почну з поганої – він помиляється.
За частиною шостою ст.83 політреформованої Конституції України "у Верховній Раді України за результатами виборів на основі узгодження політичних позицій (чесне слово, так і написано, про дерибан ні слова – О.С.) формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України".
Рішенням від 17.09.08 №16-рп/2008 Конституційний Суд України пояснив: "Конституція України визначила суб'єктів формування коаліції депутатських фракцій – депутатські фракції…До складу коаліції фракцій входять фракції, які за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій сформували коаліцію фракцій. Словосполучення "коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України", що міститься у ст.83 Конституції України, слід розуміти як сформоване на встановлених Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України засадах об'єднання за результатами виборів кількох фракцій, кількість народних депутатів в яких становить більшість від конституційного складу Верховної Ради України, які (фракції) на основі узгодження політичних позицій погодилися на спільну парламентську діяльність".
Я люблю критикувати КСУ, але тут я, по-перше, співчуваю йому, що доводиться тлумачити псевдоправову політреформенну каламуть, а по-друге – він правий. "Коаліція фракцій" коаліцією фракцій і є. Скільки нардепів підписалися під угодою, скільки не підписалося – "до лямпи", важлива їхня кількість у "коаліцієутворюючих" (перепрошую за слово) фракціях.
При тому "непідписанти" не можуть учинити "коаліціантам" підступну бяку шляхом виходу з відповідної нелюбої їм фракції – і навіть не тому, що за підпунктом шостим п.2 ст.81 Конституції України "вихід народного депутата України зі складу [такої] фракції" є підставою дострокового припинення депутатських повноважень – зовсім ні. Теоретично, такі гідні поваги самураї могли б знайтися. А тому що за рішенням КСУ №12-рп від 25.06.05:
а) визнано неконституційними положення ст.13 Закону України "Про статус народного депутата України" щодо права нардепа вільно виходити зі складу депутатської фракції, а також не входити до жодної депутатської фракції;
б) пояснено, що відповідно до частини четвертої того самого Закону "народний депутат зобов'язаний перебувати у фракції тієї політичної партії (виборчого блоку), за списком якої він був обраний народним депутатом";
в) пояснено, що "вихід народного депутата зі складу фракції партії (блоку) – це у встановленому законом порядку припинення народним депутатом україни свого перебування у складі зареєтрованої фракції партії (блоку), за списком якої він був обраний народним депутатом". А позаяк на сьогодні жодним законом такий порядок не встановлено, то "не хочеш – мусиш".
Відтак, скільки депутатоодиниць поставили свої закарлюки під відповідною (до речі, цікаво – відповідною чому?) угодою чи ще інде - у контексті не важить анітрохи. Марнота.
Але (і в цьому полягає обіцяна друга – хороша – новина для депутата Сухого) – коаліції все рівно нема.
За частиною дев'ятою статті 83 Конституції "засади формування, організації діяльности та припинення діяльности коаліції депутатських фракцій у Верховної Раді України встановлюються Конституцією України та (не "або" – О.С.) Регламентом Верховної Ради України".
За частиною п'ятою цієї ж статті взагалі всенький <9>"порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та (не "або" – О.С.) Регламентом Верховної Ради України".
За пунктом 21 частини першої ст.92 Конституції України "виключно законами України визначаються…організація і порядок діяльности Верховної Ради України, статус народних депутатів України".
За частиною другою ст.19 Конституції України "органи державної влади (відтак, у т.ч. і ВРУ як орган законодавчої влади – О.С.)…зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України".
За частиною другою ст.6 Конституції України "органи законодавчої…влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України".
Нагадаю також, що відповідно до рішення КСУ №16-рп/2008 від 17.09.08, коаліція розуміється як щось, "сформоване на встановлених Конституцією України та (не "або" – О.С.) Регламентом Верховної Ради України…"
І при всьому цьому "тимчасовий Регламент Верховної Ради України", проголосований нардепами 19.09.08 законом не є. Нема регламенту у формі закону = нема легітимної коаліції. Крапка.
І cаме тут ми підходимо до третьої новини. Вона не для депутата Сухого. Вона радше для всіх нас. І я не казатиму, добра вона чи погана. Дзен не може бути добрим чи поганим. Дзен – це дзен. У тій практиці є такий коан (задачка для досягнення саторі, себто просвітлення) – "як звучить плескання однієї долоні?". То, перефразовуючи, чим є влада, котра "уповноважила" себе сама?
