Занепад нафтових царів Путіна, Чавеса і Ахмадінеджада (/)
02/21/2009 | omela
[21.02.2009 10:23] Рана Форухар, Newsweek
Занепад нафтових царів Путіна, Чавеса і Ахмадінеджада
Падіння цін на нафту створило неочікуваний проблиск у дипломатичних взаєминах на тлі світового регресу, оскільки значно послабило деякі недружні режими.
Як зможе змінитись ситуація лише протягом однієї половини року… Минулого літа, коли ціни на нафту побили усі попередні рекорди, сягнувши позначки $147 за барель, непомірно рекордно зросла й пиха самих нафтових царів. Володимир Путін ввів російські танки до Грузії, відверто продемонструвавши свої наміри відновити панування Росії на теренах колишньої радянської імперії. В Ірані президент Махмуд Ахмадінеджад усіляко принижував значення долара, який він оголосив просто «нікчемним папірцем», і переводив фінансові резерви Ірану у євро. У той же час президент Венесуели Уго Чавес відвідував Росію, де під час зустрічей з Путіним обговорював деталі контрактів на постачання озброєнь.
Зліт цих лідерів був своєрідною темною стороною золотої ери, що для решти світу була осяяна зростанням світової економіки. Світ, що процвітав, спрагло жадав нафти, а вибір продавця був обмежений, бо купляти її у великій кількості можна було тільки у царів. Тепер все не так. Колапс, спричинений регресом світової економіки, зменшення попиту на нафту і як наслідок зниження ціни на нафту до $37 за барель, призвів до того, що тріо Путін – Чавес – Ахмадінеджад втратило свою колишню силу. Імперії, побудовані ними на нафті, виявились занадто тендітними, уразливими до інфляції та безробіття, а політичне безладдя, що зростає в імперіях, починає загрожувати особистій політичній силі кожного з цих лідерів. "Високі ціни на нафту та нафтові багатства за останні роки повністю змінили геополітичні тенденції, - заявляє експерт з питань енергетики Даніель Єргін, - зараз ми бачимо всі ці процеси зі споду».
Занепад нафтових царів є неочікуваним проблиском на тлі нещадного регресу світової економіки. Барак Обама запросив до діалогу ворогів Америки, і Путін, Чавес та Ахмадінеджад відповідають на запрошення з неочікуваною готовністю, без найменших застережень, тому що ціна на нафту більше не підтримує їх геополітичні амбіції. Раптово ці відчайдушні критики «імперіалізму США» висловили бажання сісти за один стіл та дружньо поспілкуватись з новою адміністрацією. Чавес, який раніше часто називав Джорджа Буша «Дияволом» , нещодавно заявив про своє бажання поговорити «на засадах рівноправ’я та взаємної поваги» з Обамою. Минулого тижня, у день 30-ї річниці іранської революції, Ахмадінеджад оголосив, що його нація «готова до розмови». І хоча Путін ще продовжує брязкати зброєю в регіонах, його прибічники вже починають виступати з більш дружніми промовами: «Взаємини між Росією та НАТО, - заявив міністр закордонних справ Сергій Іванов, - могли б повернутись до нормального русла».
Широко відомо, що з приходом до влади Обама буде вимушений вирішувати надзвичайно широке коло зовнішньополітичних проблем, географія яких поширюється від Судану до Північної Кореї, але й у цьому колі нафтові царі вирізнялися серед інших масштабністю та агресивністю своїх амбіцій. Путін сподівався створити газовий картель, що став би суперником ОПЕК, та продовжує боротьбу із США за політичний вплив та контроль над газовими мережами Східної Європи та Центральної Азії. Чавес прагнув завершити створення латиноамериканської імперії, про яку свого часу мріяв його кумир Сімон Болівар, у тому числі й організацію регіонального банку під особистим контролем Чавеса. Ахмадінеджад бажав відновити Іран у ролі впливового регіонального центру політичного панування, підтриманого ядерною зброєю, на Близькому Сході без Ізраїлю. Дуже важко назвати інших трьох лідерів, чий занепад більше б слугував інтересам США.
