„Прокидаймось від колоніяльного сну!”
02/07/2009 | Йосиф Сірка
„Прокидаймось від колоніяльного сну!”
(Святослав Караванський)
Стаття С.Караванського „Світло й тіні мовного базару” (http://maidan.org.ua/static/mai/1233000609.html )
повинна б бути поміщена у всіх українських газетах і повинна б мати місце на „Дошці пошани”, де б її міг прочитати кожний працівник, який має до діла з писаним і мовленим українським словом. Тільки спільними зусиллями працівників редакцій та письменниками можна довести до людей потребу зміни правопису української мови. Мотиви 5-ої колони давно відомі і спрямовані вони на дискредитацію української мови й культури, а в цьому представники „Єдіної родіни” мають величезну підтримку, на жаль, і у декотрих політиків.
Гадаю, що у світі не знайти столицю країни, в якій би мер міста правив, не знаючи державної мови! Ба більше того, київський мер Черновецький, з легкої руки, став „лінґвістом” і „авторитетно” заявив про те, що російська мова є й українською, оскільки „вона мова усіх слов”ян”! А якщо ви цьому не вірите, то ви Черновецького не чули! Звичайно, що у цивілізованому і культурному світі за такі заяви прийшлось би відповідати, але ж в Україні – мов у американських ковбойських фільмах – хто швидше „стріляє”, той і перемагає! У демократичній країні мовознавці зразу дали б лекцію невігласові, який у стилі „батька народів”, що був і мовознавцем і хіміком, істориком і фізиком, ботаніком і , і ..., всього неперерахуєш, оскільки він був таким, що й Бога не визнавав, а служителів церкви арештовував – наказував розстрілювати або запроторював на Сибір. Київському „авторитетові” науковці сказали б: „Не суньте, куме, носа до чужого проса. Бо в чужому просі, б”ють по носі!”
В нормальній, демократичній країні, яка вже не має проблем з анальфабетизмом, політик, який за 17 років незалежности не зумів вивчити державну мову, був би змушений шукати іншого заробітку! Нездатність вивчити мову народу, який тебе годує, є доказом нездатноти служити цьому народу. Але це в нормальній країні, де своє оберігається не тільки людьми, але й законом. Може хтось скаже, що і в Україні є закони. Але ж знов таки виринає питання – а чому ж нікого не притягають до відповідальности за навмисне порушення закону?!
Маленька демократична країна Центральної Америки Коста Ріка (понад 4 мільйони населення) два роки тому зуміла за корупцію посадити до ув”язнення одночасно аж трьох своїх колишніх президентів! Тут нема різноманітних комісій, відповідальних чиновників з боротьби з корупцією, але є незалежна судова система, яка й займається порушеннями Закона. Не будемо згадувати менших чиновників, які були засуджені, але вже сам факт арешту колишніх можновладців є яскравим свідченням дотримування Закону. Звичайно, рік пізніше одному з екс-президентів вдалося зникнути за кордон, іншого засудили до ув”язнення, а третій далі перебуває під домашнім арештом до судового процесу! Може хтось скаже, що це ж мала країна! Але ж ідеться не про величину країни, а про дотримування Закону!
Можна сподіватися, що коли б в Україні дотримувались правила – Закон для всіх, то і стаття С.Караванського була б звучала по іншому. Саме систематичне порушування політиками Основного закону про державну мову і дало змогу 5-ій колонії позаймати відповідальні місця (як, наприклад, головний редактор ЛУ), а потім бойкотувати нормальне відродження української мови.
Дуже шкода, що саме письменницький орган, який повинен би бути прикладом, стає гальмом у позбавленні української мови, як справедливо каже Караванський, „правопису Кагановича-Постишева”. Що ж чекати від меньших газет, коли та, що повинна б надавати тон у мові , сама не визначилася – як же далі?!
Про проблему й калічення та перекручування прізвищ, імен, назв, понять я вже кілька років тому звертався особисто листами до багатьох редакцій (десь рік тому була також стаття на Майдані до цієї теми), але, на жаль, в українських редакціях не те, що не надали місця (крім журналу „Карпатський край) моїй статті, але й не було жодної відповіді.