Коаліції не тільки нема – її ніколи не було.
Верховна Рада України ніколи не формувала жодної легітимної коаліції, бо ніколи не діяла на підставі регламенту-закону – адже такого регламенту не було ніколи.
Рішеннями №4-рп/2008 від 01.04.08 та тим самим №16-рп/2008 від 17.09.08 Конституційний Суд України визнавав неконституційними дві цидулки під назвою "регламент", прийняті Радою не-законами, саме через їхню не-законність.
КСУ, зокрема, ствердив:
- "регламент…має прийматися виключно як закон…за встановленою Конституцією України процедурою його розгляду, ухвалення і набрання чинности",
- "оскільки [тимчасовий] регламент не є законом, то його норми не можуть вважатися законодавчим врегулюванням засад формування, організації діяльности та припинення діяльности коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України",
- "перелік питань, що мають регулюватися виключно законами, передбачений цією [частиною першою ст.92 Конституції] нормою, має імперативний характер, а це означає, що всі рішення щодо них повинні прийматися у формі закону. До них, зокрема, належать організація і порядок діяльности Верховної Ради України".
Жодної легітимної коаліції взагалі не може бути до набрання чинности регламентом ВРУ, прийнятим у формі закону і підписаним, відповідно, Президентом України (чи не у лякливому небажанні узгоджувати текст з главою держави і ховається причина, через яку "покоління" нардепів ухиляються від реалізації конституційної норми?).
І більш того – Верховна Рада України ніколи з 1996 року – не маючи законного регламенту - не діяла законно. Іншими словами, "вони", на мій погляд, просто узурпували владу2, вчинивши системне порушення Конституції і народного суверенітету.
Можу ще додати – з тієї ж причини (крім інших) не було легітимної "політреформи" і нема її легітимних наслідків. Президент України є (подобається це комусь чи ні) найлегітимнішим інститутом влади – попри те, що закон про вибори Президента приймавсь не за регламентом-законом – Президента обрано прямим волевиявленням народу і він діє на підставі Конституції.
Втім, напевно, такі корифеї юриспруденції як, скажімо, Віктор Медведчук чи то Андрій Портнов мають (чи вдають що мають) з цього приводу іншу думку. Чию визнати слушною – вибір кожного. Можу підказати: кожному - свою власну, перед тим її сформувавши.
Правду взагалі казати легко і приємно. Але в цьому випадку виникає логічне і непросте запитання – що робити?
Визнати за фактом, чи домагатися скасування всіх актів ВРУ як неправових, навіть якби це було так саме легко як казати правду - значить руйнувати державу. Їншої держави в українців нема, тож державу, на мій (і, слава Богу, не лише на мій) погляд, треба не руйнувати, а опановувати. Повертати собі.
Автор з великим задоволенням прямо закликав би до повалення цього ладу, бо не може бути закликом до повалення конституційного ладу заклик до повалення ладу, котрий не є конституційним за визначенням. Однак від самих закликів лади не повалюються, а безвідповідальні заклики робити те, що не робиш сам і не знаєш як добре зробити - завжди були, є і будуть в очах порядних людей провокацією.
Я б дуже хотів на цьому місці викласти простий, чіткий і ефективний механізм дії. Українського чину. Але не маю. Всі ж заклики до чогось без зазначення конкретного механізму досягнення мети – "слова, слова, слова". Пусте.
Знаю одне - "вони" не мають права на владу над нами, "вони" її вишахраювали, поцупили, "стирили", "прихватизували" і послідовно роблять спадковою, занапащуючи Україну. Повторюся - не є українською традицією робити вигляд що йде дощ, коли тобі плюють в очі, а "стокгольмський синдром"3 – то все ж таки стан нездоров'я. А держава, котра функціонує у позаправовий спосіб, потребує невідкладної інтенсивної терапії, хоча б тому, що інакше колись оперативне втручання їй можуть зробити у кліниці по-сусідству. Дуже специфічне і дуже болісне.
"Влада" – це не якась трансцедентна сила.
Влада у цивілізованому західному розумінні – лише суспільно-корисна функція, котрою, відповідно до закону, тимчасово наділяються волею народу на певний термін під певну відповідальність певні функціонери.
Влада у тутешній візантійсько-совковій практиці – це купка персонажів, котрі, спираючись на хамську силу сумнівного походження грошей, себе з владою ототожнюють - поза законом і понад законом.
