Чи потрібна націоналістам партія?
03/18/2009 | Андрій Левус
Щодня ми є свідками інформаційної війни між політичними брендами, абревіатурами, партіями і партійками, лідерами та «лідерчуками». За мерехтінням вістей з політичних фронтів часто не помічаємо головного – реального стану нації. Політична війна, особливо в її партійному та виборчому аспектах, є віртуальною. Нічого в цій країні істотно не зміниться, якщо партія «Х» набере на 2% більше за партію «Y», або якщо прем’єром стане Петренко, а не Сидоренко. Політики давно вже відірвалися від народу і живуть у власному вигаданому світі. На виборах відбувається не боротьба ідей та концепцій, а боротьба виборчих фондів та політичних піар-технологій. Ігри у цій політичній пісочниці є безрезультатними і непотрібними.
Кінець ХХ століття практично поховав ідеології як вагомі важелі впливу на життя суспільства. Ніхто нині не може чітко пояснити реальної різниці між республіканцями і демократами в Америці чи консерваторами і лібералами в Європі. У політичному житті насамперед точиться війна стратегій та інтересів, а не ідеологій. Ідеології як стрункі та довершені політичні доктрини перестають впливати.
Така тенденція не стосується лише націоналізму. Ви спитаєте чому? Насамперед тому, що на відміну від комунізму, соціал-демократії, лібералізму, націоналізм не є і ніколи не був штучно сконструйованою кабінетною теорією. Націоналізм є швидше інстинктом нації до виживання та її волею до експансії. Націоналізм зародився одночасно з нацією у глибині віків. Так само, як людина не може жити без повітря, так і нація не може існувати без націоналізму. Тому ставити його в один ряд із згаданими синтетичними концепціями означає знецінювати його статус.
Сьогодні ідуть широкі дискусії про місце націоналізму у поточному політичному процесі. Провідними гравцями у політичній боротьбі сьогодні є партії. А чи потрібна націоналістам партія?
«Partia» з латинської означає «частина». Для націоналістів же найвищою цінністю є нація. Національні інтереси важливіші за інтереси партій, кланів та регіональних еліт. А міжпартійна війна часто виходить за рамки політичної конкуренції і руйнує основи державності.
Великий француз генерал де Голль вважав, що партії потрібні лише для того, щоб «варити свій маленький казанок супу на маленькому вогні у своєму кутку». Рятівник і будівничий повоєнної Франції вбачав у партіях причину загнивання нації, яка «ховається за помпезною риторикою, не обтяженою принципами».
Не можу тут не процитувати Донцова: Партії говорять: "щоб була дума й воля єдина", але при тому роблять натиск на "єдина", а не на те, щоб була "дума і воля", бо об'єднана бездумність і безвольність – дасть стільки, скільки й необ'єднана. Для того не мають відваги вибору, для того страхаються втратити прихильність мас, уникаючи висувати хоч слушну, але ще не знану загалом ідею. Партії будують на механічній кількості, на інертній масі, на кількості голосів, не на їх якості, на "єдиному фронті".
Слушні думки з цієї теми свого часу висловлювали також провідні ідеологи ОУН Ярослав Стецько, Микола Сціборський, Дмитро Мирон та інші. Рекомендую звернутися й до їхньої теоретичної спадщини. Та і конкретний практичний досвід ОУН багато про що говорить.
З політичною реальністю, звісно, треба рахуватися, однак жодним чином не ідеалізувати її. Метою націоналістів не є здобуття трьох відсотків народної довіри і формування фракції в парламенті. Метою націоналістів є поширення національних цінностей на 100% українського суспільства. Нам не потрібна своя пасочка й іграшкова лопатка у пісочниці продажної політики. Нам потрібна активна нація, яка знає свою історію і об’єднана спільною візією майбутнього. Український парламент нині є відображенням духовного та світоглядного стану нації. Щоб його змінити, як і всю владу, потрібно оздоровити націю. Хвора нація ніколи не обере здорової влади.
Ми прагнемо, щоб націоналістичні інгредієнти були невід’ємною і визначальною складовою усіх без винятку політичних угруповань в Україні: від «правих» до «лівих». І ті, хто бореться за соціальну справедливість в Україні, і ті, хто захищає приватну власність в Україні, і ті, хто виступає за чисте довкілля повинні керуватися насамперед українськими інтересами та цінностями. Це надзадача. Однак, націоналізм початку ХХ століття ставив ще більш фантастичну мету для більшості українців – здобуття Української держави. І, як бачите, ми цього досягли. Тому, що націоналізм дуже амбітний і дуже експансивний.
Найпростіше зачинитися в партійному квазінаціоналістичному гетто. Досить зручно використовувати націоналізм, як політичний бренд і піар-концепцію. Комфортно сидіти на теплому партійному фотелі і не зважати на глобальні національні проблеми. Політично вигідно бити себе в груди і рвати вишивані сорочки на очах галицької публіки. Легко дивитися на світ крізь партійні окуляри і щодо кожної справи ставити запитання «скільки це дасть нам процентів на виборах?». Однак, яка користь від цього всього для нації?!
