Битва титанів: мама Шуфрича - проти Пінчука
01/03/2009 | Олександр Дядюк
В уже далекому 1973 році виконком Київської міської ради депутатів трудящих, прийняв рішення за № 620, яким закріпив за управлінням побутового обслуговування населення міськвиконкому 8 земельних ділянок, під розміщення ремонтно відстійних пунктів човнів (РВП), для обслуговування любителів водно-моторного туризму.
Для багатьох киян не одного покоління, прогулянка чи рибалка на човні по Дніпру, стали улюбленим видом відпочинку, а стоянки «РВПів» були тим місцем, а по суті і засобом, з допомогою якого можна було здійснювати такий відпочинок. Сьогодні, «завдячуючи» нашій владі, для більшості тих киян-«лодочників», які сьогодні уже переважно пенсіонери, відпочинок на старенькому «Язі» на Дніпрі залишився уже чи не єдиним видом відпочинку та оздоровлення, який їм ще «по кишені».
Але, на жаль, наші шановні ветерани забули, що для теперішньої влади як Києва так і України, їх «ціна» – кульок гречки та банка тушонки. І це всі їх «права», які готова визнавати теперішня влада. Все інше, в тому числі і те, що створювалось їхніми руками і тяжкою працею у післявоєнні роки та в більш пізніший період, то вже не їхнє, то вже належить пришельцям із космічних та місцевих просторів.
Саме ці «віруси» вирішили, що за кульок гречки та інші дрібні «подачки» вони «придбали» у киян право витворяти все що їм заманеться і прибирати до своїх липких рученят все, на що впаде їх ненаситне око.
Впало їх ненаситне око і на земельні ділянки вищеназваних РОПів. Як не кажи, ласі шматки – на березі Дніпра, у зеленій зоні – чом би не вкрасти у киян? І таки завзято взялись. Причому робиться це настільки брутально та відверто протиправно, що навіть як для нашої країни здавалось би занадто. Проте, в нашій країні нічому не дивуєшся.
В цій нерівній боротьбі декілька "РОПів" (2, 7, 5) уже «впали» і на території частини з них повним ходом іде будівництво (з повним наплюванням на норми земельного та водного кодексів України).
«Мешканці» РВП-1, який знаходиться на берегах озера «Видубицьке», і про який тут буде розмова, ще намагаються триматись, хоча спільними зусиллями «претендентів» та влади їх поступово виживають. З 5 тисяч киян, які раніше користувались послугами РВП-1, на сьогодні залишилось менше 1 тисячі, які ще намагаються відстояти свої конституційні права, та права «старих киян» - не виявитись зайвими у своєму рідному місті.
На жаль, відстоювати свої права їм все важче і важче. Бо проти них виступають дуже тугі гаманці, від дзенькоту яких мліють навіть суворі суддівські серця, я вже не кажу про прокурорські та чиновниці, які від цих гаманців просто тануть.
А почалося все це в 2001 році.
26 жовтня 2001 року РВП-1, як цілісний майновий комплекс було приватизовано таким собі ТОВ «Ласпі». І це не дивлячись на те, що Наказом Регіонального відділення фонду державного майна України по м. Києву № 531 від 15.10.2001 приватизація РВП-1 була заборонена. Я не знаю чим «Ласпі» загіпнотизував чиновників тоді ще Харківського районного у м. Києві відділення Фонду держмайна, але посадові особи даного відділення наплювавши на наказ вищестоящого органу – все одно приватизували РВП-1 на користь «Ласпі». Від такого нагльожу чиновників-приватизаторів оторопіла навіть прокуратура, яка порушила кримінальну справу по факту незаконної приватизації, правда аж в 2005 році. Проте, згодом, з кримінальною справою почали творитись дивні, просто містичні явища, вона яко «летучий голландець» ось уже декілька років «блукає» між кількох прокуратур і відділень міліції і кожне із відомств має свій виклад її історії. В результаті так і не зрозуміло де ця справа і закрита вона чи ні.
