12/29/2008 | Микола Гудкович

Перебуваючи у відпустці, продивився стрічку новин на телефоні: «Євпаторія… Сектор Газа… Євпаторія… Євросоюз засудив… США не засудили… Ізраїль заявив… ХАМАС закликав…»

Жахи, жахи…

І раптом, серед жаху — …«Литвин готовий відповідати за бюджет».

Євпаторійське масове вбивство через халатність і байдужість чиновників та взаємне ізраїльско-палестинське знищення відійшли на другий план. Ось він, герой нашого часу! Він готовий відповідати!
І, миттєво, думка — а як цей сивочолий красень відповідатиме?

Якщо виявиться, що бюджет прийнято незаконно — він сяде до тюрми? Ні. Хоча б залишить свою посаду? Ні.
Якщо виявиться, що бюджет убивчий для економіки, то він збіднішає разом з пересічними українцями? Ні.
Якщо з'ясується, що бюджет суто лобістський — то Литвин опиниться на лаві підсудних? Ні, та й за що?

Отже, в заголовку та новині — брехня. Литвин не готовий відповідати і не відповідатиме. Але не зупиняймося на Литвині.

Чи є механізми відповідальності для Президента? Ні.
Для прем'єр-міністра? Ні.
Для голів міністерств та відомств? Ні.
Для прокурорів? Ні.
Для суддів? Ні.
Для голів обласних, районних, міських, та районних у містах державних адміністрацій? Ні.
Для депутатів усіх рад? Ні, ні, ні.

Тобто, закони, звісно, існують. Але вони не виконуються. Бо нема кому слідкувати, щоби вони виконувалися. Та воно без відповідальності якось і простіше. Звільнили якогось можновладця за нецільове використання коштів, а він такий: «Це — політичні репресії!». Потім — інтерв'ю провідним ЗМІ, та й у відпустку — на «нецільові» гроші. Дуже зручно.

* * *

Пересічні громадяни зазвичай засуджують таку безкарність та безвідповідальність. Деякі — як-от я, наполягають на виконанні існуючих законів; деякі — вимагають ухвалення законів нових. Але всі погоджуються, що безвідповідальність — це погано.

Серед пересічних громадян є знавці закону та права; є й повні невігласи у цій царині. Але всі визнають, що закони треба виконувати — бо підсвідомо відчувають, що сила закону — саме у виконанні, і ще — що зовсім без законів якість їхнього життя може впасти, і то навіть до абсолютного нуля.

Втім, як виявляється, пересічні громадяни — принаймні певна частина — теж відповідати ні за що не хочуть.

Приклад: уряд Тимошенко заборонив банкам відчужувати заставлену нерухомість, якщо людина платить хоча б відсотки.
Це приклад відразу двох речей: надмірної регуляції та руйнування поваги до законності.

Надмірна регуляція. Взагалі-то, банк і сам не зацікавлений у такому відчуженні — притомному банкові потрібні довгострокові стосунки та надійні клієнти — вкладники та боржники. Тому якщо людина може переконати банк у своїй сплатопроможності, банк завжди піде назустріч.
Це питання слід було залишити банкам та клієнтам. Втручання уряду — зайве.

До надмірної регуляції нам не звикати.
А як щодо руйнування законності як такої? Як щодо розбудови натомість системи безвідповідальності?
Будь ласка — якщо ви не здатні виконувати умов договору і не можете домовитися з банком — то нічого страшного, можете не виконувати і не домовлятися — і так усе гаразд. Гарненький подаруночок!

Ми, уряд, не здатні зарадити, але маємо невичерпну скарбницю головного нашого ресурсу — безвідповідальності. Отримайте ж свою частку!

Ми, уряд, не звикли дотримуватися закону, і частину цього божественого привілею надаємо і вам.

* * *

Так от: якщо ви радієте забороні відчужувати заставлену нерухомість — ви радієте остаточному колапсові законності;
якщо ви користуєтеся цією забороною — ви є спільником злочинців;
якщо ви не проти цієї заборони — поздоровляю, у справі руйнування України буде і ваша заслуга, бо байдужість та мовчазне схвалення теж є чинниками.

І справа тут не в банках, а в двох речах: у повазі до закону і готовності відповідати за свої вчинки. Якщо ви не поважаєте закон, якщо не готові відповідати, — то не дивуйтеся, що й вони теж.

Якщо ви думаєте, що я вдаюся до зайвого пафосу, то ви помиляєтеся — це пафос фактів, і він не зайвий.
Якщо ви думаєте, що я перебільшую, то і тут вимушений вас розчарувати — мене можна звинуватити хіба в тому, що я зменшую.

Риба гніє з голови. Це так, але самою головою гниття не обмежиться. Пам'ятайте це, і не дозволяйте цвілі беззаконня торкатися вас — бо гниття має тенденцію виходити за межі метафори.