П’ять хвилин риторичних запитань
02/08/2009 | Володимир Ільків
П’ять хвилин до президентського крісла
Перший і останній президент Радянського Союзу Михайло Горбачов (народжений під знаком Риб) полюбляв говорити не лише про перестройку і гласність, але і про "історичний вибір радянського народу". Більшовицький переворот, громадянська війна, колективізація, голодомори і репресії - усе це виявляється "історичний вибір".
Президент України Віктор Ющенко (народжений під знаком Риб) висловив думку про те, що "ліберальні цінності є для нас так само важливими як і незалежність". Референдум про незалежність ми пам’ятаємо, а от референдум про "ліберальні цінності" якось не пригадується. То кого мав на увазі ПАН президент говорячи "для нас" і, найголовніше, що мав на увазі ПАН президент говорячи про "ліберальні цінності"?
Можливо під "ліберальними цінностями" Ющенко мав на увазі свободу слова? Політичних ток-шоу "Свобода слова" у нас дійсно стало більше, щоправда, сюжет у них доволі одноманітний: «дурак-сам дурак». Якщо Савік Шустер, розпочинаючи свою діяльність в Україні, ставив собі за мету дискредитацію політичної еліти, то йому це вдалось. Професіонал. Але яким би професійним не був Шустер, не слід забувати, що риба псується з голови.
Можливо під "ліберальними цінностями" Ющенко мав на увазі "свободу підприємництва"? В часи Кучми слова "рейдери" ми не чули. Про те, що когось покарали за "рейдерство" ми також не чули. І про те, що багаті діляться з бідними також нічого не чути. Співвідношення доходів багатих і бідних як було "латиноамериканським", так і залишилося.
Що мав на увазі під "ліберальними цінностями" ПАН Ющенко приблизно зрозуміло. Тепер можна здогадатися кого мав на увазі ПАН президент, коли говорив "для нас". Чи вигідним є "президент Ющенко" для магнатів? Запитання риторичне. Навіть Кучма магнатам коштував дорожче. Ющенко коштує дешевше. Одна біда: президентський термін скоро закінчується. Чи є у Ющенка шанси на переобрання - це запитання могло би бути риторичним, якби не було настільки смішним.
Якщо не Ющенко, тоді хто? Хто захищатиме "для них" "ліберальні цінності"? Янукович? Безумовно, Віктор Федорович великий прихильник "ліберальних цінностей з донецьким ухилом". Саме цей "ухил" зашкодив Януковичу посісти президентське крісло у 2004р. Саме страх того, що завтра прийдуть "донецькі" і поділять все "по братськи" , змусив багатьох "не найбідніших" громадян України підтримати Ющенка. У к/ф "17 миттєвостей весни" Мюллер (Л. Броньовий) висловлює цікаву думку. "Шелєнберг зліший за мене у 1000 разів, але у своїх університетах він навчився посміхатися і говорити по-французьки". З французькою у Януковича не склалось, з університетами також, але посміхатися, ПІСЛЯ ПОРАЗКИ 2004р., він навчився, та й українською розмовляє доволі пристойно. Але чи може змінитися сутність людини ,яка розміняла шостий десяток? Запитання риторичне. У 1999р. Мороз був єдиним, хто міг виграти у Кучми в другому турі. Йому не дали можливості потрапити у другий тур. Більше шансів на президентське крісло у Мороза не було. Друге сходження на посаду спікера ознаменувало собою завершення кар’єри головного соціаліста. У 2004р. Янукович був близький до перемоги на виборах. Шанс втратив. В часи свого другого прем’єрства був близький до створення "своєї" конституційної більшості. Шанс втратив. Чи подарує доля втретє шанс тому, хто уже двічі не зміг ним скористатися?
Запитання риторичне.
