Альтернатива "шансу" або Вісім кнопок для доктора Умланда
03/18/2009 | Олександр Северин
Сумнівної легітимности організація і діяльність Верховної Ради України (більш за духом відповідна їй назва – "Вєрховний Совєт України"), її конвульсивні неконституційні рухи, кричуща сваволя, неспроможність та безвідповідальність "нардепуків", за моїми власними спостереженнями (на репрезентативність вибірки не претендую, але все ж) спричинилася до того, що у народі, поза колом власне депутатів, пригодованих "паркетологів" та акул (ну чи то тюльки) пера казати про парламентську республіку "тут і зараз", а не в далекій теоретичній перспективі, стало некомільфо і моветоном. Подібно до того, щоб публічно визнати себе як не вар'ятом чи прибульцем з далеких світів, невтаємниченим в земну, а надто - українську дійсність, так безнадійним доктринером-мрійником. Тому мене і не здивувало, що чергову партію в опері про необхідність, мовляв, скасування інституту президента в Україні виконав не українець, а "варяг" – д-р Андреас Умланд, на віртуальних шпальтах "Української Правди", котрі мені останнім часом іноді виглядають радше шпалерами, відданими на розмальовування аж надто розвеселим дітлахам.
На щастя, "варязький" текст під назвою "Шанс для України" 1 шановного д-ра Умланда на позір вигідно відрізняється від більшої частини вітчизняних дискурсових аналогів своєю стислістю, тому і я вважаю за доцільне і за ввічливе також занадто не розводитися, а свої "крапкові" коментарі до висловлених ним тез прикріпити до останніх так саме компактно, за допомогою чогось на зразок уявних канцелярських кнопок.
Кнопка перша. Не думаю, що в Католицькому університеті в далекій Баварії, до якого "приписаний" пан Умланд, а чи й у Київському національному університеті ім.Т.Шевченка, де він викладав, вважається за нормальне і науково переконливе аргументувати свої тези посиланнями на неназвані "опитування громадської думки". До того ж – якщо при цьому автор рішуче абстрагується (чи робить вигляд) від специфічности хоча не усієї тутешньої "соціології ad hoc", але чималого її кавалку. Останнє робить доцільність конкретних і коректних посилань на конкретні і коректні досліження ще більшою.
Кнопка друга. На мій погляд (і навряд чи я тут чогось недобачаю), на сьогодні казати про існування "оранжевого табору" як якоїсь окремої потуги з окремими спільними інтересами аж ніяк не випадає. Претендуючи на обізнаність в українській політиці, автор "Шансу" мав би це знати і враховувати.
Кнопка третя. У тому, що, як каже д-р Умланд, "саме опоненти помаранчевої революції, на базі своїх калькуляцій, ініціювали передачу деяких президенських прерогатив прем'єр-міністру і Верховній Раді", насправді нема нічого, що відбувалося б "дивним чином". У страхах, інстинкті самозбереження, жлобстві та інтелектуальній неспроможности абсолютної більшости вітчизняних політиків та владців нема нічого дивного. Тож "політреформа" 2004 року і стала банальним і сірим вислідом (послідом?) їхнього традиційного підкилимного борюкання. Тож ніц дивного. Диво полягало б у протилежному.
Кнопка четверта. "Что касается специфических вызовов, с которыми сталкиваются молодые демократии, - пише д-р Умланд, - исследование за исследованием показывают, что чем сильнее парламент новой республики – тем больше шансов на выживание политического плюрализма и на консолидацию новой системы управления" (мовою оригіналу). Знов-таки, цікаво, що думають в Католицькому університеті славного, не сумніваюся, міста Айштетт, про наукову доказовість та переконливість посилань на "исследование за исследованием". А що якби я свої заперечення аргументував би не дворазовим, а триразовим повторенням слова "дослідження"? Така кількість перейшла б у доказову якість? Ні?
Але справа не в тому. Справа в тому, що (залишаючи у спокої неназвані щасливі молоді демократії, в яких успішно, слід вважати, проводяться "дослідження за дослідженнями") Україна взагалі не має парламенту в європейському розумінні як такого.
