З когорти незламних
12/29/2008 | Микола Посівнич
26 грудня 2008 року минуло 15 років зі дня смерті українського громадського діяча, провідного члена ОУН та відомого публіциста Володимира Макара. Він не просто належав до легендарного покоління, що дало Україні Бандеру, Шухевича, Старуха, Климіва, Мирона та інших славних борців, але був близько знайомий із багатьма із них, працював і боровся з ними пліч-о-пліч під гаслом: “За Україну, За Волю, За Народ”. Все своє життя В. Макар присвятив служінню українському народові.
Володимир Макар народився 4 сiчня 1911 р. у Станиславовi (Івано-Франкiвську) в родинi пiдстаршини австрiйської армiї. Рано залишився сиротою: 1915 р. померла мати, а в 1920 р. – батько; мешкав у сиротинці Сестер-Служебниць, а з осенi 1920 р. – у бурсi “Мала Семiнарія”, навчався у Станиславськiй державнiй гiмназiї з українською мовою навчання у, яку закiнчив 1929 року. Тоді повернувся до родини в село Поториця Сокальського повiту. У 1929-32 рр. навчався на математично-природничому факультетi Львiвського унiверситету й мешкав в Академiчному домi. Протягом 1932 року двічі був арештований польською полiцiєю. В червнi 1934 р. – липнi 1935 р. ув’язнений у концентрацiйному таборі в Березi Картузькiй. Згодом займає посаду повітового провідника ОУН Сокальщини. 9 квітня 1936 р. заарештований i засуджений на сiм рокiв. Вийшов на волю 9 вересня 1939 р. Повертаючись додому, під час бомбардування нiмцями поїзду, був тяжко поранений в ногу, яку через небезпеку ґанґрени ампутували в Бресті. Незважаючи на це він не залишається осторонь визвольних змагань. З вересня 1941 р. працював референтом суспiльної опiки повiтового Українського Допомогового Комiтету (УДК) в Сокалі, однак уже в квiтнi 1942 року пiшов у пiдпiлля.
З весни 1940 року працював у групi крайового провiдника ОУН Івана Климіва – “Леґенди”. З лiта 1942 р., працює у пресово-iнформативнiй референтурi Проводу ОУН пiд псевдом “Вадим”. Упорядковував звiти та iншi пiдпiльнi матерiали, робив огляди й виписки для iнформацiї провiдним дiячам ОУН i редакцiй пiдпiльної перiодики. З жовтня 1943 р. В. Макар працював у редакцiї пiдпiльної радiостанцiї “Вiльна Україна”. У квiтнi 1944 року захворiв на тиф.
Влiтку 1944 р. залучений до групи Генерального Секретаріяту Закордонних Справ УГВР на чолі з М. Лебедем, працював у м. Інсбруку (Австрiя), а з вересня 1947 року – у Брюсселi (Бельгiя). Після конфлiкту в ЗЧ ОУН, згодом в ЗП УГВР працював у структурах, які підтримали позицію С. Бандери. У Бельгiї В. Макар одружився з Параскевією-Терезою Бавтро i в груднi 1951 р. переїхав до Канади, де активно долучився до громадсько-полiтичного життя. Належав до провiдних дiячiв ОУН, СУМ, Лiґи Визволення України, Товариств: “Просвiта”, “Україна”, Колишніх воякiв УПА, НТШ та iнших. У 1975 році Володимир Макар стає один із засновників багатотомного видання “Літопис УПА”, що функціонує досі, публікуючи на своїх сторінках унікальні матеріали з історії українського визвольного руху. У 1976 роцi стає членом Президiї i редколеґiї Видавничого комiтету, де працював до самої смерті. Один з органiзаторiв товариства “Надбужанщина” i спiвредактор його збiрникiв.
За свою творчу i жертвенну працю В. Макар отримав нагороди та відзначення: Почесне членство УДК в Бельгiї (1948); Пропам’ятну грамоту Лiґи визволення України (1974); Шевченкiвську медаль і грамоту (1975); Почесне головування Товариством колишнiх воякiв УПА в Канадi та двi грамоти (1982); Почесне головування в об’єднанні “Надбужанщина” (1989).