Занепад і насправді приголомшує. Нафтодержави більше від інших потерпають через кредитно-фінансову кризу. Усі три лідери будували свою популярність на програмах створення добробуту, підгодованого прибутками від нафтової галузі, надавали продовольчі та енергетичні субсидії й пільги населенню. Спочатку бюджети на 2009 рік розраховувались, виходячи з очікуваних прибутків за рівня ціни від $86 до $100 за барель. В результаті цього зниження цін загрожує не лише економіці, але й політичній легітимності цих режимів.
Прагнення підтримувати рівень витрат лише збільшує дефіцит та сприяє росту інфляції, яка вже сягнула рівня великих двозначних цифр, незважаючи на падіння темпів зростання. Морган Стенлі передрікає, що Росія цього року матиме втрати на рівні 3,5 відсотка, а рівень втрат економіки Венесуели становитиме 1 відсоток (подібні дані стосовно Ірану поки що відсутні). Оскільки іноземні капітали були вилучені з Росії набагато швидше, ніж з будь-якої іншої країни з ринком, що розвивається, російський ринок цінних паперів зазнав зниження більшого, ніж будь-який інший ринок цінних паперів у світі - у порівнянні з минулим літом падіння склало 75 відсотків. Немає нічого дивного тому, що Путін, команда якого показово ігнорувала діяльність великих західних фірм на зразок BP(British Petroleum), що змагалися з російськими партнерами за місце на ринку, тепер дає зрозуміти, що радо прийме закордонних інвесторів.
Колапс був далеко не неминучим. Але нафтові царі прирекли самі себе на крах, знехтувавши необхідністю достатнього інвестування для покращення своєї нафтової промисловості або розвитку інших, не нафтових, джерел експортних надходжень. За оцінками PFC Energy, що розташована у Вашингтоні, інші нафтові країни, такі, як Саудівська Аравія та держави Перської затоки, і зараз почувають себе доволі комфортно, їх добробут не знижується. У той же час Іран та Венесуела витрачають свої заощадження лише для того, щоб підтримати бюджети своїх урядів. За останні два місяці Росія витратила близько третини свого $650-мільярдного резерву закордонних активів, захищаючи рубль. За оцінками PFC, наприкінці поточного року Венесуела втратить близько 38 відсотків закордонних активів з тих, що були наявними наприкінці 2008 року, а Іран витратить близько 25 відсотків. Коротко кажучи, за наявних економічних умов ці нафтові держави просто не утримаються на плаву набагато довше.
Зростання безробіття та схуднення фінансових ресурсів можуть призвести до ефекту політичного бумеранга. В Ірані масово закриваються підприємства, а популярний колишній президент та реформатор Мохаммад Хатамі знову повертається, щоб кинути виклик Ахмадінеджаду на національних виборах у червні. У Венесуелі напередодні проведення референдуму стосовно скасування обмежень на право президента повторно балотуватись на виборах знову посилились антиурядові виступи. У Росії пройшли чисельні акції вуличних протестів, спричинені значним збільшенням податків та невиплатою заробітної платні у сталеливарній та виробничій промисловості. У відповідь на це Кремль ухвалив купу нових огидних законів. За одним з них участь у «масових заворушеннях» є «злочином проти держави». Плани стосовно звільнення 280 тисяч офіцерів з армії були відкладені у довгу шухляду, а міністерство внутрішніх справ створило у провідних містах країни три «центри спеціального призначення», устатковані обладнанням для спостереження, розробленим для придушення вуличних заворушень.
Нафтогазова промисловість цих трьох країн є найменш ефективною в усьому світі, головним чином через створення значних перешкод для доступу «сторонніх» у цю сферу бізнесу. Для Ірану санкції США та ООН означають, що більшість іноземних компаній не можуть наблизитись до третіх за величиною запасів нафти у світі. Нещодавній конфлікт Росії з BP, як і з Shell, закінчився після того, як російські партнери однобічно перерозподілили контракти та умови ведення бізнесу на свою власну користь. Коли ціни на нафту були високими, Чавес знову націоналізував більшість підприємств нафтової галузі своєї країни та запровадив 16-кратно збільшені податки для іноземних компаній; велика кількість цих компаній спакували валізи та залишили країну. Тепер ці ціни знижено, і Чавес намагається тихо умовити компанії повернутись назад.