Породити новий міф про чергового месію, який потім остаточно розчарує українців у власній державі? Виставляти на політичний торг ідеї, за які без вагання йшли на смерть і тюрми мільйони патріотів? Брати участь у «дерибані» залишків державної власності? Все це лише остаточно підірве довіру українців не тільки до націоналізму, а й до всього українського.
Уважний читач поставить логічне запитання: «Що ж робити?». Насамперед кожному, хто вважає себе націоналістом, варто контролювати власні політичні амбіції. Будь-яка дія має розглядатися під кутом зору національної доцільності. По-друге, слід відкинути вузькопартійну зашореність. Потрібно пам’ятати, що партія – це лише інструмент політичної діяльності і аж ніяк не самоціль. По-третє, діяти тут і зараз. Це означає, що необхідно запроваджувати, утверджувати та захищати національні пріоритети в тих політичних структурах та владних кабінетах, в яких ви перебуваєте. По-четверте, слід переглянути тенденцію переростання націоналізму в політичний проект. Націоналістам необхідно не обмежувати себе в рамках однієї партії, а бути надпартійним, загальнонаціональним рухом, який спрямовуватиме всі державницькі сили у життєдайне річище націоналізму.
Згадайте класику: «Держава вища за партії. Нація вища за класи» (С.Петлюра). Національна доцільність є вищою за партійні інтереси. Націоналізм лише тоді досягне свого найбільшого розвитку, коли вийде за рамки партій, політичних клубів і маргінальних угруповань, справжньою метою яких є лобіювання особистих інтересів різних вождів і «вождиків».
Націоналістам потрібна не партія. Націоналістам потрібна дисциплінована, суспільно корисна та ефективна організована дія, спрямована на поширення могутності, слави і багатства Української держави. І лише так ми переможемо.
Отримано Майданом Tue, 17 Mar 2009 19:00:37 +0200
Кінець ХХ століття практично поховав ідеології як вагомі важелі впливу на життя суспільства. Ніхто нині не може чітко пояснити реальної різниці між республіканцями і демократами в Америці чи консерваторами і лібералами в Європі. У політичному житті насамперед точиться війна стратегій та інтересів, а не ідеологій. Ідеології як стрункі та довершені політичні доктрини перестають впливати.
Така тенденція не стосується лише націоналізму. Ви спитаєте чому? Насамперед тому, що на відміну від комунізму, соціал-демократії, лібералізму, націоналізм не є і ніколи не був штучно сконструйованою кабінетною теорією. Націоналізм є швидше інстинктом нації до виживання та її волею до експансії. Націоналізм зародився одночасно з нацією у глибині віків. Так само, як людина не може жити без повітря, так і нація не може існувати без націоналізму. Тому ставити його в один ряд із згаданими синтетичними концепціями означає знецінювати його статус.
Сьогодні ідуть широкі дискусії про місце націоналізму у поточному політичному процесі. Провідними гравцями у політичній боротьбі сьогодні є партії. А чи потрібна націоналістам партія?
«Partia» з латинської означає «частина». Для націоналістів же найвищою цінністю є нація. Національні інтереси важливіші за інтереси партій, кланів та регіональних еліт. А міжпартійна війна часто виходить за рамки політичної конкуренції і руйнує основи державності.
Великий француз генерал де Голль вважав, що партії потрібні лише для того, щоб «варити свій маленький казанок супу на маленькому вогні у своєму кутку». Рятівник і будівничий повоєнної Франції вбачав у партіях причину загнивання нації, яка «ховається за помпезною риторикою, не обтяженою принципами».
Не можу тут не процитувати Донцова: Партії говорять: "щоб була дума й воля єдина", але при тому роблять натиск на "єдина", а не на те, щоб була "дума і воля", бо об'єднана бездумність і безвольність – дасть стільки, скільки й необ'єднана. Для того не мають відваги вибору, для того страхаються втратити прихильність мас, уникаючи висувати хоч слушну, але ще не знану загалом ідею. Партії будують на механічній кількості, на інертній масі, на кількості голосів, не на їх якості, на "єдиному фронті".
Слушні думки з цієї теми свого часу висловлювали також провідні ідеологи ОУН Ярослав Стецько, Микола Сціборський, Дмитро Мирон та інші. Рекомендую звернутися й до їхньої теоретичної спадщини. Та і конкретний практичний досвід ОУН багато про що говорить.
З політичною реальністю, звісно, треба рахуватися, однак жодним чином не ідеалізувати її. Метою націоналістів не є здобуття трьох відсотків народної довіри і формування фракції в парламенті. Метою націоналістів є поширення національних цінностей на 100% українського суспільства. Нам не потрібна своя пасочка й іграшкова лопатка у пісочниці продажної політики. Нам потрібна активна нація, яка знає свою історію і об’єднана спільною візією майбутнього. Український парламент нині є відображенням духовного та світоглядного стану нації. Щоб його змінити, як і всю владу, потрібно оздоровити націю. Хвора нація ніколи не обере здорової влади.
Ми прагнемо, щоб націоналістичні інгредієнти були невід’ємною і визначальною складовою усіх без винятку політичних угруповань в Україні: від «правих» до «лівих». І ті, хто бореться за соціальну справедливість в Україні, і ті, хто захищає приватну власність в Україні, і ті, хто виступає за чисте довкілля повинні керуватися насамперед українськими інтересами та цінностями. Це надзадача. Однак, націоналізм початку ХХ століття ставив ще більш фантастичну мету для більшості українців – здобуття Української держави. І, як бачите, ми цього досягли. Тому, що націоналізм дуже амбітний і дуже експансивний.