Мені приємно написати, що ми відберемо в них владу, ставлячись до них за дуже відомим багатьом з них принципом "не вір, не бійся, не проси". Ми щось придумаємо.
Олександр Северин, к.ю.н.
****
1 http://pravda.com.ua/news/2008/12/17/86250.htm
2 За рішенням КСУ №6-рп від 05.10.05 "узурпація державної влади означає неконституційне або незаконне захоплення органами державної влади…їх посадовими особами…тощо. Гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема, закріплені Конституцією України…положення, згідно з яким органи державної влади…,їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України".
3. Про "стокгольмський синдром" – тут: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%BE%D0%BA%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%B8%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%BC
Депутат Ярослав Сухий мені не друг. Але істина – все рівно є дорожчою. І то – незрівняно.
Як повідомляють обізнані1, цей регіональний нардеп 17-го листопада з багатостраждальної трибуни Верховної Ради (котру дуже хочеться називати Вєрховним Совєтом постійного скликання) сказав, що відповідно до ст.83 Конституції України, мовляв, до складу коаліції депутатських фракцій "входить більшість депутатів від конституційного складу Верховної ради".
"Що тут ще не зрозуміло? – обурювався далі депутат Сухий, - Більшість від конституційного складу. До складу коаліції входить більшість. Що ще не зрозуміло? Покажіть підписи ново-старих коаліціантів! Інакше уряд нелегітимний і сьогодні він узурповано займає свої місця на Грушевського".
Для пана регіонала у мене є дві новини – одна хороша, інша погана. Не маючи змоги оперативно попитати у нього самого, з якої починати, буду добрим, яко House M.D. і почну з поганої – він помиляється.
За частиною шостою ст.83 політреформованої Конституції України "у Верховній Раді України за результатами виборів на основі узгодження політичних позицій (чесне слово, так і написано, про дерибан ні слова – О.С.) формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України".
Рішенням від 17.09.08 №16-рп/2008 Конституційний Суд України пояснив: "Конституція України визначила суб'єктів формування коаліції депутатських фракцій – депутатські фракції…До складу коаліції фракцій входять фракції, які за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій сформували коаліцію фракцій. Словосполучення "коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України", що міститься у ст.83 Конституції України, слід розуміти як сформоване на встановлених Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України засадах об'єднання за результатами виборів кількох фракцій, кількість народних депутатів в яких становить більшість від конституційного складу Верховної Ради України, які (фракції) на основі узгодження політичних позицій погодилися на спільну парламентську діяльність".
Я люблю критикувати КСУ, але тут я, по-перше, співчуваю йому, що доводиться тлумачити псевдоправову політреформенну каламуть, а по-друге – він правий. "Коаліція фракцій" коаліцією фракцій і є. Скільки нардепів підписалися під угодою, скільки не підписалося – "до лямпи", важлива їхня кількість у "коаліцієутворюючих" (перепрошую за слово) фракціях.
При тому "непідписанти" не можуть учинити "коаліціантам" підступну бяку шляхом виходу з відповідної нелюбої їм фракції – і навіть не тому, що за підпунктом шостим п.2 ст.81 Конституції України "вихід народного депутата України зі складу [такої] фракції" є підставою дострокового припинення депутатських повноважень – зовсім ні. Теоретично, такі гідні поваги самураї могли б знайтися. А тому що за рішенням КСУ №12-рп від 25.06.05:
а) визнано неконституційними положення ст.13 Закону України "Про статус народного депутата України" щодо права нардепа вільно виходити зі складу депутатської фракції, а також не входити до жодної депутатської фракції;
б) пояснено, що відповідно до частини четвертої того самого Закону "народний депутат зобов'язаний перебувати у фракції тієї політичної партії (виборчого блоку), за списком якої він був обраний народним депутатом";
в) пояснено, що "вихід народного депутата зі складу фракції партії (блоку) – це у встановленому законом порядку припинення народним депутатом україни свого перебування у складі зареєтрованої фракції партії (блоку), за списком якої він був обраний народним депутатом". А позаяк на сьогодні жодним законом такий порядок не встановлено, то "не хочеш – мусиш".
Відтак, скільки депутатоодиниць поставили свої закарлюки під відповідною (до речі, цікаво – відповідною чому?) угодою чи ще інде - у контексті не важить анітрохи. Марнота.
