Явище мистецьке і громадське
04/02/2009 | Кирило Булкін
У студентських театральних роботах часто буває наявна свіжість погляду, експеримент, креатив, яких подекуди бракує навіть маститим професіоналам. Однак назвати студентську роботу справжнім явищем можна все ж-таки доволі рідко, і навіть у таких випадках це частіше буває явище, так би мовити, місцевого значення – для свого навчального закладу чи для кола друзів/родичів/доброзичливців.
Режисерська робота студентки Київського національного університету культури та мистецтв Катерини Чепури «Між двох сил» за п’єсою В. Винниченка, в якій, само собою, грають також студенти, поза сумнівом, є явищем. І явищем, яке, як на мене, виходить далеко за рамки суто університетського масштабу – і як театральна робота, і як феномен громадсько-культурного життя. Критерієм цього є навіть не та дрож до кісток, що проймає глядачів від трагедійної напруги (не лише у фіналі, а й упродовж усієї вистави) та сльози на очах у багатьох в залі. Сліз не уникнути – адже це та історія України, про яку в иншому місці той самий автор писав, що її «не можна читати без брому, валер’янки або без доброї дози філософського застереження». Він, щоправда, і сам доклався до такого плину тієї історії, але то окрема розмова, до неї ще повернемось. Та, мабуть, вагомішим критерієм масштабності роботи Катерини Чепури є прагнення глядачів після вистави обговорювати побачене, дискутувати, чимось захоплюватися, з чимось не погоджуватися, щось палко доводити – причому і щодо суто театральних аспектів побаченого, і щодо тієї самої багатостраждальної української історії, і – неминуче – щодо теперішнього стану України, її перспектив як осмислити своє минуле, так і вибороти врешті-решт майбутнє, на яке можна було б поглянути «без брому».
Уже навіть зі сказаного зрозуміло, що одним з вагомих складників успіху вистави, а з боку режисера – громадянським вчинком, є сам вибір п’єси. Та водночас від цього вибору невіддільні й певні слабкості постановки, деякі її вади та «натяжки», які, втім, заслуговують на цілком серйозне, «доросле» обговорення, без скидок на «студентськість». У короткому вступному слові до вистави Катерина Чепура пояснила свій вибір матеріалу переконаністю, що на сцені повинні показуватися найболючіші питання, які справді хвилюють суспільство. Слова Винниченка «стійте усіма силами за Україну» стали надзавданням акторів, а метою – доведення того, що Україна, як і будь-яка инша країна, має право бути незалежною, і це право треба відстоювати в боротьбі (чи не є потреба доводити такі аксіоматичні речі сама по собі ознакою серйозної хвороби суспільства? Утім, всі ми знаємо, де коріння цієї хвороби, а потреба доводити начебто очевидне таки справді є…)
Доведення потреби відстоювати незалежність України у виставі відбувається, так би мовити, «від зворотного» – від жорстоких і натуралістичних картин большевистських звірств в одному з українських сіл. Захопивши владу, комуністи розстрілюють не лише членів загону «вільних козаків», що протистояли їм зі зброєю в руках, а й мирних жителів, у тому числі жінок та дітей. Драматург увиразнює та ще загострює трагедію, показуючи, як вона проходить кривавим шрамом через долю однієї родини, члени якої опиняються по різні боки барикад. Головна героїня, молода актриса імператорського театру в Петербурзі Софія, яку сильно й переконливо грає Ірина Бондаренко, палко люблячи і своїх рідних, і Україну, стає, фактично, винуватицею їхньої трагедії: захопившись соціалістичними ідеями й не збагнувши одразу сатанинсько-антиукраїнської сутності «борців за щастя робітників та селян», вона передає останнім велику суму грошей, завдяки якій вони дістають перемогу й можливість «розгулятися» на своєму кривавому бенкеті. Намагаючись вмовити большевиків помилувати її брата й батька, Софія йде служити господарям «нового ладу» й навіть зважується заплатити за порятунок рідних своєю честю, своїм тілом. Та брата це однаково не рятує, а батько, повернувшись додому, проклинає Софію. Коли ж вільні козаки, зібравшись на силі, знову викидають большевиків із села, рідня влаштовує над Софією суд, та вирок проголошує собі вона сама, застрелившись з револьвера (поява зброї в її руках драматургічно обґрунтована вкрай умовно: Винниченко тут штучно підганяє обставини дії під заздалегідь заплановану кінцівку).
У постановці Катерини Чепури фінальним акордом вистави, після сцени самогубства героїні, стає спів Гімну України всіма учасниками вистави (до яких приєднуються й глядачі). І ось тут (як, утім, і в деяких инших епізодах) стає явним своєрідний конфлікт режисера з драматургічним матеріялом – конфлікт, який далеко не завжди вдається подолати; та важко сказати, чи й можливо це взагалі. П’єса «Між двох сил» містить немов би два протилежних складники, і якщо один з них цілковито лягає в ідею та устремління режисера й акторів і вибухає потужним резонансом громадського і мистецького явища, то другий суперечить їм і залишає почуття певної, сказати б, досади. Перший складник – це майстерне зображення реалій большевицьких знущань з України й українців, психологічна достовірність багатьох портретів (як катів, так і жертв). Саме ці реалістичні й моторошні картини запалюють у грудях вогонь обурення, спричиняють оті громадські міркування й дискусії після вистави, про які я згадав на початку. «Чому й нині, в незалежній Україні, діяльність нащадків кривавих ленінців досі не заборонена?» «Чому й досі українська мова в столиці України сприймається багатьма як чудернацька забаганка?» «Що робити, щоб врешті розпрямити пружину, якою століття було стиснуто українську мову, культуру, саму душу?» Ці та инші запитання криком рвуться з грудей, коли в них б’є резонанс майстерності драматурга й полум’яної, а водночас – і в цьому, поза сумнівом, велика заслуга режисера – адекватної, без «перегинання палиці», акторської гри (ну, майже без «перегинання» – для досконалості, як то кажуть, немає меж…)
Та поряд із цим у п’єсі наявний і другий складник, який, на жаль, дещо знижує вартість і драматургічного матеріялу, і, як наслідок, створеної на його основі вистави. Винниченко, як відомо, так і не розв’язав для себе дилеми: Україна чи соціялістична революція, і, безуспішно намагаючись поєднати те й друге, залишився неприйнятим обома сторонами протистояння. Проблема цієї роздвоєности й стоїть у центрі п’єси «Між двох сил», а в трагедії головної героїні легко вгадуються душевні терзання самого автора. Відповідно, патос боротьби за незалежну Україну значною мірою зводиться до чергового плачу з тих, якими перенасичена українська література, та й багато фольклорних творів: які ми добрі й розумні, і як нас несправедливо плюндрують і нищать. Причому, авторське «ми» тут недвозначно «прилінковане» саме до головної героїні, яка зображена шляхетнішою не лише від огидних большевиків, але й від занадто прямолінійних і, як виглядає, досить обмежених вільних козаків, представлених її батьком та двома братами (третій тікає з комуністами, втілюючи собою ще один образ із тих, кого головна героїня – а з нею й автор – «вище й шляхетніше»).
Сьогочасна Україна, немов би недостатньо було попереднього досвіду, ще раз унаочнила банкрутство спроб поєднання соціялізму з українськістю на прикладі О. Мороза та його партії. Та з пісні слова не викинеш – Винниченко (при зображенні трагедії усієї України) на чільне місце у своїй п’єсі ставить все ж-таки саме драму українців, відданих соціалістичним ідеям. Сьогодні така проблематика виглядає, ясна річ, і дещо дрібною, і не надто актуальною. Тому зрозуміло, що постановниця намагається змістити акценти – але «опір матеріялу» дається взнаки. От, наприклад, в оформленні вистави використані прапори основних політичних партій України: у вустах режисера це, вочевидь, відчайдушний крик про нашу – укотре вже – роз’єднаність перед лицем загроз, які треба долати разом. Але закрадається думка, що сам автор, якби був присутній при постановці, на центральному місці розташував би саме прапор соціялістичної партії.
Гімн у фіналі вистави, про який вже було згадано – ще одна спроба вийти за рамки, задані драматургом. Режисер немов би хоче сказати в епілозі: «А попри все те, що ви побачили, ми є і будемо – ще не вмерли…» Але автор, занурений у трагедію тих, хто не зміг знайти компромісу між Україною і соціялізмом, усіма попередніми сценами опирається такому трактуванню: все, мовляв, пропало, яке там «ще не вмерла…» Тож спів Гімну звучить дещо штучно – це висота, яка потребує від попередніх сцен «трампліну», щоб злетіти на неї; драматург же замість трампліну пропонує прірву відчаю.
Іще одна ниточка, якою режисер намагається зв’язати непоєднувані складники п’єси – це українське дівча (у виконанні школярки Лади Свистович), що на початку читає уривок з «Великого льоху» Шевченка, між діями проходить перед глядачами з лялькою козака у вишиванці, а у фіналі тримає український прапор під час співу Гімну. Прийом доречний для розкриття режисерського задуму й зворушливий – але й він залишається немов би відірваним від власне драматургічного матеріялу.
