Диявол ховається в матрьошках
04/05/2009 | Олександр Северин
В ті давні часи, коли я щойно почав наїжджати з Донецька до столиці, мене вразив феномен, природа якого тоді лишилася для мене нез'ясованою – окупація київських крамниць, відділів в універмагах та кіосків російською народною "бєздєлушкой", міжнародно відомою під назвою "матрьошка". Уявіть собі – на російськомовному і ніби зросійщеному Сході, у "русифікованих містах", я того майже не бачив, а славний Київ цими soviet souvenirs, дерев'яними як генеральна лінія партії, був рясно всіяний.
Потім в якогось невідомого матрьоханого гуру сталося мистецьке озаріння чи то пак одкровення, внаслідок чого, як ви мабуть помічали, поширення набуло політизоване відбрунькування бєздєлушкі. Не знаю, чи є в цьому якесь збочення, але певному споживачеві (адже нема попиту – нема сталої пропозиції) сподобалося споглядати, як з Лєніна вистрибує Сталін, з того – Хрущьов і далі за переліком, або ж у зворотньому порядку, що, на мій погляд, логічніше, символічніше і правдивіше: в кожному путіні завжди ховається маленький лєнін.
Як би там не було, а з часом, призвичаївшись, я перестав щоразу відчувати культурний шок, опинившись десь на Майдані Незалежности чи то на Андріївському узвозі в щільному оточенні пузатих розмальованих матрьох (в контексті я про дерев'яні) і у кожному продавцеві мимоволі вбачати агента братньої країни – винахідниці продукту.
Але треба ж – під час останнього відвідання Львова, у самісінькому центрі гордої столиці Галицького П'ємонту, на відомому речовому ринку біля Опери я зайшов до пари кіосків-крамничок, прикращених фотографіями старого міста та анонсованих написами "антикваріат". Зайшов – і хутко ретирувавсь, прорвавшись крізь оточення фаланг страшних лубочних совкових баб. Тут я не про Вітренко.
Своє уявлення про те, чим саме думають власники та керівники відповідних "точок", допомагаючи Росії у такий спосіб "помічати територію", залишу тут при собі. Напевно, справа не в зиску – мені якось важко уявити натовпи поляків чи то німців, що їдуть до Львова задля пошуку і придбання якоїсь особливо унікальної матрьошкі, тоді як власне російські туристи, за моїми спостереженнями, натомість мазохістично пхаються до концептуальної кнайпи "Криївка", де їх зустрічають питанням "москалі в роду були?" Чи вони відповідають правду – Бог відає. Але то, врешті, таке.
Повертаючись додому, я подумав про певний символізм вітчизняної заматрьоханости. Дерев'яна (sic!) розмальована фіговінка, котра ховає в собі іншу дерев'яну розфарбовану фігурку, в якій, своєю чергою, переховується наступна, з того ж матеріалу – чи це не пречудова ілюстрація політикуму, в Україні сущого?
І купуючи на Узвозі велику матрьошку, і голосуючи на виборах за партію А, блок Б чи то політика В, ви отримуєте не те, що бачите. З Путіна вистрибує Лєнін, з політика – спонсор, а з партії чи блока – клан. В обох випадках ви маєте справу з камуфляжем, дурійкою – яскраві лубочні фарби приховують деревину, а гучні та бучні програми – або зовсім інші реальні інтенції, або ту ж саму деревину. І кількість проміжних ланок між найбільшою "парасольковою" лялькою та її найменшою товаркою – ні що інше, як дистанція між картинкою на позір та глибоко прихованою сутність.
"Сови є не тим, чим вони виглядають" – стверджував колись Девід Лінч у "Twin Peaks". Не знаю щодо сов, але якби ж то тільки сови…
Тож не купуйте матрьошок і не голосуйте за них. You never know where you are with them. Я намірно не кажу про котів у мішках щоб не ображати тих волелюбних тваринок.
Тотальні непрозорість, невідкритість та неправдивість – засадничі принципи візантійсько-малоросійської політики, а радше псевдополітики (бо мало там здатности оперативно виробляти адекватні підходи до проблем і викликів та ефективно такі підходи і відповіді втілювати). Враховуючи, що омріяна і вже майже казкова "політична відповідальність" існує в суспільстві тільки у вигляді твердого громадянського "ні" брехунам, крадіям, агентам впливу та ідіотам, вона, ця відповідальність, можлива лише за умови знищення практики, базованої на тих принципах.
Тому для того, щоби вибори до ВРУ, хоч позачергові (бажано), хоч чергові, врешті бути виборами, а не ілюзією вибору та вели до заміни влади жлобів владою професіоналів, потрібна "четверна відкритість".
