03/01/2009 | Ярослав Сватко

Виступ на круглому столі “Степан Бандера: постать, епоха, ювілей”, організованому Інститутом українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України та Львівським Національним університетом ім. І. Франка

Шановні колеги,
Хоч наш круглий стіл присвячений 100-річчю від народження Степана Бандери, я свідомо зв'язую в одне його особу і ОУН — тому, що вивчати одне у відриві від другого — це якась схоластика. Народився тоді-то, вчився, зробив таке-то, написав те-то, помер. За кадром лишаються суспільні обставини, звичаї, вірування і ще багато чого, незрозумілого в нових історичних умовах. Нормально історик повинен пояснити особливості історичних обставин, і це звичайно робиться. Однак, я не про історичні обставини взагалі, Голодомор чи пацифікації, а про середовище, в якому проявилася особа Степана Бандери. Цим середовищем була Організація Українських Націоналістів, де були свої, специфічні стосунки між людьми, кодекс поведінки, своє розуміння життєвого призначення учасників. Без цих факторів Бандера перестає бути тим, ким він є в нашій історії — Провідником ОУН. Ці фактори є частиною його особистості — і суттєвими, а мабуть і найсуттєвішими факторами формування його особистості. Однак саме тут наша історична наука залишає великий пробіл в життєписі Степана Бандери, наводячи приклади, як юнаком він себе шмагав, привчаючись тепрпіти біль на допитах, але обходячи висновки та узагальнення, які можна було б зробити завдяки психології та соціяльній психології зокрема. Можливо, тому, що ця зона вважається для істориків чужою — але однаково без цього повноцінного портрету особистості Степана Бандери не вийде.

Є ще один аспект діяльності Провідника ОУН, який поки що не знайшов належного висвітлення у працях дослідників. Це, власне та частина його роботи в середовищі ОУН, через яку його обрали лідером. Ми знаємо, що на Конференції ОУН в 1933 році Степан Бандера запропонував нову схему розбудови і роботи Організації. Загальниками про це говоримо, але ніде цю схему повністю не наводимо, хоч опинившись в еміґрації, Степан Бандера ідею свою творчо розвинув і довів до практичної реалізації на всіх континентах, де тільки були українські поселення. “Фасадні організації” ОУН охоплюють практично всі ділянки суспільного життя, а схема була розроблена Бандерою так, як таблиця Менделєєва: з'явилися нові обставини — ось і відкрилась нова клітинка, яку слід заповнити. Саме за цією схемою в 1992 році приймалися рішення про створення “Тризуба” та партійної фасадної організації — КУНу. Інша річ, що сьогодні схема ефективно не працює. Але це вже проблема не сучасних істориків, і не цього круглого столу. Сучасні ж історики мали б ілюструвати внесок Степана Бандери не загальниковими словами про “розбудову ОУН”, а конкретними схемами фасадних організацій, і ще краще, якби вони накладались на схему напрямків боротьби.

Оскільки професор Шуст розширив межі нашого обговорення до практичних аспектів сьогоднішньої педагогіки, зв'язаних з висвітленням діяльності Степана Бандери, то я дозволю собі теж зачепити один практичний аспект діяльності ОУН і Бандери особисто, зв'язаний і з історією, і з сучасністю. ОУН — це була зброя, спроектована для національно-визвольної боротьби. Специфічна, але дуже ефективна зброя, в центрі якої була людина. І це правильно, центральною фіґурою в кожній війні є не автомат, не гармата, і не ракета, а людина, яка тримає палець на цинґлі, чи кнопці запуску. Людина здрейфить — і зброя не спрацює. А може й повернути зброю в інший бік. Історія УПА показує нам, що творцям ОУН вдалося розробити і задіяти фактори, які не потребували використання загороджувальних загонів, що центральна фіґура війни знала, заради чого живе, навіщо вмирає, і який зміст її життя і смерти. Не просто знали ті вояки УПА — вони приймали це як частину свого призначення у цьому світі. І Бандера, до речі, теж це так приймав. Але наша наука скромно промовчує про цю частину діяльності і ОУН, і Бандери. Хоч практичні наслідки сьогодні очевидні. Скільки років іде війна в Афґаністані, і незважаючи на тотальну перевагу американців в озброєнні, вони самі визнають, що терплять поразку? Чи подивіться на сусідній Пакистан, ядерну державу, де існує явна загроза приходу до влади Талібану. Людина на війні є важливіша від ядерної бомби, принаймні на сьогоднішній війні. Все це, що ми бачимо в Афґаністані та Пакистані — результат багаторічної та послідовної роботи організації братів-мусульман. Вони почали цю розробку на шість років пізніше від українців. Сьогодні їх вивчають всі, намагаються використати підглянуті елементи як для підвищення ефективності своїх армій, так і для ефективної боротьби з тероризмом. Тільки ми не вивчаємо, бо якесь дурне табу на вивчення механізмів діяльності ОУН.

Тому в описанні механізмів діяльності ОУН міфи закривають справжню суть. Поширений міф про киї, як засіб виховання в ОУН. Дурниці це! Киї — це для чужорідного з ОУН елементу, який керувався виключно матеріяльними мотивами. Невже Ви думаєте, що якісь киї були потрібні тим, хто співав “Ще не вмерла”, підриваючи криївку? Механізми формування послуху в ОУН зовсім інші, і ніхто там киями ні до чого не примушував. А якщо кому давали київ — то це вже знак, що людина духовно чужа для цього ордена. Духовний елемент — як зв'язуючий елемент структури, як рушійна сила і водночас фундамент, на якому все це було побудовано — все це і не вивчається, та ще й якщо описується, то зі спотворених матеріялістичних позицій. Але ж це те саме, що пояснювати принцип дії комп'ютера, користуючись механікою Ньютона! Колись Сталін, намагаючись принизити впливи Ватикану, спитав “скільки дивізій має Папа Римський?” Виявилось, що для розвалу Варшавського договору і входження Польщі в НАТО не потрібно ніяких дивізій. Вистачило Папи-поляка. Одного. Може, хоч це буде наочним прикладом того, духовний елемент, який був стрижневим у діяльності і ОУН, і особисто Степана Бандери, є великою силою, і тому заслуговує на грамотне вивчення.
Дякую за увагу.