Інтеграція четвертої хвилі
01/08/2009 | Аскольд Лозинський
При будь-якій, а тим більше субє’ктивній і до речі, хиткій аналізі, слід подавати джерела, які довели до даного заключення. Тому на початку подаю, що мої завваги та заключення обосновані головно власними спостережeннями, зустрічами і розмовами з українськими громадами відвідуючи 36 країн української діяспори впродовж десяти років. Я свідомий, що власні очевидні спостереження без чогось більшого аж ніяк не кваліфікується науковим дослідженням, одначе труднощі завеликі для наукового дослідження - документів є обмаль, доступ до них обмежений хіба урядовим особам, а формальне писемне опитування складне і не достовірне тому, що більшість „четвертої хвилі” це нелегали, і в першу чергу не бажають приймати участь в опитуванні, а навіть при відповідях говорять тільки те, що їм здається не пошкодить.
Хто це „четверта хвиля?” Виїзджаючі з України емігранти, туристи, учні і навіть такі котрі зовсім нелегально перетнули кордон від середини 80-их років по сьогодні. Правда в останніх роках цей приплив дещо сповільнений. Спочатку це була за оформленням дуже часто „релігійна” хвиля котра шукала азилю, одначе це була тільки прикривка для економічного виїзду. В основному „четверта хвиля” це фахові, інтелігентні, тобто з освітою, люди які умотивовані виїждати в основному економічними причинами. Кількість „четвертої хвилі” значно вагоміша чим попередні хвилі. Обчислення вказують на 5-7 мільйонів, що підтверджується і спадом населення України від 52 до 46 мільйонів, хоча в Україну прибуває поважна кількість емігрантів з іниших країн, напр. Вірменії, тощо. Це обчислення географічно розкладається приблизно так: Західна Європа – 2 мільйони плюс, Російська Федерація – 1.5 мільйона плюс, Східна Європа – колишні сателіти, які сьогодні є членами Європейського Союзу – 1 мільйон, США і Канада - .5 мільйонів. Це демографічне представлення вказує також на причини еміграції – тобто емігрують до більш заможніх, а не бідніших країн. Вагомість у чисельності та характеристика причини виїзду проявляється у неофіційній аналізі одного речника Національного Банку України кілька років тому, який обчислив, що річний внесок „четвертої хвилі” в економіку, тобто Внутрішній Валовий Продукт України неофіційно становить 23%. На той час ця цифра становила понад 30 мільярдів долярів річно.
Ясно, що таку кількісну (до речі в двадцяти рази більшу чим „трета хвиля”) та якісну (зокрема під оглядом освіти) групу бажано інтегрувати в явище, що ми називаємо українською діяспорою. Чи проходить така інтеграція? Тільки від серпня минулого року два обєднання четвертої хвилі в США, одна організація четвертої хвилі в Канаді та дві організації четвертої хилі в Європі вступили в члени Світового Конгресу Українців, що є найвищим юридичним і практичним об’єднанням української діяспори, оформленого ще у 1967 році попередніми трьома хвилями. До речі на сьогоднішній день до СКУ також належать три організації новоприбулих в Італії, дві організації в Португалії та центральні репрезентації нових українських громад в Іспанії та Греції. У традиційних українських поселеннях Північної і Південної Америки, Австралії, Західної Європи новоприбулі крім оформлення власних структур, до якоїсь міри включилися також в існуючі структури: у шкільництво, керуючи суботніми школами, в мистецтво диригуючи хоровими, танцювальними, театральними ансамблями, тощо. Зокрема новоприбулі заповнили наші церкви і дали нам священників. Подібно як при СКУ, при Союзі Українок Америки новоприбулі жінки інтегрувалися особливо цікаво зорганізувавши свої окремі відділи які одначе діють у системі СУА.
Є критики які вважають, що новоприбулі не повинні оформлювати нові структури, а просто „влитися” в існуючі організації. Треба пригадати, що кожна хвиля еміграції до США, також оформлювала свої особливі структури, „перша хвиля” – найважливійше церкви, а також братські забезпечневі організації: Український Народний Союз, Український Робітничий Союз, Провидіння, Українська Народна Поміч; „друга хвиля” – жіночі, молодечі і політичні структури: Союз Українок Америки, Український Золотий Хрест, Ліга Української Молоді Північної Америки, Ліга Католицької Молоді, Організація Православної Молоді, Українська Гетьманська Організація, Організація Державного Відродження України, Український Конгресовий Комітет Америки, а також Злучений Українсько-Американський Допомаговий Комітет для надання допомоги передбаченій новій „третій хвилі”; „третя хвиля” – знов молодечі виховні організації, політичні, жіночі, кредитові спілки, спеціялізовані професійні товариства: Пласт, Спілка Української Молоді, Організація Оборони Чотирьох Свобід України, Організація Оборони Лемківщини, Обєднання Жінок ООЧСУ, Самопомочі, лікарі, інженери, юристи, тощо. Може і тоді говорили, пощо оформлювати Пласт і СУМ коли вже є Ліга Української Молоді Північної Америки, Ліга Католицької Молоді, Організація Православної Молоді, тощо. Пощо УЗХ коли є СУА, пощо ОЖОЧСУ коли є СУА і УЗХ. Пощо ООЧСУ коли є ОДВУ? Нічого злого, хіба що одна організація поборювала б другу. В результатіі, всі вони принесли і багато приносять далі чимало корисного.
