Справді, офіційне питання, яке було винесене на порядок денний, - це питан-ня, яке стосувалося інформації. Вийшовши на трибуну, Володимир Огризко дав дуже ґрунтовну і змістовну доповідь з цього приводу, роз-віявши багато з тих міфів, які намагалися створити навколо рішення по острову Зміїний.

Можливо, розкажіть про них коротко, щоб було зрозуміло про що йшла мова. Взагалі-то кажуть, що Україна в цій ситуації програла?

Перший міф стосувався того, що Україна, мовляв, втратила територію. Це абсурдне твердження, яке не має жодного відношення до дійсності, адже насправді рішення міжнародного суду в Гаазі розглядало виключ-но питання кордону між Україною і Румунією і в ніякій мірі не стосу-валося території ні України, ні Румунії. Насправді суперечка тривала навколо шельфу Чорного моря. Суперечка дуже давня. У 1976 році Ра-дянський Союз запропонував лінію кордону, яка майже на 100% збіга-ється з тією, яку прийняв Гаазький суд. Румунія не прийняла таку про-позицію Радянського Союзу, вважаючи, що вона є дискримінаційна і невигідна для Румунії. Ці суперечки продовжувались. і тоді, в 1996 ро-ці, було прийнято спільне рішення 2 сторонами, і Україною, і Румуні-єю, передати цю справу в Гаазький суд, щоб він визначив питання по-ділу чорноморського шельфу. Це судове засідання тривало аж до 2009 року.

Тобто тоді як Міністра закордонних справ України Володимира Огризка не існувало. Але, можливо, зараз він щось не зробив для того, щоб це питання вирішилося з максимальною користю для України?

Коли йшло, власне, судове засідання, задіяли всі необхідні засоби для того, щоб Україна могла гідно відстоювати свої права і свої інтереси у цій суперечці. Коли сьогодні дехто аналізує ті межі, які вказала Україна, які вказала Румунія, то дійсно може скластися враження, що Україні відійшла менша територія. Але це було виключно з тим пов’язано, що Україна дала завищений запит свідомо для того, щоб можна було здо-бути більшу перемогу для України в цій суперечці. Міжнародний суд не прийняв ні аргументу Румунії, яка вважала, що точкою відліку для кордону має бути дамба на території Румунії, не прийняв і українську точку зору, яка передбачала, що точкою відліку має бути острів Змії-ний. І лінія починалася від берегового кордону з Україною і Румунією. Що в принципі є типовим для міжнародного права.

Кажуть, що в результаті цього рішення Україна втратила багато нафто-газових родовищ. Наскільки це правдиво?

Фактично 90 % розвіданих нафтогазових родовищ опинилися на тій терито-рії, яка відійшла до України. Більше того, тих нафтогазових родовищ, які знаходяться на достатній глибині, щоб можна було ефективно їх видобувати. І коли дехто з опонентів говорить, мовляв, а скільки ще може бути нерозвіданих на тій території, яка відійшла Румунії, це ви-кликає секпсис не тільки тому, що там ще нічого не розвідано і не ві-домо, чи там знаходяться будь-які нафтогазові родовища. Навіть якщо їх розвідати і вони там виявляться, глибина їх покладів є настільки ве-ликою, що собівартість буде дорожча, ніж вартість тих енергоносіїв на сьогоднішньому світовому ринку. І тому насправді в господарському плані Україна здобула повну перемогу. Позиція Огризка з того приводу була чітка, була зрозуміла і була переконлива.

І все ж вона не переконала більшість депутатів Верховної Ради, які про-голосували за відставку міністра. Не переконало їх і те, що острів Зміїний міжнародний суд нарешті визнав. Тобто можна зробити ви-сновок, що доповідь була тільки приводом для відставки, а її моти-ви були зовсім іншими?

Мотив їхній починався з того, коли Огризко мав мужність і відвагу зробити зауваження Російській Федерації в особі її посла Черномирдіна з при-воду його хамських висловлювань як щодо України, так і щодо україн-ської влади. Вже тоді ми почули жорстку критику і від Партії Регіонів, і від Блоку Юлії Тимошенко, дуже синхронну критику і погрози, що, мовляв, цей міністр не має далі залишатись на цій посаді. І насправді все обговорення доповіді Огризка звелося не до українсько-румунських, а більше до україно-російських відносин.

Тобто керівництво нашої північно-східної сусідки й донині не полишає надій тримати Україну в зоні свого впливу і для досягнення цього використовує представників української влади? Але, можливо, справді не варто сваритися з Росією, як до цього закликають деякі політики?

Виглядають подібні заклики парадоксально, бо виглядає, що для керівництва Росії сам факт існування української держави вже є фактом подавляння і підставою для істерики. І для того, щоб не було істерик, нам треба зі-братись, очевидно, і відмінити акт про незалежність, тільки тоді ми зможемо говорити з Росією у доброзичливих тонах, бо інакше вона не сприймає від нас будь-якого тону. Це велика трагедія, до речі, Росії, яка так і не може змиритися з тим, що поруч з нею існує велика, потужна європейська держава Україна, самостійна, із своєю історією, із своїм теперішнім і своїм майбутнім. І доки російське керівництво цього ком-плексу не переборе, на жаль, між Україною і Росією не буде рівних відносин, ми будемо постійно бачити з боку Росії атаки – атаки інфор-маційні, атаки у сфері економіки, у сфері енергетики. Це буде постійне накручування напруги в українсько-російських відносинах. І найваж-ливіше, щоб в Україні було достатньо політиків, які могли б гідно від-повідати на цю агресію і вести Україну курсом національної і само-стійної держави.

