02/19/2009 | Лабораторія суспільно-політичного аналізу

У відповідь на попередження міністра закордонних справ України Володимир Огризка щодо неприпустимості стилю та змісту публічних висловлювань посла Російської Федерації Віктора Чорномирдіна про вищих посадових осіб України і можливість при продовженні таких висловлювань, згідно з міжнародними дипломатичними правилами, оголошення посла небажаною особою в країні, сам В.Чорномирдін відповів брутальною реплікою, а представники основних українських політичних і владних структур від Партії регіон та БЮТ до Секретаріату Президента кинулися на захист російського посла.

Володимир Огризко виконав свій професійний обов’язок: він зробив те, що повинен був зробити вже давно. При чому зробив це професійно, цілком спокійно, з досить детальним обґрунтуванням відповідно до норм міжнародного дипломатичного права. Інша реакція чи відсутність такої реакції могли трактуватися як невиконання міністром своїх професійних обов’язків. Адже, інспектор ДАІ зобов’язаний штрафувати п’яного водія, незалежно від того, ким він є, - в іншому випадку сам інспектор стане порушником Закону. У випадку порушення правил поведінки дипломатичних осіб на території України, таку роль інспектора виконує міністр закордонних справ. В. Огризку можна задати інше запитання: чому грубі висловлювання В. Чорномирдіна й інших дипломатичних представників Росії в Україні не були помічені ним раніше? Хоча й цьому можна знайти логічне пояснення. Рано чи пізно дику поведінку російського посла треба було зупинити. Раніше несприятливим фоном для цього були газові суперечності, тепер же, коли газова угода з Росією, причому невигідна для України, вже діє – ризики для загострення стосунків мінімальні.

Реакція російської сторони на попередження В. Огризка зрозуміла та прогнозована. Разом з тим, обґрунтованість такого кроку керівника українського МЗС і в Росії очевидна не лише для дипломатів, тим більше, що вона виявляє істотні недоліки самої російської дипломатичної служби. Досить виразно висловився щодо цього заступник Державної Думи Росії і лідер ЛДПР Володимир Жириновський, якого аж ніяк не можна запідозрити в особливих симпатіях о України. Він сказав, що, звичайно своїх треба захищати, але цей випадок вказує на необхідність відійти від практики призначення послами непрофесійних осіб.

Була прогнозованою й реакція політичних сил в Україні, які шукають підтримку в Росії для посилення своїх позицій в Україні: і БЮТ і Партія регіонів неодноразово демонстрували свою вірнопідданську позицію до «старшого брата» незалежно від політичного контексту. Посилання на «специфічний» стиль висловлювання Чорномирдіна очевидно не можна сприймати серйозно. Адже через особисті якості однієї людини не можна змінювати норми права, а якщо ця людина не відповідає посаді, тоді необхідно її замінити, а не пристосовувати до її характеру посадові обов’язки. Основна реляція цих політичних сил, що в жодному разі не можна ображати Росії, оскільки це може пошкодити стосункам з нею. Виходить, ніби Росія не зацікавлена в добрих стосунках з Україною, а наша держава – навпаки, дуже зацікавлена. Але ж не можна представляти російську владу настільки нерозумною, що за якихось обставин, всупереч власним інтересам, вона буде робити щось добре для України. Так і не можна вважати настільки нерозумним населення України, що воно ніби то не розуміє цього. Кожен діє передовсім у власних інтересах. Технічні, а саме такою можна вважати ситуацію з В. Чорномирдіним, епізоди не можуть впливати на спрямованість цих дій. Більше того, в інтересах обох сторін технічні некоректності необхідно якнайшвидше усунути, що й зробив В. Огризко. Проте, цілком фантастичною і повністю позбавленою розуміння того, що прості українці і на сході і на заході, і півночі і на півдні, на відміну від політиків таки мають власну гідність і потребують, щоб представники держави захищали цю гідність, виглядає вимога Партії регіонів про відставку В. Огризка, у зв’язку з цією ситуаціє. Це показує цілком радянську психологію керівництва тієї партії, коли, для прикладу, вважалося за неприпустимість і навіть злочинність затримання міліціонером порушника, що є сином впливової особи. Отже, у випадку з В. Чорномирдіним , Партія регіонів категорично заперечує істину, що закон має бути один для всіх.