Зв’язки із Заходом мають велике значення, навіть якщо нафтові царі відмовляються визнавати це. Зокрема, у тому, що стосується Росії, слід зазначити, що велика кількість її родовищ знаходяться у важкодоступних районах, поховані під шарами сибірської вічної мерзлоти. Видобуток нафти з них потребує залучення і капіталу, і досвіду фахівців, яких є достатньо в європейських та американських компаніях. Наприклад, Катар може розробляти свердловини та видобувати нафту, навіть якщо нафта коштуватиме $10.18 за барель, а Венесуела потребує у дев’ять разів більше для того, щоб робити те саме.
Втім, існує і сценарій, за якого нафтові царі зможуть отримати вигоду саме через свою некомпетентність, а Захід – зазнати серйозних втрат. Як зазначає голова PFC Робін Вест, погане управління нафтових царів може підірвати світові поставки. «Небезпека полягає у тому, що світова економіка почне через два-три роки виходити із стану рецесії, і ціни на нафту почнуть стрімко зростати, оскільки ці країни не інвестували стільки, скільки слід було інвестувати». PFC передрікає ціну на нафту $60 у 2010р.; за іншими прогнозами, цей рівень може бути вищим.
У недалекому майбутньому падіння цін на нафту (дехто з аналітиків передбачає зниження до $25) полегшить біль від рецесії та вгамує головний біль, спричинений діями нафтових царів. Коли Директор Національної розвідки США Деніс Блейр упевнено заявив, що світова криза стала найбільшою загрозою безпеці Сполучених Штатів, вже призвівши до «низької за рівнем нестабільності», тобто нестабільності приблизно в одній з чотирьох країн світу, він не згадав про те, які нагоди з’явилися практично під руками. А це перш за все нагода отримати максимальну вигоду з очевидної слабкості своїх ворогів, розпочати у вигідному напрямку розмови із супротивниками, чиї внутрішні проблеми більше схиляють їх до компромісу.
«Легко знизувати плечима через вплив санкцій або корупцію чи неправильні фінансові рішення, коли вартість нафти вираховується тризначними цифрами, - говорить Валі Наср, що нещодавно увійшов до команди спеціального посланника Обами в Афганістані та Пакистані Річарда Холбрука, - але робити так значно важче, коли прибуток більше не тече щедрим джерелом». А зараз нафтові гроші течуть у зворотному напрямку - із скарбниць цих нафтових держав.
З англійської переклав Андрій Рибалко
постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-301935.html
Занепад нафтових царів Путіна, Чавеса і Ахмадінеджада
Падіння цін на нафту створило неочікуваний проблиск у дипломатичних взаєминах на тлі світового регресу, оскільки значно послабило деякі недружні режими.
Як зможе змінитись ситуація лише протягом однієї половини року… Минулого літа, коли ціни на нафту побили усі попередні рекорди, сягнувши позначки $147 за барель, непомірно рекордно зросла й пиха самих нафтових царів. Володимир Путін ввів російські танки до Грузії, відверто продемонструвавши свої наміри відновити панування Росії на теренах колишньої радянської імперії. В Ірані президент Махмуд Ахмадінеджад усіляко принижував значення долара, який він оголосив просто «нікчемним папірцем», і переводив фінансові резерви Ірану у євро. У той же час президент Венесуели Уго Чавес відвідував Росію, де під час зустрічей з Путіним обговорював деталі контрактів на постачання озброєнь.
Зліт цих лідерів був своєрідною темною стороною золотої ери, що для решти світу була осяяна зростанням світової економіки. Світ, що процвітав, спрагло жадав нафти, а вибір продавця був обмежений, бо купляти її у великій кількості можна було тільки у царів. Тепер все не так. Колапс, спричинений регресом світової економіки, зменшення попиту на нафту і як наслідок зниження ціни на нафту до $37 за барель, призвів до того, що тріо Путін – Чавес – Ахмадінеджад втратило свою колишню силу. Імперії, побудовані ними на нафті, виявились занадто тендітними, уразливими до інфляції та безробіття, а політичне безладдя, що зростає в імперіях, починає загрожувати особистій політичній силі кожного з цих лідерів. "Високі ціни на нафту та нафтові багатства за останні роки повністю змінили геополітичні тенденції, - заявляє експерт з питань енергетики Даніель Єргін, - зараз ми бачимо всі ці процеси зі споду».