Отак, і йде калічення мови людьми, які сліпо переймають все з російського і вважають це за свій „інтернаціональний” обов”язок і доводять світові, що імперія, хоч розпалася, але ще живе в багатьох прихильниках. Наслідки колоніялізму в Україні особливо яскраво видно на гордості українського професійного боксу – братах Кличках, які зуміли вивчити німецьку, англійську, а от мови своїх предків не зуміли! Імперський дух саме щодо мови присутній і дуже впливовий саме серед спортсменів та політиків.
У декотрих „теоретиків” з мовного питання часто говориться про українську діяспору, яка, мовляв, має „застарілий” правопис. Слід додати, що українські діяспорні газети 4-ої хвилі (Міст, Слово – в Канаді) нічим не кращі від Матвієнко, чи якогось іншого поборника „обрізаного” українського правопису. „Вирізали” комуністи букву Ґ, то й завели поняття „хот дог” чи „хепі енд” (hot dog – гот доґ , happу end – гепі енд). Та це лише „дрібниці”, а от як „вміло” перекручують німецькі, чи англійські імена та прізвища! Потрібно також зазначити, що в англійській мові звука Х взагалі нема (прізвище Хрущова писали через kh). Отже, замінювання англійського (чи німецького, чи будь якого іншого) г на х – викликає не так сміх, як співчуття, оскільки воно свідчить про некомпетентність і нездатність подивитися до словника, який не відповідає імперським правописам. Скалічений переклад є не колоніяльним сном, але трагічною реальністю, оскільки люди, які читають тільки українською, сприймають написане ”за чисту монету”.
Може хтось скаже – чого причепився, коли діяспора теж так пише. Це не цілком правильно, оскільки діяспора старша вживала й вживає Ґ, Г так як воно й було до зникинення цієї букви з українського альфавиту. Щоправда, знайдуться й тут матвієнки, які хочуть „наблизитись до українських реалій”, порушуючи норми розвитку української мови.
Потреба зміни сучасного правопису цілковито наявна, але змінювати правопис повинні не колишні номенклатурники, яким російська залишилася „вторьІм родньІм”, а фахівці, які будуть виходити з того, що українська мова є САМОБУТНЬОЮ й НЕПОВТОРНОЮ мовою другого по величині слов”янського народу!
30.01. 2009 р.
(Святослав Караванський)
Стаття С.Караванського „Світло й тіні мовного базару” (http://maidan.org.ua/static/mai/1233000609.html )
повинна б бути поміщена у всіх українських газетах і повинна б мати місце на „Дошці пошани”, де б її міг прочитати кожний працівник, який має до діла з писаним і мовленим українським словом. Тільки спільними зусиллями працівників редакцій та письменниками можна довести до людей потребу зміни правопису української мови. Мотиви 5-ої колони давно відомі і спрямовані вони на дискредитацію української мови й культури, а в цьому представники „Єдіної родіни” мають величезну підтримку, на жаль, і у декотрих політиків.
Гадаю, що у світі не знайти столицю країни, в якій би мер міста правив, не знаючи державної мови! Ба більше того, київський мер Черновецький, з легкої руки, став „лінґвістом” і „авторитетно” заявив про те, що російська мова є й українською, оскільки „вона мова усіх слов”ян”! А якщо ви цьому не вірите, то ви Черновецького не чули! Звичайно, що у цивілізованому і культурному світі за такі заяви прийшлось би відповідати, але ж в Україні – мов у американських ковбойських фільмах – хто швидше „стріляє”, той і перемагає! У демократичній країні мовознавці зразу дали б лекцію невігласові, який у стилі „батька народів”, що був і мовознавцем і хіміком, істориком і фізиком, ботаніком і , і ..., всього неперерахуєш, оскільки він був таким, що й Бога не визнавав, а служителів церкви арештовував – наказував розстрілювати або запроторював на Сибір. Київському „авторитетові” науковці сказали б: „Не суньте, куме, носа до чужого проса. Бо в чужому просі, б”ють по носі!”
В нормальній, демократичній країні, яка вже не має проблем з анальфабетизмом, політик, який за 17 років незалежности не зумів вивчити державну мову, був би змушений шукати іншого заробітку! Нездатність вивчити мову народу, який тебе годує, є доказом нездатноти служити цьому народу. Але це в нормальній країні, де своє оберігається не тільки людьми, але й законом. Може хтось скаже, що і в Україні є закони. Але ж знов таки виринає питання – а чому ж нікого не притягають до відповідальности за навмисне порушення закону?!
