Як не дати Росії дружити з Євросоюзом
01/04/2009 | www.konsyltacii.com
Україна - це з'єднуючий міст між Росією й країнами Євросоюзу, країна розвинена й цивілізована, або стримуюче "болото" для ослаблення двох геополітичних конкурентів заокеанської держави - і країн Євросоюзу, і Росії?
«Сьогодні в Євразії керівну роль грає неєвразійська держава й глобальна першість Америки безпосередньо залежить від того, наскільки довго й ефективно буде зберігатися її перевага на Євразійському континенті.»
"Америка перебуває в центрі взаємозалежної вселеної, такий, у якій влада здійснюється через постійне маневрування, діалог, дифузію й прагнення до формального консенсусу, хоча ця влада відбувається зрештою з єдиного джерела, а саме: Вашингтон, округ Колумбія."
Збигнев Бжезинский "Велика шахівниця "
От уже більше 17 років після розвалу СРСР кожна, тепер уже самостійна республіка, будує на своїй території те, що побажає її керівництво. Те, що даний розвал потужної шановної у світі держави був не випадковий, мало в кого викликає сумнів, що робить честь непомітній і ефективній роботі відповідних підрозділів "мускулистої" заокеанської держави.
Що ми маємо на зазначеній території колись єдиної країни на початок 2009 року? Тільки 3 маленькі прибалтійські країни стали членами Євросоюзу й регулярно відзначаються в пресі скандалами, пов'язаними з утиском національних меншостей і спогадами сотрудничавших з нацистами. Сумніваюся, що це адекватно співвідноситься з еталоном демократії по нормах того ж Євросоюзу. По многим колишніх республіках СРСР прокотилася хвиля так званих "кольорових" революцій із практично тим самим сценарієм: якась людина, що вчилася на Заході або має в родичах (дружина, діти) вихідця із країни "розвиненого капіталізму", чарівним образом приходить до влади й дана національна територія починає зближення із західними країнами в руслі політики країни прерій і мустангів. Частина країн (Білорусія, Казахстан і ін.) залишилися в руслі політики Росії, що де-факто стала правоприемницей розваленої наддержави. І не випадково дані країни показують рівень життя й розвитку вище, ніж у країнах "кольорових" революцій, але про це нижче.
Що ж Україна? Скорочення населення країни з 52 мільйонів до 46 мільйонів за час незалежності наочно показує турботу влади про власне населення. Чи можна це назвати геноцидом проти власного народу? Відповідальних за це - немає: мінливі перші особи у владі фактично покривають свого попередника, можливо, у надії на те, що наступний керівник за негласною традицією "прикриє" і його, або у всіх лихах обвинувачує попередника на словах, не роблячи ніяких реальних кроків по залученню його до відповідальності. Кожний наступний керівник уряду обвинувачує у всіх лихах попереднього до зміни його на цьому пості на попередника (або вихідця з його клану- партії) і так по колу для неможливості виборцеві знайти крайнього - нескінченне коло безвідповідальності, що дозволяє тим самим людям на національній окремо взятій території бути при владі й не відповідати за результати виконання своїх посадових обов'язків.Прихід до влади лідера держави на підставі судового рішення, прийнятого в чималому ступені під впливом психологічного тиску з боку його прихильників, що вийшли на площу, у порушення існуючого на той момент законодавства, наступні кадрові призначення по його поданню й видання указів по економічним питанням у порушення п.4 розділу 15 Конституції України, що дозволяє Президентові України протягом трьох років після набрання чинності Конституцією України від 28.06.1996 року видавати схвалені Кабінетом Міністрів України й скріплені підписом Прем'єр-Міністра України укази по економічним питанням, не врегульованим законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту у Верховну Раду України в порядку, установленому статтею 93 цієї Конституції, може викликати сумнів у легітимності існуючої влади.
Що ж Росія? Оправившись після розвалу СРСР, пройшовши шлях від так званої "демократичної анархії" до створення моделі вертикального управління величезною країною, наростивши фінансові мускули на поставках енергоресурсів, вона заявила програму інноваційної перебудови своєї економіки й свою незгоду з існуючим однополярним миром. Останні її кроки виявляють цьому яскраве підтвердження. Уже по стриманій реакції Європи й підтримуючому нейтралітеті Китаю на події літа 2008 року на Кавказі можна судити про визнання зрослої моці нашого східного сусіда.
