02/21/2009 | Мартинюк

Її жіноче єство знайшло "дзен" біля каси та оточення Тимошенко.

Газета "Високий Замок", Львів


Ольга ГЕРАСИМ’ЮК: «Ті, за ким я пішла, виявилися не бійцями...»
Іван ФАРІОН
Фото з архіву «ВЗ»
Автор популярних телепрограм – про своє життя в українській політиці

- Пані Олю, минає третій рік, як з великої журналістики ви перебралися у велику політику. Чи приносить вам депутатська робота таке ж задоволення, як праця телеведучої?

- Я щаслива з того, що журналістську працю не полишила. Створюю нову програму, збираюся знімати кілька фільмів для каналу «1+1», готую новий формат «Без табу». Я завжди займалася соціальною журналістикою, яку раніше вважали «трохи шахтарською» справою. Змінюються президенти, прем’єри, спікери - а людське життя залишається вічним, цікавим…

Пишу до газети «День» (я там колумніст), маю пропозиції від інших видань. З журналістикою ніколи не попрощаюся. Ще, може, тому, що переживаю за її нинішній стан. Коли часом бачу, як бездарно працюють наші молоді «пера»... Беручи інтерв’ю у профільних фахівців, дипломатів (не кажу вже про політиків), вони приходять до них без знань, без розуміння предмета – тому й казна-що транслюють людям. У багатьох відсутні елементарні знання з історії, географії, мови. Окрема тема - замовні матеріали. Те, що відбувається, це – «олухізація» суспільства…

- Що ви набули в статусі парламентарія, а що втратили?

- Про втрати не говоритиму, бо кожен крок – це досвід, школа... Враження від якості парламентської роботи жахливі. Це проблема не тільки суспільства, яке обрало саме таких депутатів, а й виборчої системи, яка не дає проголосувати за більш достойних, які справді переймаються державотворенням, натомість обирає по закритих списках зацікавлених у своїх меркантильних питаннях людей. Ще гнітючіше враження від того, як ми свій парламентаризм подаємо. Оцими телевізійними політшоу по п’ятницях ми повергаємо суспільство у депресію. Недавно моя сусідка каже: «Оце дивилася політичне шоу на… (не буду казати, на якому каналі). Нічого не розумію, про що вони говорять - зате як вони сваряться!». Ця людина дійшла висновку, що «на верхах» – одні павуки, які тільки те й роблять, що одне одного вимазують лайном...

- А ще зовсім недавно на “плюсах” по четвергах виходило політичне ток-шоу «Я так думаю» з Анною Безулик, яке вирізнялося високим ґатунком…

- Підписуюся під вашими словами. Анна Безулик не вдавала із себе безпорадного, як робить це один відомий пан, кажучи: «Вот так оно у нас пошло. Мы планировали так - а получилось эдак…». Те, що Анна Безулик більше не готує цієї програми, – беззаперечна втрата як для каналу, так і для усього нашого інформаційного простору.

- Не буде перебільшенням назвати вас відданим бійцем «Нашої України». Під час передвиборчої кампанії ви їздили по селах, працюючи на успіх своєї політичної сили. І ось маєте «віддяку» – голова партії, він же Президент, назвав вас із соратниками «баластом», за його пропозицією вас виключили з політради….

- Чути це було прикро, оскільки моя душа належала національно-патріотичній ідеї, яку несла «Наша Україна» (якої насправді ніхто не дотримувався і не дотримується тепер). Так само боляче сприйняли звинувачення Руслан Князевич та інші мої товариші. Ми постійно спілкуємося з низовими осередками, і коли люди дізналися, що за рішення увійти в коаліцію нас хочуть викинути з партії, то всіляко підтримували. Ми не порушили жодного пункту статуту чи рішення з’їзду, діяли в руслі рішень вересневої політради, де йшлося про початок коаліційних перемовин «у форматі трьох».

Знаєте, останнім часом я все більше думаю: як так сталося, що тихенько-тихенько з політичної карти України зникає величезна, потужна, славна партія – і ніхто їй вслід не озирнеться…

- І яку відповідь даєте собі на це запитання?

- Ті, за ким я стояла, за ким пішла, не виявилися бійцями. Тому що заради справжньої національно-демократичної ідеї їм варто, напевно, було піти на якісь розриви з людьми, які почали використовувати партію як політичний молот у боротьбі з конкурентом. Вважаю це величезним гріхом цих людей. Коли би нас переїхали танками вороги, і ми не змогли б вистояти зі своєю ідеєю – то ще можна було б сказати: ну, забракло сили. А коли люди, які цю ідею в своїх руках несли, взяли її та й понівечили, - то це страшне. Які б групи «За Україну!» зараз не створювалися, все це фарисейство…

- Ми якраз хотіли запитати вас про це утворення…

- Виглядає, що ця група створена для власного дрібного порятунку, знаходження якогось свого місця... “За Україну!” треба тяжко гарувати і робити справжні справи, а не підливати олії до вогню, щоби протиставити себе «ненависній Тимошенко» чи ще комусь.

- У вівторок планують розглядати кадрові призначення у Кабміні. Хто міг би підсилити урядову команду?

- Треба, щоб туди увійшли не просто «свої люди», а професійні менеджери. Слід зміцнити, зробити українською культурну сферу. Коли дивлюся, як у нас по всій Україні грабують маленькі музеї, де зберігають національні реліквії, серце кров’ю обливається.

Треба наводити лад у фінансовій сфері, оскільки там відбувається щось ганебне. Переживаю і за зовнішню політику – у нас дуже непроста ситуація на дипломатичній ниві…

- Політика втомлює… За яким заняттям відпочиваєте від неї?

- За читанням українських книг. Недавно я увійшла до літературного журі на ВВС, тож з цікавістю стежу за появою нових талантів - дуже цікаві є постаті у всіх жанрах. Коли приїжджаю до Львова, обов’язково заходжу в «Українську книгу», де завжди можна знайти щось таке, чого не знайду більше ніде. Прагну дочекатися ночі, схопити нову книжку і декілька годин провести з нею. Книги – це моя велика відрада...


На фото: Ольга Герасим’юк каже, що труднощі її та колег загартовують, вчать стояти з прямою спиною…