Занепад нафтових царів є неочікуваним проблиском на тлі нещадного регресу світової економіки. Барак Обама запросив до діалогу ворогів Америки, і Путін, Чавес та Ахмадінеджад відповідають на запрошення з неочікуваною готовністю, без найменших застережень, тому що ціна на нафту більше не підтримує їх геополітичні амбіції. Раптово ці відчайдушні критики «імперіалізму США» висловили бажання сісти за один стіл та дружньо поспілкуватись з новою адміністрацією. Чавес, який раніше часто називав Джорджа Буша «Дияволом» , нещодавно заявив про своє бажання поговорити «на засадах рівноправ’я та взаємної поваги» з Обамою. Минулого тижня, у день 30-ї річниці іранської революції, Ахмадінеджад оголосив, що його нація «готова до розмови». І хоча Путін ще продовжує брязкати зброєю в регіонах, його прибічники вже починають виступати з більш дружніми промовами: «Взаємини між Росією та НАТО, - заявив міністр закордонних справ Сергій Іванов, - могли б повернутись до нормального русла».
Широко відомо, що з приходом до влади Обама буде вимушений вирішувати надзвичайно широке коло зовнішньополітичних проблем, географія яких поширюється від Судану до Північної Кореї, але й у цьому колі нафтові царі вирізнялися серед інших масштабністю та агресивністю своїх амбіцій. Путін сподівався створити газовий картель, що став би суперником ОПЕК, та продовжує боротьбу із США за політичний вплив та контроль над газовими мережами Східної Європи та Центральної Азії. Чавес прагнув завершити створення латиноамериканської імперії, про яку свого часу мріяв його кумир Сімон Болівар, у тому числі й організацію регіонального банку під особистим контролем Чавеса. Ахмадінеджад бажав відновити Іран у ролі впливового регіонального центру політичного панування, підтриманого ядерною зброєю, на Близькому Сході без Ізраїлю. Дуже важко назвати інших трьох лідерів, чий занепад більше б слугував інтересам США.
Занепад і насправді приголомшує. Нафтодержави більше від інших потерпають через кредитно-фінансову кризу. Усі три лідери будували свою популярність на програмах створення добробуту, підгодованого прибутками від нафтової галузі, надавали продовольчі та енергетичні субсидії й пільги населенню. Спочатку бюджети на 2009 рік розраховувались, виходячи з очікуваних прибутків за рівня ціни від $86 до $100 за барель. В результаті цього зниження цін загрожує не лише економіці, але й політичній легітимності цих режимів.
Прагнення підтримувати рівень витрат лише збільшує дефіцит та сприяє росту інфляції, яка вже сягнула рівня великих двозначних цифр, незважаючи на падіння темпів зростання. Морган Стенлі передрікає, що Росія цього року матиме втрати на рівні 3,5 відсотка, а рівень втрат економіки Венесуели становитиме 1 відсоток (подібні дані стосовно Ірану поки що відсутні). Оскільки іноземні капітали були вилучені з Росії набагато швидше, ніж з будь-якої іншої країни з ринком, що розвивається, російський ринок цінних паперів зазнав зниження більшого, ніж будь-який інший ринок цінних паперів у світі - у порівнянні з минулим літом падіння склало 75 відсотків. Немає нічого дивного тому, що Путін, команда якого показово ігнорувала діяльність великих західних фірм на зразок BP(British Petroleum), що змагалися з російськими партнерами за місце на ринку, тепер дає зрозуміти, що радо прийме закордонних інвесторів.
Колапс був далеко не неминучим. Але нафтові царі прирекли самі себе на крах, знехтувавши необхідністю достатнього інвестування для покращення своєї нафтової промисловості або розвитку інших, не нафтових, джерел експортних надходжень. За оцінками PFC Energy, що розташована у Вашингтоні, інші нафтові країни, такі, як Саудівська Аравія та держави Перської затоки, і зараз почувають себе доволі комфортно, їх добробут не знижується. У той же час Іран та Венесуела витрачають свої заощадження лише для того, щоб підтримати бюджети своїх урядів. За останні два місяці Росія витратила близько третини свого $650-мільярдного резерву закордонних активів, захищаючи рубль. За оцінками PFC, наприкінці поточного року Венесуела втратить близько 38 відсотків закордонних активів з тих, що були наявними наприкінці 2008 року, а Іран витратить близько 25 відсотків. Коротко кажучи, за наявних економічних умов ці нафтові держави просто не утримаються на плаву набагато довше.
