03/10/2009 | saha

http://blogs.pravda.com.ua/authors/golovan/49b593056b38c/
Ентузіасти
Намагатися зробити більш-менш обґрунтований юридичний аналіз перипетій детективу "РосУкрЕнерго"-"Нафтогаз"-СБУ справа невдячна за браком інформації. Тому якихось висновків у цьому тексті годі й чекати. А от запитань у юриста виникає безліч. І ці запитання цікаві самі по собі.

Я багато писав про звичаї українського чиновництва, особливо про мистецтво, по-перше, уникати будь-якої роботи, а по-друге, займатися не тим, чого вимагає, закон, а тим, що чиновник вважає потрібним чи зручним. Перше, про що думає український чиновник, отримавши в свої руки якийсь документ, це як його "відфутболити". І, лише не знайшовши бодай якогось приводу позбавитися матеріалу, приймає папір до роботи. Тобто, починає думати, чи не можна обійтися відпискою. Звичайно, цей алгоритм стосується питань, що вирішуються "по номіналу", без додаткових стимулів "вирішити питання".

Наприклад, примусити працівників українських правоохоронних органів не те що порушити кримінальну справу, а навіть належним чином оформити відмову у порушенні справи, у реальному житті є неабиякою проблемою.

Нагадаю, відповідно до статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України, по заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:

1) порушити кримінальну справу;

2) відмовити в порушенні кримінальної справи;

3) направити заяву або повідомлення за належністю.

Однак у реальному житті українські прокурори, слідчі та органи дізнання виявляють чудеса спритності аби не виносити постанови. Постанову ж можна оскаржити! Автор має цілу колекцію відписок, що мали, на думку чиновників, "замінити" передбачену кодексом постанову. Але примусити чиновника винести постанову – половина діла. Треба ще побігати, щоб отримати її копію.

Тому ентузіазм чиновника у питанні, вирішення якого він цілком міг дуже просто уникнути, якщо не підозрілий, то заслуговує на додаткову увагу.

Отже, за повідомленнями преси, 2 березня 2009 року слідче управління СБУ за заявами кількох депутатів і компанії "РосУкрЕнерго" порушує кримінальну справу за статтею 191 ч. 5 Кримінального кодексу України.

Згадана стаття 191 передбачає відповідальність за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Тобто, передбачений статтею злочин є злочином проти власності, саме тому статтю цю і можна знайти у відповідному Розділі VI Кримінального кодексу. Майном у даному випадку є газ, що на думку СБУ належить компанії "РосУкрЕнерго", але був кимось привласнений.

Відповідно до статті 112 Кримінально-процесуального кодексу підслідність у справах про цей злочин визначено гнучко, а саме встановлено, що досудове слідство провадиться тим органом, який порушив кримінальну справу. Справу порушило СБУ, тож йому й розслідувати. Однак з чого це СБУ так стурбувалося захистом права власності? Хіба ця турбота передбачена профільним законодавством?

Завдання СБУ можна легко знайти у статті 2 Закону "Про службу безпеки України". Ось текст цієї статті повністю:

"На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України".

Звичайно, завдання сформульовані широко, під них багато чого можна притягти. Однак в Україні є спеціальний орган, покликаний захищати власність від злочинних посягань. Орган цей не тільки державний, але й озброєний! І це – не СБУ. Це – міліція. І саме перед міліцією законодавець поставив завдання "захист власності від злочинних посягань" (див. статтю 2 Закону "Про міліцію").

Однак СБУ чомусь не відправило заяви "кількох депутатів і компанії "РосУкрЕнерго", про те, що хтось "тирить газ", за належністю. Не послалася на завантаженість служби захистом державного суверенітету, територіальної цілісності та протидією розвідувально-підривній діяльності іноземних спеціальних служб.

Навпаки, спецслужба мало не повному складі натягла маски і побігла рятувати кішку, чи то пак, право власності.

Таким чином, СБУ, виявляється, має час і натхнення виконувати міліцейські функції, тобто, має працівників і ресурси, не задіяні у виконанні поставлених профільним законом завдань. Чи не час у такому разі радикально скоротити СБУ, перевівши працівників-енузіастів захисту права власності на роботу до міліції. Щоб їх ентузіазм відповідав завданням, поставленим законом?