1. Відкритість списків, як можливість виборця впливати на порядок розташування кандидатів у партійному списку.
2. Відкритість намірів – запровадження єдиної форми для викладення і оприлюднення політичних програм учасниками виборів, що вимагатиме чіткости, параметризації і, відтак полегшуватиме громадянський моніторинг виконання наобіцяного.
3. Відкритість фінансування – систематичне оприлюднення у повному обсязі всіх надходжень і витрат політичних партій (блоків, кандидатів) та джерел таких надходжень.
4. Відкритість медіа – систематичне оприлюднення повного ланцюжка власників всіх друкованих та електронних ЗМІ та істотних змін у таких ланцюжках задля ознайомлення вдячних читачів, слухачів і глядачів зі справжніми замовниками музики та локшини.
До речі – ніхто і ніщо не заважає відповідним суб'єктам зробити відповідні кроки чи то принаймні їхню частину без примусу і відповідних законодавчих норм, pro bono publico, було б бажання.
Я не хотів би вподоблятися сонму новоявлених рятівників Вітчизни, котрі розповідають що "треба", не пояснюючи, у який спосіб. Тому висловлю свій погляд: такі вимоги слід адресувати суб'єктам законодавчої ініціативи (у першу чергу – фракційним лідерам), при тому бажано організовано, системно і з моніторингом реакції, бо від листа окремого Северина їм, як розумієте, ані спекотно ані зимно. І я не знаю інституції, котра сьогодні могла б зробити це краще, організованіше, фаховіше та медійно гучніше, ніж Громадянська асамблея України1, з усіма її плюсами і вадами, про котрі я, як учасник оргкомітету, вправі мати свої судження. Хто знає – хай заперечить, я тільки за.
Ніщо не заважає висунути такі вимоги "тут і зараз", даючи "чинному політикуму" (щоправда, цікаво, де той чин?) час. Зокрема – на усвідомлення, що у разі невиконання вимог буде обструкція і бойкот2 – як не виборів взагалі, то всіх теперішніх політичних "матрьошок".
Вибори – не що інше, як національний тендер проектів з суспільно-важливих проблем, правильне рішення на якому неможливе без правди і прозорости.
Диявол ховається в "матрьошках".
Олександр Северин, к.ю.н.
1Громадянська асамблея України. http://gau.org.ua/
2 Cеред варіянтів, чим може супроводжуватися такий бойкот для більшої переконливости, за моїми спостереженнями, є і ініцювання установчого процесу шляхом укладання нової суспільної угоди (джерело - http://maidan.org.ua/static/news/2009/1238619670.html), і формування з моральних авторитетів суспільства на національному та місцевому рівнях "протопарламенту", котрий поступово перебере на себе владу на захист народного суверенітету не насильством, а силою переконання і власне свого авторитету (джерело – бесіди у відповідних колах), і гетьманський переворот (джерело – моя особиста фантазія напередодні річниці встановлення гетьманату Павла Скоропадського).
Потім в якогось невідомого матрьоханого гуру сталося мистецьке озаріння чи то пак одкровення, внаслідок чого, як ви мабуть помічали, поширення набуло політизоване відбрунькування бєздєлушкі. Не знаю, чи є в цьому якесь збочення, але певному споживачеві (адже нема попиту – нема сталої пропозиції) сподобалося споглядати, як з Лєніна вистрибує Сталін, з того – Хрущьов і далі за переліком, або ж у зворотньому порядку, що, на мій погляд, логічніше, символічніше і правдивіше: в кожному путіні завжди ховається маленький лєнін.
Як би там не було, а з часом, призвичаївшись, я перестав щоразу відчувати культурний шок, опинившись десь на Майдані Незалежности чи то на Андріївському узвозі в щільному оточенні пузатих розмальованих матрьох (в контексті я про дерев'яні) і у кожному продавцеві мимоволі вбачати агента братньої країни – винахідниці продукту.
Але треба ж – під час останнього відвідання Львова, у самісінькому центрі гордої столиці Галицького П'ємонту, на відомому речовому ринку біля Опери я зайшов до пари кіосків-крамничок, прикращених фотографіями старого міста та анонсованих написами "антикваріат". Зайшов – і хутко ретирувавсь, прорвавшись крізь оточення фаланг страшних лубочних совкових баб. Тут я не про Вітренко.