Та все ж-таки хочу повернутися до вже висловленої оцінки побаченого як непересічного явища й іще раз підтвердити це своє враження. І якщо на суперечностях і недоліках вистави «Між двох сил» я зупинився, можливо, детальніше, ніж на перевагах, то це – лише ознака довіри й віри у величезний творчий і громадський потенціял, який стоїть за цією роботою. Навіть і в тому вигляді, який є, вистава гідна показу на великих театральних сценах, а ще краще – у сільських клубах, районних будинках культури, на підприємствах – тобто там, де є брак духовної поживи й брак інформації, яка, коли буде донесена до глядачів, зробить їх не просто населенням, а громадянами України. Що ж до майбутньої стежки вдосконалення – можна лише побажати Катерині Чепурі та її акторам-однодумцям: по-перше, не розпорошитися по закінченні вишу, триматися разом і далі, бодай кістяком свого творчого колективу, а по-друге, знаходити для своїх театральних робіт іще гостріший, іще бойовитіший матеріял – на славу Україні.
Декілька фото з вистави - тут: http://photo.online.ua/kbulkin/albums/20/
Режисерська робота студентки Київського національного університету культури та мистецтв Катерини Чепури «Між двох сил» за п’єсою В. Винниченка, в якій, само собою, грають також студенти, поза сумнівом, є явищем. І явищем, яке, як на мене, виходить далеко за рамки суто університетського масштабу – і як театральна робота, і як феномен громадсько-культурного життя. Критерієм цього є навіть не та дрож до кісток, що проймає глядачів від трагедійної напруги (не лише у фіналі, а й упродовж усієї вистави) та сльози на очах у багатьох в залі. Сліз не уникнути – адже це та історія України, про яку в иншому місці той самий автор писав, що її «не можна читати без брому, валер’янки або без доброї дози філософського застереження». Він, щоправда, і сам доклався до такого плину тієї історії, але то окрема розмова, до неї ще повернемось. Та, мабуть, вагомішим критерієм масштабності роботи Катерини Чепури є прагнення глядачів після вистави обговорювати побачене, дискутувати, чимось захоплюватися, з чимось не погоджуватися, щось палко доводити – причому і щодо суто театральних аспектів побаченого, і щодо тієї самої багатостраждальної української історії, і – неминуче – щодо теперішнього стану України, її перспектив як осмислити своє минуле, так і вибороти врешті-решт майбутнє, на яке можна було б поглянути «без брому».
Уже навіть зі сказаного зрозуміло, що одним з вагомих складників успіху вистави, а з боку режисера – громадянським вчинком, є сам вибір п’єси. Та водночас від цього вибору невіддільні й певні слабкості постановки, деякі її вади та «натяжки», які, втім, заслуговують на цілком серйозне, «доросле» обговорення, без скидок на «студентськість». У короткому вступному слові до вистави Катерина Чепура пояснила свій вибір матеріалу переконаністю, що на сцені повинні показуватися найболючіші питання, які справді хвилюють суспільство. Слова Винниченка «стійте усіма силами за Україну» стали надзавданням акторів, а метою – доведення того, що Україна, як і будь-яка инша країна, має право бути незалежною, і це право треба відстоювати в боротьбі (чи не є потреба доводити такі аксіоматичні речі сама по собі ознакою серйозної хвороби суспільства? Утім, всі ми знаємо, де коріння цієї хвороби, а потреба доводити начебто очевидне таки справді є…)
Доведення потреби відстоювати незалежність України у виставі відбувається, так би мовити, «від зворотного» – від жорстоких і натуралістичних картин большевистських звірств в одному з українських сіл. Захопивши владу, комуністи розстрілюють не лише членів загону «вільних козаків», що протистояли їм зі зброєю в руках, а й мирних жителів, у тому числі жінок та дітей. Драматург увиразнює та ще загострює трагедію, показуючи, як вона проходить кривавим шрамом через долю однієї родини, члени якої опиняються по різні боки барикад. Головна героїня, молода актриса імператорського театру в Петербурзі Софія, яку сильно й переконливо грає Ірина Бондаренко, палко люблячи і своїх рідних, і Україну, стає, фактично, винуватицею їхньої трагедії: захопившись соціалістичними ідеями й не збагнувши одразу сатанинсько-антиукраїнської сутності «борців за щастя робітників та селян», вона передає останнім велику суму грошей, завдяки якій вони дістають перемогу й можливість «розгулятися» на своєму кривавому бенкеті. Намагаючись вмовити большевиків помилувати її брата й батька, Софія йде служити господарям «нового ладу» й навіть зважується заплатити за порятунок рідних своєю честю, своїм тілом. Та брата це однаково не рятує, а батько, повернувшись додому, проклинає Софію. Коли ж вільні козаки, зібравшись на силі, знову викидають большевиків із села, рідня влаштовує над Софією суд, та вирок проголошує собі вона сама, застрелившись з револьвера (поява зброї в її руках драматургічно обґрунтована вкрай умовно: Винниченко тут штучно підганяє обставини дії під заздалегідь заплановану кінцівку).
У постановці Катерини Чепури фінальним акордом вистави, після сцени самогубства героїні, стає спів Гімну України всіма учасниками вистави (до яких приєднуються й глядачі). І ось тут (як, утім, і в деяких инших епізодах) стає явним своєрідний конфлікт режисера з драматургічним матеріялом – конфлікт, який далеко не завжди вдається подолати; та важко сказати, чи й можливо це взагалі. П’єса «Між двох сил» містить немов би два протилежних складники, і якщо один з них цілковито лягає в ідею та устремління режисера й акторів і вибухає потужним резонансом громадського і мистецького явища, то другий суперечить їм і залишає почуття певної, сказати б, досади. Перший складник – це майстерне зображення реалій большевицьких знущань з України й українців, психологічна достовірність багатьох портретів (як катів, так і жертв). Саме ці реалістичні й моторошні картини запалюють у грудях вогонь обурення, спричиняють оті громадські міркування й дискусії після вистави, про які я згадав на початку. «Чому й нині, в незалежній Україні, діяльність нащадків кривавих ленінців досі не заборонена?» «Чому й досі українська мова в столиці України сприймається багатьма як чудернацька забаганка?» «Що робити, щоб врешті розпрямити пружину, якою століття було стиснуто українську мову, культуру, саму душу?» Ці та инші запитання криком рвуться з грудей, коли в них б’є резонанс майстерності драматурга й полум’яної, а водночас – і в цьому, поза сумнівом, велика заслуга режисера – адекватної, без «перегинання палиці», акторської гри (ну, майже без «перегинання» – для досконалості, як то кажуть, немає меж…)
Та поряд із цим у п’єсі наявний і другий складник, який, на жаль, дещо знижує вартість і драматургічного матеріялу, і, як наслідок, створеної на його основі вистави. Винниченко, як відомо, так і не розв’язав для себе дилеми: Україна чи соціялістична революція, і, безуспішно намагаючись поєднати те й друге, залишився неприйнятим обома сторонами протистояння. Проблема цієї роздвоєности й стоїть у центрі п’єси «Між двох сил», а в трагедії головної героїні легко вгадуються душевні терзання самого автора. Відповідно, патос боротьби за незалежну Україну значною мірою зводиться до чергового плачу з тих, якими перенасичена українська література, та й багато фольклорних творів: які ми добрі й розумні, і як нас несправедливо плюндрують і нищать. Причому, авторське «ми» тут недвозначно «прилінковане» саме до головної героїні, яка зображена шляхетнішою не лише від огидних большевиків, але й від занадто прямолінійних і, як виглядає, досить обмежених вільних козаків, представлених її батьком та двома братами (третій тікає з комуністами, втілюючи собою ще один образ із тих, кого головна героїня – а з нею й автор – «вище й шляхетніше»).
Сьогочасна Україна, немов би недостатньо було попереднього досвіду, ще раз унаочнила банкрутство спроб поєднання соціялізму з українськістю на прикладі О. Мороза та його партії. Та з пісні слова не викинеш – Винниченко (при зображенні трагедії усієї України) на чільне місце у своїй п’єсі ставить все ж-таки саме драму українців, відданих соціалістичним ідеям. Сьогодні така проблематика виглядає, ясна річ, і дещо дрібною, і не надто актуальною. Тому зрозуміло, що постановниця намагається змістити акценти – але «опір матеріялу» дається взнаки. От, наприклад, в оформленні вистави використані прапори основних політичних партій України: у вустах режисера це, вочевидь, відчайдушний крик про нашу – укотре вже – роз’єднаність перед лицем загроз, які треба долати разом. Але закрадається думка, що сам автор, якби був присутній при постановці, на центральному місці розташував би саме прапор соціялістичної партії.
Гімн у фіналі вистави, про який вже було згадано – ще одна спроба вийти за рамки, задані драматургом. Режисер немов би хоче сказати в епілозі: «А попри все те, що ви побачили, ми є і будемо – ще не вмерли…» Але автор, занурений у трагедію тих, хто не зміг знайти компромісу між Україною і соціялізмом, усіма попередніми сценами опирається такому трактуванню: все, мовляв, пропало, яке там «ще не вмерла…» Тож спів Гімну звучить дещо штучно – це висота, яка потребує від попередніх сцен «трампліну», щоб злетіти на неї; драматург же замість трампліну пропонує прірву відчаю.