Коли ж в листопаді 2008 року громадяни звернулись до прокуратури з проханням знайти все ж «летючого голландця» полтергейст почав творитись із самою заявою – вона також загубилась у прокурорських коридорах.
Так хто ж цей таємничий «Ласпі», який здатен викликати надприродні явища навіть у кабінетах Київської прокуратури? Засновником цієї фірми є декілька громадян України та таке собі скромне (із статутним фондом всього 30 тис. грн..) ТОВ «Реал-груп». Останнє володіє 50 % статутного внеску, тобто є основним засновником, з контрольним пакетом. А от далі починається саме цікаве. Засновником ТОВ «Реал-груп» є двоє громадян України, мешканців Ужгорода – Черепаня В. М., статутний внесок якого складає аж 300 грн (1%), та Шуфрич Марія Петрівна (99% статутного фонду). Прізвище, ім’я та по батькові останньої дивним чином збігається із аналогічними даними мами відомого українського політичного «шамана» Нестора Шуфрича, який чи не кожен день демонструє нам з телеекрана як він неістово бореться за Україну та торжество законності.
Я сумніваюсь, що старенька Марія Шуфрич хоч знає де знаходиться той РВП-1, всі ми добре розуміємо, що насправді, власником «Реал-груп», а відтак і «Ласпі» є депутат Верховної Ради Нестор Шуфрич і це його ненаситна пика поклала око на 26 га київської землі на березі Дніпра, яку він через приватизацію майна РВП-1, намагається придбати «на дурняк». Але ж депутатам закон забороняє займатись бізнесом, тому все оформлено на маму.
Чи не Несторові таємничі заклинання призвели до того, що РВП-1, місце відпочинку тисяч киян, що займає площу 26 гектарів київської землі, було приватизовано аж за 310 тис. грн.. Нехило так? І чи не Несторові ворожіння призводять до таємничих подій із кримінальною справою по даному факту? Яка весь час десь щезає, як та примара.
Правда, наша прокуратура, як те хитре телятко – якщо не у семи, то у двох няньок таки ссе (чи то доїть).
Справа в тому, що на дану ділянку окрім полум’яного борця за законність і справедливість Нестора претендує інший відомий «персонаж» новітньої історії «виникнення першоначального капіталу» - Віктор Пінчук. Причому, «потомственний зять», здається покозирніше Шуфрича буде. Принаймні Київська міська влада віддає перевагу саме «конторі» Пінчука.
В 2004 році лєпший друг Юрія Луценка і чєснєйший київський дєрібанщик О. Омельченко видав Розпорядження № 1671, яким затвердив результати конкурсу із залучення інвесторів на забудову в районі озера «Видубицьке». Переможцем став консорціум «Придніпров’я», який потім передав свої права ТОВ «Дніпроекологія», що також належить Пінчуку.
Правда тут також мутна історія. В 2004 році, за рішенням суду 9 гектарів із цієї землі отримало ТОВ «Славутич» (засновники якого губляться в нетрях офшорну). Причому отримало її в оренду на 49 років чисто «на халяву» - в оренду, без усякого конкурсу на право оренди земельної ділянки, тобто бюджет міста не було переобтяжено, а наскільки було обтяжено кишені пана Омельченка та проституток-депутатів тодішньої Київради і судді, який ухвалив це рішення ми навряд чи взнаємо.
Забудовувати їх за інвестиційним договором має ТОВ «Ай сі ем», яке начебто також пов’язане з Пінчуком. Проте і без «Славутича» Пічуку залишилось 16 га і саме цю ділянку він намагається вирвати із рота ненаситного Нестора. А бажання київських чиновників, суддів та прокурорів добре піджитись на їх тяжбі стало причиною того, що доля землі ще до цих пір так і не визначена і боротьба «титанів» продовжується (на радість чисельним суддям, які розглядають спори по цій землі).