У зрозумінню нової хвилі треба освідомити також реалії які впливають на відмінності. Треба зрозуміти, що новоприбулі дуже часто прибувають не до традиційних українських скупчень, а радше там де можуть знайти затруднення. Тому оформились нові громади навіть в США там де колись їх не було або було дуже мало – Атланта, Кентакі, Сакраменто, Норт Кароліна, Сіетл, тощо. Також між новими емігрантами багато нелегалів і тому умови праці важчі, а години інколи довші, а то і не традиційні. Тому участь у традиційних імпрезах складнійша. Рівнож у багатьох, не посідаючи правами емігрантів чи постійних мешканців, залишається тільки орієнтація на юридичні права з країни походження – України, а України інколи відноситься зовсім незрозуміло, напр. згідно з законодавством України, нелегал якому вигасає український паспорт мусить вертатися в Україну, щоби його продовжити. А як тоді знова перетинати кордони?
Врешті, чесно треба сказати, що серед новоприбулих не розвинена концепція суспільно-громадської діяльності і тим самим потрібно щойно ознайомлюватися з засадою членських внесків, благодійства – пожертв на благодійство, тощо. Це все було відсутнє за радянських часів або стисло котрольоване партійною владою. До речі суспільно-громадська діяльність в Україні далі обмежена а благодійність майже відсутна. Психіка соціялізму, тобто сподівання на державну допомогу переважає, хоче виростає нове покоління яке на вдаду не надіється. Закони в Україні сьогодні про благородну діяльність відносно примітивні, а закон про фінансування благодійства зовсім відсутній. Найголовшійше мабуть в наслідку скривлення поняття націоналізму радянськими пропагандистими влади, освітанами, тощо, витворилося поняття спільного дому хоча поганого. „Всі народи терпіли” або „я маю знайомих росіян яким я більше довіряю чим нашим.” Російська мова для представника четвертої хвилі це мова спілкування, тоді коли для представника попередніх хвиль прямого чи навіть нащадка третього покоління, це мова ворога. Не випадково відзначення минулорічної річницї Голодомору в Україні відбулося серед суспільства в порівнанні з діяспорою, не так масово, а деякі провідні речники як Голова Верховної Ради Володимир Литвин обраний націонал-демократичним табором і комуністами спільно (як це розуміти?), наважився назвати відзначення Голодомору фарсом. Небуло поважного завваження з цього приводу в Україні. У „нормальні” країні, тобто країні яка знає і шанує свою історію, своїх жертв і героїв, можна було би сподіватися гострої критики а то і вимогу резигнації.
Серед таких різноманітностей важливим є оцінити і збагнути слова першого Президента Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ) який відкриваючи перший Конгрес у 1967 році в Ню Йорку сказав так:
„Ми віримо що українці в діяспорі знайдуть своє стійке оформлення...ми мусимо усвідомити собі свою вартість як великої спільноти й свою спільну відповідальність за добро цієї спільноти....українська людино, ти не стоїш сьогодні сама, й не приступаєш до виконання великих завдань, як відкремлена одиниця. Ні, ти є часткою багатомільйонового свого народу. І коли ти відчуваєш, що мусиш уступити перед важким завданням, то памятай, що сильнішою від твоєї волі є воля хоч би всіх тих, які сьогодні зібралися на цьому Конгресі. Ця громада зможе розвязати завдання, до яких ти не маєш відваги, в яких ти, може сумніваєшся, у здійсненні яких ти вагаєшся.”
Тобто таки громада великий чоловік (чи жінка) і конечна для успіхів і взаємної допомоги. Якщо приймемо повищі слова першого Президента СКВУ з вирозумінням сучасної дійсності, то співпраця проходитиме краще бо буде без опередження або принайменше з свідомістю проблем. Мабуть така співпраця приведе до кращого вирозуміння і допровадить навіть до інтеграції цілості суспільства діяспори хоча може і не поодиноких організацій. Треба буде трішки привикати до людей які мабуть інше думають і знаходяться в інакших обставинах. Очевидно, що при цьому конечним задержати націоналістичний світогляд, тобто орієнтацію добра нації, що не є зовсім радикальною концепцією та чим в модерній нашій історії мабуть першим займався український націоналіст Тарас Шевченко. Якраз націоналізм є основою ефективної діяспори.