Іще одна ниточка, якою режисер намагається зв’язати непоєднувані складники п’єси – це українське дівча (у виконанні школярки Лади Свистович), що на початку читає уривок з «Великого льоху» Шевченка, між діями проходить перед глядачами з лялькою козака у вишиванці, а у фіналі тримає український прапор під час співу Гімну. Прийом доречний для розкриття режисерського задуму й зворушливий – але й він залишається немов би відірваним від власне драматургічного матеріялу.
Та все ж-таки хочу повернутися до вже висловленої оцінки побаченого як непересічного явища й іще раз підтвердити це своє враження. І якщо на суперечностях і недоліках вистави «Між двох сил» я зупинився, можливо, детальніше, ніж на перевагах, то це – лише ознака довіри й віри у величезний творчий і громадський потенціял, який стоїть за цією роботою. Навіть і в тому вигляді, який є, вистава гідна показу на великих театральних сценах, а ще краще – у сільських клубах, районних будинках культури, на підприємствах – тобто там, де є брак духовної поживи й брак інформації, яка, коли буде донесена до глядачів, зробить їх не просто населенням, а громадянами України. Що ж до майбутньої стежки вдосконалення – можна лише побажати Катерині Чепурі та її акторам-однодумцям: по-перше, не розпорошитися по закінченні вишу, триматися разом і далі, бодай кістяком свого творчого колективу, а по-друге, знаходити для своїх театральних робіт іще гостріший, іще бойовитіший матеріял – на славу Україні.
Декілька фото з вистави - тут: http://photo.online.ua/kbulkin/albums/20/
Відповіді
2009.04.02 | глядач
Re: Явище мистецьке і громадське
Вистава - просто супер, давно нічого подібного не спостерігав. Дуже сильна як в постановочному, так й в емоційному плані. Якби кожному глядачу дати окрему кабінку зі скла, де б його ніхто не бачив і не чув, то підлога б зогнила від пролитих на неї сліз. В сенсі, що в кабінці ніхто б, навіть чоловіки, не стримував би ридань, які комком підступали до горла час від часу.2009.04.02 | mala
Дякую за статтю:) Але мушу не погодитись у деяких моментах.
Щодо того чи повісив би Винниченко прапор Соціялістичної партії у залі на головному місці, так і я б повісити так могла, але лиш у тому контексті, що вона ще гірша за решту. Перед кожною виставою (їх вже було 7 і в середу буде остання, восьма) прапори вішають різні люди і вони кожного разу розвішують їх по-різному, що насправді і для нас (тих хто по той бік сцени) означає, що партії всі однакові у своїх прагненнях, єдине про що шкодую, так це про те, що не вдалося дістати прапор сучасної соціалістичної партіїЩодо "Великого льоху" так за свідченнями дослідників п"єса "Між двох сил" була навіяна Винниченку саме Великим льохом Шевченка і про це свідчать записи в його щоденнику, однак усе це я дізналась вже коли почала писати магістерську, відповідно Великий льох обрала інтуїтивно, що для мене особисто є ознакою певного духу яким переповнена п"єса.
І останнє
Мені здається, що цю виставу взагалі не варто судити з точки зору автора Винниченка. Я звичайно можу довго сперечатись з того приводу яким він був політиком і що насправді думав, може матиму рацію, а може і ні, але вся справа в тому, що це не має значення. Я взяла драматургічний матеріалі потрактувала його не тільки з точки зору тогочасної епохи і проблем, але і з точки зору нашої сучасності і звичайно в ракурсі сьогодення інакше її не варто було б ставити взагалі, бо п"єса була б не актуальною. Я використала цю п"єсу і драматургічну основу вля сучасної постановки.
А взагалі, як говорять у нас, після вистави декорації розставляти не варто і якщо хтось щось не так зрозумів як ми хотіли то це вже наша проблема яку ми намагатимемось долати.
І взагалі дуже дякую за статтю. Бо вже на виставі було купа народу і з театрального світу і всі так хвалили, так хвалили, а далі "хваління" після вистави справа не пішла
2009.04.03 | Кирило
Так де ж тут не-погодження?
Я, по суті, про це й писав - не судячи з точки зору Винниченка, а саме підкреслюючи, що у вас інтерпретація, орієнтована на сучасну Україну, а його текст місцями "чинитиь спротив" - але це не не перекреслює численних плюсів, і навіть знаків оклику, яких заслуговує постановка. Я от подумав: може, треба зазначити керівника курсу десь у тексті? Якщо треба, то додай, де вважатимеш за потрібне, ок?2009.04.03 | mala
Я не маю права редагувати статті
Додайте якщо можетеВ другому абзаці після назви універу і мого ім"я можна написати "яка навчається на 5 курсі під керівництвом Биченко Нінель Антонівни"
2009.04.07 | lawer88
Прапор Винниченка - прапор українського комунізму!
Дивний коментар з врахуванням того факту, що Винниченко був засновником Української комуністичної партії (УКП) в екзіллі.Звісно, буржуазна СПУ Мороза не має жодного відношення до спадщини українського комуніста Володимирна Вінниченка. Це очевидно...
Інша справа: Рух "Нові ліві" www.livasprava.info
Тобто прапор українського комунізму Винниченка справді є комі підняти...
2009.04.07 | Михайло Свистович
Прапор Винниченка - політика тут ні до чого
Йдеться про Винниченка-драматурга (краще б він ото п"єси писав, ніж до політики пхався). Але на виставу приходьте, грошей там за вхід не беруть. Як при комунізмі2009.04.02 | mala
8 квітня о 17.00 ще раз йтиме вистава
метро Печерська, вулиця Щорса 36, другий поверх, аудиторія 2382009.04.03 | BIO
То з "пісні" слова не викинеш? Знову НЛП працює?
Поки що є шанс пані Авторка:http://www2.maidan.org.ua/n/arch2006/1164646600
Спробуйте переграти тих критиканів...
ПС Я б ще подискутував про хитрого ляха що звабив маревом панства
кілька поколінь але вже і так ВСЕ всім зрозуміло - не 2006 рік.
ППС
>знаходити для своїх театральних робіт іще гостріший,
>іще бойовитіший матеріял – на славу Україні......тк-скать
2009.04.04 | Sean
зможу - прийду
квитки мабуть дороженні?2009.04.04 | mala
вхід вільний!!
2009.04.05 | Михайло Свистович
і навіть безкоштовний Re: вхід вільний!!
2009.04.06 | BIO
...або навіть примусово-копняковий...
Заганяв би до будинків культурки щоб хором вчили новий Славєнь.Але ще помайтеся художньо - я ж терплячий, свого почекаю...
2009.04.06 | BIO
ВЧИТЬ, сучи діти!!!
ЩОБ ЛЮБИЛА УКРАЇНУ І СЛАВА І ВОЛЯ,РАДО ДРУЗІ-КОЗАЧЕНЬКИ, ОБ"ЄДНАЙМО ДОЛІ.
ЩОБ НЕ ЗНИКЛА НАША ВДАЧА, ЯК РОСА НА СОНЦІ,
ЗАЖИВЕМО ЧЕСНО, БРАТТЯ, У СВОЇЙ СТОРОНЦІ
ДУХОМ Й ДІЛОМ ЗДОБУДЕМО МИ НАШУ СВОБОДУ,
ДОВЕДЕМО ЩО МИ ДІЙСНО З КОЗАЦЬКОГО РОДУ.
СТАНЕМ ТВЕРДО ВСІ ЗА ВОЛЮ ВІД ДНІСТРА ДО ДОНУ.
В РІДНІМ КРАЮ ПАНУВАТИ НЕ ДАМО НІКОМУ.
ЧОРНЕ МОРЕ СКОЛИХНЕТЬСЯ, ДІД-ДНІПРО ЗРАДІЄ,
ЩО НАРЕШТІ Й УКРАЇНИ ВОЛЕНЬКА ДОСПІЄ.
ДУХ І СИЛИ ПРИКЛАДЕМО ЗА ВАШУ СВОБОДУ,
ЩОБ ПИШАЛИСЬ НАМИ СЕСТРИ З КОЗАЦЬКОГО РОДУ.
НАЙ ЗАВЗЯТА, ЩИРА ПРАЦЯ ДОБРОГО ПОКАЖЕ,
ЧИСТОЙ ВОЛІ В УКРАЇНІ ПІСНЬ ГУЧНА РОЗЛЯЖЕ.
ЗА ГОРАМИ ВІДІБ'ЄТЬСЯ, ЗГОМОНИТЬ СТЕПАМИ,
УКРАЇНИ СЛАВА СТАНЕ МІЖ ІЇ СИНАМИ.
ДУХ І ЗНАННЯ МИ СПРЯМУЙМО ЗА ЧУЖУ СВОБОДУ,
СВІТ ПОБАЧЕ ЩО В НАС ДІТИ З КОЗАЦЬКОГО РОДУ.
2009.04.07 | Михайло Свистович
Після таких слів навіть шедевр вчити не захочеться, а не те що
оцю графоманську туфту, яка пропонується замість нашого історичного гімнуBIO пише:
> ЩОБ ЛЮБИЛА УКРАЇНУ І СЛАВА І ВОЛЯ,
> РАДО ДРУЗІ-КОЗАЧЕНЬКИ, ОБ"ЄДНАЙМО ДОЛІ.