Але є одне, що поєднує цих «конкурентів» і об’єднує їх у боротьбі проти киян. Київська земля, як відомо, має цінність, якщо вона стає місцем забудови. Тому, як Шуфричу, так і Пінчуку земля за існуючим цільовим призначенням – землі зелених насаджень загального користування – не потрібна. Їм потрібна земля під забудову.
Тому, коли група проституток, що називають себе депутатами Київради 13.12.2007р. прийняла рішення № 11147/4280 про зміну цільового призначення даної земельної ділянки, а саме, про переведення даної земельної ділянки площею 26 га із зони зелених насаджень до території громадської та житлової забудови, то обидві «конкуруючі фірми» прийняли її на ура.
Це рішення є другою частиною нашого «марлезонського балету», так як по своєму цинізму, беззаконню і аморальності воно є неординарним навіть на фоні вже звичного київрадівського беззаконня.
Спірна ділянка знаходиться між мостом Патона та залізничним мостом, а з інших боків обмежена річкою Дніпро та Наддніпрянським шосе. Площа цієї ділянки якраз і складає вищезазначені 26-27 га.
Причому ця площа набирається лише з урахуванням площі самого озера «Видубицьке» та прибережної водоохоронної зони, яка для озер повинна складати 100 метрів. Таким чином депутати-проститутки із Київради умудрились перевести до земель житлової та громадської забудови площу самого озера та землі водоохоронної зони навколо нього. Що означає одне, що озера, або як мінімум його більша частина будуть просто засипані і забудовані.
Ви спитаєте, а як же норми Земельного (ст..60, 61) та Водного (ст..88-89) кодексів України, якими встановлено, що – «прибережні захисні зони є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, де забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних) навіть баз відпочинку.
Якщо уважно глянути на карту ділянки http://map.i.ua/kiev/#x=327558&y=5587706&s=1379&l=ru (я заміряв примітивно – розбиваючи ділянку на прямокутники, як колись у школі вчили), то ми побачимо що із 26 гектарів, більшу частину займає саме озеро і захисна водоохоронна зона навколо нього), тому там майже немає що відводити під землі громадської та житлової забудови, а Київрада відвела і пофіг їй.
Зазначені аргументи не вплинули і на суддю Шевченківського районного суду м. Києва Остапенка О. М., який проігнорував ці зазначені мною аргументи і цілих півтори години думав в нарадчій кімнаті, що сформулювати лише вступну та регулятивну частину, про те що він відмовляє нам у позові про скасування даного рішення.
Позов, слід чесно визнати, слабенький (не я писав), там була лише одна підстава – не проведення громадських слухань (а вони не є обов’язкові). Я підключився до справи запізно і був лише на останньому засіданні на якому зазначив інші підстави (закон вимагає письмову форму лише для зміни позовних вимог), але суддя їх не взяв до уваги.
Ми вже подали інший позов, де я зазначив інші підстави (порушення вимог земельного та водного кодексів), але боюсь, що якщо Остапенко ще з півтори години «порадиться (чи то здзвониться), то і це не допоможе, тому надія лише на широкий розголос.
Прокуратура тупо відмовляється опротестовувати це рішення Київради, а суд я передбачаю відфудболюватиме нас з підстав того, що ми неналежні позивачі.
Немає надії і на київську владу, причому немає надії не лише на пришельців із космосу (про них і мови немає), але і на так званих опозиціонерів.
Ще у серпні 2007 року кооператив «Видибай» (у який об’єднались «човнярі») звернувся до пана Ю. Дмитрука, як до голови «Тимчасової контрольної комісії по розгляду звернень громадян по перевірці рішень Київради щодо надання земельних ділянок юридичним та фізичним особам під забудову та фактів порушення забудовниками діючого законодавства в м. Києві», з листом з приводу порушень чинного законодавства допущених Київською міською радою, при прийнятті рішення № 1447/4280 від 13 грудня 2007 року «Про внесення змін до Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року щодо вилучення території навколо Видубицького озера на Набережно-Печерській дорозі 4-10 у Печерському районі м. Києва із зони зелених насаджень загального користування і переведення її за функціональним призначенням до території житлової та громадської забудови».