Фактично позаконституційна за організацією (відсутність передбаченого Конституцією регламенту у формі закону2) і змістом діяльности (численні девіації поведінки і законо-давчости – прикладів можна навести на будь-який смак, включаючи "політреформу", закон про Кабмін, постанову щодо голови НБУ чи то скасування виборів до Тернопільської облради et cetera) ВРУ, в якій угніздилися і який не згірше за шашіль підточили представники кількох угруповань однієї "касти" – суть лише бізнесове ТОВ. При тому - хронічно хворе на рейдерство зовнішнє і рейдерство внутрішнє. ТОВ, яке не дає шанси на "виживання політичного плюралізму", а душить і упосліджує цей плюралізм. Яке працює не на "консолідацію нової системи управління", а на консолідацію власности та влади (тобто - ресурсів) в руках учасників цього ТОВ. Чи, на думку д-ра Умланда, "парламент нової республіки" створється саме шляхом фактичного заперечення пасивного і маніпулювання активним виборчим правом та функціонує поза волею установчої влади?
До речі, це "нова республіка" вам нічого, бува, не нагадує? Чи то писання "дістатих" бібікальників чи то щось подібне?
Кнопка п'ята. "…заключение, что парламентаризм лучше для только зарождающейся демократии, нежели президентская или полупрезидентская форма правления базируется на эмпирических анализах и результатах более или менее масштабных международных исследований реального мира". Навряд чи реального світу. Бо в реальному світі важать реальні аргументи і реальні дані. Натомість доказово невагомими є псевдовтаємничені відсилання до неконкретного. Нема нічого поганого (а радше є натомість добре) у викладенні автором власних суб'єктивних міркувань, але лише у тому випадку, коли не відбувається, зумисно чи від недбалости, підміни їхнього статусу.
Кнопка шоста. Враховуючи викладене, "вывод, для такой страны как Украина, очевиден: для превращения в более стабильную и эффективную демократию нужно скорее раньше, чем позже трансформировать политическую систему в парламентскую республику", міг би викликати хіба саркастичну посмішку у плані своєї повної бездоказовости і відірваности від реалій – чого вартує хоча б наступна теза: "создание и сохранение коалиции станут основным содержанием политического процесса, заменив такие стратегии, как запугивание, упрямство или блеф, которые часто применяются во время затяжных конфронтаций органов власти в полупрезидентских системах". На жаль, "широко заплющені очі" пана Андреаса заважають йому побачити, що "залякування, впертість та блеф", поєднанні також з безмежною брехливістю, такою ж зрадливістю, а також підміною права вузькокорисливою доцільністю, давно стали "змістом політичного процесу", єдино доступного вітчизняній недоторканній "верхівці". Іншими словами – не Ющенко і не інститут президента взагалі винен у тому, що нардепуки чхають на Конституцію, на національні інтереси, на права і свободи. Якраз інститут президента являється певним (бо потребує вмілого використання і вдосконалення) механізмом запобігання та протидії клановій сваволі або принаймні мінімізації її наслідків.
На жаль, шановний автор "Шансу" не дає собі клопоту пояснити, звідки, завдяки якій пришвидченій еволюції, мутації чи то катаклізму, замість існуючих владоможців та існуючих білявладних політичних сил, замість беззаконного та безвідповідального Вєрхсовєта з його відповідною практикою, виникнуть цивілізовані правосвідомі парламентарі, цивілізований та відповідальний парламент.
Тож, як я вже казав, висновок д-ра Умланда міг би викликати посмішку. Але не викликає. Його "варязьке" соло перегукується з виступами доморощеного ансамблю трибунно-мікрофонної пісні і навколотрибунного танцю, а також кордебалету на різних "шпальтах", що може свідчити про системність і кампанію, але у будь-якому разі виглядає симптоматичним. Це – сьома кнопка..
І (хай це буде восьмою кнопкою) про прагматичне, чи то пак про егоїстично-громадянське3. "Заощадити ресурси" куди краще, куди легше, куди ефективніше і куди розумніше не "на президентських виборчих кампаніях"4, як то в унісон з тов.Симоненком рекомендує д-р Умланд, а на необхідности витратного, марудного і дуже складного лікування суспільства від постійного політичного, економічного та соціального стресу, каталізованого запаленням на Грушевського, 5. Запаленням, котре якщо і можна вилікувати неінвазивно, то лише істотним реформуванням виборчої системи та практики правозастосування, в ідеалі – зі скликанням конституанти (Конституційної асамблеї), навіть якщо через спротив "народних обранців" останню колись доведеться для порятунку держави проводити явочним порядком.
