За Соборний моноліт
01/20/2009 | Київська міська організація Спілки Української Молоді
22 січня в Україні на державному рівні відзначається День соборності. В цей день 90 років тому в Києві на Софійській площі було урочисто проголошено Акт злуки українських земель в одну державу.
"Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України… Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина, незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, увільнений могучим поривом своїх власних сил, має тепер змогу з'єднати всі змагання своїх синів для утворення нероздільної, незалежної Української Держави на добро і щастя робочого народу", - оптимістично сповіщали часописи того періоду.
Проте ще майже століття кривавилася наша земля під чоботом окупантів і тривала звитяжна боротьба за реальне, а не декларативне втілення найсвятіших для нації ідеалів - ідеалів власновладства українського народу на етнічних українських землях.
"Акт злуки 22 січня 1919 року був лише декларацією", - деколи закидають в'їдливі "дослідники". Неправда! За цю "декларацію", яка стала вогненним символом і немеркнучим ідеалом, піднялися на прю мільйони українців з усіх куточків планети.
Залізом і кров'ю захищали права українців повстанські отамани, підпільники УВО і ОУН, бійці УПА, політв’язні, шестидесятники. вирішуючи багатовікову історичну суперечку за право володіння нашим краєм. Власне кажучи, боротьба ця не завершена і досі, адже не перевелися ласі попити поту і крові українців, покористатися плодами нашої праці, попанувати на нашій землі.
Візія Великої України, перспектива відродження єдиної в помислах і діях могутньої і амбітної української нації не дає спокою захланним сусідам, на гроші яких творяться в Україні "п’яті колони", чиї засоби масової дезінформації не стомлюються поливати брудом все, на чому тримається і чим зцементовується нація: державну мову, національні символи, визвольний рух та його провідників, церкву, національні традиції. Всіляко підгодовується гідра сепаратизму, протиставляється жителів різних регіонів нашої спільної Батьківщини, ведеться політичний, економічний шантаж, удосконалюються засоби інформаційної війни.
22 січня для нас, безумовно, святковий день, день, коли викувалося одне з найміцніших звен українського ланцюга звитяжних традицій та історичної місії. Проте для українських націоналістів ця дата є насамперед засобом мобілізації та консолідації зусиль для розгортання праці і боротьби за розбудову нашої національної державності, за захист нашої територіальної цілісності. У боротьбі за соборний національний моноліт нам присвічує образ і дух Акту 22 січня 1919 року, його творців і захисників.
Віктор РОГ
http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=1488
"Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України… Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина, незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, увільнений могучим поривом своїх власних сил, має тепер змогу з'єднати всі змагання своїх синів для утворення нероздільної, незалежної Української Держави на добро і щастя робочого народу", - оптимістично сповіщали часописи того періоду.
Проте ще майже століття кривавилася наша земля під чоботом окупантів і тривала звитяжна боротьба за реальне, а не декларативне втілення найсвятіших для нації ідеалів - ідеалів власновладства українського народу на етнічних українських землях.
"Акт злуки 22 січня 1919 року був лише декларацією", - деколи закидають в'їдливі "дослідники". Неправда! За цю "декларацію", яка стала вогненним символом і немеркнучим ідеалом, піднялися на прю мільйони українців з усіх куточків планети.
Залізом і кров'ю захищали права українців повстанські отамани, підпільники УВО і ОУН, бійці УПА, політв’язні, шестидесятники. вирішуючи багатовікову історичну суперечку за право володіння нашим краєм. Власне кажучи, боротьба ця не завершена і досі, адже не перевелися ласі попити поту і крові українців, покористатися плодами нашої праці, попанувати на нашій землі.
Візія Великої України, перспектива відродження єдиної в помислах і діях могутньої і амбітної української нації не дає спокою захланним сусідам, на гроші яких творяться в Україні "п’яті колони", чиї засоби масової дезінформації не стомлюються поливати брудом все, на чому тримається і чим зцементовується нація: державну мову, національні символи, визвольний рух та його провідників, церкву, національні традиції. Всіляко підгодовується гідра сепаратизму, протиставляється жителів різних регіонів нашої спільної Батьківщини, ведеться політичний, економічний шантаж, удосконалюються засоби інформаційної війни.
22 січня для нас, безумовно, святковий день, день, коли викувалося одне з найміцніших звен українського ланцюга звитяжних традицій та історичної місії. Проте для українських націоналістів ця дата є насамперед засобом мобілізації та консолідації зусиль для розгортання праці і боротьби за розбудову нашої національної державності, за захист нашої територіальної цілісності. У боротьбі за соборний національний моноліт нам присвічує образ і дух Акту 22 січня 1919 року, його творців і захисників.
Віктор РОГ
http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=1488