01/06/2009 | Майдан-ІНФОРМ

Україна вистояла проти штурму «Газпрому»: «газова війна» перейшла у затяжну стадію, а час у цій «битві» грає на нашому боці
http://umoloda.kiev.ua/number/1322/283/46678/

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ

У тому, що російський Дід Мороз покладе під українську ялинку перекритий газовий вентиль, майже ніхто не сумнівався — Росія розпочинає «газові битви» з нашою державою практично щозими. Нинішній наступ «стратегічного партнера» виявився найзатятішим. Утім не від доброго для нього життя та без особливої надії на успіх: вартість газу на світовому ринку падає, фінансовий стан «Газпрому» нині далеко не найкращий, а перекривати «трубу» надовго — неможливо технологічно. Вдала газова війна — це може бути тільки бліц–кріг: налякали партнера, підписали вигідні для себе умови і — до нової зими!

Українська сторона неабияк вразила Кремль: дивовижною для останнього часу злагодженістю гілок влади та спільними заявами, незвичною публічністю та активністю на західному напрямку. Нині до українсько–російських газових перемовин залучено Євросоюз, а це означає, що швидкої перемоги «Газпрому» на українських територіях не буде. Буде подальший діалог і компромісна ціна, стверджують аналітики.


Не зійшлися на 50$?..

В останній день старого року голова правління «Газпрому» Олексій Міллер повідомив громадськості: переговорний процес з українцями зірвано, зав­тра вранці ми відключимо газ. Пояснити причину зриву перемовин пан Міллер не міг. Спочатку у ЗМІ запустили інформацію, буцімто український Президент Віктор Ющенко особисто наказав керівникові «Нафтогазу України» Олегу Дубині терміново повертатися на Батьківщину, а потім офіційний представник газового монополіста Сергій Купріянов висунув ще цікавішу версію: українська делегація, мовляв, не мала мандату на проведення перемовин! Виправдання (як же так, всі директиви підписано, сторони вже майже домовилися) ніхто особливо не слухав. Мотив: вину за зрив діалогу покласти на українську сторону.

Росіяни на зустрічі з українськими колегами поводилися жорстко: запропонували ціну 250 доларів за тисячу кубометрів і не відступали від неї ні на цент. Причому прем’єр РФ Володимир Путін назвав такий тариф «пільговим» — спеціально для «братнього» українського народу. «Ми розуміємо, в якому становищі зараз перебуває Україна у зв’язку зі світовою фінансовою та економічною кризою, і це становище набагато важче, ніж у нашій країні. Багато експертів вважають, що це певною мірою таке переддефолтне становище», — намагався видати бажане за дійсне Володимир Володимирович.

Відповідь із Києва здивувала тих аналітиків, які твердили, що «непримиренні друзі» Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко змагаються за прихильність Москви, виносячи «газове» питання не на перше місце у переліку пріоритетів. Спільна заява Ющенка і Тимошенко від 1 січня показала, що українська влада виробила спільну позицію у стратегічному для держави питанні, і точки зору гаранта Конституції та керівника виконавчої влади у «газовій» проблемі є ідентичними.

«За нашими розрахунками, зробленими на підставі меморандуму, на початку 2009 року ціна на російський природний газ на російсько–українському кордоні має становити 201 долар за тис. куб. м (нині 179,5 долара. — Ред.), а ставка транзиту — 2 долари за тис. куб. м на
1 км відстані (нині — 1,6 долара. — Ред.)», — заявили Президент та Прем’єр–міністр.
Хто кричить «тримай злодія»?

Позиція Росії, подана главою правління ВАТ «Газпром» Олексієм Міллером, виглядала так: вартість газу для нашої держави вони виставлятимуть на власний розсуд, при цьому навідріз відмовляючись платити Україні більше за транзит. Водночас Москва намагається скомпрометувати Україну перед Євросоюзом як вкрай ненадійну країну–транзитера, яка, мовляв, несанкціоновано вилучає газ із «труби» для власних потреб. Сергій Купріянов у телеефірі вживав навіть більш зрозумілий пересічному росіянину вираз: «Україна краде наш газ!»