> ЩОБ НЕ ЗНИКЛА НАША ВДАЧА, ЯК РОСА НА СОНЦІ,
> ЗАЖИВЕМО ЧЕСНО, БРАТТЯ, У СВОЇЙ СТОРОНЦІ
>
> ДУХОМ Й ДІЛОМ ЗДОБУДЕМО МИ НАШУ СВОБОДУ,
> ДОВЕДЕМО ЩО МИ ДІЙСНО З КОЗАЦЬКОГО РОДУ.
>
> СТАНЕМ ТВЕРДО ВСІ ЗА ВОЛЮ ВІД ДНІСТРА ДО ДОНУ.
> В РІДНІМ КРАЮ ПАНУВАТИ НЕ ДАМО НІКОМУ.
> ЧОРНЕ МОРЕ СКОЛИХНЕТЬСЯ, ДІД-ДНІПРО ЗРАДІЄ,
> ЩО НАРЕШТІ Й УКРАЇНИ ВОЛЕНЬКА ДОСПІЄ.
>
> ДУХ І СИЛИ ПРИКЛАДЕМО ЗА ВАШУ СВОБОДУ,
> ЩОБ ПИШАЛИСЬ НАМИ СЕСТРИ З КОЗАЦЬКОГО РОДУ.
>
> НАЙ ЗАВЗЯТА, ЩИРА ПРАЦЯ ДОБРОГО ПОКАЖЕ,
> ЧИСТОЙ ВОЛІ В УКРАЇНІ ПІСНЬ ГУЧНА РОЗЛЯЖЕ.
> ЗА ГОРАМИ ВІДІБ'ЄТЬСЯ, ЗГОМОНИТЬ СТЕПАМИ,
> УКРАЇНИ СЛАВА СТАНЕ МІЖ ІЇ СИНАМИ.
>
> ДУХ І ЗНАННЯ МИ СПРЯМУЙМО ЗА ЧУЖУ СВОБОДУ,
> СВІТ ПОБАЧЕ ЩО В НАС ДІТИ З КОЗАЦЬКОГО РОДУ.
2009.04.08 | BIO
Після таких слів воно навіть не як теща...
А шо саме чипляє, де графоманя?Поклик до братерства замість панування на дурницю ?
Шанування сестер, чітка надія на дітей що не похєрять почату справу?
Михайло, Ви в розумі, взагалі-то?
Навіщо ці облудні дискусії?
Не ображайте Авторів, ніде і ніколи (мене не стосується - це вже
мабуть карма).
Якщо можете краще - зробить краще .
Класично.
І все.
2009.04.08 | Михайло Свистович
Re: Після таких слів воно навіть не як теща...
BIO пише:> А шо саме чипляє, де графоманя?
Та по всьому тексту
>
> Михайло, Ви в розумі, взагалі-то?
Так, на відміну від Вас
>
> Навіщо ці облудні дискусії?
Не знаю, навіщо Ви їх вперто намагаєтесь тут завести, вважаючи себе, вочевидь, дуже оригінальним, пишучи особливи штилем, який хіба що Вам видається виявом інтелекту та вищості над іншими.
З цього приводу анекдот:
Один йог, чухаючи язиком собі дупу і дивлячись, що інші не поспішають наслідувати його приклад, не витримує й звертається до них, сповнений з гордістю за себе:
- А Ви так не можете?
- Можемо.
- Тож чому не робите?
- Не хочемо. В нас для цього є руки.
>
> Якщо можете краще - зробить краще
Можу, але не хочу. Бо гімн України це не однокореневе слово з "гімном", щоб з ним отак поводитись.
2009.04.07 | Михайло Свистович
Re: ...або навіть примусово-копняковий...
BIO пише:> Заганяв би до будинків культурки щоб хором вчили новий Славєнь.
>
> Але ще помайтеся художньо - я ж терплячий, свого почекаю...
Вам доведеться безрезультатно чекати до смерті. Власної. Від старості.
2009.04.08 | BIO
Слухаю та підкорююся, Вчителю...
А як там Мала, синці вже на дупці зійшли ?Де власне, Ваш Славєнь, я тут вже хоралю майже підібрав.
Дупняково-копняковий склад звісно - все як Ви наказали, Тато...
2009.04.08 | Sean
Ви хочете відпочити від форуму?
2009.04.08 | BIO
Це ствердне запитання чи острах троха орижин втратити?
Останній тиждень розбиравсь з аккомодаційною теорією відомогоковбасника Гельмгольца, схоже буде їй добрячий копняк дефакто.
Або друге падіння Берлінської стелі. На офтальмологів.
Вибачаюсь за нетривалу відсутність...
То таке, вільному ж воля, не?
2009.04.08 | Sean
сильно вибачаюся
крім того, що післязавтра маю суд (Свистович в курсі), на завтра призначили ще засідання оргкомітету ГАУ, тобто завтрашній день на підготовку до суду випадає.Звиняйте. Вже наступного разу. Натхнення!
2009.04.03 | Мірко
Re: Явище мистецьке і громадське
І фотоальбом цеї вистави є на українському сайті - московською мовою. Гідний фінал.2009.04.03 | mala
Де Ви побачили московську мову? Ви про що власне? Я не розумію.
2009.04.04 | Людмила
це мабуть про те, що Кирило (жах!) тримає фото на online.ua
2009.04.05 | Михайло Свистович
Можливо, але щось сам звинувачувач не поспішає пояснити
А це так негарно і невиховано2009.04.05 | Киянка
А зайти на онлайн-фотки подивитися? Де там москальська?
2009.04.05 | Людмила
залежить від налаштувань. звинувачувач проколовся )))))))
2009.04.06 | Киянка
Це коляться ледачі
Кирило22 альбома,
458 фото
Вибране автора
Популярні альбоми
1. Різдвяний газово-вентильний вертеп. Посольство РФ
2. Берлін листопад 2008
3. Ювілейний вечір Євгена Сверстюка 16.12.2008
4. Вистава "Між двох сил" у КНУКіМ 28.03.2009
5. Урочисте віче на честь 90-річчя Соборности
Всі альбоми
Альбоми /
Вистава "Між двох сил" у КНУКіМ 28.03.2009
Зала, оформлена прапорами
10 фото
всього 231 перегляд
Фінал вистави Сцена з вистави - 4 Сцена з вистави - 3 Сцена з вистави - 2 Сцена з вистави - 1
Дівчинка (Лада Свистович) Постановниця вистави Катерина Чепура Програмка - 2 Програмка - 1 Зала, оформлена прапорами
К
2009.04.04 | Михайло Свистович
Re: Явище мистецьке і громадське
Мірко пише:> І фотоальбом цеї вистави є на українському сайті - московською мовою.
А можна лінк на цей фотоальбом? Бо часто в роки порівською юності режисерки давав їй (і не тільки їй одній) по дупі за всяке-різне, але їй ніколи за московську мову.
2009.04.04 | Sean
Не читав, але засуджую!
тобто не бачив, на жаль, але рішуче схвалюю!Буде можливість побачити чи це чи що інше - з задоволенням побачу.
2009.04.04 | Горицвіт
цікава рецензія
Вистава теж. Хоча, звичайно, не шедевр за серйозними мистецькими мірками. Але для студентської роботи - дуже непогано (я бачив кілька студентських вистав з театрального інституту і ще з якихось).Крім тих натяжок, про які пише Булкін, мені ще здалося, що образи більшовиків дуже схематичні, а головний більшовик (великий) зовсім провальний, на рівні кавеена. Можливо, це через те, що актори і режисер не уявляють собі таких персонажів (явище з тої ж серії, що в українському театрі дуже виходить грати п'яниць, дурнуватих, безумних, -- бо це всім близьке).
Окремо треба відзначити "соціологічний" аспект цієї вистави. Націоналістичні теми зараз взагалі не модні, тому вибір теми сам по собі сміливий (а хтось скаже, що застарілий і печерно-ретроградний). На це обов'язково звернуть увагу, якщо вистава вийде в широкий простір.
Є як мінімум два шляхи вийти в той ширший простір. Думаю, Катя і її викладачі це знають: (1) податися на фестиваль і (2) поставити на одній з більш-менш вільних сцен в Києві (в центрі Курбаса і т.п).
2009.04.04 | mala
я просто мушу заперечити
Горицвіт пише:>(я бачив кілька студентських вистав з театрального інституту і ще з якихось).
А які саме? І як вони по мистецьких мірках?
> Крім тих натяжок, про які пише Булкін,
Немає в нашій виставі "натяжок"
>мені ще здалося, що образи більшовиків дуже схематичні,
там не було образ більшовиків, там був грубий цінізм, причому більшість ціих фраз є реальною прямою мовою історичних постатей і Винниченко свідомо і абсолютно відверто виписав це нічого не додумуючи. Те, що на сьогодні воно звучить для когось трішки затаскано чи пафосно не заперечує того факту, що такі люди були і такі речі говорили.
>а головний більшовик (великий) зовсім провальний, на рівні кавеена.
Ну я мушу просто абсолютно з Вами не погодитись. Чому провалиний? Бо надто агресивний? Надто монстр? Він таким і мусив бути. Це війна. Справа не тільки в тому, що більшовики козли і мені хотілось їх облити брудом з ніг до голови, а ще й у тому, що не випадкого він головний і не випадково він такий агресивний, такі люди були і це факт. І я не хочу показувати на сцені "ймовірних" персонажів в "ймовірних" обставинах. Це є реальні люди які тримають під собою реальне історичне підгрунтя.