Мир змінився. Все більше число людей, і це не тільки під впливом світової фінансової кризи, приходять до думки про необхідність змін у загальносвітових політичних інститутах через дискредитацію себе застосуванням подвійних стандартів існуючих, у фінансовій системі миру через уже явно дискримінаційні непрозори масштабні операції із провідними світовими валютами і їхнім несправедливим курсом до інших валют, наявності загальносвітових екологічних, продовольчих проблем, про необхідність реформи в загальносвітовій системі безпеки.
Ще більше 10 років тому Збигнев Бжезинський, що активно впливав на вироблення рішень своєї країни, у своїй книзі "Велика шахівниця " писав: "Для Росії єдиний геостратегічний вибір, у результаті якого вона змогла б відігравати реальну роль на міжнародній арені й одержати максимальну можливість трансформуватися й модернізувати своє суспільство, - це Європа." І дійсно, у результаті останніх подій зросла роль Європи. Але в цій же книзі ще 10 років тому він право прийняття загальносвітових рішень визнавав тільки за одним загальносвітовим центром і серйозно побоювався об'єднання Європи й посилення її моці на шкоду ослабленню впливу США: "Відправним пунктом для проведення необхідної політики повинне бути тверезе усвідомлення трьох безпрецедентних умов, які в цей час визначають геополітичний стан світових справ: 1) уперше в історії одна держава є дійсно світовою державою; 2) державою, що перевершує всі інші в світовому масштабі, є неєвразійська держава й 3) центральна арена миру - Євразія - перебуває під переважаючим впливом неєвразійської держави".
Із прочитання зазначеної книги створюється враження про бажання представників зазначеної країни так "зміцнювати" єдність Європи, щоб вона, об'єднана й міцна, як найпізніше стала самостійним політичним гравцем, залишаючись у фарватері політики Вашингтона. "Коротше кажучи, ціль політики США повинна без яких виправдань складатися із двох частин: необхідності закріпити власне пануюче положення, принаймні на період існування одного покоління, але переважно на ще більший період часу, і необхідності створити геополітичну структуру, що буде здатна зм'якшувати неминучі потрясіння й напруженість, викликані соціально політичними змінами, у той же час формуючи геополітичну серцевину взаємної відповідальності за керування миром без воєн."
Може, зазначеної мети ослаблення й об'єднаної Європи, і Росії, і служить той самий "кордон" із країн, що йдуть у фарватері політики Вашингтона, що оперізують Росію й відокремлюють її від країн Євросоюзу? У цих країнах є вогнища нестабільності як в економіці, так і в політику, погроза виникнення військових конфліктів, через них проходять транзитом енергоресурси з Росії в країни Євросоюзу - чим не спосіб тримати в напрузі й Росію, і Євросоюз, керуючи через океан? І чому, обіцяючи цим країнам входження в Європу, за всі ці роки цього не відбулося: ні полегшення візового режиму із країнами Євросоюзу, ні встановлення на рівних, партнерських, умовах торговельних відносин, ні військового альянсу, ні масштабних фінансових уливань в економіку цих країн? Згадай хоча б яку суму виділили через океан як допомогу при повені в Західній Україні - серйозної цю суму при масштабах руйнувань назвати не можна.
Може, дійсно, всі ці країни - проамериканський "санітарний кордон" між Євросоюзом і Росією? Може, заокеанській країні й не потрібна тут ні стабільна адекватна влада (згадаєте "цирк" у національній політиці останніх років), ні сильна економіка (подивитеся, з кожним роком економіку "розвалюють" усе більше"), ні боєздатна армія (до речі, підприємства оборонного комплексу саме й перебувають у занепаді через розрив господарської кооперації із суміжними російськими підприємствами, а при вступі в НАТО - взагалі не будуть потрібні через конкуренцію із західним виробником), ні грамотне (згадай дискусійне введення тестування при прийомах у ВУЗ або обмеження на трансляцію певних каналів телебачення, мусирування теми мови) і здорове населення (згадай скандал із щепленнями вакциною або знайдіть інформацію про те, яку кількість генно- модицифированных, шкідливих для здоров'я нащадків, продуктів завозиться в Україну)?
І потім: треба розуміти, що Євросоюз - це одне, а США - це інше. І мети й завдання в них можуть у чомусь сходитися, а в чомусь і розходитися. Так яку політику ми підтримуємо: США або країн Євросоюзу? Так куди ми ходимо ввійти - у Європу або в якості ще одного штату заокеанської держави? Або може бути нам треба виробляти свою, власну політику з урахуванням існуючих реалій?