Найбiльш помiтний доробок В. Макара є в царині публiцистики. Вiн був автором десяткiв статей i нарисiв, передусiм на тему збройної боротьби УПА й ОУН, визначних дiячiв: Миколу Лемика, Івана Климіва, Євгена Коновальця, Романа Шухевича, Степана Бандеру й iнших, якi друкувалися в журналах, альманахах i пресi, а декотрi опубліковані окремими брошурами. З 1955 року Макар редаґував сторiнку “Вояцька ватра” у газетi “Гомiн України” (понад 200 чисел), де подавав статтi про визвольні змагання та опрацьованi ним спогади учасникiв.
Серед мемуарної спадщини про період боротьби ОУН та УПА є твори, що суттєво відрізняються одне від одного цінністю інформації та якістю її подання. Найперше це залежить від двох чинників: рівня поінформованості автора та його літературного таланту, тобто вміння подати відомі йому факти. Власне зважаючи на ці два показники надзвичайно цінними, як для спеціалістів-істориків, так і для загалу громадськості, є спогади Володимира Макара. Через десятиліття, вже перебуваючи на еміграції, Макар вважав за свій обов’язок продовжувати боротьбу, започатковану в Україні. Саме в такому контектсті він розглядав і написання своїх спогадів. “Для мене, – пише він у своїх вступних міркуваннях до мемуарів, – найсильнішою спонукою до написання спогадів була і є думка про тих численних незабутніх друзів і ровесників, які брали визначну участь у визвольних змаганнях українського народу та в революційній і збройній боротьбі, але не встигли залишити по собі ніяких писаних мемуарів, бо передчасно загинули на полі бою”.
Розуміючи, що переможне завершення визвольної боротьби нації неможливе без опертя на досвід попередників, В. Макар ставить ставить собі за завдання відобразити спротив ОУН і УПА через призму своїх споминів та ровесників. “Я прийшов до висновку, – заначав він, – що найвідповіднішою формою буде відтворення історії мого і моїх друзів-ровесників життя від найраньших літ. В той спосіб ніщо істотне не буде переочене й поминене, хронологія буде витримана і буде відтворений процес “гартування сталі” – наростання того покоління, яке прийшло до голосу у 1920-их і 30-их роках і яке стало в авангарді боротьби українського народу в 1940-их роках. Ця боротьба ще не закінчена. Спогади про минуле – це естафета старих вояків молодшим і – може теж – наука для грядущих”.
Поява спогадів Макара стала справжньою подією у житті української діаспори. Його книги “Сім літ визвольних змагань” (Буенос-Айрес, 1946), “Береза Картузька” (Торонто, 1956), “Бойові друзі” (Торонто, 1980), “Від Бистриці до Бугу” (Торонто, 1983) швидко знайшли вдячних читачів в усіх куточках Землі, куди доля закинула українця. Зважаючи на панування в Україні радянського режиму ці надзвичайно цікаві і потрібні твори ще десятки років не могли потрапити до тих кому, для кого вони впершу чергу писалися – молодого покоління, що мало продовжити боротьбу за здобуття державності. Лише після 1991 року окремі етнузіасти з діаспори переслали примірники цих книг до українських бібліотек, проте їх виявилося дуже мало. Зважаючи на це виникла ідея перевидання творів В. Макара в Україні, яку вдалося зреалізувати зусиллями Головного адміністратора Видавництва “Літопис УПА” Миколи Кулика та його сина Романа. У результаті з’явився чотиритомний збірник “Спомини та роздуми”, під загальною редакцією проф. Петра Й. Потічного. Передмову до неї написали відомі київські історики Павло Сохань, Олександр Маврін; технічну редакцію виконали: Майя Приткіна та Ігор Гомзяк; літредакцію – Наталка Солтис; наукові довідки Володимира Мороза. Ці книги – не просто перевидання раніше друкованих творів, вони містять ряд невідомих широкому загалу писань Макара, а також примітки та покажчики, що суттєво збільшують наукову вартість опублікованих матеріалів.
