Зима в Києві була багата на різноманітні акції громадян, і не лише проплачені. Останні стали реакцією на прорахунки центральних та місцевих органів влади. За видовищністю та ефектністю ці заходи не поступалися діям організацій у країнах з розвинутою демократією.

А те, що в ході їх проведення не було жодних негативних ексцесів (підпалів, пограбувань магазинів тощо), навіть викликає гордість. Але інші складові кампанії, що впливають на її ефективність, на жаль, залишаються на дуже низькому рівні.

І якщо для спонтанних виступів громадян це природно, то для організованих – ознака непрофесіоналізму.

У цьому плані показовим, для порівняння, є випадок у місті-побратимі Києва – Чикаго. Частину чиказького метрополітену побудовано відкритим способом на сталевих естакадах. Але через автомобільний транспорт, що швидко розвивається, в прольотах естакад утворювалися пробки та сильний шум від поїздів.

Це спричинило масовий виїзд мешканців довколишніх будинків. У підсумку, фактично в центрі міста виник занедбаний район, заселений асоціальними елементами: наркоманами, алкоголіками та іншими невдахами.

Миритися з цією проблемою міська влада не стала. Розпочали реконструкцію та провели інформаційну компанію з підняття престижності району. Але успішне виконання цих заходів викликало непередбачувану проблему.

Будівництво на місці нетрів нових будинків, куди селилися заможні чикагці, фактично позбавляло проживаючих там асоціальних елементів даху над головою. Тож останні для захисту своїх інтересів пікетували офіс мера Чикаго Річарда Дейлі.

На цю акцію змогло прийти лише пару десятків осіб, решта, за словами пікетувальників, були "під кайфом" чи в стані "ломки" та "будуна".

Двоє людей виділялися із натовпу, вони мали свіжий вигляд та були гарно одягнені. Один тримав у руках товсту теку з проектом рішення, втілення якого вимагали протестувальники. На сотнях сторінок було детально розписано план реконструкції району з урахуванням інтересів теперішніх мешканців. Також його доповнював розроблений архітекторами проект забудови території.

А в нас же хоч на акції виходять не асоціальні елементи, а студенти чи середній клас, вимоги протестувальників часто можна розмістити навіть на фантику від цукерки: скасувати, опустити, не піднімати.

Відсутність реалістичних конкретних пропозицій з вирішення проблем дає органам влади простір для маневрів для реагування на критику громадян. Влада або дає абстрактні обіцянки (розглянемо, вирішимо), або, формально, йдучи на вимоги громадян, впроваджує механізми та рішення, вигідні провладним командам.

Важливою складовою успіху громадянських кампаній за кордоном є співпраця різнотипових організацій. Їх умовно ділять на три групи:

- "правники", які мають у своєму складі професійних авторитетних експертів із певних питань і які можуть розробити пропозиції з вирішення проблеми (законопроекти, проекти рішень різних органів влади та аналітичні матеріали);

- "профспілки", які мають велику кількість членів, відповідно, можуть організувати масовку та є вагомими у період виборів (гарантовані голоси, якісні агітатори);

- "пінгвіни", котрі вміють організовувати яскраві заходи (перформенси), тим самим привертають увагу громадян та створюють красиву картинку для ЗМІ.

Рідко яка організація може похвалитись якостями всіх типів. Тому, починаючи займатись певною проблематикою, організація шукає партнерів, що мають якості, яких їй бракує. Саме прикладом такої співпраці і був випадок у Чикаго.

Коли представники різних організацій посприяли знедоленим розробили проект рішення та організували заходи. Фактично, на час проведення громадянської кампанії, відбувається створення тимчасової неформальної коаліції об`єднань громадян.

На жаль, в Україні прикладів таких успішних коаліцій дуже мало. Зазвичай до коаліцій запрошують організації, не звертаючи увагу на їхню спеціалізацію чи тип. Одразу після створення об'єднання відбувається формалізація – вигадується гучна назва, обирається керівництво.

Це все приводить до того, що вся робота в коаліції зводиться до боротьби за керівні посади та звичайної "говорильні".

Тому розроблені нашими громадськими "правниками" проекти рішень та рекомендації, часто з дивними назвами ("Дорожня карта", "Біла книга" та "Зелена книга"), припадають пилом у бібліотеках чи шухлядах столів органів влади.

А "профспілки" та "пінгвіни", організовуючи масові чи видовищні акції, не можуть правильно сформувати вимоги. Така діяльність об`єднань громадян привела до того, що звичайні люди сприймають їх як громадських поручиків Ржевських, які люблять лише сам процес, а не результат.

Тільки подолавши любов до помпезності й формалізації та навчившись ефективно взаємодіяти, громадські об`єднання зможуть проводити результативні кампанії. Що в свою чергу, поверне авторитет серед громадян та дозволить відігравати важливу роль у житті держави.