Маленька демократична країна Центральної Америки Коста Ріка (понад 4 мільйони населення) два роки тому зуміла за корупцію посадити до ув”язнення одночасно аж трьох своїх колишніх президентів! Тут нема різноманітних комісій, відповідальних чиновників з боротьби з корупцією, але є незалежна судова система, яка й займається порушеннями Закона. Не будемо згадувати менших чиновників, які були засуджені, але вже сам факт арешту колишніх можновладців є яскравим свідченням дотримування Закону. Звичайно, рік пізніше одному з екс-президентів вдалося зникнути за кордон, іншого засудили до ув”язнення, а третій далі перебуває під домашнім арештом до судового процесу! Може хтось скаже, що це ж мала країна! Але ж ідеться не про величину країни, а про дотримування Закону!
Можна сподіватися, що коли б в Україні дотримувались правила – Закон для всіх, то і стаття С.Караванського була б звучала по іншому. Саме систематичне порушування політиками Основного закону про державну мову і дало змогу 5-ій колонії позаймати відповідальні місця (як, наприклад, головний редактор ЛУ), а потім бойкотувати нормальне відродження української мови.
Дуже шкода, що саме письменницький орган, який повинен би бути прикладом, стає гальмом у позбавленні української мови, як справедливо каже Караванський, „правопису Кагановича-Постишева”. Що ж чекати від меньших газет, коли та, що повинна б надавати тон у мові , сама не визначилася – як же далі?!
Про проблему й калічення та перекручування прізвищ, імен, назв, понять я вже кілька років тому звертався особисто листами до багатьох редакцій (десь рік тому була також стаття на Майдані до цієї теми), але, на жаль, в українських редакціях не те, що не надали місця (крім журналу „Карпатський край) моїй статті, але й не було жодної відповіді.
Отак, і йде калічення мови людьми, які сліпо переймають все з російського і вважають це за свій „інтернаціональний” обов”язок і доводять світові, що імперія, хоч розпалася, але ще живе в багатьох прихильниках. Наслідки колоніялізму в Україні особливо яскраво видно на гордості українського професійного боксу – братах Кличках, які зуміли вивчити німецьку, англійську, а от мови своїх предків не зуміли! Імперський дух саме щодо мови присутній і дуже впливовий саме серед спортсменів та політиків.
У декотрих „теоретиків” з мовного питання часто говориться про українську діяспору, яка, мовляв, має „застарілий” правопис. Слід додати, що українські діяспорні газети 4-ої хвилі (Міст, Слово – в Канаді) нічим не кращі від Матвієнко, чи якогось іншого поборника „обрізаного” українського правопису. „Вирізали” комуністи букву Ґ, то й завели поняття „хот дог” чи „хепі енд” (hot dog – гот доґ , happу end – гепі енд). Та це лише „дрібниці”, а от як „вміло” перекручують німецькі, чи англійські імена та прізвища! Потрібно також зазначити, що в англійській мові звука Х взагалі нема (прізвище Хрущова писали через kh). Отже, замінювання англійського (чи німецького, чи будь якого іншого) г на х – викликає не так сміх, як співчуття, оскільки воно свідчить про некомпетентність і нездатність подивитися до словника, який не відповідає імперським правописам. Скалічений переклад є не колоніяльним сном, але трагічною реальністю, оскільки люди, які читають тільки українською, сприймають написане ”за чисту монету”.
Може хтось скаже – чого причепився, коли діяспора теж так пише. Це не цілком правильно, оскільки діяспора старша вживала й вживає Ґ, Г так як воно й було до зникинення цієї букви з українського альфавиту. Щоправда, знайдуться й тут матвієнки, які хочуть „наблизитись до українських реалій”, порушуючи норми розвитку української мови.
Потреба зміни сучасного правопису цілковито наявна, але змінювати правопис повинні не колишні номенклатурники, яким російська залишилася „вторьІм родньІм”, а фахівці, які будуть виходити з того, що українська мова є САМОБУТНЬОЮ й НЕПОВТОРНОЮ мовою другого по величині слов”янського народу!
30.01. 2009 р.