02/27/2009 | cipt.kontakt

Оскільки Верховна Рада, що є основним генератором політичних подій, цього тижня не працює у пленарному режимі, увагу суспільства і ЗМІ привертають заяви політиків. Чи не найрезонанснішою з цих заяв був заклик Леоніда Кравчука до президента Віктора Ющенка, піти у відставку і призначити дотермінові президентські вибори так, як це зробив сам Л.Кравчук у 1994 році, усвідомлюючи свою відповідальність перед Україною.

Безперечно Леонід Макарович Кравчук є видатною особою в історії України, оскільки саме через нього і з його значними зусиллями було реалізовано прагнення багатьох поколінь українців створити Українську державу. Це гарантує йому позитивне місце в українській історії незалежно від того, що він зробив чи зробить після того.

Хоча багато дій і заяв Леодніда Кравчука сприймалися неоднозначно, а часом і різко негативно патріотично налаштованою громадськістю, проте позитив Першого Президента України, перевершує все це. Тому до його звернень, звичайно, необхідно прислухатися. І в цьому зверненні є досить багато об'єктивних оцінок і логічних зауважень, врахування яких, було б, очевидно, корисним для Віктора Ющенка. Проте основний сенс звернення - заклик зробити так, як зробив Кравчук у 1994 році, оскільки це було правильним рішенням і дало користь Україні. Але саме це є явною неправдою, яку, очевидно, добре розуміє і Перший президент і всі, хто пам'ятає ситуацію в країні середини 90-х років.

Леонід Макарович пішов на дотермінові вибори не через сумнів у своїй здатності керувати країною, що він зараз пропонує В.Ющенку, а через впевненість у своїй перемозі і прагненні позбутися впливу комуністичної більшості у Верховній Раді, яка перешкоджала йому проводити в країні свою політику.

Саме дотермінові президентські вибори були однією з найбільших політичних помилок Л.Кравчука. Після його поразки разом з проукраїнськими патріотичними силами, що його підтримали, почалася психологічна, економічна й політична кризи. Ці кризи супроводжувались різким погіршенням стану економіки й рівня життя людей у 1995-1996 роках. Звичайно, криза у цей час була об'єктивно необхідною, оскільки тільки вона могла поламати радянську командно-адміністративну систему в економіці, проте стабільна патріотична влада могла б істотно зменшити втрати й послабити негативні явища у соціальній сфері. На кілька років було відкинуто ідеологію українізації. Тільки з 1997 року Леоніду Кучмі вдалося знову поставити країну на шлях позитивного розвитку.

Некоректним є порівняння можливостей Президента Кравчука і Президента Ющенка. У першому випадку реальна влада була незрівнянно більшою. З одного боку це зменшує можливі негативні наслідки передчасних виборів, але з іншого боку - цілком нівелює їхній можливий позитив. Адже навіть найідеальніший Президент при теперішньому Уряді і теперішньому розподілі повноважень у владі, не зможе повпливати на економічні і соціальні процеси. Проте Президент визначає зовнішню політику і є носієм національної ідеї. Якщо навіть при явно слабкій реалізації В.Ющенком цих можливостей відмовиться зараз і від цього, тобто, і в національній стратегії і в зовнішній політиці створиться хаос, то криза може проходити дійсно значно важче ніж в середині 90-х.

Багато хто з політичних коментаторів трактує заяву Л.Кравчука, як перекреслення останнього шансу на майбутнє президентство В.Ющенка. Проте, якщо шанс був би останнім, то не було сенсу перекреслювати його саме в такий спосіб, використовуючи настільки потужний ресурс.

І політики й політологи добре бачать швидке зниження Юлії Тимошенко й розуміють невідворотність цього зниження через провальну політику уряду, а також повільне, але неухильне зниження рейтингу Віктора Януковича, який не може запропонувати суспільству нічого крім повернення в минуле. Рейтинг Ющенка, хоч і найнижчий, але вже не падає, більше того, час від часу окремі його кроки спричинюють покращення ставлення до нього. Всі три лідери жорстко налаштовані перешкодити появі в своїх електоральних нішах будь-якого сильного конкурента. В цих умовах дотермінові президентські вибори є останнім шансом саме для Ю.Тимошенко. Чим раніше вони відбудуться, тим більші шанси для перемоги саме Тимошенко. Вона є яскравим політичним лідером, який безперечно здатний перемогти і В.Ющенка, а тим більше В.Януковича, якщо до цього часу не втопиться в океані власної брехні і реальні результати її діяльності своїм негативом не перевершать позитиву її артистичних здібностей.

Очевидно, розуміючи це команда Прем'єр-міністра намагається залучити на свій бік якнайбільше яскравих політичних і громадських діячів, журналістів і політологів для того щоб, з одного боку зупинити падіння свого рейтингу, а з іншого - вдарити по старих конкурентах, унеможливити появу нових і, якщо вдасться, пришвидшити час виборів. Тому звернення Кравчука було саме у фарватері передвиборчої стратегії Ю.Тимошенко.

Це видно і з аргументації Леоніда Макаровича, яка сильно перегукується зі стандартними положеннями, що оприлюднюються командою Прем'єр-міністра. Разом з тим, залучення командою Тимошенко на свою підтримку широкого кола діячів і фахівців можна оцінити позитивно. По-перше, фаховішим і поряднішим з них - це дасть змогу заробити трохи грошей не особливо відходячи від своїх принципів, оскільки в теперішній ситуації для команди Прем'єр-міністра вигідно платити навіть за найменшу підтримку (правда, ситуація в Росії зараз така, що грошей на передвиборчу кампанію і Тимошенко і Януковича явно не вистачить - самим бракує). З іншого боку, діячі і фахівці, які занадто захопляться підбріхуванням Ю.Тимошенко, втопляться разом з нею і звільнять місце для нових фаховіших і принциповіших людей, які мусять бути такими, зважаючи на негативний досвід попередників.

Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Національної Академії Наук України
Львів, вул. Джохара Дудаєва 15, к.32
тел./факс: +38 (032) 2611887