Першу книгу чотиритомника складають спогади про молоді роки Володимира Макара під назвою “Від Бистриці до Бугу. 1911-1929”. Сам зміст цього тому предає ту буремну атмосферу, в якій формувалося покоління 1930-40 рр. Автор не просто писав про українське середовище часів своєї молодості, а цілеспрямовано намагався висвітлити його проблеми і прагнення, найретельніше прослідкувати процес зародження і становлення визвольної боротьби. Макар досягнув у цьому неабиякого успіху зокрема через те, що всі події пов’язані з цим процесом проходили через його власне життя та особисті переживання.
Другий і третій томи відомі читачам із попереднього видання “Бойові друзі”. Ця книга є результатом багатолітньої праці В. Макара як збирача та упорядника матеріалів до історії ОУН та УПА. “Списування спогадів, – заначає він у передмові, – це спільний обов’язок нас усіх, наше моральне зобов’язання щодо полеглих друзів. Всі борці за волю України є цінним скарбом всієї української нації. Вони недаремно жили. Вони сплели тісно і свідомо своє життя з життям нації і віддали їй всі свої сили, все своє знання, вміння, енергію, сприт, винахідливість, свою душу і своє тіло. Такі люди – це безцінний скарб і багатство нації на довгі віки її історичного буття”. Цей збірник містить лише кілька спогадів самого Макара, інші, зібрані ним – це мемуари Володимира Лобая, Богдана Казанівського, Степана Ґоляша, Ярослава Рака, Миколи Климишина, Степана Мудрика та інших діячів визвольного руху. Вони висвітлюють різноманітні віхи історії ОУН та УПА, зокрема детально описано пропагандистську діяльність цих структур, роботу повстанських друкарень, підпільної радіостанції “Афродита”, подано нариси до біографій Дмитра Мирона, Ярослава Старуха, Івана Климіва, Дмитра Маївського та інших. Незважаючи на те, що перше видання “Бойових друзів” з’явилося вже понад двадцять років тому, матеріали, поміщені в цій книзі, досі є одним з найцінніших мемуарних джерел періоду боротьби ОУН та УПА.
Основною темою четвертого тому “Споминів та роздумів” є українсько-польські стосунки. Крім вже публікованої роботи “Береза Картузька” він містить раніше непубліковані нариси та матеріали до цієї теми. У роботі “До українсько-польської проблеми. Начерк історії українсько-польських взаємин в останньому чвертьстолітті. (Роки 1920-1946)” автор з’ясовує позиції українського визвольного руху в цьому конфлікті, подає спроби його залагодження з українського боку, обгрунтовано доводить необхідність співпраці між обома поневоленими народами. Надзвичайно інформативною є друга частина цієї праці – документальна. Володимир Макар подає цілий ряд польських передвоєнних публікацій, які свідчать про шовіністичну налаштованість до українців, як владної еліти, так і значної частини суспільства загалом. Цікавим є співставлення відозв українського визвольного руху та польського підпілля до українців та поляків, де простежено намагання першої сторони пригасити конфлікт, з другої – тверда налаштованість на вирішення його силовими методами. Промовисті матеріали містять розділи “З хроніки польського терору на українських землях”, “Польські шовіністи в спілці з німецькими й мадярськими погромниками”, “Співпраця поляків з большевиками проти українців”. Актуальність цього тому, зумовлюється намаганням певних польських кіл, після 65-ти річчя так званої “волинської різні” й надалі зображувати драматичні події цього конфлікту як “масову різню поляків бандитами УПА”. Нарис В. Макара та документи до нього дуже влучно спростовують цілий ряд міфів, якими ще й до сьогодні послуговується польська історіографія, і які нав’язуються як польському так і українському суспільству.