Полум’яний бютівець Дмитрук положив болт на дане звернення і ігноруючи закони України «Про інформацію» та про звернення громадян» так і не відповів на дане звернення. І немає жодного бажання реагувати. Причому сука бреше і не скривиться.
Коли ми направили вже лист Зінченку і через місяць подзвонили помічнику Дмитрика, так той начав нам брехати, що лист нам вже на кінець то відправлено, а ле він по цей час нам не прийшов, лише коли активістка кооперативу О. М. Рачек особисто поїхала в Київраду, їй буквально вдалось вирвати копію листа із рук Дмитрукового помічника.
Лист правда так – ні про що. Нас повідомляють, гаспадін Дмитрук соізволіли направити запити на документи для перевірки, правда не в серпні, коли люди звертались до нього, а лише у грудні, після того, як ми звернулись вже до Зінченка.
Подивіться на цього супчика http://kmr.gov.ua/delegates.asp?Id=634 і вам стане зрозуміло, що «відповіді по суті», ми будемо ждати поки рак свисне. Не для цього ця бютівська банда рвалась у Київраду щоб захищати простих киян і закон і не для того Дмитрука поставили очолювати цю комісію, щоб він насправді щось перевіряв. Я думаю, що все саме навпаки, цього «красеня» поставили якраз для того, щоб ніхто нічого не перевірив. І він з цим успішно справляється.
А для кого стараються бютівці чи то для Шуфрича, чи то для Пінчука, то вже справу не міняє. В будь якому випадку ОЗГ «БЮТ» старається не для киян.
Мені, по великому рахунку, все одно – чия ненажерлива аморальна і безсовісна пика – Шуфрича чи Пінчука зажере цей один із останніх клаптів київської землі і від кого отримають свої віткати банда космічних пришельців Черновецького (разом з бютовцями та іншими) та прокурори з суддями, але мені хотілось би надіятись, що в цій країні є ще хоч один шанс того, що все буде інакше. І в Києві знайдуться місце і права не лише для вищеназваних одіозних персонажів, але і для простих киян.
Для багатьох киян не одного покоління, прогулянка чи рибалка на човні по Дніпру, стали улюбленим видом відпочинку, а стоянки «РВПів» були тим місцем, а по суті і засобом, з допомогою якого можна було здійснювати такий відпочинок. Сьогодні, «завдячуючи» нашій владі, для більшості тих киян-«лодочників», які сьогодні уже переважно пенсіонери, відпочинок на старенькому «Язі» на Дніпрі залишився уже чи не єдиним видом відпочинку та оздоровлення, який їм ще «по кишені».
Але, на жаль, наші шановні ветерани забули, що для теперішньої влади як Києва так і України, їх «ціна» – кульок гречки та банка тушонки. І це всі їх «права», які готова визнавати теперішня влада. Все інше, в тому числі і те, що створювалось їхніми руками і тяжкою працею у післявоєнні роки та в більш пізніший період, то вже не їхнє, то вже належить пришельцям із космічних та місцевих просторів.
Саме ці «віруси» вирішили, що за кульок гречки та інші дрібні «подачки» вони «придбали» у киян право витворяти все що їм заманеться і прибирати до своїх липких рученят все, на що впаде їх ненаситне око.
Впало їх ненаситне око і на земельні ділянки вищеназваних РОПів. Як не кажи, ласі шматки – на березі Дніпра, у зеленій зоні – чом би не вкрасти у киян? І таки завзято взялись. Причому робиться це настільки брутально та відверто протиправно, що навіть як для нашої країни здавалось би занадто. Проте, в нашій країні нічому не дивуєшся.
В цій нерівній боротьбі декілька "РОПів" (2, 7, 5) уже «впали» і на території частини з них повним ходом іде будівництво (з повним наплюванням на норми земельного та водного кодексів України).
