Недавно пресс-служба ОУР та ФНКАУР оприлюднила інформацію про нехристиянські, нетолерантні дії священників Московського патріархату по відношенню православної Святотроїцької церкви Київського патріархату у м. Ногінську Московської області. Такі дії є одним із видів інформаційної обробки населення. Причому не самим масовим....

Не є секретом той факт, що телебачення як самий масовий, загальнодоступний засіб масової інформації в Росії знаходиться під жорстким контролем влади. Нерідко влада є також і прямим замовником розкрутки тих чи інших тем, сюжетів та інтерпретацій. Можна сказати, що в Росії править не тільки «суверенна демократія», а й телекратія. Україна та українська тема на сучасному російському телебаченні займає одне з провідних місць, але це якраз той випадок, коли краще, якби просто — забули про Україну. Принаймні майже всі українські політичні експерти — різних поглядів та уподобань (навіть налаштовані жорстко проросійськи) — вважають висвітлення української теми на провідних федеральних каналах російського телебачення інформаційною війною.

Лишається питання: навіщо це робиться? Чи через роздратування намаганнями України самій вибирати свій шлях розвитку, яке збільшилося після Помаранчевої революції? Чи для згуртування російського суспільства? Чи, може, через якісь інші причини? Але як тоді розуміти слова провідних російських посадовців про взаєморозуміння, взаємоповагу, добросусідство з Україною?

Пропонуємо зразок подібної телекратії на прикладі нової програми НТВ «Чєстний понєдєльнік» у викладіі Андрія Окари.

Звичайний телефашизм

Від «гламура» через «треш» до «хоррору»

Подивився вчора, 26 січня, по НТВ нову програму «Чєстний понєдєльнік», ведучий - типу письменник Сергій Мінаєв, автор «Духless», «Media Sapiens» і «The Тьолки».

Особисто мене він як письменник ну ніяк не надихав: намагався читати одну його книжку - застряг на середині. Але селф-піарщик він дуже талановитий: одним з перших спіймав «фішку» і «осідлав» актуальну «хвилю» - антигламур. Та й Господь з ним - у мене до нього не було жодної претензії. До того, як учора увечері не увімкнув телевізор...

Отже, перший випуск нової програми «Чєстний понєдєльнік», тема - «Недружні країни». Зрозуміло, йшлося, в основному про Грузію та Україну. Ну не про Сполучені ж Штати говорити - які ж вони «недружні»?! Вони ж-газ не крадуть!

Головні мовні персонажі - Владімір Жіріновський, Лєонід Гозман і хтось на ім’я Андрєй Малявко - студентського вигляду хлопець: його друга, як було сказано, убили недавно в Грузії. Спроба теледуелі не вдвох, як це найчастіше буває, а втрьох - майже як на шоу «Три кути з Павлом Астаховим» (РЕН ТВ).

Зал - повний «радісної гопоти», що після кожного прокльону на адресу України й Грузії радісно свистить, ляскає, махає державними прапорами РФ і слоганами «Правди багато не буває!».

«Грузія і Україна нездатні бути самостійними державами!», «Ми б могли і Грузію, і Україну поставити на коліна!», «Вони повзуть у Кремль рачки», «Батьківщина або ткемалі?!», «Через дешеву (іноземної — із країн СНД. — А.О.) робочу силу я не можу влаштуватися на роботу!», «Це повне дикунство, що вони зробили із Бронзовим Солдатом!», «І вони, недружні до нас країни, стануть на коліна!», «Ми повинні пограти фінансовими м'язами, які в нас є», «Наші бізнесмени, які беруть на роботу іноземних робітників, підтримують злочинні режими Грузії і України!».

Гозман намагався щось викрикувати в дусі: «Навіщо нам повторювати чужі дурниці?», «Навіщо нас нанастроювати увесь світ проти себе?», але його заперечення тонули в загальному «телепатріотизмі».

Ну а на задане з екрана питання: «Чи повинні ми застосовувати санкції проти недружніх країн?», голоси телеглядачів (більше 50 тисяч, що проголосували) розділилися більш ніж «патріотично»: «Так» - 89%, «Ні» - 3%, «Тільки в крайньому випадку» - 8%.

«Антигламурний» письменник Мінаєв у ролі телеведучого виявився як би дитиною відразу двох своїх «старших товаришів» за професією (правда, з Першого каналу): кричав і жестикулював він майже як Андрєй Малахов («Пусть говорят!»), а похмурим, злісним і мефістофелеподібним був майже як Максім Шевченко («Судітє самі»).

Програма «Чєстний понєдєльнік», що у дусі стьобного газетного заголовка відсилає до великого християнського свята, стала новою важливою віхою в логіці розвитку НТВ: років три тому мейнстрімом каналу був гламур, потім - треш, тепер, мабуть, політичний телехоррор.

В епоху системної кризи, зростаючого безробіття, згортання соціальних програм і невизначеного майбутнього центральні російські канали розчохлили ще одну «телепушку», здатну доводити «телепіплів» до повної несамовитості - до захлинаючої ненависті. Зрозуміло, що незабаром такої низькобюджетної антипротестної «анестезії», такого жорсткого «телехліба» і шокових «телевидовищ» буде хоч греблю гати - більше, ніж у свій час було Петросяна з «Аншлагом» і Басковим.

У програмі «Чєстний понєдєльнік» мова йшла всього лиш про можливість економічних санкцій проти «недружніх» країн і «злочинних» режимів. Але у такому тоні, у такій манері і з такими підводками і відеорядом говорять лише про ті країни, які в недалекому майбутньому передбачається або взагалі СТЕРТИ З ЛИЦЯ ЗЕМЛІ, або, принаймні, БОМБИТИ.

І після цього ми дивуємося - мовляв, чого це вони так хочуть у НАТО?

Прес-служба Об'єднання українців Росії та

Федеральної національно-культурної автономії українців Росії