>Можливо, це через те, що актори і режисер не уявляють собі таких персонажів
Ми не тільки "уявляємо" (у нас дуже багата уява і фантазія
>(явище з тої ж серії, що в українському театрі дуже виходить грати п'яниць, дурнуватих, безумних, -- бо це всім близьке).
Не тільки таких персонажів гарно грають в українському театрі. Думаю, що не варто так казати якщо ще й врахувати той фкт, що ми маємо за спиною таку театральну історію якій би позаздрила не одна країна.
>
> Окремо треба відзначити "соціологічний" аспект цієї вистави. Націоналістичні теми зараз взагалі не модні, тому вибір теми сам по собі сміливий (а хтось скаже, що застарілий і печерно-ретроградний). На це обов'язково звернуть увагу, якщо вистава вийде в широкий простір.
Вистава і ставилась для того щоб ввести в моду такі теми. Мистецтво не повинне бути комфортним, воно має бути важким і суспільно важливим, навіть якщо це комедія.
>
> Є як мінімум два шляхи вийти в той ширший простір. Думаю, Катя і її викладачі це знають: (1) податися на фестиваль і (2) поставити на одній з більш-менш вільних сцен в Києві (в центрі Курбаса і т.п).
Нажаль по жлдному з цих шляхів ми піти не можемо оскільки фінансово не потягнемо ні переш не друге. Я заледве зараз тягну покази в універі
2009.04.04 | Киянка
Аудиторію знайти можна
хоч вона непроста.Я маю на увазі - пропонувати виставу в школах та ін.навчальних закладах, для початку - там, де є знайомі вчителі і т.д. Я знаю, що так можна. Тоді не треба арендувати зал та апаратуру, витрачатися на інформрекламу. Правда, й вони навряд чи платитимуть, але для початку, щоб слава розійшлася
2009.04.04 | mala
Це навряд може бути вихід
Річ у тому, що потрібна сцена із завісою і нормальнийм світлом. В школах такого маже немає, а якби і було в школах розголосу не буде. В нас на виставі був і Ступка і Смородіна і Лазова і Черепюк і ще купа різних людей і всі позитивно і навіть дуже позитивно оцінювали виставу, але знову ж таки, далі це нікуди не пішло2009.04.05 | Киянка
Дивлячись яка мета
якщо більше мистецька, то - можливо і так, а якщо - патріотична, просвітницька, тоді шкільна аудиторія - найважливіша, і розголос по школах - найбажаніший. Тоді й не треба ідеальної сцени, а завіса й світло можуть і там бути непогані.Ці квіти - тобі
2009.04.05 | mala
Дякую за квіти.
Киянка пише:> якщо більше мистецька, то - можливо і так, а якщо - патріотична, просвітницька, тоді шкільна аудиторія - найважливіша, і розголос по школах - найбажаніший. Тоді й не треба ідеальної сцени, а завіса й світло можуть і там бути непогані.
Я ж не казала, що проти
Звичайно, що я зі свого боку зроблю все, що моїх силах щоб вистава жила, але якщо ще рік тому я була впевнена, що доб"юсь таки широкого показу цієї вистави то зараз я чудово розумію, що це була просто приємна казка
2009.04.05 | Киянка
Бажаю удачі,
і раджу особисто поспілкуватися з Кирилом, який має досвід подібних виступів у навчальних аудиторіях2009.04.06 | Vic
Re: Дякую за квіти.
Катерино! Хотів би Вас підбадьорити! Все те, що вже у вас відбулося, це вже чудово! А оскільки знаю Вас особисто, приблизно уявляю вдачу і Ваш характер, то думаю, що все надалі буде як слід!2009.04.06 | Михайло Свистович
Re: Дякую за квіти.
mala пише:>
> не впевнена, що школярі зрозуміють
Які ми дорослі
>
> глядачі сприймають виставу на ура, хтось менше, хтось більше, але байдужих немає
Є, брехати негарно
>
> але це не означає, що хтось щось зробить аби допомогти її показувати бо це не зручно, це може викливати незадоволення, можуть (не дай бог!!!!!) звинуватити в політиці
Ні, не тому, просто воно всім пофіг. Я навіть хотів це вказати у своїй статті щодо вистави, але так і не написав статті
> Звичайно, що я зі свого боку зроблю все, що моїх силах щоб вистава жила, але якщо ще рік тому я була впевнена, що доб"юсь таки широкого показу цієї вистави то зараз я чудово розумію, що це була просто приємна казка
А далі зрозумієш, що дійсність іще гірша, і життя взагалі значно важче, ніж видається.
2009.04.06 | mala
Re: Дякую за квіти.
Михайло Свистович пише:> mala пише:
> >
> > не впевнена, що школярі зрозуміють
>
> Які ми дорослі
Вибач, але я дуже добре знаю, як сучасні школярі реагують на серйозні драми. Я не один і навіть не десять разів спостерігала за цим у театрі тому не треба мені казати, що вони нормально реагуватимуть. А різниця досить велика. Якщо навіть взяти твоїх 11-річних то між нами різниця в чверть мого життя, а це не так мало, у всякому разі для мене.
>
> >
> > глядачі сприймають виставу на ура, хтось менше, хтось більше, але байдужих немає
>
> Є, брехати негарно
Значіть її не варто показувати. Навіщо ж зайвий раз навантажувати людей?
> Ні, не тому, просто воно всім пофіг. Я навіть хотів це вказати у своїй статті щодо вистави, але так і не написав статті
То напиши.
2009.04.07 | Михайло Свистович
Re: Дякую за квіти.
mala пише:>
> Вибач, але я дуже добре знаю, як сучасні школярі реагують на серйозні драми. Я не один і навіть не десять разів спостерігала за цим у театрі тому не треба мені казати, що вони нормально реагуватимуть.
Практика - критерій істини. Треба повозити виставу по школах і по вузах та порівняти
> А різниця досить велика. Якщо навіть взяти твоїх 11-річних то між нами різниця в чверть мого життя, а це не так мало, у всякому разі для мене.
Це - хронологічна різниця (для дітей навіть 1 рік - велика різниця), а збоку глянеш - майже однакові навіть з моєю 9-річною
> >
> > >
> > > глядачі сприймають виставу на ура, хтось менше, хтось більше, але байдужих немає
> >
> > Є, брехати негарно
>
> Значіть її не варто показувати. Навіщо ж зайвий раз навантажувати людей?
>
>
> > Ні, не тому, просто воно всім пофіг. Я навіть хотів це вказати у своїй статті щодо вистави, але так і не написав статті
>
> То напиши.
2009.04.14 | mala
Re: Дякую за квіти.
Михайло Свистович пише:> Практика - критерій істини. Треба повозити виставу по школах і по вузах та порівняти
то повози
2009.04.14 | Михайло Свистович
Re: Дякую за квіти.
mala пише:>
> то повози
повозив би, якби мав таку можливість, але ж ти не дозволяєш мені корумпуватися, щоб накрасти грошей на те, аби повозити виставу
2009.04.06 | Михайло Свистович
Re: Аудиторію знайти можна
Киянка пише:> хоч вона непроста.
>
> Я маю на увазі - пропонувати виставу в школах та ін.навчальних закладах, для початку - там, де є знайомі вчителі і т.д. Я знаю, що так можна. Тоді не треба арендувати зал та апаратуру, витрачатися на інформрекламу. Правда, й вони навряд чи платитимуть, але для початку, щоб слава розійшлася
Як знавець
І все це за стипендію режисера унд невеличку допомогу з боку і так сильно потерпаючих від кризи друзів.
2009.04.05 | Горицвіт
Re: я просто мушу заперечити
mala пише:> Горицвіт пише:
> >(я бачив кілька студентських вистав з театрального інституту і ще з якихось).
>
>
> А які саме? І як вони по мистецьких мірках?
Не пам'ятаю назви. Вони по мірках (як я розумію мірки), були слабші. Якісь такі вправи, зовнішньому глядачу, який бачив елементарні прийоми раніше, не цікаві.
> > Крім тих натяжок, про які пише Булкін,
>
> Немає в нашій виставі "натяжок"
Ок.
> там не було образ більшовиків,
Не образ, а образів. Це я нечітко написав.
> >а головний більшовик (великий) зовсім провальний, на рівні кавеена.
>
> Ну я мушу просто абсолютно з Вами не погодитись. Чому провалиний? Бо надто агресивний? Надто монстр? Він таким і мусив бути. Це війна.
Він смішний монстр. Може, він так грається, а не так задуманий, але вийшло справді смішнувато, карикатурно. Його коефіцієнт живості не такий як в решти героїв. Інші не карикатурні, тому цілісне сприйняття розпадається. Виходить, що справжні герої стикаються в одному просторі з мультяшним персонажем (персонажами), щось таке. Не знаю, чи зрозуміло пояснюю, бо я не театральний критик.
> Це є реальні люди які тримають під собою реальне історичне підгрунтя.
Це зрозуміло.
> >(явище з тої ж серії, що в українському театрі дуже виходить грати п'яниць, дурнуватих, безумних, -- бо це всім близьке).