8 січня 2009 Аскольд Лозинський
Хто це „четверта хвиля?” Виїзджаючі з України емігранти, туристи, учні і навіть такі котрі зовсім нелегально перетнули кордон від середини 80-их років по сьогодні. Правда в останніх роках цей приплив дещо сповільнений. Спочатку це була за оформленням дуже часто „релігійна” хвиля котра шукала азилю, одначе це була тільки прикривка для економічного виїзду. В основному „четверта хвиля” це фахові, інтелігентні, тобто з освітою, люди які умотивовані виїждати в основному економічними причинами. Кількість „четвертої хвилі” значно вагоміша чим попередні хвилі. Обчислення вказують на 5-7 мільйонів, що підтверджується і спадом населення України від 52 до 46 мільйонів, хоча в Україну прибуває поважна кількість емігрантів з іниших країн, напр. Вірменії, тощо. Це обчислення географічно розкладається приблизно так: Західна Європа – 2 мільйони плюс, Російська Федерація – 1.5 мільйона плюс, Східна Європа – колишні сателіти, які сьогодні є членами Європейського Союзу – 1 мільйон, США і Канада - .5 мільйонів. Це демографічне представлення вказує також на причини еміграції – тобто емігрують до більш заможніх, а не бідніших країн. Вагомість у чисельності та характеристика причини виїзду проявляється у неофіційній аналізі одного речника Національного Банку України кілька років тому, який обчислив, що річний внесок „четвертої хвилі” в економіку, тобто Внутрішній Валовий Продукт України неофіційно становить 23%. На той час ця цифра становила понад 30 мільярдів долярів річно.
Ясно, що таку кількісну (до речі в двадцяти рази більшу чим „трета хвиля”) та якісну (зокрема під оглядом освіти) групу бажано інтегрувати в явище, що ми називаємо українською діяспорою. Чи проходить така інтеграція? Тільки від серпня минулого року два обєднання четвертої хвилі в США, одна організація четвертої хвилі в Канаді та дві організації четвертої хилі в Європі вступили в члени Світового Конгресу Українців, що є найвищим юридичним і практичним об’єднанням української діяспори, оформленого ще у 1967 році попередніми трьома хвилями. До речі на сьогоднішній день до СКУ також належать три організації новоприбулих в Італії, дві організації в Португалії та центральні репрезентації нових українських громад в Іспанії та Греції. У традиційних українських поселеннях Північної і Південної Америки, Австралії, Західної Європи новоприбулі крім оформлення власних структур, до якоїсь міри включилися також в існуючі структури: у шкільництво, керуючи суботніми школами, в мистецтво диригуючи хоровими, танцювальними, театральними ансамблями, тощо. Зокрема новоприбулі заповнили наші церкви і дали нам священників. Подібно як при СКУ, при Союзі Українок Америки новоприбулі жінки інтегрувалися особливо цікаво зорганізувавши свої окремі відділи які одначе діють у системі СУА.
Є критики які вважають, що новоприбулі не повинні оформлювати нові структури, а просто „влитися” в існуючі організації. Треба пригадати, що кожна хвиля еміграції до США, також оформлювала свої особливі структури, „перша хвиля” – найважливійше церкви, а також братські забезпечневі організації: Український Народний Союз, Український Робітничий Союз, Провидіння, Українська Народна Поміч; „друга хвиля” – жіночі, молодечі і політичні структури: Союз Українок Америки, Український Золотий Хрест, Ліга Української Молоді Північної Америки, Ліга Католицької Молоді, Організація Православної Молоді, Українська Гетьманська Організація, Організація Державного Відродження України, Український Конгресовий Комітет Америки, а також Злучений Українсько-Американський Допомаговий Комітет для надання допомоги передбаченій новій „третій хвилі”; „третя хвиля” – знов молодечі виховні організації, політичні, жіночі, кредитові спілки, спеціялізовані професійні товариства: Пласт, Спілка Української Молоді, Організація Оборони Чотирьох Свобід України, Організація Оборони Лемківщини, Обєднання Жінок ООЧСУ, Самопомочі, лікарі, інженери, юристи, тощо. Може і тоді говорили, пощо оформлювати Пласт і СУМ коли вже є Ліга Української Молоді Північної Америки, Ліга Католицької Молоді, Організація Православної Молоді, тощо. Пощо УЗХ коли є СУА, пощо ОЖОЧСУ коли є СУА і УЗХ. Пощо ООЧСУ коли є ОДВУ? Нічого злого, хіба що одна організація поборювала б другу. В результатіі, всі вони принесли і багато приносять далі чимало корисного.