Якщо ці передумови на основі спостережень вірні, то процвітання на цих "санітарних" територіях не заплановано, як і "входження в Європу", тому що цим територіям, можливо, відведена роль стримуючого "болота" для ослаблення двох геополітичних конкурентів заокеанської держави - і країн Євросоюзу, і Росії. Якщо ж на цих територіях буде стабільність і процвітання, то це підсилить зазначених геополітичних конкурентів заокеанської держави й не буде важеля контролю транзитних потоків енергоресурсів через маріонеткові уряди, не буде можливості під видом насадження "демократії" вводити свої війська, не буде можливості тримати в напрузі регіони, пропонуючи своє посередництво в рішенні проблем, які саме ж, тої самої державою, можливо, і створені.
Якщо вірити, що ідеї Бжезинського, викладені в книзі ""Велика шахівниця " - не давня давнина заокеанської країни, а розвинені й доповнені в сьогоденні, то в схеми втримання в напрузі і Євросоюзу, і Росії з метою ослаблення дуже навіть укладаються й останні події із припиненням поставок газу з Росії в Україну.
Газ у країни Євросоюзу транзитом іде з Росії через території з явною проамериканською політикою. Українська сторона за станом на 1.01.2009 року не уклала з Росією договір на поставку їй газу для внутрішніх потреб, маючи його значний запас у власних сховищах. Публічні джерела інформації повідомляють, що не були укладені й договірні відносини між українською й російською стороною про умови транзиту газу в країни Євросоюзу. Таким чином, ставиться під погрозу кінцевий споживач - країни Євросоюзу. Чим не схема реалізації геополітичної стратегії заокеанської держави навіть із урахуванням корупційної складової на національному рівні? Або російська сторона "не гарної" виявиться, або Європа в напрузі побуде...Може й справа для "світового демократа" найдеться... по "демократичному примиренню"...
Микола Лопатка
Консультант по праву й управлінню (Україна,Одеса)
http://blog.liga.net/user/lopatka/Default.aspx
http://konsyltacii.com
«Сьогодні в Євразії керівну роль грає неєвразійська держава й глобальна першість Америки безпосередньо залежить від того, наскільки довго й ефективно буде зберігатися її перевага на Євразійському континенті.»
"Америка перебуває в центрі взаємозалежної вселеної, такий, у якій влада здійснюється через постійне маневрування, діалог, дифузію й прагнення до формального консенсусу, хоча ця влада відбувається зрештою з єдиного джерела, а саме: Вашингтон, округ Колумбія."
Збигнев Бжезинский "Велика шахівниця "
От уже більше 17 років після розвалу СРСР кожна, тепер уже самостійна республіка, будує на своїй території те, що побажає її керівництво. Те, що даний розвал потужної шановної у світі держави був не випадковий, мало в кого викликає сумнів, що робить честь непомітній і ефективній роботі відповідних підрозділів "мускулистої" заокеанської держави.
Що ми маємо на зазначеній території колись єдиної країни на початок 2009 року? Тільки 3 маленькі прибалтійські країни стали членами Євросоюзу й регулярно відзначаються в пресі скандалами, пов'язаними з утиском національних меншостей і спогадами сотрудничавших з нацистами. Сумніваюся, що це адекватно співвідноситься з еталоном демократії по нормах того ж Євросоюзу. По многим колишніх республіках СРСР прокотилася хвиля так званих "кольорових" революцій із практично тим самим сценарієм: якась людина, що вчилася на Заході або має в родичах (дружина, діти) вихідця із країни "розвиненого капіталізму", чарівним образом приходить до влади й дана національна територія починає зближення із західними країнами в руслі політики країни прерій і мустангів. Частина країн (Білорусія, Казахстан і ін.) залишилися в руслі політики Росії, що де-факто стала правоприемницей розваленої наддержави. І не випадково дані країни показують рівень життя й розвитку вище, ніж у країнах "кольорових" революцій, але про це нижче.