>
> Не тільки таких персонажів гарно грають в українському театрі. Думаю, що не варто так казати якщо ще й врахувати той фкт, що ми маємо за спиною таку театральну історію якій би позаздрила не одна країна.
Ну може й так.
> Вистава і ставилась для того щоб ввести в моду такі теми.
Це зрозуміло, і я не проти.
Сама по собі "соціальність" якраз модна в світі, тільки на Заході гострі інші проблеми (бідність, меншини, відчуженість, навіть екологія починається), а в нас, крім цих, є свої проблеми, які не пройдені і не подолані, тому ясно, що над ними треба працювати.
> > Є як мінімум два шляхи вийти в той ширший простір. Думаю, Катя і її викладачі це знають: (1) податися на фестиваль і (2) поставити на одній з більш-менш вільних сцен в Києві (в центрі Курбаса і т.п).
>
> Нажаль по жлдному з цих шляхів ми піти не можемо оскільки фінансово не потягнемо ні переш не друге. Я заледве зараз тягну покази в універі
Я так зрозумів, що крім просто сцени (безплатної), ще є витрати, які треба щось хтось підтримав?
А на фестиваль, якщо далеко не їхати, то затрати не більші, ніж на постановку в інституті, так же?
2009.04.05 | mala
Re: я просто мушу заперечити
Горицвіт пише:> Він смішний монстр. Може, він так грається, а не так задуманий, але вийшло справді смішнувато, карикатурно. Його коефіцієнт живості не такий як в решти героїв. Інші не карикатурні, тому цілісне сприйняття розпадається. Виходить, що справжні герої стикаються в одному просторі з мультяшним персонажем (персонажами), щось таке. Не знаю, чи зрозуміло пояснюю, бо я не театральний критик.
Нам він смішним не видається
> Я так зрозумів, що крім просто сцени (безплатної), ще є витрати, які треба щось хтось підтримав?
Звісно є і не мало
А щодо кожної вистави то звісно є речі які потрібно на кожну виставу нові, починаючи портретом і гримом і закінчуючи лампочками на софіти і каталкою для зняття ворсинок з костюмів.
>
> А на фестиваль, якщо далеко не їхати, то затрати не більші, ніж на постановку в інституті, так же?
Не більші якщо виключити перевезення декорацій (якщо навіть по місту)
Але фестиваль проблематичний тим, що дата і час мають підходити акторам, а це дуже важко оскільки нам треба окрім усього ще на новій сцені прорепетирувати не раз.
Ми через дурість пропустили фестиваль в театральному інституті, це шкода, там би було простіше. А зараз, в Києві нічого подібного немає, а за межі Києва для нас виїхати майже не можливо
2009.04.06 | Михайло Свистович
Re: я просто мушу заперечити
mala пише:> Горицвіт пише:
> > Він смішний монстр. Може, він так грається, а не так задуманий, але вийшло справді смішнувато, карикатурно. Його коефіцієнт живості не такий як в решти героїв. Інші не карикатурні, тому цілісне сприйняття розпадається. Виходить, що справжні герої стикаються в одному просторі з мультяшним персонажем (персонажами), щось таке. Не знаю, чи зрозуміло пояснюю, бо я не театральний критик.
>
> Нам він смішним не видається
Це можливо через його одяг
2009.04.06 | mala
Re: я просто мушу заперечити
Михайло Свистович пише:> Це можливо через його одяг
І що ж поганого, цікаво було в його одязі? А головне, смішного?
2009.04.07 | Михайло Свистович
Re: я просто мушу заперечити
mala пише:>
> І що ж поганого, цікаво було в його одязі? А головне, смішного?
Балахон, бо на нього нічого не налазило
2009.04.07 | Горицвіт
ну не знаю
Може в мене був веселий настрій, або не вникнув. Суб'єктивний же факт залишається: більшовик здався мені смішним.Михайло Свистович пише:
> І сам більшовик ні фіга не смішний.
2009.04.07 | Михайло Свистович
Re: ну не знаю
Горицвіт пише:> Може в мене був веселий настрій, або не вникнув.
може
> Суб'єктивний же факт залишається: більшовик здався мені смішним.
Скільки людей - стільки думок. Всі мають право на життя, а якщо й не мають, то все одно житимуть
Є окремі люди, які також висловлювали думки з інших моментів, і їхні думки не поділяв ніхто інший, бо всім іншим так не здавалося. Але вони побачили так. Ворогувати через різні погляди різні люди тут, слава Богу, не будуть
2009.04.06 | Михайло Свистович
Re: я просто мушу заперечити
Горицвіт пише:>
> Він смішний монстр. Може, він так грається, а не так задуманий, але вийшло справді смішнувато, карикатурно. Його коефіцієнт живості не такий як в решти героїв. Інші не карикатурні, тому цілісне сприйняття розпадається. Виходить, що справжні герої стикаються в одному просторі з мультяшним персонажем (персонажами), щось таке.
Ні фіга не можу погодитись. Як на мене, він "живєє всіх живих". І реально страшний, а не мультяшний. І зовсім не смішний. Значно смішніші, якщо міряти ци критерієм, Сємянніков і Грінберг.
>
> Я так зрозумів, що крім просто сцени (безплатної), ще є витрати, які треба щось хтось підтримав?
І чимало. Думаю, що не менше 1000 грн. за показ в середньому вийде, якщо показуватись на стороні. Це без врахування того, що там би дуже не завадило реквізит оновити та доповнити.
>
> А на фестиваль, якщо далеко не їхати, то затрати не більші, ніж на постановку в інституті, так же?
Ні, значно більші. Бо і реквізит треба перевозити, і, можливо, деякі речі купувати, яких на фестивальній сцені не буде.
2009.04.07 | mala
Re: я просто мушу заперечити
Михайло Свистович пише:> І чимало. Думаю, що не менше 1000 грн. за показ в середньому вийде, якщо показуватись на стороні. Це без врахування того, що там би дуже не завадило реквізит оновити та доповнити.
На кожну виставу насправді витратного матеріалу йде приблизно на 500 гривень. Це якщо нічого нікуди не перевозити. А якщо в іншому місці то це залежатиме від місця. Адже коли ми показувались у військовій частині то просто шили свої куліси бо просто не мали іншого виходу.
2009.04.07 | Михайло Свистович
Re: я просто мушу заперечити
mala пише:> Михайло Свистович пише:
>
> > І чимало. Думаю, що не менше 1000 грн. за показ в середньому вийде, якщо показуватись на стороні. Це без врахування того, що там би дуже не завадило реквізит оновити та доповнити.
>
> На кожну виставу насправді витратного матеріалу йде приблизно на 500 гривень. Це якщо нічого нікуди не перевозити. А якщо в іншому місці то це залежатиме від місця. Адже коли ми показувались у військовій частині то просто шили свої куліси бо просто не мали іншого виходу.
Я написав в середньому (не сперечайс з економістом, богемо). Бо на звичайну виству без форс-мажору і 500 забагато, а потімраз - і вкрадуть чи візьмуть на іншу виставу щось з вашою костюмерною, чи актор розтовстіє, що не влізе у жодну шинель, чи щось порветься, і треба купувати, як ото рушник чи куліси шити та апаратуру діставати. То на таку виставу і 2-3 тис. грн. буде мало. От і вийде в середньому 1000. Але хай навіть на сьогодні виходить 500 (я писав про 1000, якщо вистава буде за межами кулька, тож виникнуть додаткові витрати), все одно це багато для стипендії студентськи, яка не має грошовитих батьків чи спраглих до спонсорства більш-менш грошовитих знайомих. Саме це я і хотів сказати. Підтримати тебе морально, а тобі б тільки заперечити
2009.04.07 | mala
Re: я просто мушу заперечити
Михайло Свистович пише:> Я написав в середньому (не сперечайс з економістом, богемо). Бо на звичайну виству без форс-мажору і 500 забагато,
Ні, не забагато. Якраз те, що витрачається насправді. І не дай боже згорить хоч одна лампа на софіті от тоді вже або в темряві грати, або брати кредит у банку
> а потімраз - і вкрадуть чи візьмуть на іншу виставу щось з вашою костюмерною, чи актор розтовстіє, що не влізе у жодну шинель, чи щось порветься, і треба купувати, як ото рушник чи куліси шити та апаратуру діставати. То на таку виставу і 2-3 тис. грн. буде мало. От і вийде в середньому 1000. Але хай навіть на сьогодні виходить 500 (я писав про 1000, якщо вистава буде за межами кулька, тож виникнуть додаткові витрати), все одно це багато для стипендії студентськи, яка не має грошовитих батьків чи спраглих до спонсорства більш-менш грошовитих знайомих. Саме це я і хотів сказати. Підтримати тебе морально, а тобі б тільки заперечити
Я все там зрозуміла і навіть згодна, окрім одного
2009.04.07 | Михайло Свистович
Re: я просто мушу заперечити
mala пише:>
> Ні, не забагато. Якраз те, що витрачається насправді. І не дай боже згорить хоч одна лампа на софіті от тоді вже або в темряві грати, або брати кредит у банку
Так горіло ж у вас там щось нещодавно. І не скромнічай, згадай, скільки бабла забрала вистава у військовій частині. Ти всіх витрат і не знаєш, мабуть. Тому я написав в середньому, з врахуванням, що истави на виїзді постійно потребуватимуть отаких витрат, хай не таких, як у в/ч, але все ж таки.