Але (і в цьому полягає обіцяна друга – хороша – новина для депутата Сухого) – коаліції все рівно нема.
За частиною дев'ятою статті 83 Конституції "засади формування, організації діяльности та припинення діяльности коаліції депутатських фракцій у Верховної Раді України встановлюються Конституцією України та (не "або" – О.С.) Регламентом Верховної Ради України".
За частиною п'ятою цієї ж статті взагалі всенький <9>"порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та (не "або" – О.С.) Регламентом Верховної Ради України".
За пунктом 21 частини першої ст.92 Конституції України "виключно законами України визначаються…організація і порядок діяльности Верховної Ради України, статус народних депутатів України".
За частиною другою ст.19 Конституції України "органи державної влади (відтак, у т.ч. і ВРУ як орган законодавчої влади – О.С.)…зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України".
За частиною другою ст.6 Конституції України "органи законодавчої…влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України".
Нагадаю також, що відповідно до рішення КСУ №16-рп/2008 від 17.09.08, коаліція розуміється як щось, "сформоване на встановлених Конституцією України та (не "або" – О.С.) Регламентом Верховної Ради України…"
І при всьому цьому "тимчасовий Регламент Верховної Ради України", проголосований нардепами 19.09.08 законом не є. Нема регламенту у формі закону = нема легітимної коаліції. Крапка.
І cаме тут ми підходимо до третьої новини. Вона не для депутата Сухого. Вона радше для всіх нас. І я не казатиму, добра вона чи погана. Дзен не може бути добрим чи поганим. Дзен – це дзен. У тій практиці є такий коан (задачка для досягнення саторі, себто просвітлення) – "як звучить плескання однієї долоні?". То, перефразовуючи, чим є влада, котра "уповноважила" себе сама?
Коаліції не тільки нема – її ніколи не було.
Верховна Рада України ніколи не формувала жодної легітимної коаліції, бо ніколи не діяла на підставі регламенту-закону – адже такого регламенту не було ніколи.
Рішеннями №4-рп/2008 від 01.04.08 та тим самим №16-рп/2008 від 17.09.08 Конституційний Суд України визнавав неконституційними дві цидулки під назвою "регламент", прийняті Радою не-законами, саме через їхню не-законність.
КСУ, зокрема, ствердив:
- "регламент…має прийматися виключно як закон…за встановленою Конституцією України процедурою його розгляду, ухвалення і набрання чинности",
- "оскільки [тимчасовий] регламент не є законом, то його норми не можуть вважатися законодавчим врегулюванням засад формування, організації діяльности та припинення діяльности коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України",
- "перелік питань, що мають регулюватися виключно законами, передбачений цією [частиною першою ст.92 Конституції] нормою, має імперативний характер, а це означає, що всі рішення щодо них повинні прийматися у формі закону. До них, зокрема, належать організація і порядок діяльности Верховної Ради України".
Жодної легітимної коаліції взагалі не може бути до набрання чинности регламентом ВРУ, прийнятим у формі закону і підписаним, відповідно, Президентом України (чи не у лякливому небажанні узгоджувати текст з главою держави і ховається причина, через яку "покоління" нардепів ухиляються від реалізації конституційної норми?).
І більш того – Верховна Рада України ніколи з 1996 року – не маючи законного регламенту - не діяла законно. Іншими словами, "вони", на мій погляд, просто узурпували владу2, вчинивши системне порушення Конституції і народного суверенітету.
Можу ще додати – з тієї ж причини (крім інших) не було легітимної "політреформи" і нема її легітимних наслідків. Президент України є (подобається це комусь чи ні) найлегітимнішим інститутом влади – попри те, що закон про вибори Президента приймавсь не за регламентом-законом – Президента обрано прямим волевиявленням народу і він діє на підставі Конституції.
Втім, напевно, такі корифеї юриспруденції як, скажімо, Віктор Медведчук чи то Андрій Портнов мають (чи вдають що мають) з цього приводу іншу думку. Чию визнати слушною – вибір кожного. Можу підказати: кожному - свою власну, перед тим її сформувавши.
Правду взагалі казати легко і приємно. Але в цьому випадку виникає логічне і непросте запитання – що робити?
Визнати за фактом, чи домагатися скасування всіх актів ВРУ як неправових, навіть якби це було так саме легко як казати правду - значить руйнувати державу. Їншої держави в українців нема, тож державу, на мій (і, слава Богу, не лише на мій) погляд, треба не руйнувати, а опановувати. Повертати собі.
