04/10/2009 | Олексій Кайда

«Мешканці Тернопілля не простять чергової зради чи лукавства»

38-річний новообраний голова обласної ради Олексій Кайда родом з Бердянська Запорізької області. На Сході України брав активну участь в українській революції кінця 80-х – початку
90-х років. Закінчив Національний університет «Львівська політехніка» та Національну академію державного управління при Президентові України за спеціальністю магістр державного управління. Працював на посадах помічника-консультанта народного депутата України (бюджетний комітет), помічника голови Львівської обласної ради, заступника міського голови, члена міськвиконкому, депутата обласної ради. Керівник секретаріату Всеукраїнського об’єднання «Свобода».
Сьогодні Олексій Кайда – гість тернопільської газети «Свобода».

- Олексію Петровичу, на недавній сесії новообраної обласної ради ви коротко охарактеризували своє бачення подальшої роботи найвищого представницького органу Тернопілля. Зупиніться, будь ласка, на цьому детальніше.

- Це - затвердження на сесії галузевих програм, розгляд питань соціально-економічного, культурного розвитку області. Внесення змін до бюджету, адже відомо, що він був прийнятий нашвидкоруч, бралися до уваги, насамперед, контрольні цифри і захищені статті. Окремі рішення попередніх сесій визнані судами взагалі нелегітимними і скасовані.

Тернопілля – область сільськогосподарська, тому першочерговим завданням є підготовка та проведення весняно-польових робіт. Є ряд питань, які стосуються дотацій з державного бюджету якраз агропромислового комплексу, відшкодування ПДВ підприємствам, котрі торгують з країнами Східної і Західної Європи. Власне, несвоєчасне повернення ПДВ призводить до того, що деякі сільськогосподарські підприємства змушені призупиняти свою діяльність. Тож вирішення цих проблем, вважаю, є спільним завданням обласної ради, ОДА, районних рад та адміністрацій і керівників агропромислового сектора.

В області, як знаєте, давно існувала проблема Малашівського сміттєзвалища. Й особливо загострилася буквально останніми днями, коли мешканці села перекрили під’їзну дорогу. Переконаний, що усе це відбувається через брак правдивої інформації. Порозуміння між народом і владою залежать якраз від прозорості і відкритості влади. Коли хтось щось недоговорює, виникають чутки, домисли, побоювання і, відповідно, збурення людей. Тому стосовно Малашівського сміттєзвалища уже попередньо проведені певні консультації. Є інвестори, які мають бажання будувати переробний завод. Але мешканцям треба пояснити, що це за виробництво, власне, проводити роз’яснювальну роботу, інакше знову будуть пікети. Якщо влада хоче щось зробити, вона повинна іти до людей. Якщо питання заходить у глухий кут – треба сідати за стіл переговорів і вирішувати.

- Тернополян турбує і відновлення роботи аеропорту...

- І ми зробимо усе, аби летовище запрацювало. До речі, цього тижня, у п’ятницю, Львівський залізничний районний суд розглядатиме черговий позов ППСЦ «Сервіс-Стрий» щодо продажу цілісного майнового комплексу комунального підприємства «Тернопіль-АВІА-автотранс». Ми ж будемо і далі відстоювати законність попередніх рішень судів, котрі фактично повернули Тернопільське летовище у власність області. Однак, як бачите, використовуються певні рейдерські схеми, окремі фірми намагаються відтягти час із запуску аеропорту. Жоден же інвестор до нас не прийде (я маю на увазі у цьому статусі і державу) доти, доки буде судова тяганина. Тому надзвичайно важливо поставити зараз останню крапку щодо власності летовища. Так само я уже провів певні консультації щодо відновлення роботи аеропорту. Є цікаві проекти – з цього приводу я мав розмову з головою ОДА, з міським головою. Якщо знайдемо порозуміння, а я на це сподіваюся, то уже цього року це питання зрушиться з мертвої точки.

- Олексію Петровичу, ваша політична сила має в обласній раді найчисленнішу фракцію – 50 депутатів. Однак ВО «Свобода» не підтримала пропозицій інших партій щодо утворення коаліції.

- По-перше, Закон про місцеве самоврядування не передбачає обов’язкового створення коаліції в обласній раді. По-друге, наочно гіркий приклад Верховної Ради, у якій більшість де-юре існує, а де-факто – її немає. Врешті, на початку 2006 року у багатьох обласних радах також були підписані угоди між «НУ-НС» і БЮТ. Скажіть, їх виконували? Ні. Тобто, більшість була створена формально. Тому ми не є прихильниками підписання подібних зобов’язань для майбутніх звинувачень. На кшталт, що от хтось, образно кажучи, не дотримався коми, а хтось – крапки. Таке у Тернопільській обласній раді уже було. Папір може витримати все, але мешканці Тернопілля не простять чергової зради чи лукавства. Тому, я уже це озвучував і повторю знову, ми вважаємо, що більшість – це депутати, які хочуть працювати на благо області та кожного її жителя.