Ну це, напевно, більше риторичне запитання, але хіба Росія не розуміє, що Україна - це вже зовсім інша країна і вороття назад немає?

Росія це розуміє. І тому сьогодні вся їхня пропагандистсько-агітаційна ма-шина спрямована на те, щоб знищити Президента Ющенка, який, влас-не, і виявився тією людиною, яка здатна чинити опір, і чинити опір ефективно тій зовнішній агресії, яка йде на Україну з боку Російської Федерації. Тому для них головне завдання – на найближчих президент-ських виборах привести на посаду президента ту людину, яка буде ціл-ковито лояльною до Росії, яка зрештою буде виконувати функції став-леника Кремля на чолі української влади. Для українців знову ж таки дуже важливо це збагнути, дуже важливо розгадати мотиви тих полі-тичних лідерів, які сьогодні їздять в Москву на кастинг, на такі огляди-ни, щоб більше сподобатись керівництву Росії. І збагнувши їх справж-ній мотив, на найближчих виборах дати оцінку тим політикам, які опи-раються не на власний народ, а сподіваються на якусь зовнішню під-тримку для перемоги на наступних президентських виборах.

Український парламент має довести, що він є українським парламен-том, а не філією російської Думи, не інструментом виконання антиук-раїнських сценаріїв. Нам необхідно об’єднатися, структуризуватися для того, щоб ми змогли спільно, системно і організовано відстоювати український інтерес, і питання національної безпеки, і питання націо-нальної гідності не тільки України, а й кожного українця.

Пане Андрію, а не думаєте Ви, що в цій ситуації вже не стільки політики мають вирішувати між собою ті чи інші питання, це вже складніше і серйозніше. Можливо, в цій ситуації вже самі громадяни України мають збагнути, що політики, яких вони обрали, не тільки не за-хищають їх інтереси та національні інтереси держави, а вони від-крито працюють на користь іншої країни. Може, вже народові вар-то вирішувати, що з цими обранцями робити? Адже вибори не за горами?

Звичайно, ми бачимо, що політичні сили, ідучи на вибори, пропагують одні гасла, а опинившись в парламенті зовсім інші речі впроваджують у життя. Це стосується дуже багатьох аспектів, але в найбільшій мірі для мене, як представника Львівщини, це стосується тих питань, які важли-ві для львів’ян. Зокрема, ми на виборах обіцяли, що проведемо у пар-ламенті питання щодо визнання статусу вояків ОУН-УПА, це було за-значено в коаліційній угоді. Коли ми це питання хотіли внести на поря-док денний, жодного разу блок Юлії Тимошенко нас не підтримав, а коли ми вимагали цього, Юлія Тимошенко говорила, що ми займаємось шантажем для того, щоб розвалити коаліцію. В наступній коаліційній угоді я сам був автором поправки, де зазначалося, що для коаліції пи-тання національної, енергетичної безпеки, економічної безпеки є клю-човими. І знову ж таки, був внесений пункт про правовий статус учас-ників національно-визвольної боротьби.

Вже більше року в парламенті лежить законопроект, поданий Президе-нтом Ющенком як невідкладний, і в цьому документі Президент Укра-їни пропонує надати статус не тільки воякам УПА і членам ОУН, а й членам Української Військової Організації, членам «Карпатської Січі», але, на жаль, навіть цей законопроект, який навіть згідно законодавства мав би бути давно винесений на розгляд сесії, досі не винесений, бо і Партія Регіонів, і Блок Юлії Тимошенко, і звичайно, Комуністична пар-тія блокують не те що голосування, а навіть внесення цього питання на порядок денний.

Пане Андрію, а чи варто очікувати якоїсь зміни в політичній еліті і чи є взагалі надія, що найближчим часом Україна отримає справді українську владу?

Очевидно це питання, яке стосується того, як суспільство відреагує на сьогоднішні виклики перед Україною. Вже видно, як багато хто переосмис-лює ставлення до провідних політичних гравців, які є в українському парла-менті і суспільстві. Сьогодні відчувається переоцінка багатьох явищ і це пов’язано в великій мірі з економічною кризою. Я думаю, за 2-3 місяці взага-лі в Україні зміниться карта політичних симпатій. Я думаю, дуже багато по-літичних несподіванок чекає українських політиків.

Українці – потужна і сильна нація. І продемонстрували це у найбільш критичні моменти, як це було на початку 90-х років минулого століття, під час подій Майдану 2004 року.

Я переконаний, українці зможуть дати адекватну відповідь на ті викли-ки, які стоять перед нами, і зробити все, щоб на найвищих щаблях влади, і в виконавчій системі влади, і на посаді Президента, і в Верховній Раді перебу-вали люди, які будуть дбати про національний інтерес, які будуть дбати про Україну, добробут кожного українця, зрештою, про соціальну справедливість в суспільстві. впевнений, що ми перейдемо всі ці труднощі і помилки і зро-бимо міцнішою українську державу, більш незалежною від будь-яких зовні-шніх впливів, і цей процес неминучий.

Тобто нам варто сподіватися на краще?

Я переконаний, Україну чекає велика перспектива. Вона буде будуватися всім українським суспільством.

Розмовляв Андрій ЧЕРНЯК

http://www.ukrnationalism.org.ua/interview/?n=90