Автор з великим задоволенням прямо закликав би до повалення цього ладу, бо не може бути закликом до повалення конституційного ладу заклик до повалення ладу, котрий не є конституційним за визначенням. Однак від самих закликів лади не повалюються, а безвідповідальні заклики робити те, що не робиш сам і не знаєш як добре зробити - завжди були, є і будуть в очах порядних людей провокацією.
Я б дуже хотів на цьому місці викласти простий, чіткий і ефективний механізм дії. Українського чину. Але не маю. Всі ж заклики до чогось без зазначення конкретного механізму досягнення мети – "слова, слова, слова". Пусте.
Знаю одне - "вони" не мають права на владу над нами, "вони" її вишахраювали, поцупили, "стирили", "прихватизували" і послідовно роблять спадковою, занапащуючи Україну. Повторюся - не є українською традицією робити вигляд що йде дощ, коли тобі плюють в очі, а "стокгольмський синдром"3 – то все ж таки стан нездоров'я. А держава, котра функціонує у позаправовий спосіб, потребує невідкладної інтенсивної терапії, хоча б тому, що інакше колись оперативне втручання їй можуть зробити у кліниці по-сусідству. Дуже специфічне і дуже болісне.
"Влада" – це не якась трансцедентна сила.
Влада у цивілізованому західному розумінні – лише суспільно-корисна функція, котрою, відповідно до закону, тимчасово наділяються волею народу на певний термін під певну відповідальність певні функціонери.
Влада у тутешній візантійсько-совковій практиці – це купка персонажів, котрі, спираючись на хамську силу сумнівного походження грошей, себе з владою ототожнюють - поза законом і понад законом.
Мені приємно написати, що ми відберемо в них владу, ставлячись до них за дуже відомим багатьом з них принципом "не вір, не бійся, не проси". Ми щось придумаємо.
Олександр Северин, к.ю.н.
****
1 http://pravda.com.ua/news/2008/12/17/86250.htm
2 За рішенням КСУ №6-рп від 05.10.05 "узурпація державної влади означає неконституційне або незаконне захоплення органами державної влади…їх посадовими особами…тощо. Гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема, закріплені Конституцією України…положення, згідно з яким органи державної влади…,їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України".
3. Про "стокгольмський синдром" – тут: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%BE%D0%BA%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%B8%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%BC
Відповіді
2008.12.18 | Микола Гудкович
Цікаві висновки, важливі наслідки
Якщо Олександр Северин має рацію, то що це значить для України?Олександр Северин пише:
> Коаліції не тільки нема – її ніколи не було.
Припустимо.
> Верховна Рада України ніколи не формувала жодної легітимної коаліції, бо ніколи не діяла на підставі регламенту-закону — адже такого регламенту не було ніколи.
Я не хочу правити за Касандру, але — якщо це не виправити, то Україні прийде гаплик. Не можна розбудовувати державу на такому гнилому фундаменті.
> Жодної легітимної коаліції взагалі не може бути до набрання чинности регламентом ВРУ, прийнятим у формі закону і підписаним, відповідно, Президентом України.
Тобто, виходить наступне: перше, що взагалі мають зробити депутати — ухвалити регламент у формі закону і подати його Президентові.
Є ще й інший вихід — припинення повноважень Верховної Ради і введення прямого президентського правління. Не тому, що я є прихильником Ющенко (бо я таким не є), а тому що це законніше, ніж дії Верховної Ради. Чому? Дивимося нижче:
> І більш того — Верховна Рада України ніколи з 1996 року — не маючи законного регламенту — не діяла законно. Іншими словами, «вони», на мій погляд, просто узурпували владу, вчинивши системне порушення Конституції і народного суверенітету.
Можна казати, що легітимність Президента теж є сумнівною, бо Ющенка обрали підчас переголосування другого туру виборів, а рішення про це ухвалювала саме Верховна Рада…
Не знаю, чи це чинне твердження, але навіть якщо так — то в Україні немає легитимної влади взагалі. І я вимушений повторити — це означає, що гаплик, він же колапс — не забариться. І не якоїсь там банківської системи, а всієї держави.
За те, що колапс ще не стався — маємо дякувати Богові, але далі так не можна. Який сенс в будь-яких обговореннях, якщо в державі немає легитимної влади?