“Всі ми були, – писав Володимир Макар, – в тій чи іншій мірі, воїнами на фронті боротьби за українську державність. Розпорядковим обов’язком вояка, по поверненні з бойового завдання, є скласти звіт-рапорт перед своїм зверхником. Для нас усіх найвищим зверхником і сувереном є українська НАЦІЯ – полеглі, живі і майбутні покоління українського народу. Перед ними ми всі маємо позвітувати з усього нашого життя і усіх вчинків наших, заки відійдемо у “вічність”, на неминучий звіт перед Богом. Наші спогади, написані совісно і правдиво, служитимуть семафором, дороговказом, прожектором, естафетою минулого і сучасного для майбутнього нашої нації”. Чотиритомник “Спомини та роздуми” є доказом найкращого виконання Володимиром Макаром його обов’язку перед українською нацією. В його родинному селі Поториця Сокальського району Львівської області планують встановити пам’ятник роботи відомого львівського скульптора Петра Кулика.
Володимир Макар – “Вадим” помер 26 грудня 1993 року, в м. Торонто (Канада) й похований на цвинтарі Святого Володимира в м. Оквилі.
Основну увагу у своїй роботі В. Макар завжди присвячував увічненю пам’яті борців за волю України. Для вшанування жертовної праці Макара в 1998 році було створено Благодійний громадський фонд “Літопис Української Повстанської Армії” його імені. Фонд Володимира Макара вже понад десять років працює над висвітленням історії українського визвольного руху ОУН і УПА та акумолюванням коштів. Результатом його роботи стала поява книжкової серії Бібліотеки “Літопису УПА”, яка висвітлює різноманітні віхи діяльності та боротьби українських повстанців. Опубліковані книги фонд безкоштовно розсилає по бібліотеках, як України так і цілого світу. На сьогодні зібрано унікальні матеріали (спогади, документи, світлини) на видання ще декількох томів.
До сторіччя від дня народження Провідника ОУН Степана Бандери заходами фонду підготовлено і видано святочний Календар на 2009 рік (поміщено 60 фотографії) та у серії “Події і люди” Видавництва “Літопису УПА” монографію “Степан Бандера – життя, присвячене свободі” (112 ст.).
Ваша активна допомога сприятиме подальшому правдивому висвітленню нашого героїчного минулого. У народу, який плекає почуття національної гідності, борці за його свободу стають взірцем для виховання наступних поколінь.
Микола Посівнич,
президент благодійного
громадського фонду “Літопис УПА”
імені Володимира Макара
Володимир Макар народився 4 сiчня 1911 р. у Станиславовi (Івано-Франкiвську) в родинi пiдстаршини австрiйської армiї. Рано залишився сиротою: 1915 р. померла мати, а в 1920 р. – батько; мешкав у сиротинці Сестер-Служебниць, а з осенi 1920 р. – у бурсi “Мала Семiнарія”, навчався у Станиславськiй державнiй гiмназiї з українською мовою навчання у, яку закiнчив 1929 року. Тоді повернувся до родини в село Поториця Сокальського повiту. У 1929-32 рр. навчався на математично-природничому факультетi Львiвського унiверситету й мешкав в Академiчному домi. Протягом 1932 року двічі був арештований польською полiцiєю. В червнi 1934 р. – липнi 1935 р. ув’язнений у концентрацiйному таборі в Березi Картузькiй. Згодом займає посаду повітового провідника ОУН Сокальщини. 9 квітня 1936 р. заарештований i засуджений на сiм рокiв. Вийшов на волю 9 вересня 1939 р. Повертаючись додому, під час бомбардування нiмцями поїзду, був тяжко поранений в ногу, яку через небезпеку ґанґрени ампутували в Бресті. Незважаючи на це він не залишається осторонь визвольних змагань. З вересня 1941 р. працював референтом суспiльної опiки повiтового Українського Допомогового Комiтету (УДК) в Сокалі, однак уже в квiтнi 1942 року пiшов у пiдпiлля.