Найпростіше зачинитися в партійному квазінаціоналістичному гетто. Досить зручно використовувати націоналізм, як політичний бренд і піар-концепцію. Комфортно сидіти на теплому партійному фотелі і не зважати на глобальні національні проблеми. Політично вигідно бити себе в груди і рвати вишивані сорочки на очах галицької публіки. Легко дивитися на світ крізь партійні окуляри і щодо кожної справи ставити запитання «скільки це дасть нам процентів на виборах?». Однак, яка користь від цього всього для нації?!
Породити новий міф про чергового месію, який потім остаточно розчарує українців у власній державі? Виставляти на політичний торг ідеї, за які без вагання йшли на смерть і тюрми мільйони патріотів? Брати участь у «дерибані» залишків державної власності? Все це лише остаточно підірве довіру українців не тільки до націоналізму, а й до всього українського.
Уважний читач поставить логічне запитання: «Що ж робити?». Насамперед кожному, хто вважає себе націоналістом, варто контролювати власні політичні амбіції. Будь-яка дія має розглядатися під кутом зору національної доцільності. По-друге, слід відкинути вузькопартійну зашореність. Потрібно пам’ятати, що партія – це лише інструмент політичної діяльності і аж ніяк не самоціль. По-третє, діяти тут і зараз. Це означає, що необхідно запроваджувати, утверджувати та захищати національні пріоритети в тих політичних структурах та владних кабінетах, в яких ви перебуваєте. По-четверте, слід переглянути тенденцію переростання націоналізму в політичний проект. Націоналістам необхідно не обмежувати себе в рамках однієї партії, а бути надпартійним, загальнонаціональним рухом, який спрямовуватиме всі державницькі сили у життєдайне річище націоналізму.
Згадайте класику: «Держава вища за партії. Нація вища за класи» (С.Петлюра). Національна доцільність є вищою за партійні інтереси. Націоналізм лише тоді досягне свого найбільшого розвитку, коли вийде за рамки партій, політичних клубів і маргінальних угруповань, справжньою метою яких є лобіювання особистих інтересів різних вождів і «вождиків».
Націоналістам потрібна не партія. Націоналістам потрібна дисциплінована, суспільно корисна та ефективна організована дія, спрямована на поширення могутності, слави і багатства Української держави. І лише так ми переможемо.
Отримано Майданом Tue, 17 Mar 2009 19:00:37 +0200
Відповіді
2009.03.18 | Sean
Лише одне запитання. Чи то два-три
Андрій Левус пише:> Націоналістам потрібна дисциплінована, суспільно корисна та ефективна організована дія
Ким і у який спосіб організована і на що конкретно спрямована?
2009.03.18 | klin_2008
Строєм, чи шо, ходити?
Про яку дію мова?2009.03.18 | simsimopen
Re: Чи потрібна націоналістам партія?
Будучи повністю згідним з головними постулатами статті, запитую: з допомогою якого інструменту слід вчиняти дію?2009.03.18 | Левус
Re: Чи потрібна націоналістам партія?
Як варіант - надпартійний, громадський рух, який не братиме участі у виборах, а займатиметься не політиканством, а корисною суспільною та просвітницькою працею тощо.2009.03.18 | Тарас Токар
Re: Чи потрібна націоналістам партія?
Левус пише:> Як варіант - надпартійний, громадський рух, який не братиме участі у виборах, а займатиметься не політиканством, а корисною суспільною та просвітницькою працею тощо.
Подивіться на сайті http://upu.org.ua/ мою замітку "Політики, нарешті, почують про себе все від своїх виборців…". Я сподіваюся, що в ній Ви знайдете початок впровадження Ваших думок. Приєднуйтеся! Та спільнота безлідерна. Там всі мають рівні можливості.
2009.03.18 | Левус
Re: Чи потрібна націоналістам партія?
http://lewus.livejournal.com/2009.03.18 | Тарас Токар
Re: Чи потрібна націоналістам партія?
Левус пише:> http://lewus.livejournal.com/
Але ж тут можете писати тільки Ви в якості дописувача. А там Ви будете дописувачем (якщо буде бажання) на рівних умовах з усіма. Тільки зареєструйтеся і все.
2009.03.18 | Sean
Шановний пане Андрію
Левус пише:> Як варіант - надпартійний, громадський рух, який не братиме участі у виборах, а займатиметься не політиканством, а корисною суспільною та просвітницькою працею тощо.
Я розумію, що питання складне і незручне, я сам по цих граблях, було, настрибавсь. Якою корисною суспільною (та і просвітницькою) працею?