Що ж Україна? Скорочення населення країни з 52 мільйонів до 46 мільйонів за час незалежності наочно показує турботу влади про власне населення. Чи можна це назвати геноцидом проти власного народу? Відповідальних за це - немає: мінливі перші особи у владі фактично покривають свого попередника, можливо, у надії на те, що наступний керівник за негласною традицією "прикриє" і його, або у всіх лихах обвинувачує попередника на словах, не роблячи ніяких реальних кроків по залученню його до відповідальності. Кожний наступний керівник уряду обвинувачує у всіх лихах попереднього до зміни його на цьому пості на попередника (або вихідця з його клану- партії) і так по колу для неможливості виборцеві знайти крайнього - нескінченне коло безвідповідальності, що дозволяє тим самим людям на національній окремо взятій території бути при владі й не відповідати за результати виконання своїх посадових обов'язків.Прихід до влади лідера держави на підставі судового рішення, прийнятого в чималому ступені під впливом психологічного тиску з боку його прихильників, що вийшли на площу, у порушення існуючого на той момент законодавства, наступні кадрові призначення по його поданню й видання указів по економічним питанням у порушення п.4 розділу 15 Конституції України, що дозволяє Президентові України протягом трьох років після набрання чинності Конституцією України від 28.06.1996 року видавати схвалені Кабінетом Міністрів України й скріплені підписом Прем'єр-Міністра України укази по економічним питанням, не врегульованим законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту у Верховну Раду України в порядку, установленому статтею 93 цієї Конституції, може викликати сумнів у легітимності існуючої влади.
Що ж Росія? Оправившись після розвалу СРСР, пройшовши шлях від так званої "демократичної анархії" до створення моделі вертикального управління величезною країною, наростивши фінансові мускули на поставках енергоресурсів, вона заявила програму інноваційної перебудови своєї економіки й свою незгоду з існуючим однополярним миром. Останні її кроки виявляють цьому яскраве підтвердження. Уже по стриманій реакції Європи й підтримуючому нейтралітеті Китаю на події літа 2008 року на Кавказі можна судити про визнання зрослої моці нашого східного сусіда.
Мир змінився. Все більше число людей, і це не тільки під впливом світової фінансової кризи, приходять до думки про необхідність змін у загальносвітових політичних інститутах через дискредитацію себе застосуванням подвійних стандартів існуючих, у фінансовій системі миру через уже явно дискримінаційні непрозори масштабні операції із провідними світовими валютами і їхнім несправедливим курсом до інших валют, наявності загальносвітових екологічних, продовольчих проблем, про необхідність реформи в загальносвітовій системі безпеки.
Ще більше 10 років тому Збигнев Бжезинський, що активно впливав на вироблення рішень своєї країни, у своїй книзі "Велика шахівниця " писав: "Для Росії єдиний геостратегічний вибір, у результаті якого вона змогла б відігравати реальну роль на міжнародній арені й одержати максимальну можливість трансформуватися й модернізувати своє суспільство, - це Європа." І дійсно, у результаті останніх подій зросла роль Європи. Але в цій же книзі ще 10 років тому він право прийняття загальносвітових рішень визнавав тільки за одним загальносвітовим центром і серйозно побоювався об'єднання Європи й посилення її моці на шкоду ослабленню впливу США: "Відправним пунктом для проведення необхідної політики повинне бути тверезе усвідомлення трьох безпрецедентних умов, які в цей час визначають геополітичний стан світових справ: 1) уперше в історії одна держава є дійсно світовою державою; 2) державою, що перевершує всі інші в світовому масштабі, є неєвразійська держава й 3) центральна арена миру - Євразія - перебуває під переважаючим впливом неєвразійської держави".
Із прочитання зазначеної книги створюється враження про бажання представників зазначеної країни так "зміцнювати" єдність Європи, щоб вона, об'єднана й міцна, як найпізніше стала самостійним політичним гравцем, залишаючись у фарватері політики Вашингтона. "Коротше кажучи, ціль політики США повинна без яких виправдань складатися із двох частин: необхідності закріпити власне пануюче положення, принаймні на період існування одного покоління, але переважно на ще більший період часу, і необхідності створити геополітичну структуру, що буде здатна зм'якшувати неминучі потрясіння й напруженість, викликані соціально політичними змінами, у той же час формуючи геополітичну серцевину взаємної відповідальності за керування миром без воєн."