Зростання безробіття та схуднення фінансових ресурсів можуть призвести до ефекту політичного бумеранга. В Ірані масово закриваються підприємства, а популярний колишній президент та реформатор Мохаммад Хатамі знову повертається, щоб кинути виклик Ахмадінеджаду на національних виборах у червні. У Венесуелі напередодні проведення референдуму стосовно скасування обмежень на право президента повторно балотуватись на виборах знову посилились антиурядові виступи. У Росії пройшли чисельні акції вуличних протестів, спричинені значним збільшенням податків та невиплатою заробітної платні у сталеливарній та виробничій промисловості. У відповідь на це Кремль ухвалив купу нових огидних законів. За одним з них участь у «масових заворушеннях» є «злочином проти держави». Плани стосовно звільнення 280 тисяч офіцерів з армії були відкладені у довгу шухляду, а міністерство внутрішніх справ створило у провідних містах країни три «центри спеціального призначення», устатковані обладнанням для спостереження, розробленим для придушення вуличних заворушень.
Нафтогазова промисловість цих трьох країн є найменш ефективною в усьому світі, головним чином через створення значних перешкод для доступу «сторонніх» у цю сферу бізнесу. Для Ірану санкції США та ООН означають, що більшість іноземних компаній не можуть наблизитись до третіх за величиною запасів нафти у світі. Нещодавній конфлікт Росії з BP, як і з Shell, закінчився після того, як російські партнери однобічно перерозподілили контракти та умови ведення бізнесу на свою власну користь. Коли ціни на нафту були високими, Чавес знову націоналізував більшість підприємств нафтової галузі своєї країни та запровадив 16-кратно збільшені податки для іноземних компаній; велика кількість цих компаній спакували валізи та залишили країну. Тепер ці ціни знижено, і Чавес намагається тихо умовити компанії повернутись назад.
Зв’язки із Заходом мають велике значення, навіть якщо нафтові царі відмовляються визнавати це. Зокрема, у тому, що стосується Росії, слід зазначити, що велика кількість її родовищ знаходяться у важкодоступних районах, поховані під шарами сибірської вічної мерзлоти. Видобуток нафти з них потребує залучення і капіталу, і досвіду фахівців, яких є достатньо в європейських та американських компаніях. Наприклад, Катар може розробляти свердловини та видобувати нафту, навіть якщо нафта коштуватиме $10.18 за барель, а Венесуела потребує у дев’ять разів більше для того, щоб робити те саме.
Втім, існує і сценарій, за якого нафтові царі зможуть отримати вигоду саме через свою некомпетентність, а Захід – зазнати серйозних втрат. Як зазначає голова PFC Робін Вест, погане управління нафтових царів може підірвати світові поставки. «Небезпека полягає у тому, що світова економіка почне через два-три роки виходити із стану рецесії, і ціни на нафту почнуть стрімко зростати, оскільки ці країни не інвестували стільки, скільки слід було інвестувати». PFC передрікає ціну на нафту $60 у 2010р.; за іншими прогнозами, цей рівень може бути вищим.
У недалекому майбутньому падіння цін на нафту (дехто з аналітиків передбачає зниження до $25) полегшить біль від рецесії та вгамує головний біль, спричинений діями нафтових царів. Коли Директор Національної розвідки США Деніс Блейр упевнено заявив, що світова криза стала найбільшою загрозою безпеці Сполучених Штатів, вже призвівши до «низької за рівнем нестабільності», тобто нестабільності приблизно в одній з чотирьох країн світу, він не згадав про те, які нагоди з’явилися практично під руками. А це перш за все нагода отримати максимальну вигоду з очевидної слабкості своїх ворогів, розпочати у вигідному напрямку розмови із супротивниками, чиї внутрішні проблеми більше схиляють їх до компромісу.
«Легко знизувати плечима через вплив санкцій або корупцію чи неправильні фінансові рішення, коли вартість нафти вираховується тризначними цифрами, - говорить Валі Наср, що нещодавно увійшов до команди спеціального посланника Обами в Афганістані та Пакистані Річарда Холбрука, - але робити так значно важче, коли прибуток більше не тече щедрим джерелом». А зараз нафтові гроші течуть у зворотному напрямку - із скарбниць цих нафтових держав.
З англійської переклав Андрій Рибалко
постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-301935.html