Щодо рішення комісії з журналістської етики
12/26/2008 | Юрій Шеляженко
http://sheliazhenko.livejournal.com/129035.html
Перш за все, я змушений публічно вибачитися за упереджене ставлення до збору і поширення інформації. Такою є рекомендація Комісії з журналістської етики, яку я обіцяв виконати з поваги до Етичного кодексу українського журналіста і авторитету цієї поважної інституції. Я беру до відома оголошений мені членами комісії “громадський осуд”, хоча не думаю, що справді заслужив його.
Я визнаю, що був упередженим при підготовці матеріалу про Едуарда Багірова. Водночас, на мою думку, Етичний кодекс українського журналіста і не вимагає від журналіста неупередженості. Не можна бути неупередженим, коли ти пишеш про суспільно важливу тему зі знанням цієї теми і розумінням її суспільної важливості; якщо пишеш публіцистичний матеріал, а не новинну замітку.
У своєму рішенні Комісія з журналістської етики посилається на ст. 6, 9, 10 Етичного кодексу українського журналіста. Я переконаний, що не порушував вимог цих статей. Поважаючи право громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події та подаючи збалансовано точки зору опонентів, я зустрівся з Багіровим Е. С. на наступний день після публікації статті, зафіксував його точку зору на диктофон і розмістив в інтернет-виданнях запис його коментарів тривалістю близко 3-х годин поряд з опублікованою критичною статтею. Тому не відповідає дійсності твердження Комісії, нібито “автор публікації Ю.Шеляженко не зустрічався з Е.Багіровим, як зі стороною, яку критикує ”. На мою думку, в даній ситуації я доклав всіх зусиль для того, щоб збалансувати точки зору. Також, на мою думку, у статті я чітко відокремив факти, судження і припущення.
Не відповідає дійсності заява Комісії про те, начебто я “не перевіряв інформацію, що була надана явно упередженою щодо Е.Багірова особою”: інформація, викладена в статті, насправді була перевірена шляхом аналізу документів, а також шляхом опитування інформованих осіб.
На жаль, мені не дали можливості дати письмові пояснення Комісії чи виступити перед членами комісії, мене навіть не запросили на засідання – зі мною зустрічався один Єгор Соболєв. Мені навіть не дали можливості ознайомитись з копією скарги Багірова всупереч ст. 9 Закону України “Про інформацію” (“Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України”), Комісія навіть не відповіла на лист з проханням надати копію зазначеної скарги, надісланий 4 листопада 2008 року.
Я переконаний: рішення комісії несправедливе і не відповідає Кодексу етики українського журналіста, на вимогах якого мають грунтуватися всі рішення комісії. Неправдиве твердження у рішенні Комісії щодо того, нібито я не зустрічався з Багіровим Е.С., прийняття рішення без належного вислуховування однієї з зацікавлених сторін, висунення нічим не обгрунтованої вимоги “неупередженості”, що не передбачена Етичним кодексом – все це свідчить про глибоку кризу і невідповідність вимогам часу такого важливого для журналістського середовища органу самоорганізації, як Комісія з журналістської етики. Сподіваюся, що Комісія матиме сміливість відкрито і гласно переглянути своє несправедливе рішення, запросивши на розгляд всі зацікавлені сторони і давши слово кожному.
Перш за все, я змушений публічно вибачитися за упереджене ставлення до збору і поширення інформації. Такою є рекомендація Комісії з журналістської етики, яку я обіцяв виконати з поваги до Етичного кодексу українського журналіста і авторитету цієї поважної інституції. Я беру до відома оголошений мені членами комісії “громадський осуд”, хоча не думаю, що справді заслужив його.
Я визнаю, що був упередженим при підготовці матеріалу про Едуарда Багірова. Водночас, на мою думку, Етичний кодекс українського журналіста і не вимагає від журналіста неупередженості. Не можна бути неупередженим, коли ти пишеш про суспільно важливу тему зі знанням цієї теми і розумінням її суспільної важливості; якщо пишеш публіцистичний матеріал, а не новинну замітку.
У своєму рішенні Комісія з журналістської етики посилається на ст. 6, 9, 10 Етичного кодексу українського журналіста. Я переконаний, що не порушував вимог цих статей. Поважаючи право громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події та подаючи збалансовано точки зору опонентів, я зустрівся з Багіровим Е. С. на наступний день після публікації статті, зафіксував його точку зору на диктофон і розмістив в інтернет-виданнях запис його коментарів тривалістю близко 3-х годин поряд з опублікованою критичною статтею. Тому не відповідає дійсності твердження Комісії, нібито “автор публікації Ю.Шеляженко не зустрічався з Е.Багіровим, як зі стороною, яку критикує ”. На мою думку, в даній ситуації я доклав всіх зусиль для того, щоб збалансувати точки зору. Також, на мою думку, у статті я чітко відокремив факти, судження і припущення.
Не відповідає дійсності заява Комісії про те, начебто я “не перевіряв інформацію, що була надана явно упередженою щодо Е.Багірова особою”: інформація, викладена в статті, насправді була перевірена шляхом аналізу документів, а також шляхом опитування інформованих осіб.
На жаль, мені не дали можливості дати письмові пояснення Комісії чи виступити перед членами комісії, мене навіть не запросили на засідання – зі мною зустрічався один Єгор Соболєв. Мені навіть не дали можливості ознайомитись з копією скарги Багірова всупереч ст. 9 Закону України “Про інформацію” (“Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України”), Комісія навіть не відповіла на лист з проханням надати копію зазначеної скарги, надісланий 4 листопада 2008 року.
Я переконаний: рішення комісії несправедливе і не відповідає Кодексу етики українського журналіста, на вимогах якого мають грунтуватися всі рішення комісії. Неправдиве твердження у рішенні Комісії щодо того, нібито я не зустрічався з Багіровим Е.С., прийняття рішення без належного вислуховування однієї з зацікавлених сторін, висунення нічим не обгрунтованої вимоги “неупередженості”, що не передбачена Етичним кодексом – все це свідчить про глибоку кризу і невідповідність вимогам часу такого важливого для журналістського середовища органу самоорганізації, як Комісія з журналістської етики. Сподіваюся, що Комісія матиме сміливість відкрито і гласно переглянути своє несправедливе рішення, запросивши на розгляд всі зацікавлені сторони і давши слово кожному.