Проте, найважливішою на думку представників, як орієнтованих на Росію політичних сил, так і представника Секретаріату Президента В. Безсмертного, є одностороння важливість для України тісних стосунків з Росією, як стратегічним партнером. Але давайте розглянемо цю проблему логічно, без використання русофобських чи русофільських аргументів. Хто може бути нашим стратегічним партнером? Той, чиї стратегічні інтереси збігаються з нашими стратегічними інтересами на даний час. І це не залежить від нашої любові чи нелюбові до цього партнера. Так, США для збереження та зміцнення свого впливу в центральній Європі та північно-західній Азії надзвичайно зацікавлені в існуванні на межі центральної та східної Європи великої країни, яка б могла вести незалежну політику як від Росії, так і від Європи і змогла істотно впливати як на Росію, так і на Європу. Інтереси підтримки цієї країни майже автоматично стають інтересами США, оскільки в цій ситуації не ця країна повинна пристосовуватися до інтересів США, а саме американська політика має максимально враховувати інтереси цієї країни. Це маємо в теперішній ситуації, коли США є найвпливовішою країною світу, прагне і має сі шанси зберегти свою впливовість. В іншій ситуації очевидно буде – по іншому. Росія зараз жодним чином не зацікавлена в силі та стабільності України, тим більше, у врахуванні якихось українських інтересів. Для того, щоб відновити статус великої держави, що є декларованої ціллю російського керівництва і чого, як видно, вимагає від нього російський народ, влада Росії змушена вести стосунки з Україною так, щоб перетворити її на свого васала, який би керувався не власними інтересами, а інтересами Росії. Так в теперішній ситуації повинно діяти будь-яке російське керівництво, а не лише авторитарна команда Путіна. Тому, в інтересах України від таких «стратегічних партнерів» - триматися подалі. Загострює ситуацію й пострадянська системна криза, на яку накладається теперішня криза світова. Причому для Росія ця криза значно глибша і значно небезпечніша ніж для України. Адже, весь російський економічний та політичний потенціал тримається виключно на експорті енергоносіїв. Економічний потенціал перебуває в руках дуже обмеженого числа осіб, що унеможливлює реальну конкуренцію, а значить, і розвиток. А в російському народі замість розвитку активності, формування середнього класу, культивується ностальгія за великодержавним минулим. За всіма законами суспільного розвитку така країна у теперішньому устрої – приречена. Не помічати цього тепер – це те ж саме, що було в Україні, коли в першій половині 2008 року не помічали різкого погіршення торгівельного балансу, всупереч логіці і об’єктивним законам, сподівалися на стійку гривню і, як наслідок – одержали її обвал. Об’єктивні процеси не можна відвернути, їх можна посилити чи послабити. Авторитарний режим Росії лише відтягує загострення негативних процесів. Зовнішніми і косметичними засобами гнійник розкладу заганяється у середину організму і наслідки цього, якщо вчасно не визнати хвороби і не виконати хірургічного втручання, будуть катастрофічними. Проте, команду Путіна, ймовірно, це цілком влаштовує, адже нагромаджені ними капітали дають можливість їм і їхнім родинам шикарно жити в будь-якій частині світу, а в пам’яті російського народу, завдяки продуманому інформаційному популізму, вони залишаться захисниками «великого отечества», які через дії зовнішніх ворогів не змогли досягнути своїх великих цілей. В Україні ж через нашу хаотичну демократію, гній виходить на поверхню – повно смороду, але всередині організму створюються передумови для оздоровлення.

Отже, сподіватися на реальне стратегічне партнерство з теперішньою Росією, як мінімум – не розумно. Тим більше не розумно уповати на тісні зв’язки в умовах загострення економічної кризи, адже в цих умовах, кожна країна світу з прагматичною та патріотичною владою, намагається передовсім захистити себе, вводячи політику жорсткого протекціонізму для власної економіки. Яскравим прикладом цього є останні дії президента США Б.Обами. Та й Франція, Німеччина інші європейські країни, одна за одної приймають закони на захист власної економіки, що завдає істотної шкоди економним зв’язкам з іншими країнами. Виникнення світової економної кризи спричинене передовсім недосконалістю системи економних зв’язків між країнами. На період заміни такої системи на досконалішу, такі зв’язки безумовно мають бути зменшені. Адже із розширенням зв’язків у недосконалій системі, замість локалізації негативних процесів і їх припинення, відбувається їх ще більше поширення. Тому зараз цілком не логічно орієнтуватися на будь-які зовнішні економічні зв’язки і будь-яку зовнішню економічну допомогу. Тим більше у стосунках між великим партнером з глибоко вкоріненими проблемами ,і меншим, але значним партнером, з потенційно меншим проблемами. В таких випадках логічним способом поведінки більшого партнера є, використовуючи свою владу і більшу потужність, перекласти свої проблеми на меншого партнера, щоб змогти «випливти» самому. А якщо при цьому втопиться менший партнер – тоді це його проблема. Тому, економічні стосунки з Росією зараз необхідно максимально обмежити. Звичайно це буде боляче для української економіки, яка значною мірою орієнтована на російський ринок. Проте, краще зробити зараз це самим, особливо в умовах кризи, коли старі зв’язки розриваються і відбувається інтенсивний пошук нових , ніж потім бути поглинутим економічною катастрофою в сусідній іншій країні.
Незалежно від любові чи не любові до російського народу, кожен громадянин України має реально оцінювати перспективи стосунків з Росією, а обов’язок українського керівництва, політологів, засобів масової інформації допомогти йому у цьому. Теперішня заява В.Огризка є добрим приводом для об’єктивного розгляду цієї теми.

Ще одним важливим аспектом, який не можна оминути є ймовірна реакція українського суспільства. Змоделюємо, якою б була реакція пересічного українця, мешканця півдня чи сходу, до яких так апелюють апологети В. Чорномирдіна, якби його образили, подібно до того, як російський посол образив керівництво України. Прогноз досить очевидний – він дав би адекватну відповідь. Але ж саме так зробив і Володимир Огризко. Тобто вчинив як справжній чоловік, який має власну гідність, здатний захистити честь своєї країни.

А якби зробили цьому випадку основні кандидати в Президенти України? Віктор Янукович, можливо, втратив би свідомість, як це сталося у випадку з «івано-франківським яйцем». Юлія Тимошенко, ймовірно, мило б усміхалася, як це вона робила на зустрічі з російським керівництвом, коли його представники висловлювали явно образливі зауваження щодо України. В.Ющенко, можливо, як завжди у таких випадках, образливо промовляв би щось не зовсім зрозуміле. То може – Огризка в Президенти?

Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Національної Академії Наук України
Львів, вул. Джохара Дудаєва 15, к.32
тел./факс: +38 (032) 2611887