2009.03.18 | Левус
Re: Шановний пане Андрію
Виграти у шулерів парламентську гру ми не зможемо. Але зможемо змінити народ. Просвітницька дія - поширення правльної літератури, зустрічі з простими українцями, громадські й інформаційні кампанії на захист української ідентичності та державності. Приклад - акції проти газового тиску Путіна, демонтаж памяток більшовизму, громадська протидія сепартаизму, "русскім мрашам" тощо.2009.03.18 | Sean
організацій з такими чи подібними намірами - легіон
Ви пропонуєте створити ще одну. Дзену - нема.Я розумію, що все починається з ідеї, якщо вона гарна, той скелет може обрастати м'язами. Та поки що і скелету нема. Але, поділяючи Вашу думку щодо відсутности монополії на націоналізм (такого взагалі бути не може), зичу успіху.
2009.03.18 | Левус
Re: організацій з такими чи подібними намірами - легіон
Для початку необхідно розпочати відкриту дискусію, яка виходить за межі вузькопартійної зашореності та особистісних оцінок учасників дискусії. Саме для подолання інтелектуальних лінощів я провокую цю дискусію.2009.03.18 | Sean
Це Ви правильно робите, не питання
Левус пише:> Саме для подолання інтелектуальних лінощів я провокую цю дискусію.
2009.03.18 | Арій.
Re: Чи потрібна націоналістам партія?
"Як варіант - надпартійний, громадський рух, який не братиме участі у виборах, а займатиметься не політиканством, а корисною суспільною та просвітницькою працею тощо."Цей рух (орган) вже є. Це - держава Україна. Вона й повинна, як організація Українського народу, займатися просвітницькою і всякою іншою суспільнокорисною працею на благо Українського народу. Проблема в тому, що керують нею неукраїнські націоналісти.
2009.03.18 | Sean
не так (с)
Арій. пише:> Проблема в тому, що керують нею неукраїнські націоналісти.
Нею взагалі не націоналісти керують переважно. Вар'яти нею керують.
На "олімпі" взагалі один націоналіст, це - Ющенко. Такий, який є.
2009.03.19 | Арій.
Так! (с)Re: не так (с)
Вар"яти - на керівних посадах. Я вважаю, що керують у нас не вони, а ті, в кого гроші, підприємства, банки, ЗМІ, партії і т.п. Притому, я не маю на увазі, що вони напряму роздають ЦУ, а роблять це набагато тонкіше... Пінчук чому "пішов з політики"? Бо він - один з найрозумніших з них. Зрозумів, що керувати можна й через інших "політиків". Його креатури - Литвин, Богословська, Яценюк, Хорошковський, Тигипко - яйця в різних корзинах - всі разом не розіб"ються, більш того - з одного (як мінімум) для нього вилупиться "курочка Ряба, що знесе золоті яйця".2009.03.18 | Тарас Токар
Re: Чи потрібна націоналістам партія?
Арій. пише:> "Як варіант - надпартійний, громадський рух, який не братиме участі у виборах, а займатиметься не політиканством, а корисною суспільною та просвітницькою працею тощо."
>
> Цей рух (орган) вже є. Це - держава Україна. Вона й повинна, як організація Українського народу, займатися просвітницькою і всякою іншою суспільнокорисною працею на благо Українського народу. Проблема в тому, що керують нею неукраїнські націоналісти.
Такого руху зараз ще немає. Бо Україна зараз - це олігархи; крадії державного майна, газу, конденсату; рейреди; наркобарони, зеки і т. і. Хто з них буде займатися просвітницькою діяльністю???
2009.03.18 | Koala
Сповільніть оберти, будь ласка
Стаття пересичена радикальними твердженнями на тему "все або нічого". Ну нащо вимагати "поширення національних цінностей на 100% українського суспільства"? Я буду цілком задоволений і 95%, та й 90%, як на мене, зовсім непогано. 100% на практиці недосяжні.Те саме стосується "Така тенденція (зміщення ідеологій - Коала) не стосується лише націоналізму". Ви знущаєтеся? Подивіться на Івченка і його КУН. Чим вони відрізняються - не за заявами, за діями - від інших наших партій? Отож. Мені радше здається, що автор сам не в змозі розрізнити соціалістів і лібералів, і перекидає все з власної хворої голови на, щиро кажучи, не дуже здорову світову.
А от із чим не можна не погодитися, то з твердженням "Український парламент нині є відображенням духовного та світоглядного стану нації". Втім, висновок непослідовний: "Хвора нація ніколи не обере здорової влади". Чому ж? Може, і обере. Але чекати на таке - справа марна, тут згідний.
> Націоналістам потрібна не партія. Націоналістам потрібна дисциплінована, суспільно корисна та ефективна організована дія, спрямована на поширення могутності, слави і багатства Української держави. І лише так ми переможемо.
Концептуально погоджуюся, але все ж таки, яку саме дію має на увазі автор?
2009.03.18 | kapitan2r
Re: Чи потрібна націоналістам партія?
Взагалі, ідеології не відмирають, вони відозмінюються. Виникають також нові, наприклад, зелена. І відповідно завжди будуть існувати партії як інструмент політичної боротьби винайдений людством. Інша справа, що кожна партія у державі має мати спільну національну складову, яка формується поза межами партій. За це треба боротися. Методи можуть бути різні.2009.03.18 | Тарас Токар
Re: Націоналістам треба триматися купи (л)
Я зі своїми однодумцями роблю свій внесок в об'єднання українських націоналістів. Ми створили спільноту блогерів http://upu.org.ua/ . Я сподіваюся, що за певний час ця спільнота переросте у щось більше.2009.03.18 | Арій.
