Отаман, онук поета
01/27/2009 | Київська міська організація Спілки Української Молоді
Богуслав Антонович Шашкевич народився 1 липня 1888 року в Лолині, Долинського повіту. Внук видатного поета, лідера "Руської трійці" (Шашкевич, Головацький, Вагилевич) Маркіяна Шашкевича. В 1908 році закінчив у Львові піхотинську кадетську школу і в тому ж році приділений до 58-го піхотного полку в Станіславові.
Відчуваючи пресинг з боку командира полку поляка Мєчислава Залєского за участь в українському русі, рішився звільнитися з війська, взявши річну відпустку за станом здоров'я, почав студіювати в лісовій академії у Відні. Але бог війни Марс, напевно, не хотів, щоби з Шашкевича вийшов лісник, бо небесні сили напророчили йому інший шлях і іншу долю.
З початком світової війни Богуслав Шашкевич змушений іти на фронт. І за бої проти москалів в районі Перемишля у вересні 1914 року отримує медаль за хоробрість 1 класу, рівночасно одержує військове звання четаря.
Проте військове щастя мінливе. В лютому 1915 року потрапляє в російський полон, і як полоненого Богуслава Шашкевича відправляють до Туркестану, звідки непокірний нащадок поета 6 листопада втікає до Персії, де бере безпосередню участь в національно-визвольному повстанні персів під проводом графа Канітца та Голц Паші проти москалів та англійців. В червні 1916 року, захворівши на малярію, через Багдад - Константинополь повертається до Австрії і вже того ж самого місяця бере участь в боях проти московських військ.
В листопаді 1918 року, після Листопадового Зриву, в Любліні український за складом 58 піхотний полк, в якому перебував і Шашкевич, піднявся на повстання проти поляків, але не зміг встояти під натиском ворога і відійшов до Львова. 12 грудня Богуслав Шашкевич очолює команду ХІ Белзько-Угнівської Групи Галицької Бригади, а в травні 1919 р. очолює Першу Дивізію Галицької Армії. В червні й липні 1919 року зорганізував ХХІ Збаразьку Бригаду і захищав відхід Галицької Армії через Збруч. За Збручем проводив вишкіл для наддніпрянців, а опісля обійняв командування ІV Золочівської Бригади. При переході УГА до більшовиків разом зі своєю Бригадою виступив проти червоних окупантів і вів бої як самостійна бойова одиниця до кінця лютого 1920 року, а з березня в Мотилеві з'єднався з військами УНР полковника Олександра Удовиченка.
Опісля, переслідуваний поляками, отаман Богуслав Шашкевич був змушений перейти до Чехословаччини, де два роки перебував у таборі інтернованих українських воїнів. Потім опинився в Німеччині. Останні роки життя прожив у Канаді, де й помер раптовою смертю в Едмонтоні в 1935 році. Похований на цвинтарі Беечмон.
Отаман Богуслав Шашкевич, який, за власним визнанням, ніколи не бачив своє майбутнє в якості військового, "думаючи по війні безслівно зайняти цивільне становище", був нагороджений Орденом Залізної корони ІІІ класу з воєнною декорацією й мечами, Хрестом Заслуги ІІІ класу з воєнною декорацією й мечами, срібною медаллю за хоробрість І класу, німецьким Залізним Хрестом ІІ класу, турецьким Залізним півмісяцем І і ІІ класу та хрестом Карла.
Віктор РОГ
http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=1499
Відчуваючи пресинг з боку командира полку поляка Мєчислава Залєского за участь в українському русі, рішився звільнитися з війська, взявши річну відпустку за станом здоров'я, почав студіювати в лісовій академії у Відні. Але бог війни Марс, напевно, не хотів, щоби з Шашкевича вийшов лісник, бо небесні сили напророчили йому інший шлях і іншу долю.
З початком світової війни Богуслав Шашкевич змушений іти на фронт. І за бої проти москалів в районі Перемишля у вересні 1914 року отримує медаль за хоробрість 1 класу, рівночасно одержує військове звання четаря.
Проте військове щастя мінливе. В лютому 1915 року потрапляє в російський полон, і як полоненого Богуслава Шашкевича відправляють до Туркестану, звідки непокірний нащадок поета 6 листопада втікає до Персії, де бере безпосередню участь в національно-визвольному повстанні персів під проводом графа Канітца та Голц Паші проти москалів та англійців. В червні 1916 року, захворівши на малярію, через Багдад - Константинополь повертається до Австрії і вже того ж самого місяця бере участь в боях проти московських військ.
В листопаді 1918 року, після Листопадового Зриву, в Любліні український за складом 58 піхотний полк, в якому перебував і Шашкевич, піднявся на повстання проти поляків, але не зміг встояти під натиском ворога і відійшов до Львова. 12 грудня Богуслав Шашкевич очолює команду ХІ Белзько-Угнівської Групи Галицької Бригади, а в травні 1919 р. очолює Першу Дивізію Галицької Армії. В червні й липні 1919 року зорганізував ХХІ Збаразьку Бригаду і захищав відхід Галицької Армії через Збруч. За Збручем проводив вишкіл для наддніпрянців, а опісля обійняв командування ІV Золочівської Бригади. При переході УГА до більшовиків разом зі своєю Бригадою виступив проти червоних окупантів і вів бої як самостійна бойова одиниця до кінця лютого 1920 року, а з березня в Мотилеві з'єднався з військами УНР полковника Олександра Удовиченка.
Опісля, переслідуваний поляками, отаман Богуслав Шашкевич був змушений перейти до Чехословаччини, де два роки перебував у таборі інтернованих українських воїнів. Потім опинився в Німеччині. Останні роки життя прожив у Канаді, де й помер раптовою смертю в Едмонтоні в 1935 році. Похований на цвинтарі Беечмон.
Отаман Богуслав Шашкевич, який, за власним визнанням, ніколи не бачив своє майбутнє в якості військового, "думаючи по війні безслівно зайняти цивільне становище", був нагороджений Орденом Залізної корони ІІІ класу з воєнною декорацією й мечами, Хрестом Заслуги ІІІ класу з воєнною декорацією й мечами, срібною медаллю за хоробрість І класу, німецьким Залізним Хрестом ІІ класу, турецьким Залізним півмісяцем І і ІІ класу та хрестом Карла.
Віктор РОГ
http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=1499