03/30/2009 | Аскольд Лозинський

Я був здивований побачити в українському англомовному часописі «Український Тижневик» (1 березня 2009) статтю в якій звинувачено ОУН-Б за вбивство члена ОУН-М. Я думав, що такого типу братський наклеп був справою минулого. Але потім я помітив, що це стаття Мирона Куропася. Деякі речі ніколи не змінюються. Майже вісімнадцять років після здобуття незалежності, більшість “бандерівців і мельниківців” перенесли свою скарги на другий світ, а решта знайшли згоду, щоб допомогти розвивати спільно незалежну та демократичну Україну, як притулок для українців, їх мови та культури. Але не Мирон Куропась!

На цей раз він звинувачує ОУН-Б у вбивстві в січні 1944, полковника Романа Сушка, високопоставлений члена ОУН-М. Чому це має важливе значення сьогодні, не зрозуміло, за винятком того, що більш ніж в половині статті пан Куропась пише: "Хто вбив полк. Сушка? Його онука, Христина Oвад, завдає це питання в своій нещодавно виданій українською мовою книжці "Полковник Роман Сушко." (Фактично видану ще у 2006 р.) Напередодні цього запиту пан Куропась висуває чотирьох можливих вбивців: від Гестапо, польських партизан, НКВД і ОУН (Б), і при закінченні встановлює хто з них є найбільш ймовірним. Для доказу він подає мемуари радянського агента Павла Судоплатова і з книжки пані Овад декларацію-документ Головної Команди УПА з 20 травня 1943 проявляючи необхідний намір вбивства. Незважаючи на те, що документ датований 20 травня 1943 року, а вбивство мало місце майже вісім місяців потому, пан Куропась подає його в якості провербіального гарячого пістолету.

Я поцікавився книжкою пані Овад і був ще більше здивований. Не тільки згаданий документ УПА походить з книги Овад, але все за винятком особистого відношення молодого Куропася з полк. Сушком. Немає незалежного дослідження чи аналізу пана Куропася. Кажучи прямо, пан Куропась переписує, хоча й у скороченій формі, ідеї і слова з десятого розділу книги Овад що теж зветься "Хто вбив полковника Сушка? “ Таким чином, я залишаю панові Куропасеві вияснити плагіат, але моя сутичка є з Христиною Oвад.

Незалежно від найкращих намірів пані Овад, її особисті почуття відбиваються та компроментують її обєктивність. Вона онука покійного.Крім того, вона не є істориком, але педагогом з з магістерськими дипломами у француській мові, освіті та державному управлінню і політиці. Так вона подає у книжці. Отжеж не продовжуючи знецінювати її особистих кваліфікацій, я зверну увагу на її працю.

Її видання про свого дідуся привабливе і старанно виготовлене. Однак її науковість, джерела і висновки є проблематичними і загадковими. З чотирьох можливих вбивців відзначених повище, вона звільняє від вини перших трьох порівняно легковажно та повністю не вирішує можливість пятого вбивця, співробітника ОУН-М. Німців відхиляє, оскільки вони були б вбили відкрито; поляків, оскільки вони повинні розглядатися в якості можливих союзників з українцями на той момент (цікаво, як цей союз влаштувався на Волині в той же час), і тому, що українці не являли собою загрози для поляків у Львові; совєтів вона звільняє бо совєтський агент Павло Судоплатов хвалився б про це вбивство в своїх мемуарах. Замість того Судоплатов пише:
“Загибель Коновальця викликала розкол в ОУН. Доля керівників ОУН, працюючих при Коновальцю, склалаася трагічно в 1939-43 роках. Підчас боротьби за владу всередині ОУН між Бандерою, звільненим німцями в 1939 році, і офоіційним ставленником Коновальця Мельником, загибли видатні бійці і товариші Коновальця. Бандерівці розстріляли Барановського, Сціборського, Грибовського, Сушка в Житомирі і у Львовві в 1942-43 роках. Боєвик Лемик був ліквідований ними в Полтаві в 1942 році."

Чи це обгрунтовується особистим знанням чи прямо совєтська пропаганда? Мабуть, останнє з багатьма неточностями, які підважують достовірність звинувачення в цілому, як і авторитет самого свідка (деякі дрібні неточності - Сушко був убитий в 1944 році). Можливо, найпростіше для спростування це справа Миколи Лемика, який був убитий німцями в жовтні 1941 року в Миргороді. Його дружина померла зовсім недавно в грудні минулого року. Я мав багато розмов з нею. Вона була моєї матері шкільна товаришка з 1930-их років. Вона жодного разу не згадувала нічого, що «бандерівці» вбили її чоловіка, і сама залишилася «бандерівкою» до кінця.

Випадки вбивства та міжусобні зради між двома угрупованнями ОУН в 1940-х роках були предметом надто багато дискусій. Один з найвідоміших звинувачень висунуло керівництво ОУН-М в 1941 році звинувачуючи ОУН-Б у вбивстві Омеляна Грибівського Сеника та Миколу Сціборського. ОУН-Б заперечувала звинувачення рішуче. Згодом документи нацистської таємної поліції були виявлені й опубліковані істориками, між ними проф. Володимиром Косиком. Ці документи свідчать про те, що обидва Грибівський Сеник і Сціборський прийшли до місця своєї смерті у Житомирі у товаристві совєтського агента Полуведька, який вважався членом ОУН-М і, що другий совєтський агент їх вбив.
Згідно з німецькими документами вбивця був застрелений німецькими вояками, а Полуведько був заарештований німцями та повісив себе у вязниці в Харкові.