На відміну від д-ра Умланда я не посилатимусь на таємничі "дослідження" та "емпіричні аналізи", оперуючи лише власною думкою as it is:
"Саме "рафінована" президентська форма правління передбачає те, що є таким необхідним для України – жорсткий розподіл влади та функціонування системи "стримань і противаг".
Саме президентська форма правління є найбільш організаційно простою, відповідно – у принципі найбільш прозорою і, відтак, доступною для громадського контролю.
Саме за президентської форми правління в українських умовах легше побудувати таку потрібну нам диктатуру – диктатуру процедури, диктатуру правового закону.
Саме президентська форма правління має шанси змусити депутатів, таких, як вони є, а не якихось ідеальних, займатися тим, чим вони мають займатися – законотворчістю, а не "рєшєнієм вопросов" та може перетворити Верховну Раду як центр корупційного тяжіння, виставку марнославства і марнотратства (у громадянському розумінні), на власне парламент.
Саме президентська форма правління, де глава держави є водночас і главою виконавчої влади, а члени уряду несуть персональну, а не солідарну (і, відповідно, складнішу для реалізації) відповідальність, створить максимальні умови для заснування, вкорінення та розвитку за сучасних умов традицій політичної, ба навіть юридичної персоніфікованої відповідальности влади. Я кажу "за сучасних умов", бо українська історія це знала – "камінь за пазуху і у Дніпро". А при "інавгурації" – багнюку на макитру – некепський звичай, до речі, може відродити?....
Саме президентська форма правління, як найбільш "мобільна" є обумовленою наявністю такого зовнішнього чинника, як Росія, з її жорсткою [доречніше "жорстокою" - О.С.] президентською владою, яка впевнено рухається, як державно-політичне явище, у напрямку до втілення своїх правдивих і погано прихованих візантійських вподобань, дарма що по-сучасному названих. Україна не може собі дозволити відставати у темпі прийняття рішень та їхнього виконання, натомість має забезпечити якість та ефективність виконання рішень не диктатом (одноосібним чи груповим), але відлагодженою прозорою процедурою та відповідальністю.
І якщо вже про звичаї, то вибачте за простий як український чорнозем аргумент, саме президентська форма правління найбільш відповідає українській традиції".
На мій погляд, принаймні з частиною цих моїх тез мав би погодитися, віднявши руку від клавіатури під час праці над своїм ресурсом "Русский национализм"5 та поклавши її на серце, і сам шановний д-р Андреас Умланд, хай він вже мене вибачає за прикріплені тут "канцелярські кнопки". Вони мають тут бути, бо інакше сидіти на них, у разі матеріалізації його міркувань – нам, а не йому.
Олександр Северин, к.ю.н.
радник ВГО Альянс "Майдан"
Примітки:
1 Андреас Умланд. "Шанс для України". http://pravda.com.ua/news/2009/3/17/91463.htm
2 Конституційний лад повалено. Відновимо його! https://maidanua.org/static/mai/1233751576.html
3 Маніфест громадянського егоїзму. http://maidanua.org/static/mai/1236084866.html
4 Дозволю собі ще раз звернути увагу читачів: і скасування інституту президента, і запровадження виборів Президента у ВРУ (тобто відмова від прямих виборів) є нічим іншим, як забороненим Конституцією України скасуванням (звуженням, обмеженням) прав громадян, ліквідуючи гарантоване конституційне право обирати Президента прямим голосуванням на основі рівного виборчого права. Детальніше – тут: "Змова жлобів" http://maidanua.org/static/mai/1228727429.html .
5 http://groups.yahoo.com/group/russian_nationalism
На щастя, "варязький" текст під назвою "Шанс для України" 1 шановного д-ра Умланда на позір вигідно відрізняється від більшої частини вітчизняних дискурсових аналогів своєю стислістю, тому і я вважаю за доцільне і за ввічливе також занадто не розводитися, а свої "крапкові" коментарі до висловлених ним тез прикріпити до останніх так саме компактно, за допомогою чогось на зразок уявних канцелярських кнопок.