У Тимошенко "ухил" не "донецький", а "тимошенківський". Прихильницею "ліберальних цінностей" її назвати важко. "Ліберальні цінності" - це можливість "дерибанити" для всіх ("всі" - це не 46 мільйонів українців). Ну хіба може Юля Володимирівна погодитись на "дерибан для всіх"? За цим критерієм у двох двічі прем’єрів більше спільного ніж відмінного. Не зважаючи на це, президент Ющенко одним із першочергових завдань вважає боротьбу з рейтингом саме Тимошенко, а не Януковича. Голова президентського секретаріату відверто поставив рейтинг Ющенка у розмін на рейтинг Тимошенко. В результаті розміняли Ющенка. Всупереч президентським очікуванням, рейтинг Міледі Ю ще дихає.
Чи є у Тимошенко радники до яких вона дослухається, які спроможні змінити її точку зору? Якщо правда те, що Медведчук працює на Тимошенко, то чи не найняли його лише для того, аби не працював на інших? Найбільш небезпечною людиною для Тимошенко є сама Тимошенко. Якщо президент, разом з його секретаріатом, хотіли успішно боротися з рейтингом Міледі Ю, то мали не протидіяти їй, а потурати. Усе приходить до того, хто вміє чекати. Поховати остаточно рейтинг Тимошенко спроможна лише сама Тимошенко. А їй "заважають" це зробити.
Як бути шанувальникам "ліберальних цінностей"? В країні ще не все поділено, а двоє з трьох "політичних важковаговиків" не надто придатні, а один надто безперспективний. Потрібні зміни. Але такі, аби все по-новому залишалось все по старому. Потрібне "нове обличчя", але таке ж "шанобливо-ліберально-ціннісне". Потрібен Неоющенко.
Однією з причин поразки Януковича у 2004р. було те, що він пішов на вибори як "спадкоємець" Кучми. Таким чином до "іміджу" Віктора Федоровича додався ще "імідж" Леоніда Даниловича. В одному зі своїх інтерв’ю, Леонід Кравчук розповідав про те, що пропонував Януковичу зіграти роль опозиціонера. Янукович не погодився. Результат ми знаємо.
Будь хто в ролі "спадкоємця" Ющенка шансів не матиме. Проект "Неоющенко" повинен розпочатися з ролі опозиціонера. Кадрова політика і стиль управління нинішнього президента залишають широкий простір для пошуку придатної кандидатури. В крайньому випадку можна і виставу політичну розіграти. А можливо уже розіграли.
Як генерали схильні готуватися до минулої війни, так і політики схильні готуватися до минулих виборів. Окрім країни багатих шанувальників "ліберальних цінностей", є ще країна звичайних людей, яка за чотири роки пройшла шлях від "Ю-щен-ко! Ю-щен-ко!" до запитання: "скільки грошей треба зібрати для того, аби Ви назавжди виїхали з країни?" Чи зацікавить країну звичайних людей проект "Неоющенко"? Чи вдасться країні багатих в черговий раз обдурити країну звичайних людей? "Чи діждем свого Вашингтона з новим і праведним законом?" Запитання не риторичне. Нажаль.
В Україні щодень зростає число тих, хто готовий голосувати проти всіх, і щодень зменшується число тих, хто готовий за когось голосувати лише тому, що за когось треба голосувати. Як не дивно, але це позитивна тенденція. Сьогоднішня так звана політична еліта і так нічого конструктивного не пропонує.
Федеріко Феліні на запитання "що потрібно для того, аби зняти хороший фільм" відповів так: по-перше хороший сценарій, по-друге хороший сценарій, по-третє хороший сценарій. Для того, аби в сьогоднішній політичній ситуації перемогти на президентських виборах, потрібна по-перше хороша передвиборча програма, по-друге хороша передвиборча програма, і по-третє хороша передвиборча програма. В нового "месію" уже ніхто не повірить. Зрозумілою і переконливою має бути сама програма. Саме за передвиборчою програмою розпізнаєте "Неоющенка".