«Наша держава забезпечує власні потреби газу за допомогою пального, накопиченого у сховищах, — пояснив «УМ» керівник Міжнародного енергетичного клубу «Q–клуб» Олександр Тодійчук. — Натомість для забезпечення транзиту російського газу на Захід ми мусимо спалювати так званий технологічний газ. Саме його й використовують наші фахівці для безперебійної роботи газотранспортної системи. Проте росіяни вдають, що не розуміють цих простих речей. Понад це, вони намагаються максимально утруднити роботу компанії «Укртрансгаз». Скажімо, нещодавно вони зупинили роботу одного з газогонів».

На думку пана Тодійчука, мета Росії — не лише отримати максимум грошей за свій товар, що стрімко дешевшає, а й «проштовхнути» малореальний задум — газопровід «Північний потік», що має пройти в обхід України дном Балтійського моря. А можливо, ще й «Південний потік», який вважають ще менш реальним проектом.

Свою роль у конфлікті інтересів грає й компанія–посередник «Росукренерго». Саме на її рахунки вітчизняний «Нафтогаз України» перерахував свій борг за спожитий газ, і там частина коштів незбагненним чином «застрягла». Для «Росукренерго» тримати ці гроші на рахунку вигідно, адже можна не тільки користуватися чужими мільйонами, а й дестабілізувати ситуацію — аби й надалі залишатися у «ланцюжку» між «Газпромом» і «Нафтогазом». Адже якщо не буде досягнуто домовленості між цими двома компаніями, то попередня угода про пряме постачання газу так і не набуде чинності.

Ситуація з розрахунками за спожите пальне нині виглядає на нашу користь. Україна заплатила все, у тому числі майже $1,5 млрд. — в останні дні 2008 року! Вчасно чи пізно — питання дискусійне навіть серед експертів. Якщо Олександр Тодійчук вважає, що затримка із перерахунком грошей «не робить нам честі», то директор енергетичних програм Центру ім. Разумкова Володимир Саприкін стверджує: формально ми заплатили вчасно, до кінця року. Що ж стосується пені у 614 мільйонів, яку вимагає Росія, то й це питання неоднозначне: не бачивши тексту угоди, відповісти, чи дійсно існує такий борг, неможливо. «Висновок можна зробити, тільки проаналізувавши умови й вимоги двостороннього документа, який широкій громадськості не відомий, — сказав у коментарі «УМ» пан Саприкін. — Тож якщо між двома суб’єктами не вдалося досягнути згоди, логічним буде звернутися до Міжнародного суду, у тому числі до Стокгольмського арбітражу. Втім Росія станом на нинішній день висунула свої претензії, які стосуються 2006 року. Про 614 мільйонів там поки що не йдеться».
Око за око, суд за суд

Натомість «Нафтогаз Ук­раїни» має намір подавати зустрічний позов проти «Газпрому» — і вимагати 9,14 долара за транзит газу українською територією.

Тим часом своє слово про вартість газового транзиту вчора сказав Господарський суд Києва. Своєю ухвалою він просто заборонив здійснювати транзит російського природного газу за ціною 1,6 долара США. «Підставою визнання угод [про старий тариф] не дійсними є те, що угоди укладені колишнім заступником голови правління НАК «Нафтогаз України» Ігорем Вороніним, який не мав на це відповідних повноважень із боку Кабінету Міністрів України», — повідомили у Міністерстві палива й енергетики України. Розгляд справи по суті призначено на
9 січня.

Росіяни відреагували на це прогнозовано. Так, голова комітету Держдуми з міжнародних справ Костянтин Косачов заявив: «Українські суди не уповноважені ухвалювати подібні рішення! Це не більш ніж фільчина грамота!».