«Мешканці» РВП-1, який знаходиться на берегах озера «Видубицьке», і про який тут буде розмова, ще намагаються триматись, хоча спільними зусиллями «претендентів» та влади їх поступово виживають. З 5 тисяч киян, які раніше користувались послугами РВП-1, на сьогодні залишилось менше 1 тисячі, які ще намагаються відстояти свої конституційні права, та права «старих киян» - не виявитись зайвими у своєму рідному місті.
На жаль, відстоювати свої права їм все важче і важче. Бо проти них виступають дуже тугі гаманці, від дзенькоту яких мліють навіть суворі суддівські серця, я вже не кажу про прокурорські та чиновниці, які від цих гаманців просто тануть.
А почалося все це в 2001 році.
26 жовтня 2001 року РВП-1, як цілісний майновий комплекс було приватизовано таким собі ТОВ «Ласпі». І це не дивлячись на те, що Наказом Регіонального відділення фонду державного майна України по м. Києву № 531 від 15.10.2001 приватизація РВП-1 була заборонена. Я не знаю чим «Ласпі» загіпнотизував чиновників тоді ще Харківського районного у м. Києві відділення Фонду держмайна, але посадові особи даного відділення наплювавши на наказ вищестоящого органу – все одно приватизували РВП-1 на користь «Ласпі». Від такого нагльожу чиновників-приватизаторів оторопіла навіть прокуратура, яка порушила кримінальну справу по факту незаконної приватизації, правда аж в 2005 році. Проте, згодом, з кримінальною справою почали творитись дивні, просто містичні явища, вона яко «летучий голландець» ось уже декілька років «блукає» між кількох прокуратур і відділень міліції і кожне із відомств має свій виклад її історії. В результаті так і не зрозуміло де ця справа і закрита вона чи ні.
Коли ж в листопаді 2008 року громадяни звернулись до прокуратури з проханням знайти все ж «летючого голландця» полтергейст почав творитись із самою заявою – вона також загубилась у прокурорських коридорах.
Так хто ж цей таємничий «Ласпі», який здатен викликати надприродні явища навіть у кабінетах Київської прокуратури? Засновником цієї фірми є декілька громадян України та таке собі скромне (із статутним фондом всього 30 тис. грн..) ТОВ «Реал-груп». Останнє володіє 50 % статутного внеску, тобто є основним засновником, з контрольним пакетом. А от далі починається саме цікаве. Засновником ТОВ «Реал-груп» є двоє громадян України, мешканців Ужгорода – Черепаня В. М., статутний внесок якого складає аж 300 грн (1%), та Шуфрич Марія Петрівна (99% статутного фонду). Прізвище, ім’я та по батькові останньої дивним чином збігається із аналогічними даними мами відомого українського політичного «шамана» Нестора Шуфрича, який чи не кожен день демонструє нам з телеекрана як він неістово бореться за Україну та торжество законності.
Я сумніваюсь, що старенька Марія Шуфрич хоч знає де знаходиться той РВП-1, всі ми добре розуміємо, що насправді, власником «Реал-груп», а відтак і «Ласпі» є депутат Верховної Ради Нестор Шуфрич і це його ненаситна пика поклала око на 26 га київської землі на березі Дніпра, яку він через приватизацію майна РВП-1, намагається придбати «на дурняк». Але ж депутатам закон забороняє займатись бізнесом, тому все оформлено на маму.
Чи не Несторові таємничі заклинання призвели до того, що РВП-1, місце відпочинку тисяч киян, що займає площу 26 гектарів київської землі, було приватизовано аж за 310 тис. грн.. Нехило так? І чи не Несторові ворожіння призводять до таємничих подій із кримінальною справою по даному факту? Яка весь час десь щезає, як та примара.
Правда, наша прокуратура, як те хитре телятко – якщо не у семи, то у двох няньок таки ссе (чи то доїть).