Своє уявлення про те, чим саме думають власники та керівники відповідних "точок", допомагаючи Росії у такий спосіб "помічати територію", залишу тут при собі. Напевно, справа не в зиску – мені якось важко уявити натовпи поляків чи то німців, що їдуть до Львова задля пошуку і придбання якоїсь особливо унікальної матрьошкі, тоді як власне російські туристи, за моїми спостереженнями, натомість мазохістично пхаються до концептуальної кнайпи "Криївка", де їх зустрічають питанням "москалі в роду були?" Чи вони відповідають правду – Бог відає. Але то, врешті, таке.
Повертаючись додому, я подумав про певний символізм вітчизняної заматрьоханости. Дерев'яна (sic!) розмальована фіговінка, котра ховає в собі іншу дерев'яну розфарбовану фігурку, в якій, своєю чергою, переховується наступна, з того ж матеріалу – чи це не пречудова ілюстрація політикуму, в Україні сущого?
І купуючи на Узвозі велику матрьошку, і голосуючи на виборах за партію А, блок Б чи то політика В, ви отримуєте не те, що бачите. З Путіна вистрибує Лєнін, з політика – спонсор, а з партії чи блока – клан. В обох випадках ви маєте справу з камуфляжем, дурійкою – яскраві лубочні фарби приховують деревину, а гучні та бучні програми – або зовсім інші реальні інтенції, або ту ж саму деревину. І кількість проміжних ланок між найбільшою "парасольковою" лялькою та її найменшою товаркою – ні що інше, як дистанція між картинкою на позір та глибоко прихованою сутність.
"Сови є не тим, чим вони виглядають" – стверджував колись Девід Лінч у "Twin Peaks". Не знаю щодо сов, але якби ж то тільки сови…
Тож не купуйте матрьошок і не голосуйте за них. You never know where you are with them. Я намірно не кажу про котів у мішках щоб не ображати тих волелюбних тваринок.
Тотальні непрозорість, невідкритість та неправдивість – засадничі принципи візантійсько-малоросійської політики, а радше псевдополітики (бо мало там здатности оперативно виробляти адекватні підходи до проблем і викликів та ефективно такі підходи і відповіді втілювати). Враховуючи, що омріяна і вже майже казкова "політична відповідальність" існує в суспільстві тільки у вигляді твердого громадянського "ні" брехунам, крадіям, агентам впливу та ідіотам, вона, ця відповідальність, можлива лише за умови знищення практики, базованої на тих принципах.
Тому для того, щоби вибори до ВРУ, хоч позачергові (бажано), хоч чергові, врешті бути виборами, а не ілюзією вибору та вели до заміни влади жлобів владою професіоналів, потрібна "четверна відкритість".
1. Відкритість списків, як можливість виборця впливати на порядок розташування кандидатів у партійному списку.
2. Відкритість намірів – запровадження єдиної форми для викладення і оприлюднення політичних програм учасниками виборів, що вимагатиме чіткости, параметризації і, відтак полегшуватиме громадянський моніторинг виконання наобіцяного.
3. Відкритість фінансування – систематичне оприлюднення у повному обсязі всіх надходжень і витрат політичних партій (блоків, кандидатів) та джерел таких надходжень.
4. Відкритість медіа – систематичне оприлюднення повного ланцюжка власників всіх друкованих та електронних ЗМІ та істотних змін у таких ланцюжках задля ознайомлення вдячних читачів, слухачів і глядачів зі справжніми замовниками музики та локшини.
До речі – ніхто і ніщо не заважає відповідним суб'єктам зробити відповідні кроки чи то принаймні їхню частину без примусу і відповідних законодавчих норм, pro bono publico, було б бажання.
Я не хотів би вподоблятися сонму новоявлених рятівників Вітчизни, котрі розповідають що "треба", не пояснюючи, у який спосіб. Тому висловлю свій погляд: такі вимоги слід адресувати суб'єктам законодавчої ініціативи (у першу чергу – фракційним лідерам), при тому бажано організовано, системно і з моніторингом реакції, бо від листа окремого Северина їм, як розумієте, ані спекотно ані зимно. І я не знаю інституції, котра сьогодні могла б зробити це краще, організованіше, фаховіше та медійно гучніше, ніж Громадянська асамблея України1, з усіма її плюсами і вадами, про котрі я, як учасник оргкомітету, вправі мати свої судження. Хто знає – хай заперечить, я тільки за.
Ніщо не заважає висунути такі вимоги "тут і зараз", даючи "чинному політикуму" (щоправда, цікаво, де той чин?) час. Зокрема – на усвідомлення, що у разі невиконання вимог буде обструкція і бойкот2 – як не виборів взагалі, то всіх теперішніх політичних "матрьошок".
Вибори – не що інше, як національний тендер проектів з суспільно-важливих проблем, правильне рішення на якому неможливе без правди і прозорости.