Кнопка перша. Не думаю, що в Католицькому університеті в далекій Баварії, до якого "приписаний" пан Умланд, а чи й у Київському національному університеті ім.Т.Шевченка, де він викладав, вважається за нормальне і науково переконливе аргументувати свої тези посиланнями на неназвані "опитування громадської думки". До того ж – якщо при цьому автор рішуче абстрагується (чи робить вигляд) від специфічности хоча не усієї тутешньої "соціології ad hoc", але чималого її кавалку. Останнє робить доцільність конкретних і коректних посилань на конкретні і коректні досліження ще більшою.
Кнопка друга. На мій погляд (і навряд чи я тут чогось недобачаю), на сьогодні казати про існування "оранжевого табору" як якоїсь окремої потуги з окремими спільними інтересами аж ніяк не випадає. Претендуючи на обізнаність в українській політиці, автор "Шансу" мав би це знати і враховувати.
Кнопка третя. У тому, що, як каже д-р Умланд, "саме опоненти помаранчевої революції, на базі своїх калькуляцій, ініціювали передачу деяких президенських прерогатив прем'єр-міністру і Верховній Раді", насправді нема нічого, що відбувалося б "дивним чином". У страхах, інстинкті самозбереження, жлобстві та інтелектуальній неспроможности абсолютної більшости вітчизняних політиків та владців нема нічого дивного. Тож "політреформа" 2004 року і стала банальним і сірим вислідом (послідом?) їхнього традиційного підкилимного борюкання. Тож ніц дивного. Диво полягало б у протилежному.
Кнопка четверта. "Что касается специфических вызовов, с которыми сталкиваются молодые демократии, - пише д-р Умланд, - исследование за исследованием показывают, что чем сильнее парламент новой республики – тем больше шансов на выживание политического плюрализма и на консолидацию новой системы управления" (мовою оригіналу). Знов-таки, цікаво, що думають в Католицькому університеті славного, не сумніваюся, міста Айштетт, про наукову доказовість та переконливість посилань на "исследование за исследованием". А що якби я свої заперечення аргументував би не дворазовим, а триразовим повторенням слова "дослідження"? Така кількість перейшла б у доказову якість? Ні?
Але справа не в тому. Справа в тому, що (залишаючи у спокої неназвані щасливі молоді демократії, в яких успішно, слід вважати, проводяться "дослідження за дослідженнями") Україна взагалі не має парламенту в європейському розумінні як такого.
Фактично позаконституційна за організацією (відсутність передбаченого Конституцією регламенту у формі закону2) і змістом діяльности (численні девіації поведінки і законо-давчости – прикладів можна навести на будь-який смак, включаючи "політреформу", закон про Кабмін, постанову щодо голови НБУ чи то скасування виборів до Тернопільської облради et cetera) ВРУ, в якій угніздилися і який не згірше за шашіль підточили представники кількох угруповань однієї "касти" – суть лише бізнесове ТОВ. При тому - хронічно хворе на рейдерство зовнішнє і рейдерство внутрішнє. ТОВ, яке не дає шанси на "виживання політичного плюралізму", а душить і упосліджує цей плюралізм. Яке працює не на "консолідацію нової системи управління", а на консолідацію власности та влади (тобто - ресурсів) в руках учасників цього ТОВ. Чи, на думку д-ра Умланда, "парламент нової республіки" створється саме шляхом фактичного заперечення пасивного і маніпулювання активним виборчим правом та функціонує поза волею установчої влади?
До речі, це "нова республіка" вам нічого, бува, не нагадує? Чи то писання "дістатих" бібікальників чи то щось подібне?
Кнопка п'ята. "…заключение, что парламентаризм лучше для только зарождающейся демократии, нежели президентская или полупрезидентская форма правления базируется на эмпирических анализах и результатах более или менее масштабных международных исследований реального мира". Навряд чи реального світу. Бо в реальному світі важать реальні аргументи і реальні дані. Натомість доказово невагомими є псевдовтаємничені відсилання до неконкретного. Нема нічого поганого (а радше є натомість добре) у викладенні автором власних суб'єктивних міркувань, але лише у тому випадку, коли не відбувається, зумисно чи від недбалости, підміни їхнього статусу.