Справа в тому, що на дану ділянку окрім полум’яного борця за законність і справедливість Нестора претендує інший відомий «персонаж» новітньої історії «виникнення першоначального капіталу» - Віктор Пінчук. Причому, «потомственний зять», здається покозирніше Шуфрича буде. Принаймні Київська міська влада віддає перевагу саме «конторі» Пінчука.
В 2004 році лєпший друг Юрія Луценка і чєснєйший київський дєрібанщик О. Омельченко видав Розпорядження № 1671, яким затвердив результати конкурсу із залучення інвесторів на забудову в районі озера «Видубицьке». Переможцем став консорціум «Придніпров’я», який потім передав свої права ТОВ «Дніпроекологія», що також належить Пінчуку.
Правда тут також мутна історія. В 2004 році, за рішенням суду 9 гектарів із цієї землі отримало ТОВ «Славутич» (засновники якого губляться в нетрях офшорну). Причому отримало її в оренду на 49 років чисто «на халяву» - в оренду, без усякого конкурсу на право оренди земельної ділянки, тобто бюджет міста не було переобтяжено, а наскільки було обтяжено кишені пана Омельченка та проституток-депутатів тодішньої Київради і судді, який ухвалив це рішення ми навряд чи взнаємо.
Забудовувати їх за інвестиційним договором має ТОВ «Ай сі ем», яке начебто також пов’язане з Пінчуком. Проте і без «Славутича» Пічуку залишилось 16 га і саме цю ділянку він намагається вирвати із рота ненаситного Нестора. А бажання київських чиновників, суддів та прокурорів добре піджитись на їх тяжбі стало причиною того, що доля землі ще до цих пір так і не визначена і боротьба «титанів» продовжується (на радість чисельним суддям, які розглядають спори по цій землі).
Але є одне, що поєднує цих «конкурентів» і об’єднує їх у боротьбі проти киян. Київська земля, як відомо, має цінність, якщо вона стає місцем забудови. Тому, як Шуфричу, так і Пінчуку земля за існуючим цільовим призначенням – землі зелених насаджень загального користування – не потрібна. Їм потрібна земля під забудову.
Тому, коли група проституток, що називають себе депутатами Київради 13.12.2007р. прийняла рішення № 11147/4280 про зміну цільового призначення даної земельної ділянки, а саме, про переведення даної земельної ділянки площею 26 га із зони зелених насаджень до території громадської та житлової забудови, то обидві «конкуруючі фірми» прийняли її на ура.
Це рішення є другою частиною нашого «марлезонського балету», так як по своєму цинізму, беззаконню і аморальності воно є неординарним навіть на фоні вже звичного київрадівського беззаконня.
Спірна ділянка знаходиться між мостом Патона та залізничним мостом, а з інших боків обмежена річкою Дніпро та Наддніпрянським шосе. Площа цієї ділянки якраз і складає вищезазначені 26-27 га.
Причому ця площа набирається лише з урахуванням площі самого озера «Видубицьке» та прибережної водоохоронної зони, яка для озер повинна складати 100 метрів. Таким чином депутати-проститутки із Київради умудрились перевести до земель житлової та громадської забудови площу самого озера та землі водоохоронної зони навколо нього. Що означає одне, що озера, або як мінімум його більша частина будуть просто засипані і забудовані.
Ви спитаєте, а як же норми Земельного (ст..60, 61) та Водного (ст..88-89) кодексів України, якими встановлено, що – «прибережні захисні зони є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, де забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних) навіть баз відпочинку.
Якщо уважно глянути на карту ділянки http://map.i.ua/kiev/#x=327558&y=5587706&s=1379&l=ru (я заміряв примітивно – розбиваючи ділянку на прямокутники, як колись у школі вчили), то ми побачимо що із 26 гектарів, більшу частину займає саме озеро і захисна водоохоронна зона навколо нього), тому там майже немає що відводити під землі громадської та житлової забудови, а Київрада відвела і пофіг їй.