Диявол ховається в "матрьошках".
Олександр Северин, к.ю.н.
1Громадянська асамблея України. http://gau.org.ua/
2 Cеред варіянтів, чим може супроводжуватися такий бойкот для більшої переконливости, за моїми спостереженнями, є і ініцювання установчого процесу шляхом укладання нової суспільної угоди (джерело - http://maidan.org.ua/static/news/2009/1238619670.html), і формування з моральних авторитетів суспільства на національному та місцевому рівнях "протопарламенту", котрий поступово перебере на себе владу на захист народного суверенітету не насильством, а силою переконання і власне свого авторитету (джерело – бесіди у відповідних колах), і гетьманський переворот (джерело – моя особиста фантазія напередодні річниці встановлення гетьманату Павла Скоропадського).
Відповіді
2009.04.05 | Koala
Маю уточнити
Матрьошка є японським винаходом. Наприкінці ХІХ століття російський меценат Савва Мамонтов побачив Сім Богів Щастя, Сіті-фуку-дзін - 7 статуеток, що вкладалися одна в одну - і вирішив розфарбувати "під хохлому".2009.04.06 | Михайло Свистович
Re: Маю уточнити
Koala пише:> Матрьошка є японським винаходом
Не факт. Те, що до Росії вона була привезена з Японії говорить лише про те, що Мамонтов поїхав туди, а не до Китаю, де матрьошок теж у ті часи було повно.
Скоріш за все Батьківщина матрьошки таки Китай, звідки вона потрапила в інші країни, в т.ч. й до Японії, а з Японії до Росії, де набула національної популярності.
2009.04.06 | Koala
Добре, що ви з'явилися нарешті. То щодо
вигаданого вами "єдиного бога Синто" - не хочете щось сказати?2009.04.06 | Михайло Свистович
Re: Добре, що ви з'явилися нарешті. То щодо
Koala пише:> вигаданого вами "єдиного бога Синто" - не хочете щось сказати?
Не хочу, бо я вже все сказав про невигаданого мною головного бога Сінто. А тут гілка про матрьошок, яка, можливо, привчить Вас до того, що не все почалося відтоді, коли його відкрили москалі.
2009.04.07 | Koala
Ви брешете, і що далі, тим більше
Михайло Свистович пише:> Не хочу, бо я вже все сказав про невигаданого мною головного бога Сінто.
Ну, якщо це все, що про нього можна сказати, то краще б мовчали.
> А тут гілка про матрьошок, яка, можливо, привчить Вас до того, що не все почалося відтоді, коли його відкрили москалі.
Цитую себе:
>Матрьошка є японським винаходом. Наприкінці ХІХ століття російський меценат Савва Мамонтов побачив Сім Богів Щастя, Сіті-фуку-дзін - 7 статуеток, що вкладалися одна в одну - і вирішив розфарбувати "під хохлому".
І де ви в моєму дописі побачили ідею, що "щось почалося відтоді, як його відкрили москалі"?
2009.04.07 | Михайло Свистович
Ніколи не мав цієї Вашої поганої звички
Koala пише:>
> >Матрьошка є японським винаходом. Наприкінці ХІХ століття російський меценат Савва Мамонтов побачив Сім Богів Щастя, Сіті-фуку-дзін - 7 статуеток, що вкладалися одна в одну - і вирішив розфарбувати "під хохлому".
> І де ви в моєму дописі побачили ідею, що "щось почалося відтоді, як його відкрили москалі"?
В першому реченні. Бо всі Ваші твердження про японскість цього винаходу грунтуються на тому, що до Росії вона потрапила в Японію.
Вчити, вчити і вчити. Зокрема історію матрьошок. Бо ж явно набрали в google.com.ua "матрьошка" й скопіпейстили один з перших лінків, щоб похизуватися своїми "знаннями".
2009.04.05 | АБВГ
Хрущов обіцяв: Нинішнє покоління буде жити при комунізмі
От воно й живе.Не стане покоління, що жило при комунізмі - зникне і матрьошка.
В тому числі і політична.
Ікра і горілка залишиться.
2009.04.06 | Юрій Шеляженко
Ваша ГАУ схожа на абстрактну фронду купки інтелектуалів.
І, як завжди - основна проблема у замкненості вузького кола "втаємничених" та нездатності його розімкнути.Зустріч з Богатирьовою та купу прожектів, не підкріплених фінансами та політичною волею, важко вважати ознакою якогось принципово нового конкретного підходу до розвитку громадянського суспільства.
2009.04.06 | Людмила
то зробіть свою, конкретну...