>
> Я все там зрозуміла і навіть згодна, окрім одного
Який у тебе вкрали твої колеги по кульку (бо де він міг ще дітися?), і який ти купувала в бабусі біля метро
А ще реквізит непогано було б деякий оновити та замінити. Шоб зовсім все класно було
2009.04.07 | mala
От дурень :)
Михайло Свистович пише:> Який у тебе вкрали твої колеги по кульку (бо де він міг ще дітися?), і який ти купувала в бабусі біля метро
То була скатертина, а не рушник. Ті два рушники, що використовуються у виставі мені вишивали на замовлення у Житомерській області і якби їх вкрали то їх би просто не було у виставі (що дуже погано)
>
> А ще реквізит непогано було б деякий оновити та замінити. Шоб зовсім все класно було
Це і так ясно
2009.04.07 | Михайло Свистович
Ти змінила стать, що підписалася чоловічим родом?
mala пише:>
> То була скатертина, а не рушник
В цьому контексті це не має значення
>
> Ті два рушники, що використовуються у виставі мені вишивали на замовлення у Житомерській області і якби їх вкрали то їх би просто не було у виставі (що дуже погано)
Були б інші. Але це не має значення в цьому контексті. Дякую за уточнення, я його все одно забуду, бо воно не несе жодного функціонального навантаження
>
> Це і так ясно
Похмуро, а не ясно
2009.04.07 | mala
Так
2009.04.07 | Михайло Свистович
Брехати негарно Re: Так
2009.04.08 | Михайло Свистович
Я накаркав і переміг у запереченнях. Ось і форс-мажор.
В залі пульт віддали на ремонт, доведеться грати в іншій аудиторії (№128), а там немає ламочок у софітах, які терміново доведеться зараз купувати за 400 грн., для чого режисерка позичає 300, бо 100 в неї є.П.С. до режисерки: зі старшими та розумнішими треба погоджуватись.
2009.04.06 | Михайло Свистович
Re: я просто мушу заперечити
mala пише:>
> там не було образ більшовиків
Образ - не образа
>
> Ми не тільки "уявляємо" (у нас дуже багата уява і фантазія
Це точно
>
> ми ще й досліджуємо спеціфіку відображеного в п"єсі життя, історичне підгрунтя і історичні постаті перед тим як показувати щось подібне на сцені
Досліджувати можна багато, а висновки зробити неадекватні
>
> Не тільки таких персонажів гарно грають в українському театрі. Думаю, що не варто так казати якщо ще й врахувати той фкт, що ми маємо за спиною таку театральну історію якій би позаздрила не одна країна.
Толку з тієї історії. Ми у купі сфер можемо похвалитися хіба що історією, а купа "безісторичних" країн нас давно в них уже обійшли. Я не про театр
>
> Вистава і ставилась для того щоб ввести в моду такі теми. Мистецтво не повинне бути комфортним, воно має бути важким і суспільно важливим, навіть якщо це комедія.
Мистецтво має бути а)всяким б) різним. Комфортним і суспільно-неважливим теж
Гаснуть зорі, плаче мева,
Лине мряка опалева.
Як за подібні вірші колись діставали Яцкова "громадянські" поети. А при совку взагалі казали один в один, що ти написала. Й обзивали тих, хто оспівував природу, кохання, інші "суспільно-неважливі" речі.
2009.04.06 | mala
Re: я просто мушу заперечити
Михайло Свистович пише:> Це точно
А ми тут про виставу говоримо.
> Досліджувати можна багато, а висновки зробити неадекватні
Якщо у виставі зроблені якісь неадекватні висновки то бідь ласка назви їх конкретно, а як ні то нафіга про це писати в темі про виставу?
> Толку з тієї історії. Ми у купі сфер можемо похвалитися хіба що історією, а купа "безісторичних" країн нас давно в них уже обійшли. Я не про театр
То навіщо це писати якщо не про театр? Мова йде саме про нього і те, що ти написав навряд можна екстраполювати не театр.
> Мистецтво має бути а)всяким б) різним. Комфортним і суспільно-неважливим теж
Я так не вважаю. Але навіть якщо на секундочку з цим погодитись то у нас занадто не рівний рахунок в цьому сенсі.
> Як за подібні вірші колись діставали Яцкова "громадянські" поети. А при совку взагалі казали один в один, що ти написала. Й обзивали тих, хто оспівував природу, кохання, інші "суспільно-неважливі" речі.
А я не жену на митців які таке роблять тож не варто мене порівнювати з тими людьми.
2009.04.07 | Михайло Свистович
Re: я просто мушу заперечити
mala пише:> Михайло Свистович пише:
> > Це точно
>
> А ми тут про виставу говоримо.
>
> > Досліджувати можна багато, а висновки зробити неадекватні
>
> Якщо у виставі зроблені якісь неадекватні висновки то бідь ласка назви їх конкретно, а як ні то нафіга про це писати в темі про виставу?
>
> > Толку з тієї історії. Ми у купі сфер можемо похвалитися хіба що історією, а купа "безісторичних" країн нас давно в них уже обійшли. Я не про театр
>
> То навіщо це писати якщо не про театр? Мова йде саме про нього і те, що ти написав навряд можна екстраполювати не театр.
Добре-добре, не буду. Вже й відволіктися не можна
>
> Я так не вважаю
І дуже погано. Ти - більшовичка у шароварах
>
> А я не жену на митців які таке роблять тож не варто мене порівнювати з тими людьми
Варто, бо вони теж вказували, яким має бути мистецтво. А воно просто має бути. Приносити комусь естетичну насолоду (причому не обов"язково всім, бо одним може не подобатись те, чим інші захоплюються страшенно). Ленін колись писав працю про партійність в літературі. Це схоже на твій підхід до мистецтва
2009.04.06 | Михайло Свистович
Re: цікава рецензія
Горицвіт пише:> Вистава теж. Хоча, звичайно, не шедевр за серйозними мистецькими мірками. Але для студентської роботи - дуже непогано (я бачив кілька студентських вистав з театрального інституту і ще з якихось).
Це дивлячись якими мірками міряти. Кажуть (не я, а більш знаючі люди), що таке рідко побачиш сьогодні й на "великих" сценах у державних театрах. Бо актори й режисери розлінились та просто відбувають зарплату, або звикли вже, і для них це як рутина.
>
> Крім тих натяжок, про які пише Булкін, мені ще здалося, що образи більшовиків дуже схематичні, а головний більшовик (великий) зовсім провальний, на рівні кавеена.
А мені (і не тільки мені, а всіляким театралам, яких я, відвідуючи виставу, здається, всьоме) виглядає навпаки - дуже сильний образ "головного" більшовика (насправді там невідомо, хто головний). Й інші просто чудові та взяті як з життя, причому чітко виділені саме різні нюанси тих, хто був учасником більшовицького руху у 1918-му. Це і Ступку вразило, що дівчинка зогла так поставити драму на військову тематику, в якій нібито не має шарити, як і в часі, про який йдеться, не має розбиратись.
>
> Можливо, це через те, що актори і режисер не уявляють собі таких персонажів (явище з тої ж серії, що в українському театрі дуже виходить грати п'яниць, дурнуватих, безумних, -- бо це всім близьке).
Я бачив як ті самі актори грали дурнуватих і безумних. Більшовиків значно краще.
2009.04.07 | странник
Щось ця рецензія здається занадто... Подивимось завтра.
Тільки що був у "Молодому театрі"... Порівняю.2009.04.08 | странник
Яка експресія!!! На межі життя!!
Клятий комуняка ледве не вбив мене під час спектаклю.Коли він зривав портрет Шевченка, ця червона сволота практично загнала мені у спину залізний гак.
2009.04.08 | Pavlo Z.
Ні yahoo собі!!! Серйозно?
странник пише:> Клятий комуняка ледве не вбив мене під час спектаклю.
> Коли він зривав портрет Шевченка, ця червона сволота практично загнала мені у спину залізний гак.
2009.04.08 | странник
Re: Ні yahoo собі!!! Серйозно?
Там є епізод коли звір-комуняка зриває портрет Шевченка і розбиває його !!!Портрет висів на металевому гачку, ну і коли "комуняка" (до речі це мій улюблений актор з тих кого я бачив у Кульку), зі страшною силою зірвав все зі стіни, гачок-залізяка летів як дротик.
Не слабо було б якби він стирчав в мене зі спини.
2009.04.09 | Михайло Свистович
Цікаве режисерське вирішення, щоб показати звірячу сутність
більшовиків. Зірвати з гаку портрет Шевченка, а натомість повішати на гак якогось українця. І саме з числа глядачів, а не акторів. Щоб глядачі іще більше прониклись атмосферою виставиДо речі, саме про подібні свої фантазії (щоб більшовики увірвалися до глядацької зали, когось би у ній "вбили") говорив один з заслужених, який хвалив режисера.
І в антракті на вулиці два якихось чувака, що стрельнули в мене по цигарці, дуже гарно відгукувались російською мовою про виставу, кажучи, що все виглядало так природньо, що їм здавалося, що більшовики зараз їх заарештують, і що вони не шкодують, що пішли на виставу. Тобто, це були якісь далекі від театру люди з числа родичів чи знайомих режисерки або когось з акторів.