Кнопка шоста. Враховуючи викладене, "вывод, для такой страны как Украина, очевиден: для превращения в более стабильную и эффективную демократию нужно скорее раньше, чем позже трансформировать политическую систему в парламентскую республику", міг би викликати хіба саркастичну посмішку у плані своєї повної бездоказовости і відірваности від реалій – чого вартує хоча б наступна теза: "создание и сохранение коалиции станут основным содержанием политического процесса, заменив такие стратегии, как запугивание, упрямство или блеф, которые часто применяются во время затяжных конфронтаций органов власти в полупрезидентских системах". На жаль, "широко заплющені очі" пана Андреаса заважають йому побачити, що "залякування, впертість та блеф", поєднанні також з безмежною брехливістю, такою ж зрадливістю, а також підміною права вузькокорисливою доцільністю, давно стали "змістом політичного процесу", єдино доступного вітчизняній недоторканній "верхівці". Іншими словами – не Ющенко і не інститут президента взагалі винен у тому, що нардепуки чхають на Конституцію, на національні інтереси, на права і свободи. Якраз інститут президента являється певним (бо потребує вмілого використання і вдосконалення) механізмом запобігання та протидії клановій сваволі або принаймні мінімізації її наслідків.
На жаль, шановний автор "Шансу" не дає собі клопоту пояснити, звідки, завдяки якій пришвидченій еволюції, мутації чи то катаклізму, замість існуючих владоможців та існуючих білявладних політичних сил, замість беззаконного та безвідповідального Вєрхсовєта з його відповідною практикою, виникнуть цивілізовані правосвідомі парламентарі, цивілізований та відповідальний парламент.
Тож, як я вже казав, висновок д-ра Умланда міг би викликати посмішку. Але не викликає. Його "варязьке" соло перегукується з виступами доморощеного ансамблю трибунно-мікрофонної пісні і навколотрибунного танцю, а також кордебалету на різних "шпальтах", що може свідчити про системність і кампанію, але у будь-якому разі виглядає симптоматичним. Це – сьома кнопка..
І (хай це буде восьмою кнопкою) про прагматичне, чи то пак про егоїстично-громадянське3. "Заощадити ресурси" куди краще, куди легше, куди ефективніше і куди розумніше не "на президентських виборчих кампаніях"4, як то в унісон з тов.Симоненком рекомендує д-р Умланд, а на необхідности витратного, марудного і дуже складного лікування суспільства від постійного політичного, економічного та соціального стресу, каталізованого запаленням на Грушевського, 5. Запаленням, котре якщо і можна вилікувати неінвазивно, то лише істотним реформуванням виборчої системи та практики правозастосування, в ідеалі – зі скликанням конституанти (Конституційної асамблеї), навіть якщо через спротив "народних обранців" останню колись доведеться для порятунку держави проводити явочним порядком.
На відміну від д-ра Умланда я не посилатимусь на таємничі "дослідження" та "емпіричні аналізи", оперуючи лише власною думкою as it is:
"Саме "рафінована" президентська форма правління передбачає те, що є таким необхідним для України – жорсткий розподіл влади та функціонування системи "стримань і противаг".
Саме президентська форма правління є найбільш організаційно простою, відповідно – у принципі найбільш прозорою і, відтак, доступною для громадського контролю.
Саме за президентської форми правління в українських умовах легше побудувати таку потрібну нам диктатуру – диктатуру процедури, диктатуру правового закону.
Саме президентська форма правління має шанси змусити депутатів, таких, як вони є, а не якихось ідеальних, займатися тим, чим вони мають займатися – законотворчістю, а не "рєшєнієм вопросов" та може перетворити Верховну Раду як центр корупційного тяжіння, виставку марнославства і марнотратства (у громадянському розумінні), на власне парламент.
