Не сміятися!
02/17/2009 | Микола Гудкович
Герой Володимира Набокова у книжці «Винищення тиранів» свого тирана винищив — сміхом. Сміх врятував життя героєві — пересічній, як ми з вами, людині. Багато написано про важливість сміху, і він здавна був потужною зброєю проти мракобісся, бюрократизму, невігластва та ін..
Але як будь-яке правило, це повинно мати виключення. Якраз про таке виключення я пишу тут, як про невідкладну справу. Є речі, над якими не можна сміятися — так, наприклад, мудрець написав колись, що «нерозумні сміються з гріха». Це твердження, як будь-яка спроба узагальнення, може видатися комусь спірним, тому я переходжу до конкретики.
Київського мера Леоніда Черновецького називають Космосом, Космонавтом — бо виглядає, що він далеко від грішної землі, десь на стежках далеких планет; Коксмосом — розвиток попереднього призвіська, з натяком, що мер уживає кокаїн або наркотики взагалі; називають хитробожим — за хитрість, святенництво, лицемірство і надаремне згадування Божого імені…
Всі ці прізвиська та епітети підтримують одну загальну ідею — що Черновецький є блазнем, смішним дурником, людиною несповна розуму, невтомним генератором божевільних ідей.
Це, якщо дати собі працю подумати — не смішно.
Щодо наркотиків я не можу казати впевнено, та й жоден лікар-нарколог не поставить дистанційно стовідсоткового діагнозу.
Щодо крадійства та корупції — я не маю вироків суду, тому і цієї теми тут не торкатимусь.
Але щодо хитрості та лицемірства, щодо святенництва — сумнівів бути не може. Так само не може бути сумнівів у тому, що така людина не може бути не те що мером, але й навряд чи гідна обійняти посаду хліборіза в тюремній ієрархії.
Черновецький має піти. Попри те, що досі йому щастило виходити сухим із води — він піде, і «насититься ганьбою більше, ніж славою». Але для цього ми — не такі вже й пересічні, якщо подумати, громадяни — маємо зробити дещо, а саме: перестати сміятися над Черновецьким.
Не сміятися. Не плакати, звісно, але й не сміятися.
Точніше, скажу так — особисто я більше не сміятимусь над Черновецьким та його діями; але сміху в моєму житті від цього не поменшає — для нього знайдуться й інші причини.
ЗІ. Я знаю, що я, як мінімум, не_сміятимусь не сам — я дякую за цю ідею журналістові та письменникові Отарові Довженку; я лише виклав своїми словами його пропозицію, що він пише про неї в своєму блозі на сайті «Телекритика».
Але як будь-яке правило, це повинно мати виключення. Якраз про таке виключення я пишу тут, як про невідкладну справу. Є речі, над якими не можна сміятися — так, наприклад, мудрець написав колись, що «нерозумні сміються з гріха». Це твердження, як будь-яка спроба узагальнення, може видатися комусь спірним, тому я переходжу до конкретики.
Київського мера Леоніда Черновецького називають Космосом, Космонавтом — бо виглядає, що він далеко від грішної землі, десь на стежках далеких планет; Коксмосом — розвиток попереднього призвіська, з натяком, що мер уживає кокаїн або наркотики взагалі; називають хитробожим — за хитрість, святенництво, лицемірство і надаремне згадування Божого імені…
Всі ці прізвиська та епітети підтримують одну загальну ідею — що Черновецький є блазнем, смішним дурником, людиною несповна розуму, невтомним генератором божевільних ідей.
Це, якщо дати собі працю подумати — не смішно.
Щодо наркотиків я не можу казати впевнено, та й жоден лікар-нарколог не поставить дистанційно стовідсоткового діагнозу.
Щодо крадійства та корупції — я не маю вироків суду, тому і цієї теми тут не торкатимусь.
Але щодо хитрості та лицемірства, щодо святенництва — сумнівів бути не може. Так само не може бути сумнівів у тому, що така людина не може бути не те що мером, але й навряд чи гідна обійняти посаду хліборіза в тюремній ієрархії.
Черновецький має піти. Попри те, що досі йому щастило виходити сухим із води — він піде, і «насититься ганьбою більше, ніж славою». Але для цього ми — не такі вже й пересічні, якщо подумати, громадяни — маємо зробити дещо, а саме: перестати сміятися над Черновецьким.
Не сміятися. Не плакати, звісно, але й не сміятися.
Точніше, скажу так — особисто я більше не сміятимусь над Черновецьким та його діями; але сміху в моєму житті від цього не поменшає — для нього знайдуться й інші причини.
ЗІ. Я знаю, що я, як мінімум, не_сміятимусь не сам — я дякую за цю ідею журналістові та письменникові Отарові Довженку; я лише виклав своїми словами його пропозицію, що він пише про неї в своєму блозі на сайті «Телекритика».