Таємні угоди, закриті списки і „варіянти”

„В сучасній Україні теорія "еліт" полягає в тому, що при владі мають бути не самовіддані пастухи (творці та служителі), а найжирніші вівці (м’яко кажучи). Звідси – домінування в суспільстві споживчих мотивацій та гламурних збочень. Ба більше – до владного корита прорвалися ще й багато "вовків в овечих шкурах". ( Олексій Толкачов, „Коли ми діждемося Вашинґтона?” УП, 10.03.2009).

Після „заклику” „премудрого старейшини”, колишнього президента, Л.Кравчука, який „просто -з –моста” запропонував діючому президентові відступити з посади, бо, мовляв, він сам теж так зробив, посипалися „поради” відступити. Мов гриби після дощу стали ширитися „пропозиції” та „прогнози”, які передбачають тільки один варіянт – ліквідацію президента Ющенка. Як тут не пригадати добре відоме, коли злодій кричить „Ловіть злодія!” Якщо говорити про варіянти, то слід перерахувати можливості, які б привели хоч трохи до порядку поняття „уряд,” „коаліція,” „ опозиція.”

Хочу зазначити, що я не є прихильником когось, але прихильником конституції і порядку для всіх!

Отже, розпочнемо із самого простого – кого при владі вибрав народ, а кого партія!

За президента проголосувало понад 50% громадян України, за блоки голосували дуже по-різному від 4% до 30 % (1-2% не будемо враховувати, бо це не міняє суті справи). За тих, що сьогодні найбільше виступають проти президента (Кравчук, Портнов, Шуфрич, Симоненко та багато інших) не голосував, у прямому розумінні цього слова, ніхто! Так, ніхто, оскільки голосували за блоки, які мали списки. Ото, виходить так, що багато хто з депутатів ВР, які, коли б не блок, у депутати були б не потрапили. Зараз найбільший галас зчиняють Кравчук і Шуфрич, які були першими особами СПДУо, змінили партію, аби потрапити до ВР. Але справа навіть не в тому, бо такі собі закони схвалили і ними керуються.

Сьогодні вся істерика починається навколо всенароднообраного президента. Про те, що робить уряд, який безпосередньо відповідає за політику, що роблять обранці від блоків, які у ВР України активні тільки тоді, коли пропонується закон на імпічмент президента, не пишуть. Коли проти Конституції ухваюється постанова, яка не дозволяє волевиявлення у Тернопільській області – чомусь всі мовчать.

Коли б обранці блоків так ревно займалися проблемами подолання кризи в Україні, як це вони роблять, коли „захищають” когось з Нафтогазу, або коли йдуть на „барикади” перед судами, перед трибуною ВР, щоб її блокувати, то вже б і кризу перемогли! Стороння людина не може зрозуміти, чому „народні депутати” блокують трибуну, або ідуть боротись з СБУ, чи Генеральною прокуратурою!?

Чому українська громадськість не може довідатись, як виглядають підписані у Москві газові угоди, які сплачувати має українська держава, що може бути таким таємним в угоді, що навіть президент про неї не сміє знати! Але про це чомусь „експерти” на президентські варіянти забувають.

Яке ж моральне право мають особи, що купували місця у ВР за 20 гривень, за 1-2 кг цукру, гречки, олії, чи чогось іншого, соби, які започаткували розпродаш народного добра так зв. „прихватизацією”, виступати як „голос народу”?. Можна багато чого закидати президентові, але ж не можна забувати про те, що він безсилий щодо прем”єр-міністра та ВР, які без особливих дебат звільнили В.Огризка з посади міністра закордонних справ у той час, коли він одинокий проявив мужність, щоб стати на захист честі своєї країни! На жаль, президент висловив лише співчуття, а прем”єр висловила своє задоволення з цього приводу. Диву даєшся, коли бачиш, з якою блискавичною швидкістю обранці блоків беруться за теми, що обмежують президента, коли хочуть захопити контроль над СБУ, над НБ, коли беруться за зміни до Конституції, щоб послабити і так вже не великий вплив на владу президента. Дуже підозріло, що ані ПР, ані БЮТ, ані КПУ не пригадують народ (про який так люблять говорити), коли хочуть змін до Конституції, а саме тут повинен би сказати своє слово народ, який всенародно й проголосував за той Основний Закон, який до сьогодні діє в Україні і тільки народ повинен би його змінювати!

