01/22/2009 | vakrutoy

Сучасні відносини між Росією та Україною в газовій сфері останнім часом стало модним називати страшним словом – «війна». Нам, рядовим споживачам, менш за все хотілося б стати заручниками у цьому затяжному протистоянні. Адже до весни ще далеко, а тепла потребуємо повсякчас.

Проте, нині українцям слід подумати не тільки про власні оселі, але й про стан справ у Державі. Такі важкі часи настали, що ми можемо втратити ті переваги, які історично є надбаннями України.
Зокрема, йдеться про геополітичне положення. Завдяки йому, ми маємо одну з найкоротших газових труб між видобувачами газу та європейськими споживачами енергоносіїв. Чий би природній газ не був, за використання української газотранспортної системи він має сплачувати нам частину прибутків від його продажу. Ці кошти, як й податки з найбільших вітчизняних виробників-експортерів є вагомою складовою державного бюджету, з якого в умовах фінансової кризи вже сьогодні має йти допомога соціально незахищеним верстам населення, тобто більшості з українців.

Й диспозиція цієї атаки (поки, що інформаційної) на наші інтереси з боку Росії, перш за все має на меті вирвати в нас ці стратегічні переваги.

Вже ні у кого не залишилося жодних сумнівів ні про характер цих намірів, ні про реальне підґрунтя і персоналії ініціаторів нової «газової війни». Адже, власноруч представники Кремля, а не «Газпрому» розпочали звинувачувати саме Україну, а не НАК «Нафтогаз» чи власну пасербицю «Росукренерго» з 50% акцій «Газпрому» у крадіжках, намаганнях збагатитись за рахунок російського народу і залишити без тепла європейського споживача. З їх подачі, ці звинувачення набули відверто антиукраїнського звучання, з цинічним киванням на євроатлантичну орієнтацію України, спробу вести власну незалежну політику. Ситуація набула усіх ознак цілеспрямованої і ешелоновано організованої кампанії. Подив викликає інше – якщо «Газпром» є потерпілою стороною, то навіщо нагнітати таку міжнародну істерію й поширювати, м’яко кажучи, неправду. Якщо він такий надійний (щось язик не повертається сказати рівноправний) партнер – нехай пропонує як продавець чіткі умови контракту у відповідності до ринкових цін (хоч одразу, хоч поступово – як було домовлено між В.Путіним і Ю.Тимошенко та скріплено урядовими протоколами). Але знов таки, умови і відповідальність мають бути взаємоприйнятними, адже труба, все ж поки проходить територією України і є її власністю, чи не так? Про що свідчить зміст запропонованого «Газпромом» проекту з «пільговою» ціною у 250 доларів і десятикратно відмінними не на користь України штрафними санкціями за порушення домовленостей? Агов, брати-росіяни, це, напевно такі ваші уявлення про порядність бізнесу, бажання уникнути відповідальності чи прикра технічна помилка?

Вже став справжнім анекдотом вислів кремлівських посадовців про специфіку російської фінансової системи під час новорічних свят. Не зважаючи на наявність конкретних платіжних документів, президент РФ Д.Медвєдєв, і прем’єр В.Путін влаштували справжній спектакль для Заходу за власними фантазіями. Не дуже оригінальними.

Основна «лякачка» полягала в тому, що нових поставок газу і підписання контракту на 2009 рік не буде, поки Україна повністю не розрахується з боргами. Й окреме телешоу для нас, пересічних українців провели. Так, вони всерйоз думали, що це про безвідповідальність української влади. Декілька днів російські посадовці почергово торочили про якійсь надумані 600 мільйонів доларів несплачених боргів. Не є зрозумілим факт, чому росіяни не завершивши питання сплати боргу, таки вдалися до поновлення переговорів про контракт. Може, їм, як до того жирафа, не відразу до тями інформація надходить, або Путін не встигає писати тексти виступів для Медвєдєва. А тут ще й Міллер, не зморгнувши оком каже про вибрання Україною близько 65 млн. кубів газу з транзитних поставок за перші 7 днів січня і заявляє про відповідне мільярдне збільшення заборгованості України. Забув бідолаха, щоправда, про необхідність використання певних обсягів для технічного забезпечення самого транзиту. Хоча б й навіть й так. Але, якщо порахувати декларовану їм ціну в якихось міфічних 450 доларів, то калькулятор все рівно показує суму до 30 мільйонів доларів. То як ми маємо назвати пана Міллера, його здібності до арифметики? Що це за манера така, вести переговори постійно намагаючись або залякати або обдурити? На кого воно все розраховано? Й що може бути красномовніше прямої трансляції в ефірі вказівки Путіна Міллеру про припинення постачання газу в Україну і одночасних звинувачень російських посадовців у перекритті вентилів саме Україною? Й ці люди намагаються нас вчити як жити?

Загалом складається враження, що дезінформація, вкупі з нахрапом, блюзнірством і звичайною побутовою «ма-а-асковской» наглістю – це традиційний підхід російської верхівки до вирішення проблем. Однак насправді це враження оманливе і склалося воно під впливом дійсної істерії від неочікуваної непоступливості України, вкрай скрутного фінансового становища «Газпрому» у зв’язку із стратегічними прорахунками його топ-менеджерів (а саме - дуже багато кредитів в умовах кризи, втрата позицій в Середній Азії, здійснені інвестиції в перспективні, але довготривалі проекти), несподіваної слабкості проросійського лобі в Україні та деяких інших, більш специфічних моментів.