Re: Націоналістам треба триматися купи (л)
Так, треба триматися разом. І не тільки в інтернеті.2009.03.18 | Арій.
Проте інтернет-спільнота навряд чи переросте в партію
Поки що таких випадків я не знаю.2009.03.18 | Тарас Токар
Re: інтернет-спільноти переростали в громадянські кампанії,
які зорганізовували Помаранчеву революцію.2009.03.18 | Арій.
Вони, звичайно, приймали участь,
проте не було організаторами чи, навіть, основною діючою силою.2009.03.18 | Арій.
Якщо Ви маєте на увазі ПОРУ, то я не вважаю,
що вона виросла з інтернет-спільноти. Хоча я не заперечую, що інтернет там використовувався для комунікацій.2009.03.18 | Сахаров
Re: Націоналістам треба триматися купи (л)
Тарас Токар пише:> Я зі своїми однодумцями роблю свій внесок в об'єднання українських націоналістів. Ми створили спільноту блогерів http://upu.org.ua/ . Я сподіваюся, що за певний час ця спільнота переросте у щось більше.
Той поміркований націоналізм, про який йдеться у тих блогах, за визначенням є політичний націоналізм. То ж, очевидно, не варто придумувати нові визначення. Бо йдеться про державницького штибу націоналізм, про громадян України, як суб'єктів -носіїв націоналістичної ідеології, а не про етнічне походження. Реально маємо багатопартійну систему, у якій за державну владу змагаються політичні партії. Якою б не була надалі виборча система, роль партій у ній все одно збережеться. Мало визнавати себе поміркованим націоналістом, необхідно мати важелі впливу на державну зовнішню і внутрішню політику. Є два способи це забезпечити - створити націоналістичну партію на засадах політичного націоналізму, або мати розгалужену непартійну структуру, яка просотує усе суспільство, присутня в усіх установах і закладах, політичних і державних структурах. Така непартійна структура принципово існує - це ОУН з усіма її досягненнями і, як на сьогодні, певними атавізмами, які заважають їй повноцінно функціонувати. Але час іде, і ОУН, у якій є і ідеологи і аналітики, пристосовується до змін, що відбуваються у суспільстві. З іншого боку така організація може впливати на ситуацію у державі не прямо, а через інфільтрацію своїх членів у різні структури. Виглядає доцільним мати і непартійну і партійну організацію, що свого часу було майже реалізоване, наприклад, в УНА-УНСО. Та зі смертю Лупиноса УНА-УНСО заблукала на манівцях, та й її ідеологія виявилася невідповідною сучасності.
Донцов і Бандера при всій повазі до них, жили і діяли у інший час, який вимагав героїзму і певної зреченості заради ідеалів. Та й український націоналізм у їхні часи не міг бути іншим, ніж був, бо до того спонукали реалії життя. Після створення національної держави першим завданням українських націоналістів має бути збереження і зміцнення держави, наповнення її національним змістом, плекання і розвиток громадянського і відповідального ставлення грамадян до своєї держави. Це вимагає певної модернізації засадничих принципів націоналізму, переходу від націоналізму етнічного до націоналізму політичного, який може і має стати державницькою позицією більшості громадян незалежно від етнічного походження. Інакше націоналісти ризикують перетворитися на вузький клан з імперським мисленням, що посіє розбрат і недовіру між національностями, а їх у нас 140. Політичний націоналізм не виключає а вимагає національного змісту державництва, бо основою держави є саме українська нація. Проте не слід забувати що кожній національності властивий власний окремий етнічний націоналізм і з цієї точки зору політичний націоналізм є формою угоди між націоналізмами всіх народів, що населяють державу. Відтак усім національностям необхідно створити умови для вільного розвитку і підтримання національних культур, мов, звичаїв. У сьогоднішніх реаліях при тому не можна допускати утворення автономних регіонів за національною ознакою, держава мусить залишатися унітарною. От саме укладення тої міжнаціональної угоди (не обов'язково у формі документу) слід прагнути. Це розуміли керівники УНР і це розуміння було чи не найвищим досягненням УНР. Це розуміли засновники Народного Руху, створивши у Русі Раду Національностей. На жаль (і це на мій погляд було одною з найбільших помилок Чорновола) цей напрям у Русі був згорнутий. Та, розуміючи наявність помилок, слід дивитися уперед, у дальню перспективу. Сьогодні маємо дуже позитивний процес становлення громадянської свідомості у громадян України. Цей процес слід підтримати і спрямувати його у державотворче русло, тоді переможемо.
2009.03.18 | Тарас Токар
Re: Донцов і Петлюра були справжніми класиками укр. націоналізму
2009.03.18 | Арій.
Науково доведено, що колектив, що складається з більш,як 7
чоловік потребує керівника/координатора. Таким керівником/координатором серед націоналістів й є партія.Однак, якщо автор вважає, що й нас є не більш,як 7 націоналістів - тоді можу погодитись з його точкою зору.
2009.03.18 | Тарас Токар
Re: виходить, що Ви є прихильником створення такої партії?
2009.03.18 | Арій.
Re: виходить, що Ви є прихильником створення такої партії?