У зрозумінню нової хвилі треба освідомити також реалії які впливають на відмінності. Треба зрозуміти, що новоприбулі дуже часто прибувають не до традиційних українських скупчень, а радше там де можуть знайти затруднення. Тому оформились нові громади навіть в США там де колись їх не було або було дуже мало – Атланта, Кентакі, Сакраменто, Норт Кароліна, Сіетл, тощо. Також між новими емігрантами багато нелегалів і тому умови праці важчі, а години інколи довші, а то і не традиційні. Тому участь у традиційних імпрезах складнійша. Рівнож у багатьох, не посідаючи правами емігрантів чи постійних мешканців, залишається тільки орієнтація на юридичні права з країни походження – України, а України інколи відноситься зовсім незрозуміло, напр. згідно з законодавством України, нелегал якому вигасає український паспорт мусить вертатися в Україну, щоби його продовжити. А як тоді знова перетинати кордони?
Врешті, чесно треба сказати, що серед новоприбулих не розвинена концепція суспільно-громадської діяльності і тим самим потрібно щойно ознайомлюватися з засадою членських внесків, благодійства – пожертв на благодійство, тощо. Це все було відсутнє за радянських часів або стисло котрольоване партійною владою. До речі суспільно-громадська діяльність в Україні далі обмежена а благодійність майже відсутна. Психіка соціялізму, тобто сподівання на державну допомогу переважає, хоче виростає нове покоління яке на вдаду не надіється. Закони в Україні сьогодні про благородну діяльність відносно примітивні, а закон про фінансування благодійства зовсім відсутній. Найголовшійше мабуть в наслідку скривлення поняття націоналізму радянськими пропагандистими влади, освітанами, тощо, витворилося поняття спільного дому хоча поганого. „Всі народи терпіли” або „я маю знайомих росіян яким я більше довіряю чим нашим.” Російська мова для представника четвертої хвилі це мова спілкування, тоді коли для представника попередніх хвиль прямого чи навіть нащадка третього покоління, це мова ворога. Не випадково відзначення минулорічної річницї Голодомору в Україні відбулося серед суспільства в порівнанні з діяспорою, не так масово, а деякі провідні речники як Голова Верховної Ради Володимир Литвин обраний націонал-демократичним табором і комуністами спільно (як це розуміти?), наважився назвати відзначення Голодомору фарсом. Небуло поважного завваження з цього приводу в Україні. У „нормальні” країні, тобто країні яка знає і шанує свою історію, своїх жертв і героїв, можна було би сподіватися гострої критики а то і вимогу резигнації.
Серед таких різноманітностей важливим є оцінити і збагнути слова першого Президента Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ) який відкриваючи перший Конгрес у 1967 році в Ню Йорку сказав так:
„Ми віримо що українці в діяспорі знайдуть своє стійке оформлення...ми мусимо усвідомити собі свою вартість як великої спільноти й свою спільну відповідальність за добро цієї спільноти....українська людино, ти не стоїш сьогодні сама, й не приступаєш до виконання великих завдань, як відкремлена одиниця. Ні, ти є часткою багатомільйонового свого народу. І коли ти відчуваєш, що мусиш уступити перед важким завданням, то памятай, що сильнішою від твоєї волі є воля хоч би всіх тих, які сьогодні зібралися на цьому Конгресі. Ця громада зможе розвязати завдання, до яких ти не маєш відваги, в яких ти, може сумніваєшся, у здійсненні яких ти вагаєшся.”
Тобто таки громада великий чоловік (чи жінка) і конечна для успіхів і взаємної допомоги. Якщо приймемо повищі слова першого Президента СКВУ з вирозумінням сучасної дійсності, то співпраця проходитиме краще бо буде без опередження або принайменше з свідомістю проблем. Мабуть така співпраця приведе до кращого вирозуміння і допровадить навіть до інтеграції цілості суспільства діяспори хоча може і не поодиноких організацій. Треба буде трішки привикати до людей які мабуть інше думають і знаходяться в інакших обставинах. Очевидно, що при цьому конечним задержати націоналістичний світогляд, тобто орієнтацію добра нації, що не є зовсім радикальною концепцією та чим в модерній нашій історії мабуть першим займався український націоналіст Тарас Шевченко. Якраз націоналізм є основою ефективної діяспори.
8 січня 2009 Аскольд Лозинський