Зазначені аргументи не вплинули і на суддю Шевченківського районного суду м. Києва Остапенка О. М., який проігнорував ці зазначені мною аргументи і цілих півтори години думав в нарадчій кімнаті, що сформулювати лише вступну та регулятивну частину, про те що він відмовляє нам у позові про скасування даного рішення.
Позов, слід чесно визнати, слабенький (не я писав), там була лише одна підстава – не проведення громадських слухань (а вони не є обов’язкові). Я підключився до справи запізно і був лише на останньому засіданні на якому зазначив інші підстави (закон вимагає письмову форму лише для зміни позовних вимог), але суддя їх не взяв до уваги.
Ми вже подали інший позов, де я зазначив інші підстави (порушення вимог земельного та водного кодексів), але боюсь, що якщо Остапенко ще з півтори години «порадиться (чи то здзвониться), то і це не допоможе, тому надія лише на широкий розголос.
Прокуратура тупо відмовляється опротестовувати це рішення Київради, а суд я передбачаю відфудболюватиме нас з підстав того, що ми неналежні позивачі.
Немає надії і на київську владу, причому немає надії не лише на пришельців із космосу (про них і мови немає), але і на так званих опозиціонерів.
Ще у серпні 2007 року кооператив «Видибай» (у який об’єднались «човнярі») звернувся до пана Ю. Дмитрука, як до голови «Тимчасової контрольної комісії по розгляду звернень громадян по перевірці рішень Київради щодо надання земельних ділянок юридичним та фізичним особам під забудову та фактів порушення забудовниками діючого законодавства в м. Києві», з листом з приводу порушень чинного законодавства допущених Київською міською радою, при прийнятті рішення № 1447/4280 від 13 грудня 2007 року «Про внесення змін до Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року щодо вилучення території навколо Видубицького озера на Набережно-Печерській дорозі 4-10 у Печерському районі м. Києва із зони зелених насаджень загального користування і переведення її за функціональним призначенням до території житлової та громадської забудови».
Полум’яний бютівець Дмитрук положив болт на дане звернення і ігноруючи закони України «Про інформацію» та про звернення громадян» так і не відповів на дане звернення. І немає жодного бажання реагувати. Причому сука бреше і не скривиться.
Коли ми направили вже лист Зінченку і через місяць подзвонили помічнику Дмитрика, так той начав нам брехати, що лист нам вже на кінець то відправлено, а ле він по цей час нам не прийшов, лише коли активістка кооперативу О. М. Рачек особисто поїхала в Київраду, їй буквально вдалось вирвати копію листа із рук Дмитрукового помічника.
Лист правда так – ні про що. Нас повідомляють, гаспадін Дмитрук соізволіли направити запити на документи для перевірки, правда не в серпні, коли люди звертались до нього, а лише у грудні, після того, як ми звернулись вже до Зінченка.
Подивіться на цього супчика http://kmr.gov.ua/delegates.asp?Id=634 і вам стане зрозуміло, що «відповіді по суті», ми будемо ждати поки рак свисне. Не для цього ця бютівська банда рвалась у Київраду щоб захищати простих киян і закон і не для того Дмитрука поставили очолювати цю комісію, щоб він насправді щось перевіряв. Я думаю, що все саме навпаки, цього «красеня» поставили якраз для того, щоб ніхто нічого не перевірив. І він з цим успішно справляється.
А для кого стараються бютівці чи то для Шуфрича, чи то для Пінчука, то вже справу не міняє. В будь якому випадку ОЗГ «БЮТ» старається не для киян.
Мені, по великому рахунку, все одно – чия ненажерлива аморальна і безсовісна пика – Шуфрича чи Пінчука зажере цей один із останніх клаптів київської землі і від кого отримають свої віткати банда космічних пришельців Черновецького (разом з бютовцями та іншими) та прокурори з суддями, але мені хотілось би надіятись, що в цій країні є ще хоч один шанс того, що все буде інакше. І в Києві знайдуться місце і права не лише для вищеназваних одіозних персонажів, але і для простих киян.