Таких партій вже немало створено2009.03.18 | Тарас Токар
Re: виходить, що Ви є прихильником створення такої партії?
Арій. пише:> Таких партій вже немало створено
Їх треба об'єднати. Ще Петлюра казав: "Скупчимося один біля одного з готовністю взаємної допомоги і перестороги,— і ми витримаємо всі „міри і проби”." Вороги України роблять все, щоб роз'єднати націоналістичні сили.
2009.03.19 | Арій.
Думаю, в даних історичних умовах правильно було б
не об"єднувати всі націоналістичні партії а щоб всі націоналісти в особистому порядку вступили в одну - найбільш популярну. І там діяли. А то об"єднаються, скажімо Свобода з КУНом - і Івченко й це об"єднання вже зпаскудить... А в в особистому порядку Івченка і таких як він - точно ніхто в Свободу не візьме.2009.03.18 | Sean
Націоналістам потрібні партії
всякі і різні. Ліві, праві, центристські.Не питання, націоналістам може бути потрібна і ГО, якщо є уявлення, що то може бути, в який спосіб, з кого і для чого формована.
Бо насправді націоналістам потрібна вільна Україна, тобто вирішальний вплив на політичні процеси. А в який спосіб він досягається - залежить, нє?
2009.03.18 | OlalaZhm
Re: Націоналістам треба всьо!!!
2009.03.18 | Тарас Токар
Re: Все і негайно!
2009.03.18 | yes
Крім партій і ГО більш нікому масово пропагувати націдеї
2009.03.18 | Тарас Токар
Re: почати треба з громадянської мережі
2009.03.18 | yes
Re: Починати потрібно з конкретної справи, з маленького проекту
при задіюванні максимальної кількості учасників.Наприклад, на Полтавщині було масове розкуркулення. У селі Н. створити ініціативну групу, встановити пам"ятний знак і т.д.
Знак, символ. Ось, що є важливим для початку. Це є ідеологія.
П.С.
Тут нічого нового не придумаєш. Ще з часів Єгипту, Риму, а про радянські і мови не має - всюди був знак влади і її ідеології чи у вигляді Лєніна чи у вигляді іншому, але був мало не у кожному селі.
Батурин, Арсенал чи меморіал Голодомору є теж знак, ідеологічний знак влади Ющенка.
2009.03.18 | Тарас Токар
У розвиток теми почитайте цитати Симона Петлюри (л)
http://petlura.poltava.ua/content/view/22/30/lang,ukrainian/Думаю, що це буде корисно всім для загального розвитку.
2009.03.18 | kom8407
Націоналізм - шкідлива жвачка.
І не тільки для української нації. В історії не так багато прикладів позитивної ролі націоналізму. Негативних набагато більше. В тому числі і в сьогоднішній Україні.2009.03.18 | Олексійко
Re: Націоналізм - шкідлива жвачка.
В історії взагалі немає нічого крім націоналізму. Тобто, націоналістам потрібне все - і обличчя, і волосся, і одяг, і партії, і організації, і свободи, і права, і автомобілі, й навіть жінки і діти.Бо ми ж тому і люди, що націоналісти...
2009.03.18 | Сахаров
Re: Націоналізм - шкідлива жвачка.
kom8407 пише:> І не тільки для української нації. В історії не так багато прикладів позитивної ролі націоналізму. Негативних набагато більше. В тому числі і в сьогоднішній Україні.
Угу, перелічимо приклади позитивної ролі націоналізму. Франція - Де Голль, Іспанія - Франко, Чехословаччина - Масарик, Фінляндія - Маннергейм, далі - Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія і так далі. Це з "ближнього окойому". США це країна, населена націоналістами-державниками, попри їхню хвалену політкоректність, просто там націоналізм як і у нас сором'язливо називають патріотизмом, хоч це геть різне. Океанія поділилася на незалежні держави за національною ознакою. Австралійці заборонили в'їзд до країни на постійне проживання товстим людям, бо непокояться про здоров'я нації. Націоналізм - це головна ідеологія 21-го сторіччя і від цього ніде подітися. Він існує і все. Заплющувати на це очі - дурість.
2009.03.20 | kom8407
Re: Націоналізм - шкідлива жвачка.
Сахаров пише:> kom8407 пише:
> > І не тільки для української нації. В історії не так багато прикладів позитивної ролі націоналізму. Негативних набагато більше. В тому числі і в сьогоднішній Україні.
>
> Угу, перелічимо приклади позитивної ролі націоналізму. Франція - Де Голль, Іспанія - Франко, Чехословаччина - Масарик, Фінляндія - Маннергейм, далі - Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія і так далі. Це з "ближнього окойому". США це країна, населена націоналістами-державниками, попри їхню хвалену політкоректність, просто там націоналізм як і у нас сором'язливо називають патріотизмом, хоч це геть різне. Океанія поділилася на незалежні держави за національною ознакою. Австралійці заборонили в'їзд до країни на постійне проживання товстим людям, бо непокояться про здоров'я нації. Націоналізм - це головна ідеологія 21-го сторіччя і від цього ніде подітися. Він існує і все. Заплющувати на це очі - дурість.
