Кредитна пастка. Чи є вихід?
Кредитна пастка. Чи є вихід?
Фінансово-економічна криза, яка розпочалася восени 2008 року, проявила фінансовий механізм закабалення українців. Банками масово роздавались валютні кредити під нижчі, ніж у гривні, відсотки. Українці, зваблені кращими умовами валютного кредитування та стабільною ситуацією на ринку, охоче брали ці кредити. Коли грянула криза, виявилося, що по валютних кредитах необхідно сплачувати вдвічі, а в перспективі і втричі більші суми. У тих, хто не може сплатити боргових зобов’язань, стягнення, згідно із законодавством України, звертається на все майно.
Зарплатами українці похвалитися не можуть, оскільки фіскальне навантаження на оплату праці складає понад 55% (у США 10%). Для прикладу: українці витрачають на свої потреби у десять разів менше ніж мешканці Євросоюзу.
Виробництво в Україні знаходиться у гірших умовах, ніж торгівля і послуги, тому що так побудована податкова система. А це призводить до накопичення зовнішнього боргу, дисбалансу зовнішнього платіжного балансу.
Українські громадяни обібрані двічі: спочатку їм не доплачують зарплату, бо необхідно сплатити ПДВ, а потім з цієї недоплаченої зарплати при оплаті товарів і послуг оплачуємо ПДВ, яке закладене в собівартості цих самих товарів і послуг.
Отже, маємо наступну схему пограбування народу українською владою. Людям недоплачують за їхню працю і при цьому гроші накопичуються у невеликої кількості родин. Для потреб громадян видають кредити під високі відсотки, завбачливо прописавши в законі, що для погашення кредиту стягнення звертається на все майно боржника. Система оплати праці не дозволяє погасити кредити вчасно. Таким чином на шиї народу затягується борговий зашморг.
Як при такій системі господарювання можна сплатити зовнішній борг у 105 млрд. доларів (приблизно 2300 доларів США на одну особу), який постійно зростає через неефективне виробництво, неконкурентноспроможність українських товарів, імпорт енергоносіїв, побутових товарів і т.д.?
Міжнародний капітал за таких умов легко скупить все і вся в Україні і в короткому часі ми будемо жити „на нашій, не своїй землі”. Промислові об’єкти і так в основному перебувають в неукраїнській власності.
Залишилась земля, основне багатство народу. Настирливо мусується питання про право продажу землі сільськогосподарського призначення, але Верховна рада весь час вводить мораторій на продаж земель с/г призначення. Коли зовнішній борг досягне критичної межі, доведеться продати за борги і землю.
Похмура картина у господарці доповнюється політичними чварами у верхніх ешелонах влади. Вже у повітрі висить питання; „Скільки вам треба заплатити, щоб ви забралися геть і не заважали нам жити”? Не платити їм треба, а відсунути від корита і розібратись, звідки у них та їхніх найближчих родичів стільки майна і чи могли вони нажити це майно законно?
Який же вихід із ситуації?
Загальну схему грошових потоків в Україні можна окреслити наступним чином.
Основна маса грошей циркулює між бюджетом і підприємствами. Господарем є той, хто розпоряджається майном і коштами (власністю). Власністю розпоряджається чиновник і власники підприємств, які шляхом різних махінацій і незаконних оборудок забрали собі майно, яке створювалось працею багатьох поколінь українського народу і яке їм не належить та і не повинно належати. Народ усунутий від управління господаркою і відіграє роль „робочої сили”.
Вихід із ситуації необхідно шукати у зміні грошових потоків у державі.
В цій системі підприємства сплачують у бюджет невеликі платежі (екологічні і т.д.). Основна маса коштів сплачується у вигляді зарплати працівникам підприємств та бюджетних установ, пенсій – пенсіонерам, та допомог – іншим громадянам, які перебувають на утриманні держави (для прикладу – у США частка оплати праці в собівартості продукції складає 60-70%). Громадяни, отримавши на руки великі кошти, матимуть змогу на свій розсуд ними розпоряджатися (споживати, забезпечувати медичне, пенсійне і т.д. страхування). Бюджет формуватиметься, в основному, за рахунок оподаткування споживання (податки на доходи громадян, на нерухомість та з продажу).
Звільнені від щільної опіки держави підприємці забезпечать робочими місцями працездатних громадян. Не буде потреби виїжджати за кордон у найми.
Такий спосіб розподілу коштів і майна на користь основної маси громадян не призведе до соціальних потрясінь і конфліктів, він буде вигідним і для найманих працівників, і для підприємців. Невигідно це тільки кримінальним елементам і шахраям. Окрім того, отримавши на руки значні кошти, громадяни зможуть розрахуватися по кредитах, так необачно взятих у лихварів.
Яким чином можна зреалізувати таку систему господарських стосунків у державі?
1. Необхідно змінити податкову систему:
справляти ПДВ при продажі товарів і послуг кінцевому споживачу (ввести податок на продаж) і вилучені кошти направляти в бюджет безпосередньо;
скасувати податок на прибуток підприємств, звільнивши виробничу сферу від втручання державних органів;
ввести податок на майно, визначивши мінімальний неоподатковуваний об’єм майна на одну особу;
2. Необхідно зменшити навантаження на оплату праці:
поповнення Пенсійного фонду для виплат пенсіонерам, які не мають накопичених коштів на персональному пенсійному рахунку, здійснювати за рахунок ПДВ (податку з продажу);
запровадити мінімальний неоподатковуваний дохід громадян, який би гарантував рівень споживання відповідно до світових норм;
знизити мінімальну ставку податку на доходи громадян з 15% до 10%;
не оподатковувати доходи громадян, які спрямовуються на погашення кредитів і відсотків по них;
кредити видавати виключно у національній валюті;
визначити максимально допустимі економічно обґрунтовані ставки відсотків по кредитах, оскільки нині діючі є економічно необґрунтованими і кабальними для громадян.
Висновки
Запропоновані заходи стосуються тільки вирішення питань, пов’язаних з кредитуванням населення банками. Запровадження цих заходів дозволить громадянам, які взяли кредити, в короткому часі позбутися цього тягаря, підприємцям створити велику кількість робочих місць, а решті громадян покращити свій добробут.
Впертий