Заявлені умови російської сторони — 418, потім 450 доларів за тис. кубометрів експерти навіть відмовляються коментувати. «З фахової точки зору — це повний абсурд, — ствер­джують Олександр Тодійчук та Володимир Саприкін. — Адже як може газ для України коштувати майже півтисячі доларів, якщо світова ціна на нього становить 300—320 доларів?! Такі «бізнес–пропозиції» — не що інше, як істерія «Газпрому», яка виникла через неможливість нав’язати партнерам свою гру. Це яскраве свідчення, що «Газпром» вже не вірить у свою стратегічну і тактичну перемогу».
Газова війна–2009: прогноз та особливості

На думку Володимира Саприкіна, сторони домовляться вже найближчим часом. Газова війна шкодить економіці обох країн, причому Росії ніяк не менше, ніж Україні. Адже видобування газу — процес безперервний, зупинити його неможливо. Газ, який видобувають, треба кудись подіти, російські газові сховища нині переповнені, а ставити заглушку — це може завдати великої шкоди для галузі та для російської економіки взагалі.«Газпром» таким чином позбавляє себе частини прибутку, який він міг би одержувати, продаючи газ за договірними цінами.

«Наскільки я володію інформацією, сховища в Росії заповнені, і російський газ треба буде кудись дівати. Для Росії можливий тільки один вихід: або його спалювати, або глушити свердловини, — підтвердив цю тезу радник з енергетичних питань місії України при ЄС В’ячеслав Княжницький. — Україна бере з території Росії 55 млрд. кубометрів газу, що складає, практично, половину того обсягу, який вона пропускає транзитом до країн Євросоюзу. Компанія, яка намагається ставити такого покупця на коліна, просто викликає подив та нерозуміння».

Важливим аспектом газової війни є інформаційна складова. «Росія традиційно перемагає у піар–кампаніях, особливо в Європі, — стверджує Володимир Саприкін. — Її риторика агресивніша, наступальніша, а українська сторона зазвичай виправдовується. Нині ця неправильна практика частково зламана. Велике значення мала спільна «заява двох» (Ющенка й Тимошенко), поїздка делегації на чолі з керівником Мінпаливенерго паном Проданом до Європи та намагання пояснити партнерам на Заході нашу позицію, співставивши її з російською. Зрештою, й очільник «Нафтогазу» Олег Дубина, на відміну від деяких своїх попередників, не ховався від громадськості, а раз на кілька годин з’являвся на телеекранах, пояснював позицію української сторони. Ці фактори мали певний вплив на розвиток подій».

«Така агресивність Росії змусить західний світ активізуватися у пошуках обхідного шляху, аби забезпечити себе блакитним паливом. І, цілком імовірно, прискорить побудову газогону «Набукко». Такі щорічні «війни» дуже шкодять іміджу Росії як постачальника палива», — каже Олександр Тодійчук.

На думку Володимира Саприкіна, своє слово у формуванні ціни газу для України має сказати Європа — якщо, звичайно, вітчизняна дипломатія виявиться на висоті. «Було б дуже корисно для нас, якби визначили вартість газу для нашої дер­жави фахівці ЄС», — вважає він. Головна перевага — кількість спекуляцій та попутніх «маленьких прохань» Росії значно зменшилася б.


А ТИМ ЧАСОМ...

У засобах масової інформації країн Західної та Центральної Європи — на перших шпальтах — лавиною йде інформація про те, що тиск у їхніх газогонах значно менший від планового. У цих негараздах часто звинувачують Україну. І хоча часто таку інформацію спростовують керівники центральноєвропейських газотранзитних організацій, директор енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар не виключає, що російський «Газпром» навмисно скорочує обсяги транзитного «блакитного палива», аби дискредитувати нашу державу. Російська сторона попередила про зниження добових обсягів транзиту газу газогоном «Союз» на понад 50 млн. куб. м. Жертвами цього, за словами пана Гончара, стануть Словаччина, Чехія, Австрія та Німеччина.

Ситуація ускладнюється відсутністю на українсько–російському кордоні лічильників. Тож дуже часто Україна називає одну цифру тиску та обсягів газу, а Росія — зовсім іншу. «Ми неодноразово пропонували «Газпрому» поставити лічильники, але завжди отримували відмову», — стверджує Олександр Тодійчук. При цьому Москва береться обвинувачувати Київ у недопуску контролерів на свою «газову» територію.

^{поставив:sean}