Подвійні стандарти „моралістів” від влади
Нещодавно літературний бомонд України сколихнула неприємна звістка: Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі піддала нищівній критиці твір сучасного українського письменника Олеся Ульяненка „Жінка його мрії”. За „порнографію”, як це вказано в експертному висновку. Не виключено, що після цього книгу Ульяненка буде дістати, м’яко кажучи, не легко.
Пересічний громадянин, дізнавшись про цей факт, очевидно, сказав би щось на кшталт „нарешті вже у нас почали думати про мораль” або ще щось в цьому роді. Але я б не радив робити таких поспішних висновків. Не все так просто. Описаний вище випадок є класичною демонстрацією політики „подвійних стандартів” з боку „моралістів” від офіційної влади. Адже сучасна масова українська література – це далеко не основне джерело інформації для молодого покоління. Телебачення, ФМ-станції та преса є набагато більш потужними генераторами різного роду „ідей”, які сприймає і засвоює нинішня українська молодь. І якраз ці джерела інформації несуть куди більше загрози в плані пропаганди статевого та іншого розбещення молодих людей. Але тут наші „моралісти” ведуть себе, м’яко кажучи, трохи пасивно. Ні, звичайно час від час ми спостерігаємо кволі спроби чиновників якось зарадити ситуації, чуємо заклики народних депутатів з трибуни Верховної Ради, плаксиві заяви від представників громадських організацій тощо.
Але складається враження, що держслужбовці не особливо то й докладають зусиль аби „прижучити” певний телеканал або газету. І це, як на мене, не є дивним: набагато легше „наїхати” на беззахисного українського письменника, ніж на директора загальноукраїнського телеканалу, якого „кришує” мордоворот з мільйонними статками.
Але я все одно ще раз нагадав би нашій „експертній комісії” та їм подібним: вітчизняні телеканали брутально порушують українське законодавство, не тільки в сфері подачі кіно продукту, що містить елементи насильства і порнографії, але й у сфері реклами. Грубо порушуючи закон, телеканали крутять ролики про горілчані та інші спиртні напої, при чому в будь який час, тоді, як дозволяється це робити лише з 22-ї години. Смію зауважити, що реклама спиртних напоїв по телебаченню має набагато більш шкідливий вплив, ніж книжечка з описами „постєльних сцен”.
А якщо говорити за друковану продукцію, яка містить візуальну інформацію, що схиляє до „ницих інстинктів”, то тут не буде рівних глянцевим журналам, які, до речі, вільно продаються в будь якому кіоску преси і мають тираж куди більший, ніж книга Олеся Ульяненка. Як приклад хочу назвати відверто бридке видання Валіда Арфуша „Папарацці”, за яке нормальна держава б вже давно притягла видавця до кримінальної відповідальності. І тут справа не лише у великій кількості фотоматеріалів відвертого змісту, а й в образі честі і гідності окремих осіб. Адже навіть вкрай розбещені зірки вітчизняного шоу-бізнесу мають право вимагати не зазирати їм під спідниці і не ритися в нижній білизні, що є вже само по собі огидною справою. Навіть „жовта преса” повинна діяти в певних межах пристойності. Втім, схоже, для „Папарацці” таких меж немає.
Окрім порнографії і пропаганди, скажімо так, „нездорового способу життя”, наші ЗМІ часто пропонують споживачеві продукцію, яка своєю наповненістю руйнує в молодих українців традиційну систему цінностей. Таких, наприклад, як повага до батьків, вірність у сімейному житті, чесність та порядність. Яскравий приклад – телевізійний серіал „Счастліви вмєстє” на „Новому каналі”, який на підсвідомому рівні закладає відразу до родинних цінностей, пропагує розпусний спосіб життя і різного роду шахрайства. І цей випадок не єдиний на нашому телебаченні, я не кажу про різного роду „наші раші”, „камеді клаби” і їм подібні.
А скільки є випадків трансляцій по українських телеканалах російських фільмів, в яких чітко проявляється зневага до нашої держави і нашої історії, де є неприхованою ностальгія за авторитарним радянським режимом, де оспівуються як герої люди, яких в нормальному суспільстві вже давно б піддали загальному осуду...
Тим не менш, попри наявність викладених мною фактів, жоден телеканал не позбавлений ліцензії, жодне видання не закрите, жоден видавець чи генеральний продюсер не притягнутий до відповідальності! А як же попередження і штрафи, скажете Ви? Як показує практика, вони не дають жодного ефекту.
А що ж наші бюрократи-моралісти? Виходить, що все, на що вони здатні, так це цензурувати твори українських письменників, демонструючи в такий спосіб, що вони, чиновники, роблять все можливе для утвердження „obliko morale”?
Питається: навіщо створювати всі ці комісії, комітети, ради, (а більшість з них існує на державний кошт!) які по своїй суті практично не можуть впливати на ситуацію? Все що вони можуть робити – давати якісь „рекомендації” (які можна і не виконувати) та цензурувати українських літераторів, демонструючи таким чином те, що наше старе чиновницьке покоління так і не пішло в своїй діяльності далі тих методів, які були притаманні радянському режимові.
Сергій Багряний