Альберт Ейнштейн стверджував: "якщо вчений в продовж п’яти хвилин не може пояснити дитині чим він займається, то він не вчений, а шарлатан." За п’ять хвилин можна сказати багато, якщо є що сказати.
Сьогоднішня система влади в Україні - президент, прем’єр-міністр, парламент - це "бермудський трикутник безвідповідальності", а "ліберальні цінності" - це не що інше як освячення особистого егоїзму. В рамках існуючої системи координат порядку не наведе ніхто, і будь які зміни на краще є марними сподіваннями. Цінності особистого егоїзму має замінити здоровий глузд і соціальне партнерство , а узаконену безвідповідальність - сильна і відповідальна влада в рамках закону.
В країнах з високими стандартами життя співвідношення доходів 20% найбагатших і 20% найбідніших громадян не перевищує критичного рівня - 10 до 1. В Україні, на думку більшості незалежних експертів, цей показник становить 30 до 1. Подібний рівень співвідношення доходів є характерний для країн Латинської Америки. У Європі середня величина співвідношення доходів - 5 до 1. Чи може "латиноамериканська" Україна розраховувати на євро інтеграцію? Запитання риторичне. Це українська "еліта" вважає, що демократія - то є "вільні" вибори, а європейська еліта знає, що демократія - це форма правління домінуючого середнього класу. Якщо у них 5 до 1, а у нас 30 до 1, то про яке домінування середнього класу в Україні може йти мова?
В Україні багато розмов про боротьбу з корупцією, але якщо у них - 5 до 1, а у нас 30 до 1, то у кого більше "стимулів" для корупції? Запитання риторичне. Чи можливо побороти корупцію, при умові збереження існуючого рівня співвідношення доходів? Запитання не менш риторичне.
Сьогодні рівень конкурентноздатності країни напряму залежить від рівня продуктивності праці. Чим більша різниця в доходах, чим дешевшою є робоча сила, тим менше у бізнесу стимулів дбати про підвищення продуктивності праці. Таким чином, завищений рівень співвідношення доходів перетворюється на загрозу для національної безпеки.
Коли співвідношення доходів є "європейським", тоді бізнес створює не лише товар, але і споживача цього товару, а створюючи споживача, створює для себе інвестора. Коли є співвідношення 30 до 1, тоді економіка може розвиватись лише будучи експортно-орієнтованою. Українська металургія працює здебільшого на експорт. Ми спустошуємо власні запаси руди, збільшуємо свою залежність від імпорту енергоносіїв, і все лише для того, аби продавати за кордон не кінцеву продукцію, а напівфабрикати. І все це лише тому, що в країні бракує платоспроможного споживача. При співвідношенні 30 до 1 повноцінний внутрішній ринок є неможливий. Без повноцінного внутрішнього ринку стабільність національної економіки є нестійкою.
Для того, аби змінити ситуацію на краще, необхідно провести націоналізацію 51 відсотка акцій великих підприємств. Держава визначатиме стратегічний курс розвитку, а безпосереднім управлінням займатиметься приватний власник. Націоналізація повинна бути безоплатною. В свою чергу, держава є зобов’язана не менше половини власних доходів (отриманих від 51% акцій) інвестувати в розвиток націоналізованих підприємств.
Сьогодні різниця в оплаті праці держслужбовців є "латиноамериканською". То чи може приватний бізнес діяти по іншому? Розпочинати треба з влади. Влада повинна власною кишенею відповідати за рівень життя в країні. Для прикладу: Президент держави отримує 10 середніх зарплат помножених на коефіцієнт зайнятості населення. За таким самим принципом має здійснюватись оплата праці і Кабінету міністрів, і Верховної Ради. Для обласної влади, показник середньої зарплати і рівня зайнятості слід брати не загальнодержавні, а обласні.
Необхідно змінити систему оподаткування і запровадити замість ПДВ податок з продажу (податок сплачує кінцевий споживач товару чи послуги). Тоді, ті хто більше купуватиме товарів і послуг, будуть сплачувати більше податків. Оподатковувати треба не бізнес а споживання.
