03/27/2009 | Сергій Олійник

Володимир Михайлович Литвин, здавалось би, настільки вже примигався і настільки всім набрид своєю флюгерністю та невиразністю, що на нього просто не варто занадто звертати уваги. Однак, останні словесні пасажі цього політичного ілюзіоніста таки змушують сказати декілька слів на його адресу.
Під час свого нещодавнього перебування в Криму спікер розслабився і дозволив собі заяви, які ставлять під сумнів декларовану ним рівновіддаленість від різних флангів політичного спектру, і які не повинні залишитись без уваги і без висновків насамперед з боку виборців.

Ось лише декілька фраз, що вилетіли з натрудженого рота Володимира Михайловича. «Фашиствующие элементы сегодня немножко приживаются на нашей почве». «Я это видел во многих районах, когда маршируют, кричат: «Слава нації – смерть ворогам», – и все аплодируют. Если посмотреть, какие они лозунги выдвигают, то все вместе взятые политические силы, которые мы называем радикальными, отдыхают». Бр-р-р! Страшно!

Заодно колишній керівник кучмівської канцелярії попередив, що в разі проведення дострокових парламентських виборів ці сили можуть пройти до Верховної Ради. «Это будет нести угрозу для страны», - краяв серце аудиторії новоспечений антифашист.

Але Володимир Литвин аж ніяк не Юліус Фучік, і скільки б він не стенав «Люди, будьте пильні!», його політична біографія та специфічне реноме змушують в його словах шукати прихований підтекст та особисту мотивацію.
Знаючи сьогоднішні електоральні розклади, неважко здогадатись, що під «фашиствующими элементами» цей однодумець Томаса Каретерса очевидно мав на увазі Всеукраїнське об’єднання «Свобода». Як часто, з якого приводу, і чи кричать взагалі «Слава нації – смерть ворогам» члени цієї партії, достеменно не відомо, але відразу виникає просте як двері контрзапитання: «А що, хіба вони повинні кричати «Смерть нації – слава ворогам»?

І напевно не випадково «герой» плівок Мельниченка не вдався конкретизувати «какие они лозунги выдвигают», бо крім традиційних, придуманих у Москві, пропагандистських штампів йому нічого було б сказати. Адже ні з боку прокуратури, ні з боку органів юстиції досі будь-яких звинувачень у порушенні закону на адресу націоналістів не висувалось.

Насправді єдина небезпека з боку «Свободи» полягає у тому, що ця партія здатна потіснити, і напевно таки потіснить, мозолисті дупи мастодонтів українського політикуму з насиджених місць у владі. Блоку Литвина «Свобода» створює додаткові труднощі у розширенні ділянки під куполом Верховної Ради та у місцевих радах, що переконливо продемонстрували вибори на Тернопіллі. Тож набат, у який б’є Володимир Михайлович, звучить фальшиво.

Виглядає парадоксально, що голова українського парламенту жахається приходу в українську владу українських же націоналістів і водночас вважає природним, що та ж Рада кишить представниками антиукраїнських сил, які використовують депутатські мандати й трибуну законодавчого органу для підривної діяльності в інтересах іншої країни, і єдина мета яких - «злити» Україну - чи то у «вєлікую і святую матушку ЄЕПію», чи то в слов’янсько-казахський союз, чи то в ПіСУАР.

І спікера чомусь не турбує, що знахабніла від безкарності п’ята колонна вже відкрито марширує під прапорами іншої держави, а чимало її представників хизуються нагородами, отриманими за заслуги перед Кремлем.
Заклики до боротьби із фашизмом – це не єдине, чим Володимир Михайлович відзначився у Криму. Фонтан його красномовства вивергнув назовні «тонке» розуміння ним національної та мовної проблем.

«… надо прекратить бороться с языками в Украине. Я исхожу из того, что человек, допустим, русский по национальности, не может называться представителем национальных меньшинств. У нас так сложилось, исторически сложилось двуязычие, по сути дела, представительство этих крупных, будем говорить научным языком, этносов, и кого-то обижать, говорить, что ты меньшинство, ну, я считаю, абсолютно неправильно. Этого допускать нельзя».
Тобто, на думку академіка Литвина вважатись національною меншиною поляки можуть, євреї можуть, греки можуть, а росіяни ні? Це вже як у Оруела: «Всі тварини рівні, але деякі – рівніші».

Зрозуміло, - дуже хочеться вкроїти шматок кримського електорального пирога, тому всім треба сподобатись. Але ж «базар» треба фільтрувати. Що означає: не національною меншиною? Тоді ким, корінним народом? Але ж не може не знати історик Литвин, які народи на українських землях є корінними, і як ішов процес їх заселення росіянами.

Як і не може не знати автор понад 270 наукових праць та публікацій, що у нас не «исторически сложилось двуязычие», а його «сложили». Тобто, чиєюсь конкретною недоброю волею, за рахунок викорінення та витіснення на маргінес української мови.

Та все сказане Литвином, врешті-решт, є лише черговою ілюстрацією його традиційної політичної еквілібристики, багатовекторності та всеїдності, тому дивувати нікого не повинно - ми ж не перший рік знайомі.
Але у зв’язку з високою ймовірністю дострокових парламентських виборів цікаво буде почути, що заспіває цей політичний соловей під час відвідин західної України. Хочеться сподіватись, що галичани чи волиняни кримських спічів спікера не забудуть і попросять його прокоментувати сказане.

Якщо Володимир Михайлович розтлумачить «кримські тези» у повній відповідності з оригіналом, це свідчитиме, що політик має свою чітку позицію, подобається вона комусь чи ні, але на захід країни забрався помилково – бо його справжнє електоральне поле колоситься на південному сході – там де й ПР, БЮТ, КПУ та ПСПУ.

Коли ж спікер у звичній манері почне жонглювати словами, перекручувати зміст, підміняти поняття і зміщувати акценти – це означатиме, що партію у політичний преферанс цей політик грає крапленими картами.

Тому виборцям варто задуматись, а чи щирим він є по відношенню до них і чи не мають часом рацію ті «злі язики», які стверджують, що кастинг на обрання фаворита Кремль ще не завершив, тож Володимир Михайлович у змаганні за прихильність московських царів будь-що намагається скласти гідну конкуренцію фаворитам – Юлії Володимирівні та Віктору Федоровичу.