В якійсь мірі ситуація нагадує напад фашистської Німеччини на СРСР за версією В.Суворова. Тільки на місці Німеччини – Росія. Чому? Пояснення просте – внаслідок непрофесійної діяльності уряду Путіна «Газпром» поставлено на межу дефолту. Винні у цьому не тільки стратегічні прорахунки, а й систематична робота по викачуванню коштів з корпорації на потреби «сім’ї», створення механізмів повернення у верховну владу, намагання реалізовувати корупційні схеми відкатів через прямі чи опосередковані «дочки» «Газпрому» («Росукренерго» і «Укргазенерго» в Україні). Це так, тактично. А стратегічно – внаслідок політики США і Китаю Росія фактично втрачає вигідну контрактну базу в Середній Азії (та ж сама Туркменія безпрецедентно, у нібито прив’язці до європейських цін підняла ставку за голубе паливо і росіяни змушені переплачувати за вже законтрактований газ на фоні світового падіння цін). Особливо не поторгуєшся – газ готові забирати китайці та інші азіати. Більше того. На даний момент всі контакти ставлеників кліки ФСБ з посадовцями Туркменістану, Казахстану і Узбекістану виявилися недієвими (це не східна підступність, просто не треба себе поводити так жадібно і зверхньо з «інородцями»). Практично зв’язки зараз тримаються на особистих контактах олігарха А.Усманова, який є другом Д.Медвєдєва і аж ніяк не Путіна. Чим далі, тим все більше президент Росії насолоджується повнотою влади і не факт чи захоче він поступитися нею Путіну, навіть йдучи на розрив домовленостей.

У цей час в Україні повним ходом йде робота разом з європейськими, кавказькими і закавказькими партнерами над створенням т.зв. Єдиного європейського координаційного диспетчерського центру з транзитних поставок енергоносіїв. Якщо його буде створено – газ не вкрадеш (напряму чи через якесь «Укргазенерго» Ю.Бойка) і, за старою звичкою не звинуватиш в цьому Україну, бо все стане дійсно прозоро, як на тому калькуляторі.

Звичайно, є різні важелі впливу –і відвертий та прихований саботаж проросійських посадовців, і потужне парламентське лобі у вигляді ПР і КПУ. Також можна прогнозувати поновлення спроб з їх боку «замазати» родину самого Ющенка через участь в оборудках Д.Фірташа і С.Могилевича чи благословлінні Президентом «ширки» ПР і НУ. Це стає простішим ніж здається, особливо якщо тримаєш одного з компаньйонів під арештом в Москві, просто на всяк випадок, щоб схема надійно працювала.

На крайній випадок є радикальний варіант – ініціювання імпічменту чи інших дострокових виборів через те саме лобі плюс Литвин, тоді і «Одесу-Броди» не треба повертати в аверс, і операція з банкрутства облгазів пройде успішно і всі вони повністю перейдуть під контроль російських бізнес-структур, з подальшим винищенням української хімічної і металургійної галузей – прямого конкурента російської промисловості, особливо в умовах кризи, коли вижити зможе тільки один. Й приклад Р.Ахметова стає показовим - якщо хтось з олігархів не зрозумів, що ПР – це вже не його проект, то тоді спробуйте знайти власний кокс чи вигідно купити газ для себе. Отож…

Згідно із задумом організаторів, сценарій повинен завершитись перемогою майбутнього проросійського президента. Цікаво, як у світлій чекістській голові суміщається прагнення поквитатись за Майдан і майбутнє встановлення в Україні проросійської влади, накручування антиукраїнської істерії в російському суспільстві та намагання знову реанімувати «братню імперію». Здається такі постановки можуть проходити і сприйматись тільки в Дрезденському солдатському клубі, а не у відкритому суспільстві. До того ж російський народ хоч і дуже терплячий, але питати вміє і почне саме з своїх зверхників. Це не для гарного слівця. Якщо порівняти темпи зростання цін на харчі та товари першої необхідності в Україні та Росії (не пройшло і півроку як не тільки за Уралом, але й у багатьох великих центральних російських промислових областях населення знову згадало, що таке дефіцит та стало витрачати в чотири рази більше за продовольчі товари), то не позаздриш нинішній кремлівській владі. Схаменіться, товариші чекісти, тут вам не там і не тоді. Не треба знову експериментувати зі власним народом для створення штучних важелів тиску на Україну. Не радимо. До того ж, слід констатувати - не стало козирів у ваших рукавах для ведення «зернових», «молочних» і «м’ясних» війн. Зовнішнім ворогом не виправдаєтеся, вчиться співпрацювати по-чесному.

А варіанти силові, на кшталт війни з Грузією, з метою блокування проекту побудови Транскаспійського продуктопроводу вже не пройдуть. Європа зрозуміла – потрібні альтернативні джерела постачання енергоносіїв та розпочала активні пошуки у цьому напрямку. Банальна підміна понять чи країн-транзитерів тут не пройде – адже «Північно-балтійський» газогін чи «Південний потік» все одно матимуть першоджерелом Росію з відповідними загрозами шантажу і нестабільності. Та й економічно це не вигідно хоча б Польщі, яка всіма засобами протидіятиме реалізації північного проекту, незважаючи на підспівування повністю залежних від російських поставок деяких слов’янських країн, які, таки, віддали на відкуп «Газпрому» свої газотранспортні системи і сховища.

Й знову всі шляхи прогнозовано сходяться в Україні. Нічого не попишеш, така кумедна наука ця новомодна геополітика.