Може, зазначеної мети ослаблення й об'єднаної Європи, і Росії, і служить той самий "кордон" із країн, що йдуть у фарватері політики Вашингтона, що оперізують Росію й відокремлюють її від країн Євросоюзу? У цих країнах є вогнища нестабільності як в економіці, так і в політику, погроза виникнення військових конфліктів, через них проходять транзитом енергоресурси з Росії в країни Євросоюзу - чим не спосіб тримати в напрузі й Росію, і Євросоюз, керуючи через океан? І чому, обіцяючи цим країнам входження в Європу, за всі ці роки цього не відбулося: ні полегшення візового режиму із країнами Євросоюзу, ні встановлення на рівних, партнерських, умовах торговельних відносин, ні військового альянсу, ні масштабних фінансових уливань в економіку цих країн? Згадай хоча б яку суму виділили через океан як допомогу при повені в Західній Україні - серйозної цю суму при масштабах руйнувань назвати не можна.
Може, дійсно, всі ці країни - проамериканський "санітарний кордон" між Євросоюзом і Росією? Може, заокеанській країні й не потрібна тут ні стабільна адекватна влада (згадаєте "цирк" у національній політиці останніх років), ні сильна економіка (подивитеся, з кожним роком економіку "розвалюють" усе більше"), ні боєздатна армія (до речі, підприємства оборонного комплексу саме й перебувають у занепаді через розрив господарської кооперації із суміжними російськими підприємствами, а при вступі в НАТО - взагалі не будуть потрібні через конкуренцію із західним виробником), ні грамотне (згадай дискусійне введення тестування при прийомах у ВУЗ або обмеження на трансляцію певних каналів телебачення, мусирування теми мови) і здорове населення (згадай скандал із щепленнями вакциною або знайдіть інформацію про те, яку кількість генно- модицифированных, шкідливих для здоров'я нащадків, продуктів завозиться в Україну)?
І потім: треба розуміти, що Євросоюз - це одне, а США - це інше. І мети й завдання в них можуть у чомусь сходитися, а в чомусь і розходитися. Так яку політику ми підтримуємо: США або країн Євросоюзу? Так куди ми ходимо ввійти - у Європу або в якості ще одного штату заокеанської держави? Або може бути нам треба виробляти свою, власну політику з урахуванням існуючих реалій?
Якщо ці передумови на основі спостережень вірні, то процвітання на цих "санітарних" територіях не заплановано, як і "входження в Європу", тому що цим територіям, можливо, відведена роль стримуючого "болота" для ослаблення двох геополітичних конкурентів заокеанської держави - і країн Євросоюзу, і Росії. Якщо ж на цих територіях буде стабільність і процвітання, то це підсилить зазначених геополітичних конкурентів заокеанської держави й не буде важеля контролю транзитних потоків енергоресурсів через маріонеткові уряди, не буде можливості під видом насадження "демократії" вводити свої війська, не буде можливості тримати в напрузі регіони, пропонуючи своє посередництво в рішенні проблем, які саме ж, тої самої державою, можливо, і створені.
Якщо вірити, що ідеї Бжезинського, викладені в книзі ""Велика шахівниця " - не давня давнина заокеанської країни, а розвинені й доповнені в сьогоденні, то в схеми втримання в напрузі і Євросоюзу, і Росії з метою ослаблення дуже навіть укладаються й останні події із припиненням поставок газу з Росії в Україну.
Газ у країни Євросоюзу транзитом іде з Росії через території з явною проамериканською політикою. Українська сторона за станом на 1.01.2009 року не уклала з Росією договір на поставку їй газу для внутрішніх потреб, маючи його значний запас у власних сховищах. Публічні джерела інформації повідомляють, що не були укладені й договірні відносини між українською й російською стороною про умови транзиту газу в країни Євросоюзу. Таким чином, ставиться під погрозу кінцевий споживач - країни Євросоюзу. Чим не схема реалізації геополітичної стратегії заокеанської держави навіть із урахуванням корупційної складової на національному рівні? Або російська сторона "не гарної" виявиться, або Європа в напрузі побуде...Може й справа для "світового демократа" найдеться... по "демократичному примиренню"...
Микола Лопатка
Консультант по праву й управлінню (Україна,Одеса)
http://blog.liga.net/user/lopatka/Default.aspx
http://konsyltacii.com
Відповіді
2009.01.04 | Адвокат ...
Флудім-с? Чи пост-нічяєм-с?
2009.01.04 | velotrek
Re: Як не дати Росії дружити з Євросоюзом
Газпром більше не може покладатися на Україну як на транзитний шлях для постачань газу до Європи і мусить знайти альтернативні канали. Про це в інтерв`ю Бі-бі-сі повідомив заступник голови правління Газпрому Олександр Медведєв. Він зазначив, що розраховує на підтримку з боку Європейського союзу. Вам не смішно?