Автори „президентських варіянтів” чомусь не аналізують і не вказують на те, хто за що відповідає в країні і що дали б передчасні президентські вибори, які вже й так повинні відбутися за 9 місяців. А що сталось би, коли б замінити голову уряду, у якої нема більшості в коаліції, яка спирається на тзв. опозицію, але не в тих питаннях, які б мали допомогти вивести країну з кризи, а навпаки, на тих, які заторкують президента і дестабілізують політичну ситуацію в країні.

Здоровий глузд підказує, що Україна не виняткова і повинна керуватись загальними принципами керування державою. Звичайно, що в таких країнах, де опозиції нема (як цьому є у РФ), то про коаліцію з опозицією не може бути мови.

В Канаді, де при владі є найбільша парламентська фракція, опозиція підтримала уряд у його кроках подолати кризу. В Україні, де існує коаліція, яка й не дуже певна, що має більшість у ВР, було б доречно створити коаліцію національного порятунку. Але в такому разі потрібно буде вибрати нового голову уряду, а про цей варіянт чомусь не заговорив ні один з ревних прихильників президентського варіянту.

Шкода, що „мисливці” за зайцем і дикого кабана не бачать. Численні „варіянти” за відставку президента є лише окозамилюванням виборців, бо ж не зрозуміло, чому від минулих виборів вже тисячі разів говорилось про зняття недоторканости з депутатів, про ліквідацію „таємних” списків блоків і зміну виборчої системи, а результатів нема. Зате все частіше появляються інформації про те, що депутат ВР був там і там, робив те і те, що відбувалось поза ВР і що ніяк не входило в обов”язки депутата. Робітник, який працює у фабриці змушений нести відповідальність за свій продукт, так само, як і фермер відповідає за свою продукцію, а де ж „продукція” „членів клубу недоторканих”?

Одинокий „варіянт” – це не „варіянт”, це ультиматум. А щоб говорити про варіянти зміни, то слід проаналізувати, що дасть відповідна пропозиція, бо ж резигнація президента не дасть більше влади урядові, чи не змінить ВР України!

Гадаю, що найкраще висловився Олексій Толкачов, який проаналізував політичне становище в Україні і дійшов до висновку, що „в Україні має змінитися характер влади. Вона нарешті має стати тягарем служіння і відповідальності, а не безмежним коритом можливостей для обраних.” ( Коли ми діждемося Вашинґтона?,УП.10.03.2009).

Комуністи, від яких українці зазнали більше лиха ніж від монголо-татарських наїзників, ніколи не проявлялись оригінальними ідеями, коли йшлося про пропозиції, чи ідеї. Тому ініціатива П.Симоненка щодо імпічменту є не конструктивною пропозицією, а скоріш передвиборчою компанією, щоб пригадати, що вони теж ще живі, але ж саме їхньою мовою лунає прислів”я: Жеванное не вкусно!

Україні потрібна не зміна президента о.д. (з обмеженою діяльністю), а заміна усіх політиків і політичної системи. Країні потрібні ефективниі, професійні і патріотичні керівники, а до сучасних можна б застосувати перефразований вірш П.Тичини „Партія веде!”

Всіх політиків до дної ями,

Олігархів за корупціонерами,

Будем, будем бить,

Будем, будем бить!

Отоді запанує, замість боротьби за владне корито, боротьба з кризою, корупцією й бідністю та безробіттям!

Йосиф Сірка,

13.3.2009 р.