Чи допомогли б дуелі Україні?
Йосиф Сірка
Чи допомогли б дуелі Україні?
„ Я вихований на російській культурі. Формування мене як людини починалося в Росії. Але нині я живу в Україні. Тут народилися мої діти, тут я створив свій театр – тут я відбувся. Тому я, звичайно, українець. Я не хочу виїжджати звідси” (Владислав Троїцький).
Коли хтось прочитає інтерв”ю пана Троїцького, (УНІАН,”Владислав Троїцький: Єдиний шлях для Росії – це цар”, 22.02.2009 р., записала Оксана Климончук), то пожаліє, що не такі люди причетні до політиків, які спрямовують, чи відповідальні за розвиток культури в Україні. Я вибрав цитату з інтерв”ю цього українського інтелектуала, оскільки ставлення до культури та процесів, що відбуваються в Україні, дуже відмінне від багатьох політиків, які готові Україну розірвати, пошматувати аби задовольнити чужі бажання, чи імперські смаки. Зрештою, Троїцький висловив своє ставлення до України, коли „вчена рада” ДНУ відмовила у присвоєні ВНЗ імени В.Стуса, коли появляються різні заяви про сепаратизм, коли оприлюднюються дані про те, що кількість населення в Україні зменшується.
В.Троїцький, крім іншого, звернув увагу на альтруїзм та пояснив в чому його засади. Для заможних кланів в Україні альтруїзм цілковито чуже поняття, оскільки людина, яка видає сотки тисяч за годинник, десятки тисяч за плаття, чи черевики тільки тому, що це „фірмове”, а її сусід, чи знайомий, турбується, як прожити, де жити і т.п., не має в собі відповідальности за інших, вона дбає тільки про те, щоб задовільнити свої бажання. Взагалі то для пострадянських багатіїв багатство означає луксусне життя, дорогі предмети розкоші, владу та байдужість до „нижчого класу”, за рахунок якого самі розбагатіли. Для західного світу типовим є те, що коли людина розбагатіла завдяки власним здібностям (не за рахунок привласнення державного майна, яке на пострадянському просторі вдалося „сприхватизувати”), то вона віддає частину свого добра на добродійні цілі – на освіту, на здоровельні заклади, на культуру. До найщедріших філантропістів світу належать ті, що віддали мільярди американських долярів на добродійні цілі:
Ворен Бафет (Warren Buffett) - 30.7 Біл Ґейтс (Bill Gates) - 29 Ка-шінґ Лі ( Ka-shing Li) -10 Джорж Сорос (George Soros) - 6 Говард Гюс (Howard Hughes) - 1,56
З-поміж отих багатіїв лише один китаєць з Гонґ Конґу, а решта американські громадяни. Список можна було б доповнити тими, що віддали мільйони свого майна іншим. Справа в тому, що на Заході це вже належить до доброго тону давати іншими – бездомним, сиротам, вдовам, школам, калікам і т.ін.. Для пострадянських багатіїв типовим може здаватися вчинок українського багатія Пінчука, який витратив тисячі на погощення мільйонерів у Швейцарії, які, напевно, були здатні і самі собі заплатити за якийсь буфет (під час фінансових „дебатів” у Давосі).
Величезну різницю ставлення до набутого капіталу та до тих, які його не мають продемонстрували колишні „обранці народу” до ВР України, які завдяки законам, які самі собі підготували, отримали за минулий рік 20 мільйонів (!) гривень „допомоги”. „Безробіття” депутатів властиве тільки українським „обранцям”. У світі депутат – це не професія, а суспільна функція. В цивілізованих країнах депутат, якого не вибрали до парламенту, повертається на свою працю, або сам собі знаходить зайняття. В Україні „депутати” зуміли створити „професію”, яку дуже високо оцінили і не звертають увагу навіть на кризи світові, чи українські – їм належиться! Отож, не можна чекати, що в Україні запанує альтруїзм у будь якому вигляді, коли ті, що мали б бути прикладом і мають з чого не тільки жити, але й подарувати – хочуть ще більше!
Матеріяльна атмосфера у ВР України мовби переплетена з політичною, оскільки і тут, де мали б дбати про закони, які спрямовані на подолання кризи, запроваджують сварки хто кого, хто куди, але забувають, що великі гроші беруть не за блокування трибуни, не за творення іншому перешкод, але за діяльність, яка має служити країні, людям.
За радянських часів існували стахановці у різних галузях промисловості і сільського господарства. Тобто лю.дям платили за те, що вони більше продукували. Коли б подібний закон запровадити до ВР, то, гадаю, „народні обранці” були б приречені на „безробіття”, бо за ту діяльність, яку вони показали за минулий та цей рік вони б не заробили і на солону воду.
Ненависть та ворожнеча, яка панує в українській владі та у ВР України не має аналогу в цивілізованому світі. Вирішити проблему для країни могли б дуелі, якими користалися у середньовіччі аж до ХХ століття. Дуелі служили засобом, як збутися противника, конкурента. Відомі жертви таких дуелів О.Пушкін та М.Лєрмонтов, але в дуелях брали участь і політики. До таких належав і сьомий американський президент Андрю Джексон (Andrew Jackson), який 1806 р. вбив на дуелі відомого дуеліста Чарльза Дікінсона (Charles Dickinson). В Об”єднаному Королівстві (1780, 1798, 1809, 1829) в дуелях взяли участь аж четверо прем”єр-міністрів! Можна собі уявити, як би „прочистилися” ряди українських політиків, коли б запровадити дуелі хоч на певний час. Правда, народ каже „ворон воронові око не видзьобає”, але серед українських „воронів” знайшлись би й такі, що вміють „видзьобати”, бо ж знайшли шлях, як видзьобувати податкові гроші українських платників податків!