Чи підраховував хто не будь кількість дорогих і над-дорогих автомобілів на наших дорогах? Для переміщення тіла людини з пункту А у пункт Б, цілком достатньо автомобіля середнього класу. В Україні за показну марнославність("панти") переплачено мільярди. Ці гроші могли би бути проінвестовані у щось більш корисне.
Красиво жити не заборониш, але оподатковувати можна. Необхідно ввести податок на розкіш. Але, що таке розкіш? Рівень споживання, який більше ніж у 5 разів перевищує середньостатистичний рівень споживання, можна прийняти за межу розкоші. Зміни в системі оподаткування повинні перетворити споживачів розкоші на інвесторів економічного розвитку та «європеїзації» співвідношення доходів.
Для вирішення тих проблем, перед якими сьогодні стоїть Україна, необхідна по справжньому сильна і по-справжньому відповідальна перед народом влада. Президентсько-парламентська форма правління в Україні себе не виправдала. Перехід до парламентсько-президентської форми правління лише погіршив ситуацію. Вартий уваги варіант президентської республіки запропонував Анатолій Гриценко.
Обраний народом президент особисто формує і очолює уряд. Склад майбутнього уряду оприлюднюється ще під час президентської виборчої кампанії. Таким чином, "Головне джерело влади в Україні" , має змогу обирати не лише президента, але і уряд.
Парламент, простою більшістю голосів, може винести на референдум питання про довіру до президента. Президент може винести на референдум питання про довіру до парламенту. Хто б не був ініціатором референдуму, у бюлетень для голосування вноситься два питання:
1.Питання про довіру до президента.
2.Питання про довіру до парламенту.
Таким чином, не лише обрання, але і дочасне припинення повноважень законодавчої та виконавчої влади, залежать від "Головного джерела влади в Україні».
Україна чекає свого НЕОЮЩЕНКА "з новим і праведним законом".
Володимир Ільків
Львів
05. 02. 2009
Перший і останній президент Радянського Союзу Михайло Горбачов (народжений під знаком Риб) полюбляв говорити не лише про перестройку і гласність, але і про "історичний вибір радянського народу". Більшовицький переворот, громадянська війна, колективізація, голодомори і репресії - усе це виявляється "історичний вибір".
Президент України Віктор Ющенко (народжений під знаком Риб) висловив думку про те, що "ліберальні цінності є для нас так само важливими як і незалежність". Референдум про незалежність ми пам’ятаємо, а от референдум про "ліберальні цінності" якось не пригадується. То кого мав на увазі ПАН президент говорячи "для нас" і, найголовніше, що мав на увазі ПАН президент говорячи про "ліберальні цінності"?
Можливо під "ліберальними цінностями" Ющенко мав на увазі свободу слова? Політичних ток-шоу "Свобода слова" у нас дійсно стало більше, щоправда, сюжет у них доволі одноманітний: «дурак-сам дурак». Якщо Савік Шустер, розпочинаючи свою діяльність в Україні, ставив собі за мету дискредитацію політичної еліти, то йому це вдалось. Професіонал. Але яким би професійним не був Шустер, не слід забувати, що риба псується з голови.
Можливо під "ліберальними цінностями" Ющенко мав на увазі "свободу підприємництва"? В часи Кучми слова "рейдери" ми не чули. Про те, що когось покарали за "рейдерство" ми також не чули. І про те, що багаті діляться з бідними також нічого не чути. Співвідношення доходів багатих і бідних як було "латиноамериканським", так і залишилося.
Що мав на увазі під "ліберальними цінностями" ПАН Ющенко приблизно зрозуміло. Тепер можна здогадатися кого мав на увазі ПАН президент, коли говорив "для нас". Чи вигідним є "президент Ющенко" для магнатів? Запитання риторичне. Навіть Кучма магнатам коштував дорожче. Ющенко коштує дешевше. Одна біда: президентський термін скоро закінчується. Чи є у Ющенка шанси на переобрання - це запитання могло би бути риторичним, якби не було настільки смішним.