2009.04.06 | Юрій Шеляженко
Моя фронда - газета "Правдошукач". Запрошую до співробітництва.
http://truth.in.ua2009.04.06 | Pavlo
В Празі, Будапешті, Прибалтиці так само перемагають матр"йошкі.
Більшість сувенірних лавок в Празі тримають мутні серби, крім суто чеських сувенірів вони торгують матр"йошками, совіцькими шапками, погонами, медалями, емблемами та майками СССР.Американці вважають ці сувеніри автентичними, на власні очі бачив щасливого американця, який вишивав по Краловому мосту в білій (!) шапці-ушанці з радянською кокардою. Потім ці артефакти "місцевої специфіки" потрапляють в Голлівуд в якості реквізитів, засвічуються в черговому дебільному бойовику, тим самим по новій рекламуються і самовідтворюються.
Розірвати це коло можна, тільки треба запропонувати свої специфічні маркери, які б чітко асоціювались з Середньою Европою або конкретно з Україною.
Дерев"яні булави, фаянсові козаки в шароварах не пробавляють, вони просто не витримують конкуренції з матр"йошками.
P.S. До речі, маркер "російські козаки" на Заході добре розкручений, майже як водка-балалайка-матрьйошка-Наташа, але шаровари до нього не дуже пасують. То має бути щось бородате-пацавате, на коні та в однострої, подібно до наших ряжених кАзАчків.
P.P.S. Про політикум зауважень нема.
2009.04.06 | Shooter
...бо ті носять Prada
2009.04.07 | Skapirus
До речі
Олександр Северин пише:> Своє уявлення про те, чим саме думають власники та керівники відповідних "точок", допомагаючи Росії у такий спосіб "помічати територію", залишу тут при собі.
Я вважаю, що тема "мітять територію" є дуже актуальною і ніде не розкритою, я потроху збираю дані для неї, але буду не проти, якщо хтось це напише до мене. Тут таке: всі оці пам"ятники радянського періоду, як і назви вулиць в честь Леніна, Кірова - це типу тесту, чи достатньо підкорене ідеям
Радянського СоюзуКремля населення територій, де ці пам"ятники розташовані. Періодично кучкуються там на радянські свята і співають пісні - значить все супер, збираються "нацики" та кричать "ганьба" - справи гірші, ну а якщо взагалі знесли пам"ятник чи перейменували вулицю - справи геть хрєнові (для Кремля звісно). Їм просто не буде за що в майбутньому зачепитися в інформаційній пропаганді, бо всі ці знаки чи символи несуть для більшості споживачів імперської пропаганди просто магічне значення. Окрема тема - це пам"ятники загиблим в 2-й світовій, при чому мова йде лише про радянських солдат, де Ви бачили пам"ятники німцям чи іншим? Тему загиблих теж активно використовують в цій брудній пропаганді, але зачепити її - це значить нарватися на звинувачення в неповазі до мертвих.Також стосовно "мітять територію" Радянський Союз дуже відзначився по всій Європі (про світ не знаю). Чи хоча б десь Ви знайдете ісламську мечеть? А от російських церков з банями в вигляді кремлівських більше ніж досить. Плюс "руські" магазини типу "Ну погоди!" чи "Светлана", де серед милих нашому люду гречки-згущонки-тушонки продають купу дисків з імперськими фільмами та піснями. Я зустрічав в Німеччині купу людей, які радісно виїхали з Радянського Союзу, але при цьому не втомлюються поливати брудом німців. Перше що вони роблять, це ставлять супутникову антену, аби ловити російське ТБ - зіскочити з пропаганди, яку услужливо подають, дуже не хочеться.
2009.04.07 | Shooter
Re: До речі
Skapirus пише:>Чи хоча б десь Ви знайдете ісламську мечеть?
Англія, Бельгія, Франція - без проблем.
2009.04.07 | Skapirus
Уточніть будь ласка
Мені в Дрездені місцеві мусульмани скаржилися, що для них проблема мати приміщення, де вони могли б збиратися для молитов. Тобто таке приміщення їм дали в оренду (я його бачив), але воно скоріше нагадує сарай, який до того ж і не опалюється. Схожа ситуація по їх словах і в інших містах Європи. Принаймні, я особисто ніде мечетей в класичному виконанні не бачив. Але от російські православні церкви, збудовані з дотриманням всіх канонів, зустрічав будь-де. В Дрездені ця церква розташована поруч з головним залізничним вокзалом та студентським містечком. Українська греко-католицька церква наприклад змушена проситися в гості до німецького храму. Якщо вже європейці такі правильні, то чому їм не дозволити будувати церкви/мечеті всім бажаючим, незалежно від того, яка сила за тим стоїть?