З весни 1940 року працював у групi крайового провiдника ОУН Івана Климіва – “Леґенди”. З лiта 1942 р., працює у пресово-iнформативнiй референтурi Проводу ОУН пiд псевдом “Вадим”. Упорядковував звiти та iншi пiдпiльнi матерiали, робив огляди й виписки для iнформацiї провiдним дiячам ОУН i редакцiй пiдпiльної перiодики. З жовтня 1943 р. В. Макар працював у редакцiї пiдпiльної радiостанцiї “Вiльна Україна”. У квiтнi 1944 року захворiв на тиф.
Влiтку 1944 р. залучений до групи Генерального Секретаріяту Закордонних Справ УГВР на чолі з М. Лебедем, працював у м. Інсбруку (Австрiя), а з вересня 1947 року – у Брюсселi (Бельгiя). Після конфлiкту в ЗЧ ОУН, згодом в ЗП УГВР працював у структурах, які підтримали позицію С. Бандери. У Бельгiї В. Макар одружився з Параскевією-Терезою Бавтро i в груднi 1951 р. переїхав до Канади, де активно долучився до громадсько-полiтичного життя. Належав до провiдних дiячiв ОУН, СУМ, Лiґи Визволення України, Товариств: “Просвiта”, “Україна”, Колишніх воякiв УПА, НТШ та iнших. У 1975 році Володимир Макар стає один із засновників багатотомного видання “Літопис УПА”, що функціонує досі, публікуючи на своїх сторінках унікальні матеріали з історії українського визвольного руху. У 1976 роцi стає членом Президiї i редколеґiї Видавничого комiтету, де працював до самої смерті. Один з органiзаторiв товариства “Надбужанщина” i спiвредактор його збiрникiв.
За свою творчу i жертвенну працю В. Макар отримав нагороди та відзначення: Почесне членство УДК в Бельгiї (1948); Пропам’ятну грамоту Лiґи визволення України (1974); Шевченкiвську медаль і грамоту (1975); Почесне головування Товариством колишнiх воякiв УПА в Канадi та двi грамоти (1982); Почесне головування в об’єднанні “Надбужанщина” (1989).
Найбiльш помiтний доробок В. Макара є в царині публiцистики. Вiн був автором десяткiв статей i нарисiв, передусiм на тему збройної боротьби УПА й ОУН, визначних дiячiв: Миколу Лемика, Івана Климіва, Євгена Коновальця, Романа Шухевича, Степана Бандеру й iнших, якi друкувалися в журналах, альманахах i пресi, а декотрi опубліковані окремими брошурами. З 1955 року Макар редаґував сторiнку “Вояцька ватра” у газетi “Гомiн України” (понад 200 чисел), де подавав статтi про визвольні змагання та опрацьованi ним спогади учасникiв.
Серед мемуарної спадщини про період боротьби ОУН та УПА є твори, що суттєво відрізняються одне від одного цінністю інформації та якістю її подання. Найперше це залежить від двох чинників: рівня поінформованості автора та його літературного таланту, тобто вміння подати відомі йому факти. Власне зважаючи на ці два показники надзвичайно цінними, як для спеціалістів-істориків, так і для загалу громадськості, є спогади Володимира Макара. Через десятиліття, вже перебуваючи на еміграції, Макар вважав за свій обов’язок продовжувати боротьбу, започатковану в Україні. Саме в такому контектсті він розглядав і написання своїх спогадів. “Для мене, – пише він у своїх вступних міркуваннях до мемуарів, – найсильнішою спонукою до написання спогадів була і є думка про тих численних незабутніх друзів і ровесників, які брали визначну участь у визвольних змаганнях українського народу та в революційній і збройній боротьбі, але не встигли залишити по собі ніяких писаних мемуарів, бо передчасно загинули на полі бою”.
Розуміючи, що переможне завершення визвольної боротьби нації неможливе без опертя на досвід попередників, В. Макар ставить ставить собі за завдання відобразити спротив ОУН і УПА через призму своїх споминів та ровесників. “Я прийшов до висновку, – заначав він, – що найвідповіднішою формою буде відтворення історії мого і моїх друзів-ровесників життя від найраньших літ. В той спосіб ніщо істотне не буде переочене й поминене, хронологія буде витримана і буде відтворений процес “гартування сталі” – наростання того покоління, яке прийшло до голосу у 1920-их і 30-их роках і яке стало в авангарді боротьби українського народу в 1940-их роках. Ця боротьба ще не закінчена. Спогади про минуле – це естафета старих вояків молодшим і – може теж – наука для грядущих”.