Якщо не Ющенко, тоді хто? Хто захищатиме "для них" "ліберальні цінності"? Янукович? Безумовно, Віктор Федорович великий прихильник "ліберальних цінностей з донецьким ухилом". Саме цей "ухил" зашкодив Януковичу посісти президентське крісло у 2004р. Саме страх того, що завтра прийдуть "донецькі" і поділять все "по братськи" , змусив багатьох "не найбідніших" громадян України підтримати Ющенка. У к/ф "17 миттєвостей весни" Мюллер (Л. Броньовий) висловлює цікаву думку. "Шелєнберг зліший за мене у 1000 разів, але у своїх університетах він навчився посміхатися і говорити по-французьки". З французькою у Януковича не склалось, з університетами також, але посміхатися, ПІСЛЯ ПОРАЗКИ 2004р., він навчився, та й українською розмовляє доволі пристойно. Але чи може змінитися сутність людини ,яка розміняла шостий десяток? Запитання риторичне. У 1999р. Мороз був єдиним, хто міг виграти у Кучми в другому турі. Йому не дали можливості потрапити у другий тур. Більше шансів на президентське крісло у Мороза не було. Друге сходження на посаду спікера ознаменувало собою завершення кар’єри головного соціаліста. У 2004р. Янукович був близький до перемоги на виборах. Шанс втратив. В часи свого другого прем’єрства був близький до створення "своєї" конституційної більшості. Шанс втратив. Чи подарує доля втретє шанс тому, хто уже двічі не зміг ним скористатися?
Запитання риторичне.
У Тимошенко "ухил" не "донецький", а "тимошенківський". Прихильницею "ліберальних цінностей" її назвати важко. "Ліберальні цінності" - це можливість "дерибанити" для всіх ("всі" - це не 46 мільйонів українців). Ну хіба може Юля Володимирівна погодитись на "дерибан для всіх"? За цим критерієм у двох двічі прем’єрів більше спільного ніж відмінного. Не зважаючи на це, президент Ющенко одним із першочергових завдань вважає боротьбу з рейтингом саме Тимошенко, а не Януковича. Голова президентського секретаріату відверто поставив рейтинг Ющенка у розмін на рейтинг Тимошенко. В результаті розміняли Ющенка. Всупереч президентським очікуванням, рейтинг Міледі Ю ще дихає.
Чи є у Тимошенко радники до яких вона дослухається, які спроможні змінити її точку зору? Якщо правда те, що Медведчук працює на Тимошенко, то чи не найняли його лише для того, аби не працював на інших? Найбільш небезпечною людиною для Тимошенко є сама Тимошенко. Якщо президент, разом з його секретаріатом, хотіли успішно боротися з рейтингом Міледі Ю, то мали не протидіяти їй, а потурати. Усе приходить до того, хто вміє чекати. Поховати остаточно рейтинг Тимошенко спроможна лише сама Тимошенко. А їй "заважають" це зробити.
Як бути шанувальникам "ліберальних цінностей"? В країні ще не все поділено, а двоє з трьох "політичних важковаговиків" не надто придатні, а один надто безперспективний. Потрібні зміни. Але такі, аби все по-новому залишалось все по старому. Потрібне "нове обличчя", але таке ж "шанобливо-ліберально-ціннісне". Потрібен Неоющенко.
Однією з причин поразки Януковича у 2004р. було те, що він пішов на вибори як "спадкоємець" Кучми. Таким чином до "іміджу" Віктора Федоровича додався ще "імідж" Леоніда Даниловича. В одному зі своїх інтерв’ю, Леонід Кравчук розповідав про те, що пропонував Януковичу зіграти роль опозиціонера. Янукович не погодився. Результат ми знаємо.