Саме президентська форма правління, де глава держави є водночас і главою виконавчої влади, а члени уряду несуть персональну, а не солідарну (і, відповідно, складнішу для реалізації) відповідальність, створить максимальні умови для заснування, вкорінення та розвитку за сучасних умов традицій політичної, ба навіть юридичної персоніфікованої відповідальности влади. Я кажу "за сучасних умов", бо українська історія це знала – "камінь за пазуху і у Дніпро". А при "інавгурації" – багнюку на макитру – некепський звичай, до речі, може відродити?....
Саме президентська форма правління, як найбільш "мобільна" є обумовленою наявністю такого зовнішнього чинника, як Росія, з її жорсткою [доречніше "жорстокою" - О.С.] президентською владою, яка впевнено рухається, як державно-політичне явище, у напрямку до втілення своїх правдивих і погано прихованих візантійських вподобань, дарма що по-сучасному названих. Україна не може собі дозволити відставати у темпі прийняття рішень та їхнього виконання, натомість має забезпечити якість та ефективність виконання рішень не диктатом (одноосібним чи груповим), але відлагодженою прозорою процедурою та відповідальністю.
І якщо вже про звичаї, то вибачте за простий як український чорнозем аргумент, саме президентська форма правління найбільш відповідає українській традиції".
На мій погляд, принаймні з частиною цих моїх тез мав би погодитися, віднявши руку від клавіатури під час праці над своїм ресурсом "Русский национализм"5 та поклавши її на серце, і сам шановний д-р Андреас Умланд, хай він вже мене вибачає за прикріплені тут "канцелярські кнопки". Вони мають тут бути, бо інакше сидіти на них, у разі матеріалізації його міркувань – нам, а не йому.
Олександр Северин, к.ю.н.
радник ВГО Альянс "Майдан"
Примітки:
1 Андреас Умланд. "Шанс для України". http://pravda.com.ua/news/2009/3/17/91463.htm
2 Конституційний лад повалено. Відновимо його! https://maidanua.org/static/mai/1233751576.html
3 Маніфест громадянського егоїзму. http://maidanua.org/static/mai/1236084866.html
4 Дозволю собі ще раз звернути увагу читачів: і скасування інституту президента, і запровадження виборів Президента у ВРУ (тобто відмова від прямих виборів) є нічим іншим, як забороненим Конституцією України скасуванням (звуженням, обмеженням) прав громадян, ліквідуючи гарантоване конституційне право обирати Президента прямим голосуванням на основі рівного виборчого права. Детальніше – тут: "Змова жлобів" http://maidanua.org/static/mai/1228727429.html .
5 http://groups.yahoo.com/group/russian_nationalism
Відповіді
2009.03.18 | Koala
Одне класичне запитання (ще раз, і ще, і ще...)
Чи погодиться пан на зміну в Конституції на президентську державу за умови президента Тимошенко, Януковича чи Симоненка?2009.03.18 | Sean
Що "і ще, і ще, і ще"?
я багаторазово давав відповідь на це запитання. Невже не тут?Їх не буде "і ще, і ще..." за умови "належно прописаної" і забезпеченої громадянським контролем президентської республіки, бо то - відповідальність.
Я визнаю легітимність будь-кого на президентській посаді за умови чесних виборів з законною та прозорою процедурою, у т.ч. і будь-кого з зазначених персонажів. І Тягнибока, до речі - теж
Більш того, я виступатиму за те, щоб за умови президентської республіки контроль за діяльністю Президента був наджорстким.
Не можна підлаштовувати форму правління і взагалі державний механізм під персоналію. Навпаки, цей механізм має містити "захист від дурня". Зараз захисту від "колективного ідіота" і близько нема. Втім - і це і інше я вже пояснював і тут і раніше.
Сподіваюся, я правильно зрозумів питання про "чи погодиться...". Відповідь - така, див.вище.
2009.03.18 | odesa
Та хоч 10 разів "ще"!..
Цілком підтримую Sean! Він дав вичерпну відповідь на "просте питання".Нагадаю й про те, що масова свідомість посттоталітарного нашого люду теж схиляється до наявності у країни "бацькі", який все зробить сам, але потім за все і відповість. Себто, довго умовляти суспільну думку, як з випадком вступу до НАТО, в цьому питанні не доведеться.