Я продовжу Ваш список. Турки свого часу знищили Константинопіль, під час першої світової війни вирізали півтори мільйони армян. Араби знищили квітучі цивілізації у Північній Африці. Причому квітучими ці території були не тільки в переносному, а й в прямому смислі. Бо пустелі в Африці з"явилися переважно в результаті арабського "господарювання". Ви праві в тому, що націоналізм існує. Але головне, що породжував і породжує націоналізм - це нескінчені криваві війни. Деколи в них перемагали, і тоді переможці поневолювали і винищували переможені народи. Але перемоги траплялися не так часто - в основному були нескінчені протистояння і взаємні спустошення. Наприклад, як 130-річна війна між Англією і Францією. Сьогодні ми таке спостерігаємо в Африці. Так що коли Ви намагаєтеся прославити націоналізм, це мене чомусь не переконує.
Для Україні НЕ є заслугою націоналістів утворення УРСР. Ми нещадно проклинаємо комуняк, але ретельно замовчуємо, що вони утворили українську напівдержаву з визнанням і масовим викладанням української мови. НЕ є заслугою націоналістів приєднання до України третини її ниніщньої території в 1939 році. Це зробила і відстояла у чотирирічній жорстокій війні злочинна сталінська диктатура.
Націоналістичний президент Ющенко довів Україну до занепаду і безладдя.
Як бачите, в історії України роль українських націоналістів мінімальна і далеко не завжди позитивна. Зате тепер націоналісти прагнуть використати українську державність, яку не вони виборювали, щоб сісти на шию українському народу.
2009.03.20 | карпо
Re: Націоналізм - шкідлива жвачка.
kom8407 пише:> Для Україні НЕ є заслугою націоналістів утворення УРСР. Ми нещадно проклинаємо комуняк, але ретельно замовчуємо, що вони утворили українську напівдержаву з визнанням і масовим викладанням української мови. НЕ є заслугою націоналістів приєднання до України третини її ниніщньої території в 1939 році. Це зробила і відстояла у чотирирічній жорстокій війні злочинна сталінська диктатура.
Отут ви вже помиляєтесь (або свідомо брешете). Комуняки прирощували кацапську імперію. І її захищали.
Але я про інше. Націоналізм якраз сприяє розвиткові держави і як наслідок - заможності всього населення. Візьміть Німеччину або Японію.
А з автором статті можна погодитись стосовно того що націоналізм не може приватизувати якась "Свобода" чи УНП. Націоналісти повинні бути в усіх партіях. Дуже вже хочу побачити націонал-комуністів, наприклад.
2009.03.20 | Сахаров
Re: Націоналізм - шкідлива жвачка.
Існують різні форми націоналізму - від шовінізму до політичного націоналізму. Націоналізм не обов'язково призводить до ворожнечі і протистояння на рівні міжнаціональних і міждержавниз відносин. Інтерпретація наслідків існування націоналізму надто часто залежить від того, що розуміє під націоналізмом інтерпретатор. Я не прославляю націоналізм, а хочу показати що націоналізм в залежності від його форми може призводити до позитивних наслідків для суспільства. Ви погоджуєтесь з тим що націоналізм існує, але погодьтеся і з тим, що знищити його неможливо - він притаманниий будь-якому етносу чи національній групі. Питання у тому в яких умовах і при якій формі націоналізм призводить до позитивних для суспільства результатів. І як знешкодити його негативну компоненту і підсилити позитивну. Заплющувати очі на існування націоналізму, боротися з ним - непродуктивно. Його треба переводити у позитивну площину, що, до речі, відбувається при трансформації націоналізму від етнічного до політичного шляхом укладення мирної угоди між етнічними націоналізмами народів і національних груп у рамках політичного націоналізму. Це тонкий і чутливий процес, що вимагає обережності і толерантності. Відкидати націоналізм, гудити його чи не визнавати - помилка, яка може дорого коштувати.2009.03.20 | Сергій Кабуд
Націоналізм забруднили дегенерати які компенсують 'етнічно'
історично це були нацисти а серед сучасних вирожденців це тягнибоківціце гра в якій ми вже всі програли. наслідки вже вельми сумні
2009.03.19 | Тарас Токар
Re: Міхновський про націоналізм
"Наше покоління мусить створити свою українську національну ідеологію для боротьби за визволення нації і для створення своєї держави… Будемо жити своїм розумом, хоч би він був і неотесаний, мужичий, бо інакше ми своєї нації ніколи не визволимо. В протилежність московському революційному інтернаціоналізму і соціалізму, наш шлях іде по лінії індивідуалізму і революційного націоналізму".2009.03.19 | Арій.
Євреї довели зворотнє.