Будь хто в ролі "спадкоємця" Ющенка шансів не матиме. Проект "Неоющенко" повинен розпочатися з ролі опозиціонера. Кадрова політика і стиль управління нинішнього президента залишають широкий простір для пошуку придатної кандидатури. В крайньому випадку можна і виставу політичну розіграти. А можливо уже розіграли.
Як генерали схильні готуватися до минулої війни, так і політики схильні готуватися до минулих виборів. Окрім країни багатих шанувальників "ліберальних цінностей", є ще країна звичайних людей, яка за чотири роки пройшла шлях від "Ю-щен-ко! Ю-щен-ко!" до запитання: "скільки грошей треба зібрати для того, аби Ви назавжди виїхали з країни?" Чи зацікавить країну звичайних людей проект "Неоющенко"? Чи вдасться країні багатих в черговий раз обдурити країну звичайних людей? "Чи діждем свого Вашингтона з новим і праведним законом?" Запитання не риторичне. Нажаль.
В Україні щодень зростає число тих, хто готовий голосувати проти всіх, і щодень зменшується число тих, хто готовий за когось голосувати лише тому, що за когось треба голосувати. Як не дивно, але це позитивна тенденція. Сьогоднішня так звана політична еліта і так нічого конструктивного не пропонує.
Федеріко Феліні на запитання "що потрібно для того, аби зняти хороший фільм" відповів так: по-перше хороший сценарій, по-друге хороший сценарій, по-третє хороший сценарій. Для того, аби в сьогоднішній політичній ситуації перемогти на президентських виборах, потрібна по-перше хороша передвиборча програма, по-друге хороша передвиборча програма, і по-третє хороша передвиборча програма. В нового "месію" уже ніхто не повірить. Зрозумілою і переконливою має бути сама програма. Саме за передвиборчою програмою розпізнаєте "Неоющенка".
Альберт Ейнштейн стверджував: "якщо вчений в продовж п’яти хвилин не може пояснити дитині чим він займається, то він не вчений, а шарлатан." За п’ять хвилин можна сказати багато, якщо є що сказати.
Сьогоднішня система влади в Україні - президент, прем’єр-міністр, парламент - це "бермудський трикутник безвідповідальності", а "ліберальні цінності" - це не що інше як освячення особистого егоїзму. В рамках існуючої системи координат порядку не наведе ніхто, і будь які зміни на краще є марними сподіваннями. Цінності особистого егоїзму має замінити здоровий глузд і соціальне партнерство , а узаконену безвідповідальність - сильна і відповідальна влада в рамках закону.
В країнах з високими стандартами життя співвідношення доходів 20% найбагатших і 20% найбідніших громадян не перевищує критичного рівня - 10 до 1. В Україні, на думку більшості незалежних експертів, цей показник становить 30 до 1. Подібний рівень співвідношення доходів є характерний для країн Латинської Америки. У Європі середня величина співвідношення доходів - 5 до 1. Чи може "латиноамериканська" Україна розраховувати на євро інтеграцію? Запитання риторичне. Це українська "еліта" вважає, що демократія - то є "вільні" вибори, а європейська еліта знає, що демократія - це форма правління домінуючого середнього класу. Якщо у них 5 до 1, а у нас 30 до 1, то про яке домінування середнього класу в Україні може йти мова?
В Україні багато розмов про боротьбу з корупцією, але якщо у них - 5 до 1, а у нас 30 до 1, то у кого більше "стимулів" для корупції? Запитання риторичне. Чи можливо побороти корупцію, при умові збереження існуючого рівня співвідношення доходів? Запитання не менш риторичне.
Сьогодні рівень конкурентноздатності країни напряму залежить від рівня продуктивності праці. Чим більша різниця в доходах, чим дешевшою є робоча сила, тим менше у бізнесу стимулів дбати про підвищення продуктивності праці. Таким чином, завищений рівень співвідношення доходів перетворюється на загрозу для національної безпеки.