> Президент України є (подобається це комусь чи ні) найлегітимнішим інститутом влади — попри те, що закон про вибори Президента приймавсь не за регламентом-законом — Президента обрано прямим волевиявленням народу і він діє на підставі Конституції.
Тоді я сподіваюся, що Президент вчинить правильно — подобається це комусь чи ні.
> Втім, напевно, такі корифеї юриспруденції як, скажімо, Віктор Медведчук чи то Андрій Портнов мають (чи вдають що мають) з цього приводу іншу думку. Чию визнати слушною — вибір кожного. Можу підказати: кожному — свою власну, перед тим її сформувавши.
Не можу сформулювати це науково, юридично та ін. — але доки на події в Україні впливатимуть такі корифеї, як пп. Медведчук та Портнов — нічого хорошого не буде.
> Визнати за фактом, чи домагатися скасування всіх актів ВРУ як неправових, навіть якби це було так саме легко як казати правду — значить руйнувати державу. Їншої держави в українців нема, тож державу, на мій (і, слава Богу, не лише на мій) погляд, треба не руйнувати, а опановувати. Повертати собі.
Але ж і так залишити не можна…
> …держава, котра функціонує у позаправовий спосіб, потребує невідкладної інтенсивної терапії, хоча б тому, що інакше колись оперативне втручання їй можуть зробити у кліниці по-сусідству. Дуже специфічне і дуже болісне.
Не втримаюся від того, щоби подати свою, сформульовану думку — Україна може припинити існування як держава і бути поділена між сусідами — по-перше Росією, але Румунія та Угорщина теж не стоятимуть осторонь (і їх можна буде зрозуміти).
Мені неприємно це казати, але це — кінець України як держави — обов'язково станеться, якщо не виправити ситуацію з легитимністю влади.
> Влада у цивілізованому західному розумінні — лише суспільно-корисна функція, котрою, відповідно до закону, тимчасово наділяються волею народу на певний термін під певну відповідальність певні функціонери.
Доречі, про відповідальність. Її теж немає. Взагалі. Адже нелегитимна наша влада нічим-нічим не відповідає. Це теж треба змінити (власне, це самозрозуміло).
> Мені приємно написати, що ми відберемо в них владу, ставлячись до них за дуже відомим багатьом з них принципом «не вір, не бійся, не проси». Ми щось придумаємо.
В цілому згоден. Тюремних принципів тут може бути замало, але в цілому — ми щось придумаємо. І ось чому я певен цього — в нас просто немає іншого виходу.
2008.12.18 | keymaster
Наслідків ніяких
Цим людям, які узурпували владу з допомогою юридичних порушень, до лампочки нелегітимність своєї влади. Вони самі себе легітимізують (між собою). А право і народ тут ні при чому2008.12.18 | Микола Гудкович
Наслідкі будуть
keymaster пише:> Цим людям, які узурпували владу з допомогою юридичних порушень, до лампочки нелегітимність своєї влади.
1. То довго вони її не утримають.
> Вони самі себе легітимізують (між собою).
2. Цього мало.
> А право і народ тут ні при чому
3. Саме тому і п. 1.
2008.12.18 | keymaster
Що ж, віра, як казали Христос і Бандера - основа суспільних змін
2008.12.18 | media
Ну так соу вот?
2008.12.18 | Д-р Юрій
Re: Дзен
Логіка пана Северина дуже цікава. Верховна Рада - узурпатор, тому її закони всім до лампочки. Але президент, якого обради згідно з цими законами, якого затвердила ЦВК, призанчена нелегітимною ВР, який приніс присягу перед нелегітимною ВР - то цаца й особа недоторкана, хоча (за Северином) немає жодної законної підстави вважати його законно обраним президентом. Логіка, дійсно, залізна. До речі, за цією логікою у нас взагалі немає законної Конституції (бо її незаконно ухвалили узурпатори).Ще зауважу, що пану Северину не подобається конституційна реформа (одразу додам, що мені вона ще більше не до вподоби). Але провину за це він чомусь валить на Мороза, Медведчука, кого завгодно, "забуваючи" при цьому, що зелену вулицю їй дали саме нашоукраїнці на чолі з Ющенком під сумнозвісним гаслом "мета (президенство) виправдовує засоби". Інша справа, що тепер Ющенко бажає всіма силами її відмінити (і юристи на кшалт Северина шукають для того приводів). Але - бачили очі, що купували - їжте, хоч повилазьте.