А побоювання, що Президент-зрадник "здасть" країну з тельбухами (либонь саме це має на увазі опонент), практично безпідставні (пошлюся на приклад Лукашенка). Ну не властиво людині комусь віддавати свою так тяжко здобуту владу!..
2009.03.18 | OlalaZhm
Re: Та хоч 10 разів "ще"!..
2009.03.18 | jurko.tyshkun
Re: Альтернатива "шансу" або Вісім кнопок для доктора Умланда
Коли А. Умланд пише про те, що "Что касается специфических вызовов, с которыми сталкиваются молодые демократии, - пише д-р Умланд, - исследование за исследованием показывают, что чем сильнее парламент новой республики – тем больше шансов на выживание политического плюрализма и на консолидацию новой системы управления", він при цьому посилається на американського політолога Ф.Ріггза (http://www.ecsocman.edu.ru/images/pubs/2005/07/22/0000216702/011_Rigz.pdf) та політологів з країн латинської америки О'Доннела, Валенсуэлу, Лінца, де Леона та інших (http://old.russ.ru/antolog/predely/index.html), які справді виявили, на основі досвіду країн Латинської Америки, що сильна президентська влада за зразком США веде до утвердження в цих країнах авторитарних політичних режимів. На це згодом посилались Малінкович у статті про Помаранчеву революцію (збірник, виданий центром М. Погребинського).Однак розглядати форми державного правління лише з точки зору авторитарного чи демократичного політичного правління є неправильним, оскільки їх конфігурація, які і загалом конфігурація форми держави, є наслідком дії багатьох чинників. Наприклад, впливу зовнішньої і воєнної політики.
Водночас, не можна не відзначити, що можлива парламентська форма правління, страждає на надмірну безвідповідальність у сфері зовнішньої політики. Наприклад, прем'єр-міністр Великобританії має право укласти будь-яку міжнародну угоду без її затвердження парламентом. Що би це означало для України уявити нескладно.
2009.03.18 | ziggy_freud
тому Умланд і пропонує дурниці,
що спирається на досліди колег із США і Латинської Америки. Мені це нагадує історію про вуйка, який слухає по радіо дикторку:"Солнєчно, без осадков". А на вулиці - дощ. Комент вуйка: "Тю, вона що, у вікно не може подивитись?"
аффтар лінується, не може, чи не хоче зібрати актуальну інформацію про Україну. Треба поцікавитись в колег з КНУ, під якими сімома замками його тримали в Києві. Може й взагалі возили на лекції з зав*язаними очима...
2009.03.18 | Sean
так
ziggy_freud пише:> що спирається на досліди колег із США і Латинської Америки. Мені це нагадує історію про вуйка, який слухає по радіо дикторку:
> "Солнєчно, без осадков". А на вулиці - дощ. Комент вуйка: "Тю, вона що, у вікно не може подивитись?"
>
> аффтар лінується, не може, чи не хоче зібрати актуальну інформацію про Україну. Треба поцікавитись в колег з КНУ, під якими сімома замками його тримали в Києві. Може й взагалі возили на лекції з зав*язаними очима...
2009.03.18 | Sean
На жаль - ні
jurko.tyshkun пише:> Коли А. Умланд пише про те, що "Что касается специфических вызовов, с которыми сталкиваются молодые демократии, - пише д-р Умланд, - исследование за исследованием показывают, что чем сильнее парламент новой республики – тем больше шансов на выживание политического плюрализма и на консолидацию новой системы управления", він при цьому посилається на американського політолога Ф.Ріггза (http://www.ecsocman.edu.ru/images/pubs/2005/07/22/0000216702/011_Rigz.pdf) та політологів з країн латинської америки О'Доннела, Валенсуэлу, Лінца, де Леона та інших (http://old.russ.ru/antolog/predely/index.html),
Справа в тому, що коли він про це все пише, він якраз не посилається ні на що. Це Ви тут зараз посилаєтеся, а не він - там.
> які справді виявили, на основі досвіду країн Латинської Америки, що сильна президентська влада за зразком США веде до утвердження в цих країнах авторитарних політичних режимів.
Вибачте, але Україна - не країна Латинської Америки. Принаймні - допоки до колумбізації (чи, як Ваша ласка, сомалізації) її не довели безладдя і сваволя "колективного узурпатора".