Коли співвідношення доходів є "європейським", тоді бізнес створює не лише товар, але і споживача цього товару, а створюючи споживача, створює для себе інвестора. Коли є співвідношення 30 до 1, тоді економіка може розвиватись лише будучи експортно-орієнтованою. Українська металургія працює здебільшого на експорт. Ми спустошуємо власні запаси руди, збільшуємо свою залежність від імпорту енергоносіїв, і все лише для того, аби продавати за кордон не кінцеву продукцію, а напівфабрикати. І все це лише тому, що в країні бракує платоспроможного споживача. При співвідношенні 30 до 1 повноцінний внутрішній ринок є неможливий. Без повноцінного внутрішнього ринку стабільність національної економіки є нестійкою.
Для того, аби змінити ситуацію на краще, необхідно провести націоналізацію 51 відсотка акцій великих підприємств. Держава визначатиме стратегічний курс розвитку, а безпосереднім управлінням займатиметься приватний власник. Націоналізація повинна бути безоплатною. В свою чергу, держава є зобов’язана не менше половини власних доходів (отриманих від 51% акцій) інвестувати в розвиток націоналізованих підприємств.
Сьогодні різниця в оплаті праці держслужбовців є "латиноамериканською". То чи може приватний бізнес діяти по іншому? Розпочинати треба з влади. Влада повинна власною кишенею відповідати за рівень життя в країні. Для прикладу: Президент держави отримує 10 середніх зарплат помножених на коефіцієнт зайнятості населення. За таким самим принципом має здійснюватись оплата праці і Кабінету міністрів, і Верховної Ради. Для обласної влади, показник середньої зарплати і рівня зайнятості слід брати не загальнодержавні, а обласні.
Необхідно змінити систему оподаткування і запровадити замість ПДВ податок з продажу (податок сплачує кінцевий споживач товару чи послуги). Тоді, ті хто більше купуватиме товарів і послуг, будуть сплачувати більше податків. Оподатковувати треба не бізнес а споживання.
Чи підраховував хто не будь кількість дорогих і над-дорогих автомобілів на наших дорогах? Для переміщення тіла людини з пункту А у пункт Б, цілком достатньо автомобіля середнього класу. В Україні за показну марнославність("панти") переплачено мільярди. Ці гроші могли би бути проінвестовані у щось більш корисне.
Красиво жити не заборониш, але оподатковувати можна. Необхідно ввести податок на розкіш. Але, що таке розкіш? Рівень споживання, який більше ніж у 5 разів перевищує середньостатистичний рівень споживання, можна прийняти за межу розкоші. Зміни в системі оподаткування повинні перетворити споживачів розкоші на інвесторів економічного розвитку та «європеїзації» співвідношення доходів.
Для вирішення тих проблем, перед якими сьогодні стоїть Україна, необхідна по справжньому сильна і по-справжньому відповідальна перед народом влада. Президентсько-парламентська форма правління в Україні себе не виправдала. Перехід до парламентсько-президентської форми правління лише погіршив ситуацію. Вартий уваги варіант президентської республіки запропонував Анатолій Гриценко.
Обраний народом президент особисто формує і очолює уряд. Склад майбутнього уряду оприлюднюється ще під час президентської виборчої кампанії. Таким чином, "Головне джерело влади в Україні" , має змогу обирати не лише президента, але і уряд.
Парламент, простою більшістю голосів, може винести на референдум питання про довіру до президента. Президент може винести на референдум питання про довіру до парламенту. Хто б не був ініціатором референдуму, у бюлетень для голосування вноситься два питання:
1.Питання про довіру до президента.
2.Питання про довіру до парламенту.
Таким чином, не лише обрання, але і дочасне припинення повноважень законодавчої та виконавчої влади, залежать від "Головного джерела влади в Україні».
Україна чекає свого НЕОЮЩЕНКА "з новим і праведним законом".
Володимир Ільків
Львів
05. 02. 2009