Їх націоналізм поставив їх на перше місце в світі по багатству і впливу. Китайцям, корейцям, фінам, японцям, чехам і багато кому іншим націоналізм також добряче допоміг.2009.03.19 | Тарас Токар
На жаль, суспільство ще не може дати однозначного визначення (л)
терміну "націоналізм". Це видно тут на ВФ. Одним із прикладів також можу привести дискусію на своєму форумі: http://tarastokar.uaforums.net/--vt148.html2009.03.19 | Koala
Пане, суспільство не може дати визначення
навіть терміну "рівносторонній трикутник". Не вірите - завітайте на будь-який урок математики в середній школі )))2009.03.19 | Сахаров
Re: На жаль, суспільство ще не може дати однозначного визначення (л)
Не тільки суспільство, а навіть вчені, котрі займаються проблемами націоналізму. Про це пише Ентоні Сміт у книзі "Націоналізм". Йдеться про науково коректне "точне" визначення. Проте він наводить "робоче визначення" націоналізму:"ідеологічний рух за здобуття й збереження автономії, єдності та ідентичності населення, представники якого вважають, що вони становлять реальну або потенційну націю”. Як на мене, це досить прийнятне визначення, прийнятне для дискусій і обговорень.2009.03.20 | Сергій Кабуд
в нас тут я бачу вікіпідію не читають
http://en.wikipedia.org/wiki/Civic_Nationalismвнизу переклад
civil nationalism, is the form of nationalism in which the state derives political legitimacy from the active participation of its citizenry (see popular sovereignty), from the degree to which it represents the "general will".
It is often seen as originating with Jean-Jacques Rousseau and especially the social contract theories which take their name from his 1762 book The Social Contract.
Liberal nationalism lies within the traditions of rationalism and liberalism, but as a form of nationalism it is contrasted with ethnic nationalism.
Membership of the civic nation is considered voluntary, as in Ernest Renan's classical definition of the nation as a "daily plebiscite" characterized by the "will to live together".[citation needed] Civic-national ideals influenced the development of representative democracy in countries such as the United States and France (see the United States Declaration of Independence of 1776, and the Declaration of the Rights of Man and of the Citizen of 1789).
States in which civic forms of nationalism predominate are often (but not always) ex-settler colonies such as the United States, Canada, Mexico, Brazil, and Argentina, in which ethnic nationalism is difficult to construct on account of the diversity of ethnicities within the state.
A notable exception is India, an ex-plantation colony,[6] where civic nationalism has predominated due to the country's unparalleled linguistic, religious and ethnic diversity.
Civic-nationalist states are often characterized by adoption of the jus soli (law of the soil) for granting citizenship in the country, deeming all persons born within the integral territory of the state citizens and members of the nation, regardless of their parents' origin.
This serves to link national identity not with a people but rather with the territory and its history, and the history of previous occupants of the territory unconnected to the current occupants are often appropriated for national myths.
Even though nationalist parties in Europe generally have ethnicity as their uniting factor,[citation needed] there have been notable exceptions.
The Scottish National Party and Plaid Cymru in the United Kingdom rarely refer to ethnicity in their nationalism.
This is usually in contrast to the ethnic nationalist British National Party.
The SNP and Plaid Cymru were the first political parties to field successfully elected candidates of an ethnic minority background in the devolved institutions of their respective nations - (Bashir Ahmad) in the Scottish Parliament, Mohammad Asghar in the Welsh Assembly.
громадянського націоналізму, є формою націоналізму, в якій держава є політичної легітимності в активній участі своїх громадян (див. народного суверенітету), від ступеня, в якій вона є "загальної волі".
Він часто розглядається як вихідні з Жан-Жак Руссо, і особливо теорії соціального контракту, який бере свою назву від його книзі 1762 Соціальний контракт.
Ліберальний націоналізм полягає у традиції раціоналізму і лібералізму, але й як форма націоналізму це контрастує з етнічним націоналізмом.
Членство громадянської нації є добровільною, як Ернест Ренан класичного визначення нації як "щоденно плебісциту" характеризується "буде жити". [Цитата необхідна] Цивільний-національних ідеалів, вплинули на розвиток представницької демократії в країні таких, як Сполучені Штати та Франція (див. Сполучені Штати Америки Декларація Незалежності 1776, і в Декларації про права людини і громадянина 1789 року).
Держави, в яких цивільні форми націоналізму переважають часто (але не завжди), екс-поселень, таких як Сполучені Штати, Канада, Мексика, Бразилія і Аргентина, в якому етнічний націоналізм важко будувати з урахуванням розмаїття етнічних груп всередині стані.
Помітним винятком є Індія, колишніх плантацій колонії, [6], де цивільний націоналізм переважали завдяки країни безпрецедентну мовне, релігійне та етнічне розмаїття.
Гражданское-націоналістичного держави часто характеризується прийняттям грунту (право грунту) для отримання громадянства в країні, розглядаючи всі особи, народжені у невід'ємну територію держави, громадянами та членами нації, незалежно від їх батьків походження .
Це посилання на національну самобутність, не з народом, а з території країни та її історії та історії попередніх мешканців на території, не пов'язаних з нинішнім мешканцям часто асигновано для національних міфів.
Навіть націоналістичні партії в Європі, як правило, мають своє етнічне походження як об'єднуючий фактор, [цитата необхідна] були винятками.
Шотландської національної партії і Плайд Cymru в Об'єднаному Королівстві, рідко відносяться до їх етнічною націоналізму.
Це, як правило, на відміну від етнічної націоналістичної Британської національної партії.
SNP і Плайд Cymru були перші політичні партії на місцях успішно обраних кандидатів з етнічних меншин у децентралізованих інститути їх народи - (Баширов Ахмад) в шотландському парламенті, Мохаммед Асгар в Уельського Асамблеї.