2009.04.09 | mala
Не треба все сприймати на власний рахунок
Мені таке речі купа глядачів після вистави кажуть. І всім здається, що саме їх мало не зачепили2009.04.09 | странник
Тю. :) Ти що не зрозуміла, що твій монстр просто звір!?
Талановитий він актор. Входить в образ.Подивись на раму портрету...
Та все нормально. В цей раз.
Але прибивати гак треба так щоб він не літав.
2009.04.09 | mala
Воно робилось для іншої сцени
І мало висіти зовсім не так. З цим ми зробити нічого не могли.2009.04.10 | странник
Та не будь ти такою серйозною. :) Все нормально.
2009.04.10 | Михайло Свистович
Re: Тю. :) Ти що не зрозуміла, що твій монстр просто звір!?
А Горицвіт казав, що він смішний, мультяшний та КВНський. Ото впав би йому гак на голову, знав би2009.04.10 | странник
Може ми на Поплавського в судд?
Михайло Свистович пише:> А Горицвіт казав, що він смішний, мультяшний та КВНський.
Він справжня кривава гебня. Дикий ведмідь.
>Ото впав би йому гак на голову, знав би
Голова це не страшно.
2009.04.11 | mala
Він навіть на виству не прийшов :(
2009.04.12 | Михайло Свистович
Так тим більше треба йому помститись. Як він посмів?
А він на всі вистави ходить?2009.04.12 | mala
Ні, не ходить. Але на цю обіцяв прийти.
2009.04.12 | Михайло Свистович
Отже, треба йому помститись за невиконання обіцянки. Он Страннік
любить судитися, хай подає за моральну шкоду, що він заїкається після того, як на виставі побачив більшовика, якого актор Поплавського так гарно грав, що Страннік повірив, ніби той справжнійПравдиво заїкатись ви його навчите
2009.04.11 | Сергій Кабуд
шкода що укртеатр так нецікаво виглядає на фотах
1.шкода також що не спромоглися укртеатрали з глядачів зняти виставу на хоча б свої телефони і підчепити файлікі на ютюб. це насправді єдине що треба було б замість багатослівних статтів які ніхто від нудьги не здатен дочитатитеатр- це мистецтво ВИДОВИСЬКА а не чорних літер на білому папері, чим є література
------------------------------
2.рекомендую для театралів:
один з найкращій театральних проектів світу
"wooster group"
для іллюстративності оці іноземні слова в лапках помістіть в пошук на youtube.com
2009.04.11 | mala
В мене є 4 відеозаписи моєї вистави
з чотирьох із восьми показів, більше того, навіть автор цієї статті має невеличкі шматочки відео із моєї вистави і він навіть виклав їх тут, але на моє прохання прибрав. Театр - це живе мистецтво яке потрібно бачити вживу, саме тому жодного відеофайлу в інтернеті не буде, що ж до фото, то я трішки пізні викладу тут фото професійного фотографа, думаю, що його світлини досить якісні і красномовні.2009.04.11 | Сергій Кабуд
театр це як відео зняте нерухомою камерою, не більше
в вас дещо застарілі уявлення про це імхо2009.04.12 | Михайло Свистович
Ні, театр, це - значно більше
Сергій Кабуд пише:> в вас дещо застарілі уявлення про це імхо
Ні, в неї сучасні, перевірені практикою уявлення. Бо навіть зняте професіоналом відео не йшло ні в яке порівняння з самою виставою. На відео і вживу - це абсолютно різні речі. В людей залишаються часто навіть протилежні враження, але всі вонри не на користь відео.
2009.04.12 | mala
Ви дуже мало знаєте про театр
Бачити як людина, що знаходиться від тебе на відстані 2-5 метрів реально пережиає, як більшовик-монстр проноситься за 20 см біля твого плеча - це зовсім не те, що побачити все це на відео.І скажіть мені будь ласка нафіга тоді робити вистави, якщо можна обмежитись кіно? Адже за Вашщою логікою - це одне і те ж саме.
2009.04.13 | Сергій Кабуд
театр вимирає і існує лише з милостині, такі справи
2009.04.13 | mala
Розкажіть це Віктюку з його шаленими зборами
Або поговоріть про це в театрі Франка де такі аншлаги відбуваються, що доводиться стільці доставляти в глядачеву залу.Вивчаючи історію театру я увесь час спостерігала одну і ту ж саму тенденцію
Крім того Ви з"їхали з теми. Вашу відповідь я можу сприйняти як згоду з моїми попередніми тезами, щодо того, що Ви немаєте жодного уявлення, що таке театр?
2009.04.14 | Михайло Свистович
Re: Розкажіть це Віктюку з його шаленими зборами
mala пише:> Або поговоріть про це в театрі Франка де такі аншлаги відбуваються, що доводиться стільці доставляти в глядачеву залу.
Це лише через занижену вартість квитків.
> Вивчаючи історію театру я увесь час спостерігала одну і ту ж саму тенденцію
І навіть ти це говориш?
>
> В театр люди ходять за тим чого на концерті Діми Білана не побачиш
А на концерти Діми Білана (хто це такий?) люди ходять за тим, чого в театрі не побачиш
2009.04.14 | mala
Re: Розкажіть це Віктюку з його шаленими зборами
Михайло Свистович пише:> Це лише через занижену вартість квитків.
ніфіга собі занижена!!!!!!! Яка ж тоді не занижена?
> І навіть ти це говориш?
не придерайся до слів
> А на концерти Діми Білана (хто це такий?) люди ходять за тим, чого в театрі не побачиш
і слава богу!!!!!!!
2009.04.14 | Михайло Свистович
Re: Розкажіть це Віктюку з його шаленими зборами
mala пише:>
> ніфіга собі занижена!!!!!!! Яка ж тоді не занижена?
Яка б дозволяла театру виживати без державних дотацій. Але тоді збори могли б бути недостатніми через меншу кількість глядачів.
2009.04.16 | mala
Деякі театри можуть собі дозволи обійтись без дотації
Але річ у тому, що є цільові вистави і взагалі у нас зараз дурний стереотип про нудний театр, його тре ламати, а ан це потрібен час і державні гроші. Інша справа, що держава мала би відбирати театри і вистави зокрема на які варто гроші виділяти, а не спонсорувати бездарну російськомовну попсу в театрах.2009.04.13 | Юрій Шеляженко
Виклади відео на гугль-відео, чи конвертити не вмієш?
2009.04.13 | mala
Я не викладаю відео з іншої причини.
Виставу треба бачити вживу. Я не кіно знімаю. А якщо пану Кабуду хочеться побачити виставу то тре було раніше думати, їхати в Україну і дивитись, а не тут плюватись піною з рота.2009.04.14 | Михайло Свистович
Re: Я не викладаю відео з іншої причини.
mala пише:> Виставу треба бачити вживу. Я не кіно знімаю. А якщо пану Кабуду хочеться побачити виставу то тре було раніше думати, їхати в Україну і дивитись, а не тут плюватись піною з рота.
Він не плюється піною у цій гілці, а спокійно викладає свою думку. Та й абсурдно їхати в Україну лише заради того, аби подивитися невідому виставу. Інша справа заради резонансної вистави, яка прогриміла на весь світ. Та й то вона має бути аж занадто резонансною, щоб отак зірватися й поїхати з США в Україну на неї, витративши купу грошей і часу.
2009.04.16 | mala
Re: Я не викладаю відео з іншої причини.
Михайло Свистович пише:> Та й абсурдно їхати в Україну лише заради того, аби подивитися невідому виставу. Інша справа заради резонансної вистави, яка прогриміла на весь світ. Та й то вона має бути аж занадто резонансною, щоб отак зірватися й поїхати з США в Україну на неї, витративши купу грошей і часу.
У нас завжди проблема в тому, що для нас особисто щось надто мало резонансне. І мова не про виставу, а про те, що можна просто повернутись в Україну жити тут і мати можливість відвідувати національні мистецькі дійства
2009.04.16 | Михайло Свистович
Re: Я не викладаю відео з іншої причини.
mala пише:>
> У нас завжди проблема в тому, що для нас особисто щось надто мало резонансне
А ще проблема в неадекватності та зацикленості на собі й невмінні ставити себе на місце іншої людини
>
> І мова не про виставу
А я про виставу
2009.04.17 | mala
Re: Я не викладаю відео з іншої причини.
Михайло Свистович пише:> А ще проблема в неадекватності та зацикленості на собі й невмінні ставити себе на місце іншої людини
прямо як у воду дивишся
2009.04.11 | mala
Фото з вистави, що була 28 березня
2009.04.11 | Сергій Кабуд
Фото гарні, тепер потрібні відео
2009.04.12 | mala
Його не буде
2009.04.12 | Михайло Свистович
Re: шкода що укртеатр так нецікаво виглядає на фотах
Сергій Кабуд пише:> зняти виставу на хоча б свої телефони і підчепити файлікі на ютюб. це насправді єдине що треба було б замість багатослівних статтів які ніхто від нудьги не здатен дочитати
Цього робити не треба було, а по собі судити інших негарно, гарно опитати всіх, щоб писати про здатність всіх. Бо я от навіть на Хортиці зустрів людину, яка із захватом говорила про обидві статті про цю виставу. І ще знаю купу, які знайшли у собі здатність прочитати й не знудились якось.