> Однак розглядати форми державного правління лише з точки зору авторитарного чи демократичного політичного правління є неправильним, оскільки їх конфігурація, які і загалом конфігурація форми держави, є наслідком дії багатьох чинників. Наприклад, впливу зовнішньої і воєнної політики.
І ще багато чого. Я, власне, частково про те і намагався написати.
> Водночас, не можна не відзначити, що можлива парламентська форма правління, страждає на надмірну безвідповідальність у сфері зовнішньої політики. Наприклад, прем'єр-міністр Великобританії має право укласти будь-яку міжнародну угоду без її затвердження парламентом. Що би це означало для України уявити нескладно.
Дуже люблю конституційну монархію. Монарха лише нема звідки взяти
2009.03.18 | Max
Легітимний монарх є.
Sean пише:> Дуже люблю конституційну монархію. Монарха лише нема звідки взяти
А чим не підходить відомий європейський політик, публіцист і письменник Його Цісарська і Королівська Величність Франц Йозеф Отто Роберт Марія Антон Карло Макс Генрик Сикстус Ксав'єр Фелікс Ренатус Людвик Каєтан Піус Ігнат, Великий Князь Австрії, Король Галичини та Лодомерії, Угорщини, Чехії etc. (знаний теж як Otto von Habsburg)?
Маловідомий факт: Його Величність є членом лібертаріянського Mont Pèlerin Society.
2009.03.18 | Hadjibei
Нехай Умланд гуляє
лісом. Або полем.Як вони дістали вже ці умланди! Я вже так надивився на них і наслухався, що блювати хочеться.
Головна проблема умландів і їм подібних, що вони ні чорта не тямлять в тих країнах, про які пишуть. Вічна західна проблема - начитавшись достоєвських, вони вже вирішили, що знають все про колишню російську імперію.Додають до того свої "методології", такі ж далекі від реалій життя як і вони самі, - і впєрьод - давати поради.
Тьху!...
2009.03.18 | Sean
Нічого не маю супроти Його Величности
яко же і супроти його наступника - Карла Оттовича.Але ж.
напевно мені у попередньому повідомленні варто було по іншому написати - що нема звідки взяти легітимного монарха на Українському троні. Позаяк нема ні трону, ні механізму, ні законодавчого забезпечення, ні консенсусу народу, ні навіть волі монарха. Нічого нема. Тому перефразую - нема реальної можливости. На жаль. Бо наявність королівського інституту як уособлення державности, її тяглости, легітимности і спадковости нам би не завадило. Знову кляте але ж.
Перепрошую, мене через мандрівку не буде на форумі певний час, так що не зможу зараз продовжити.
2009.03.18 | Max
На превеликий жаль, все так і є
Sean пише:> ...нема ні трону, ні механізму, ні законодавчого забезпечення, ні консенсусу народу, ні навіть волі монарха. Нічого нема. Тому перефразую - нема реальної можливости. На жаль. Бо наявність королівського інституту як уособлення державности, її тяглости, легітимности і спадковости нам би не завадило. Знову кляте але ж.
Отож власне так.
А найгірше є те, шо консенсусу (навіть згрубша) немає в нас з усіх абсолютно стратегічних для країни питань. Навіть щодо самого існування української держави.
То ж логічно неминуче запитання: а чи є в Україні український народ?
2009.03.18 | Andreas Umland
Re: Альтернатива "шансу" або Вісім кнопок для доктора Умланда
See, for instance: M. Steven Fish, "Stronger Legislatures, Stronger Democracies," Journal of Democracy 17:1 (2006). M. Steven Fish, "Creative Constitutions: How Do Parliamentary Powers Shape the Electoral Arena?", in: Andreas Schedler, ed., Electoral Authoritarianism: The Dynamics of Unfree Competition. Boulder, CO 2006. Juan Linz and Arturo Valenzuela, eds., The Failure of Presidential Democracy. 2 vols. Baltimore and London 1994. Alfred Stepan and Cindy Skach, "Constitutional Frameworks and Democratic Consolidation: Parliamentarianism versus Presidentialism," World Politics 46:1 (1993).