Поява спогадів Макара стала справжньою подією у житті української діаспори. Його книги “Сім літ визвольних змагань” (Буенос-Айрес, 1946), “Береза Картузька” (Торонто, 1956), “Бойові друзі” (Торонто, 1980), “Від Бистриці до Бугу” (Торонто, 1983) швидко знайшли вдячних читачів в усіх куточках Землі, куди доля закинула українця. Зважаючи на панування в Україні радянського режиму ці надзвичайно цікаві і потрібні твори ще десятки років не могли потрапити до тих кому, для кого вони впершу чергу писалися – молодого покоління, що мало продовжити боротьбу за здобуття державності. Лише після 1991 року окремі етнузіасти з діаспори переслали примірники цих книг до українських бібліотек, проте їх виявилося дуже мало. Зважаючи на це виникла ідея перевидання творів В. Макара в Україні, яку вдалося зреалізувати зусиллями Головного адміністратора Видавництва “Літопис УПА” Миколи Кулика та його сина Романа. У результаті з’явився чотиритомний збірник “Спомини та роздуми”, під загальною редакцією проф. Петра Й. Потічного. Передмову до неї написали відомі київські історики Павло Сохань, Олександр Маврін; технічну редакцію виконали: Майя Приткіна та Ігор Гомзяк; літредакцію – Наталка Солтис; наукові довідки Володимира Мороза. Ці книги – не просто перевидання раніше друкованих творів, вони містять ряд невідомих широкому загалу писань Макара, а також примітки та покажчики, що суттєво збільшують наукову вартість опублікованих матеріалів.
Першу книгу чотиритомника складають спогади про молоді роки Володимира Макара під назвою “Від Бистриці до Бугу. 1911-1929”. Сам зміст цього тому предає ту буремну атмосферу, в якій формувалося покоління 1930-40 рр. Автор не просто писав про українське середовище часів своєї молодості, а цілеспрямовано намагався висвітлити його проблеми і прагнення, найретельніше прослідкувати процес зародження і становлення визвольної боротьби. Макар досягнув у цьому неабиякого успіху зокрема через те, що всі події пов’язані з цим процесом проходили через його власне життя та особисті переживання.
Другий і третій томи відомі читачам із попереднього видання “Бойові друзі”. Ця книга є результатом багатолітньої праці В. Макара як збирача та упорядника матеріалів до історії ОУН та УПА. “Списування спогадів, – заначає він у передмові, – це спільний обов’язок нас усіх, наше моральне зобов’язання щодо полеглих друзів. Всі борці за волю України є цінним скарбом всієї української нації. Вони недаремно жили. Вони сплели тісно і свідомо своє життя з життям нації і віддали їй всі свої сили, все своє знання, вміння, енергію, сприт, винахідливість, свою душу і своє тіло. Такі люди – це безцінний скарб і багатство нації на довгі віки її історичного буття”. Цей збірник містить лише кілька спогадів самого Макара, інші, зібрані ним – це мемуари Володимира Лобая, Богдана Казанівського, Степана Ґоляша, Ярослава Рака, Миколи Климишина, Степана Мудрика та інших діячів визвольного руху. Вони висвітлюють різноманітні віхи історії ОУН та УПА, зокрема детально описано пропагандистську діяльність цих структур, роботу повстанських друкарень, підпільної радіостанції “Афродита”, подано нариси до біографій Дмитра Мирона, Ярослава Старуха, Івана Климіва, Дмитра Маївського та інших. Незважаючи на те, що перше видання “Бойових друзів” з’явилося вже понад двадцять років тому, матеріали, поміщені в цій книзі, досі є одним з найцінніших мемуарних джерел періоду боротьби ОУН та УПА.