Мабуть, найбільш кричуще і безглузде без найменшого обгрунтування звинувачення проти ОУН-Б з сторони ОУН-М прийшло від одного „історика” - члена ОУН-М, який звинуватив «бандерівців» у вбистві власного ген. хор. Тараса Чупринку-Романа Шухевича. Однак, у цьому випадку совєтський агент Судоплатов вибілив ОУН-Б у своїх мемуарах. У цьому випадку, Судоплатов мав пряме особисте знання, та в подробицях описав в своїх мемуарах совєтську операцію, в якій він брав активну участь, яка призвели до загибелі Романа Шухевича. ("Спецоперації", ст.254-257).

Нібито "гарячий пістолет" документ УПА від 20 травня 1943 на який в основному покладається пані Oвад знаходиться у другому томі нової серії Літопису УПА. (Київ-Торонто, 1999.) Сам ЛітописУПА посилається на Центральний Державний Архів Громадських Ораганізацій в Києві (совєтський архів). Редактори Літопису УПА знайшли багато документів в совєтських архівах. Редактор Літопису УПА проф. Петро Потічний сказав мені, що він не заперечує достовірність цього документа як летючки і вважає, що ця летючка, можливо, була поширена на Волині командиром Климом Савуром. Професор ствердив, однак, що до виявлення його в совєтському архіві, він ніколи не чув і не бачив цього документу в будь-якому з архівів УПА в діаспорі і в Україні. Крім того, він не розглядав цей документ як доказ, що «бандерівці» вбили полк. Сушко через довгий термін від деклярації до чину. Проф. Потічний вказав на те, що в травні 1943 року полк. Сушко активно працював з німцями, але потім він, і де-факто лідер ОУН-М в Україні Олег Кандиба Ольжич здійснювали активні зусилля примирення в ОУН, спрямовані на єднання двох фракцій. Oльжич був заарештований німцями кілька місяців після смерті Сушка і спрямований до концентраційного табору Саксенгавзен де його убито. Я також радився з проф. Тарасом Гунчаком, який спеціалізується в цьому періоді історії України, про цей документ, і він недвозначно заявив, що він ніколи не бачив його раніше. Фактично, відразу після вбивства полк. Сушка, ОУН-М в різних виступах та статтях обвинувачувала ОУН-Б у вбивстві, і це продовжувалося довгі роки одначе ні разу не виявлено цього документу. Можна лише припустити, що вони не мали його. Чому? Можливо, його і не було.

Припускаючи гірше, вищевказаний документ, навіть якщо дійсний, не є доказом вбивства полк. Сушка ОУН-Б, але, як сказав проф. Потічний, наявність мотиву для цього в травні 1943. У воєнний час УПА могла домогтися якого-небудь вбивства досить оперативно. А у кого є мотив в січні 1944? Безумовно, можна виявити інших можливих винних з мотивом на січень 1944. У своїй книзі пані Овад пише, що її мати, дочка полк.Сушка дочки, розповіла їй про те, як після вбивства, всю ніч його колеги, члени ОУН-М спалювали документи, нищивши архів ОУН, щоб не допустити потрапляння будь-яких документів в чужі руки. Вона теж згадує, що у помешканню полковника знаходились поважні фонди для діяльности ОУН-М. Чи може його колеги нищили докази ОУН-М і німецької співпраці, коли стало очевидним, що Німеччина програє війну? А може були члени ОУН-М незадоволені перспективою примирення з ОУН-Б, до чого полк. Сушко та Олег Кандиба Ольжиж прагнули? Це очевидні питання, які не ставить пані Овад.

Полк. Роман Сушко сам згадується також у Судоплатова в іншому контексті, як ескорт совєтського агента до совєтсько-фінського кордону після його зустрічі з полк. Коновальцем в 1930-их. Полк. Сушко був активним співпрацівником з німцями під час війни. Є кілька мотивів, а таким чином, і можливих вбивців. . Звичайно, німці могли б убити його, якщо виявилося повязання з совєтськими агентами (Судоплатов. Полуведько) або спроби сформувати альянс із Заходом. Совєти могли б вбити його за активну роботу з німцями. ОУН-Б могла б убити його за перераховану вище співпрацю. Одначе вона б зробили це набагато раніше, ніж січня 1944 за німецький зв'язок. В січні 1944 полк. Сушка зусилля з німцями було б недоречним. Що стосується можливого совєтського зв'язку, так, це могло бути, і навіть виправдованим. Крім того, можливо, був і «бандерівець» не зацікавлений в примиренню ОУН.

Справа в тому, що є багато можливостей, і я не зацікавлений бути детективом. Без зброї вбивства і наукового дослідження (ДНА, ексгумації, тощо) я не впевнений, що це вбивство можна вирішити. До речі сьогодні, питання хто вбив полк. Сушка є значною мірою недоречним. На жаль, Христина Овад має власних демонів. Вона закінчує розділ про те, хто вбив полк. Сушка з наступним текстом: "А рівно через п'ятнадцять років після вбивства Романа Сушка, у своєму домі, на сходах, невідомою тоді особою був вбитий Степан Бандера. Майже при таких обставинах, як і Роман Сушко. Хто знає, може, це й була кара Всевишнього?" Я співчуваю з особистою втратою пані Овад. Я жалкую більше через її демонів. Але для решти нас, потрібно думати обєктивно про сьогодення і майбутнє.


30 березня 2009 Аскольд С. Лозинський