Український інтелектуал В.Троїцький говорить про альтруїзм, який би міг допомогти вивести Україну з кризи економічної, політичної і гуманітарної. Альтруїзм притаманний людям, які здатні віддати своє, віддати себе справі, допомогти іншому, поділитися, а в Україні все спрямоване навпаки – забрати від ішого, коли він біжить – підставити ногу, коли він щось корисне робить – перешкодити. Треба сподіватися, що в Україні ще є сили, які здатні будуть служити, віддавати себе і своє, замість брати чуже, ділитися – замість самому з”їдати. Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українка, В.Стус та сотки інших українських велетнів духа проявляли свій альтруїзм в тому, во ділилися своїм генієм з народом, віддавали свої ідеї, життя і в тому сенсі є ще надія, що переможуть не ті, що здатні тягти гроші за своє депутатство, але ті, які бачать майбутнє не тільки для свого клану, але для всього народу, що заселяє оцей чудовий клаптик на нашій планеті – Україну!
23.02.2009 р.
Зі статей Майдану-Захід, URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1235462020.html
Відповіді
2009.02.24 | Микола Гудкович
Щодо альтруїзма — все правильно
А от щодо дуелей…
>Йосиф Сірка пише:
>Ненависть та ворожнеча, яка панує в українській владі та у ВР України не має аналогу в цивілізованому світі. Вирішити проблему для країни могли б дуелі, якими користалися у середньовіччі аж до ХХ століття.
«Аж до ХХ століття». А нині яке? Здається, ніби ХХІ…
>Дуелі служили засобом, як збутися противника, конкурента.
Нині замість цього використовують замовні вбивства; такі собі монодуелі.
>Відомі жертви таких дуелів О.Пушкін та М.Лєрмонтов, але в дуелях брали участь і політики.
Ключове слово — «жертви».
>До таких належав і сьомий американський президент Андрю Джексон (Andrew Jackson), який 1806 р. вбив на дуелі відомого дуеліста Чарльза Дікінсона (Charles Dickinson).
І тим довів свою правоту? Відновив справедливість? А якби Дікінсон убив Джексона, то виявилося би, що саме він бився за праву справу?
>В Об”єднаному Королівстві (1780, 1798, 1809, 1829) в дуелях взяли участь аж четверо прем”єр-міністрів!
Вав! І які наслідки? Додатні, я маю на увазі…
>Можна собі уявити, як би „прочистилися” ряди українських політиків, коли б запровадити дуелі хоч на певний час.
Ніяк, бо вони здебільшого сцикуни (саме так) і люблять чистити свої лави з-поза рогу.
>Правда, народ каже „ворон воронові око не видзьобає”, але серед українських „воронів” знайшлись би й такі, що вміють „видзьобати”, бо ж знайшли шлях, як видзьобувати податкові гроші українських платників податків!
Це дві незалежні речі. Чим це закінчиться, так тим, що за іронічне зауваження (статтю, допис) якогось пересічного українця викличе якийсь політик штибу Калашнікова і натовче пику або застрілить — безкарно, як завжди.
Ворони видзьобають очі Вам, Йосифе… Тому не пишіть таких речей — про дуелі — навіть жартома.
2009.02.24 | Koala
Дозвольте вогнепальну зброю. Далі народ і без дуелей розбереться
2009.02.24 | Микола Гудкович
Ще про альтруїзм (л)
http://obkom.net.ua/news/2009-02-24/1130.shtml
2009.02.24 | ziggy_freud
дуелі - серед кого?
гарне інтерв*ю п.Троїцького, гарна стаття п.Сірки. Але дуелі історично практикувались в двох середовищах - шляхта (військовий стан) і студенти.дуелі серед сучасних студентів мені уявити важко. А сучасну шляхту - ще важче. Політики на 90% походять або з комсомолу, або з братви. "Братва" не рахується, бо вони борці за грошові знаки, і "понятія" на кодекс лицарської честі тягнуть слабенько.
Дуель вихованців комсомолу? Грач проти Симоненка? Краще вже двоє істориків - Табачник проти Томенка. З реальними дуельними пістолетами...
2009.02.24 | Мистер Кольт
Украине помогут киллеры
2009.02.24 | Max
Поєдинки або ж дуелі
Наявність такого явища, як правильний поєдинок -- показник суспільного здоров'я. Поєдинки були практиковані в країнах Заходу аж до кінця ХХст. (із незначними виїмками), тобто до поширення соціялістичних ідей ("бунт мас" в термінології Ортеги-і-Гассета).Заборона і витіснення із життя поєдинків значною мірою доклали ся до поширення безвідповідальности, хамства і масового безчестя (рис, властивих охлосу).
Для ясности: правильний поєдинок є той, який відбувся за правилами (дуельний кодекс і т.д.), інакше він був трактований як вбивство (чи замах на вбивство). Основи правил загальновідомі аж досі: наявність явного виклику на поєдинок, свідків поєдинку (секундантів) тощо.
Викликаний зазвичай міг відмовитись від поєдинку (в такий спосіб уникнувши його, щоправда із відповідними моральними наслідками).
Ось лише одна ілюстрація соціальної і політичної ролі легалізації поєдинків: уявіть собі, що певна українська громадська організація підшукала досвідченого поєдинкаря-патріота, який публічно викликає на поєдинок, наприклад одіозного Маркова з Одеси (чи Каурова). Ну і що зробить бандит проти тренованого стрільця-фехтувальника? Сховається до якої шпарки, відмовившись прийняти виклик? І хто він тоді, навіть в очах своїх прибічників? Чи ризикне бути застреленим (зарубаним шаблею), з величезною імовірністю?
Як гадаєте, шановне панство?