Основною темою четвертого тому “Споминів та роздумів” є українсько-польські стосунки. Крім вже публікованої роботи “Береза Картузька” він містить раніше непубліковані нариси та матеріали до цієї теми. У роботі “До українсько-польської проблеми. Начерк історії українсько-польських взаємин в останньому чвертьстолітті. (Роки 1920-1946)” автор з’ясовує позиції українського визвольного руху в цьому конфлікті, подає спроби його залагодження з українського боку, обгрунтовано доводить необхідність співпраці між обома поневоленими народами. Надзвичайно інформативною є друга частина цієї праці – документальна. Володимир Макар подає цілий ряд польських передвоєнних публікацій, які свідчать про шовіністичну налаштованість до українців, як владної еліти, так і значної частини суспільства загалом. Цікавим є співставлення відозв українського визвольного руху та польського підпілля до українців та поляків, де простежено намагання першої сторони пригасити конфлікт, з другої – тверда налаштованість на вирішення його силовими методами. Промовисті матеріали містять розділи “З хроніки польського терору на українських землях”, “Польські шовіністи в спілці з німецькими й мадярськими погромниками”, “Співпраця поляків з большевиками проти українців”. Актуальність цього тому, зумовлюється намаганням певних польських кіл, після 65-ти річчя так званої “волинської різні” й надалі зображувати драматичні події цього конфлікту як “масову різню поляків бандитами УПА”. Нарис В. Макара та документи до нього дуже влучно спростовують цілий ряд міфів, якими ще й до сьогодні послуговується польська історіографія, і які нав’язуються як польському так і українському суспільству.
“Всі ми були, – писав Володимир Макар, – в тій чи іншій мірі, воїнами на фронті боротьби за українську державність. Розпорядковим обов’язком вояка, по поверненні з бойового завдання, є скласти звіт-рапорт перед своїм зверхником. Для нас усіх найвищим зверхником і сувереном є українська НАЦІЯ – полеглі, живі і майбутні покоління українського народу. Перед ними ми всі маємо позвітувати з усього нашого життя і усіх вчинків наших, заки відійдемо у “вічність”, на неминучий звіт перед Богом. Наші спогади, написані совісно і правдиво, служитимуть семафором, дороговказом, прожектором, естафетою минулого і сучасного для майбутнього нашої нації”. Чотиритомник “Спомини та роздуми” є доказом найкращого виконання Володимиром Макаром його обов’язку перед українською нацією. В його родинному селі Поториця Сокальського району Львівської області планують встановити пам’ятник роботи відомого львівського скульптора Петра Кулика.
Володимир Макар – “Вадим” помер 26 грудня 1993 року, в м. Торонто (Канада) й похований на цвинтарі Святого Володимира в м. Оквилі.
Основну увагу у своїй роботі В. Макар завжди присвячував увічненю пам’яті борців за волю України. Для вшанування жертовної праці Макара в 1998 році було створено Благодійний громадський фонд “Літопис Української Повстанської Армії” його імені. Фонд Володимира Макара вже понад десять років працює над висвітленням історії українського визвольного руху ОУН і УПА та акумолюванням коштів. Результатом його роботи стала поява книжкової серії Бібліотеки “Літопису УПА”, яка висвітлює різноманітні віхи діяльності та боротьби українських повстанців. Опубліковані книги фонд безкоштовно розсилає по бібліотеках, як України так і цілого світу. На сьогодні зібрано унікальні матеріали (спогади, документи, світлини) на видання ще декількох томів.
До сторіччя від дня народження Провідника ОУН Степана Бандери заходами фонду підготовлено і видано святочний Календар на 2009 рік (поміщено 60 фотографії) та у серії “Події і люди” Видавництва “Літопису УПА” монографію “Степан Бандера – життя, присвячене свободі” (112 ст.).
Ваша активна допомога сприятиме подальшому правдивому висвітленню нашого героїчного минулого. У народу, який плекає почуття національної гідності, борці за його свободу стають взірцем для виховання наступних поколінь.
Микола Посівнич,
президент благодійного
громадського фонду “Літопис УПА”
імені Володимира Макара