- У деяких ЗМІ, на жаль, і в нашій «Свободі», була оприлюднена помилкова інформація про те, що ви були членом націонал-соціалістичної партії.

- Знаєте, з помилок або ляпсусів, які подаються у ЗМІ, можна зробити два протилежні висновки: або це дійсно сталося випадково, або робиться цілеспрямовано. Я був членом Соціал-національної партії України, яка була створена у жовтні 1991 року, у 1995-му зареєстрована міністерством юстиції, а у лютому 2004 перейменована у Всеукраїнське об’є-днання «Свобода». У партію я вступив у 1993 році і ось уже 16-й рік є її членом. У жодній іншій партії не перебував. І власне хотілося б, аби менше було таких ляпсусів і щодо мене особисто, і відвертих наклепів на ВО «Свобода». Як от публічна заява лідера комуністів Петра Симоненка про те, що наше об’єднання фінансує Коломойський. На цю та подібну брехню до тих, хто звинувачує нас в якійсь іншій ідеології, аніж націоналістичній, будуть, безперечно, судові позови.

- Олексію Петровичу, ви народилися у Бердянську. Замешкали у Львові. Тепер ось очолили Тернопільську обласну раду...

- Знаєте, багато хто запитує: я східняк чи галичанин? Я є – українець. І колись один мудрий чоловік зробив мені зауваження, яке я нормально сприйняв і підтримую: немає Східної і Західної України. Є Схід України і Захід України, Північ і Південь, Центр України. А цей штучний розподіл на східняків, галичан, поліщуків, русинів... – вперто нав’язують нам ззовні та й окремі свої «патріоти». Так, моє коріння зі Сходу, але моя дружина живе у Львові, хоча народилася в Ужгороді, тесть з Волині, теща – з Івано-Франківщини. Син народився у Львові. То що нам ділити?

- Ви були одним із засновників товариства української мови «Просвіта» у Бердянську. Брали активну участь у створенні Народного руху України за перебудову. І це – кінець 80-х – початок 90-х років минулого століття. Звідки ота любов до України?

- Я думаю, це закладено у кожної людини на генетичному рівні. І якщо воно є – то обов’язково прокинеться. Пригадую, 1986 рік, мені – 15. Тоді усіх нас, пам’ятаєте, примусово водили на фільм «Високий перевал». Показували, які бандерівці погані. Та багатьом цей фільм насправді відкрив очі. Тоді я вперше побачив тризуб. І намалював його – за що мене вчителі, м’яко кажучи, дуже сварили.

Ще один штрих. Так сталося, що я довший час не знав свого рідного дядька. А потім виявилося, що Василь Іванович Кайда – двічі депутат Бердянської міської ради – єдиний, хто розмовляє українською мовою.

Наше сімейне коріння – з козацького роду. Та й генетичний код закладений у прізвище: по-батькові я – Кайда, по матері – Вовк. Я вдячний своїй учительці української мови Ганні Токмань, яка, ризикуючи, знайомила нас з творами заборонених у той час письменників. З її ініціативи у 1988 році у Бердянську на Різдво відбувся перший вертеп. Це зараз усе просто і звично. А тоді... Не було навіть звідки взяти сценарію, знайшли старий пісенник з українськими колядками та щедрівками. Ходили по рідних, знайомих, друзях. Старші люди плакали, коли з українською колядою до хати заходили молоді хлопці, дівчата у вишитих сорочках, котрі теж познаходили Бог зна де. На виручені кошти поїхали у Київ на установчу конференцію Товариства української мови.

- Тоді якраз зароджувалася перша хвиля національного піднесення.

- Так. І я, закінчивши школу, поїхав до Львова. Вступив у політехнічний інститут. Був активним учасником акцій непокори, членом Студентського Братства. Їздив на пікетування Верховної Ради та Адміністрації Президента. Тоді, оголосивши студентське голодування, ми свято вірили у національні зміни, які б стали поштовхом і до вирішення економічних питань.
У 1991 році одружився. Оксана також з патріотичної сім’ї. Її мама, а моя теща, відсиділа багато років у таборах. Привезла в Україну прах Марти Бандери, допомагала Оксані Бандері, яка жила в них удома до того, як їй дали квартиру у Стрию. У хаті бували Горинь і Чорновіл, Лук’яненко...

У 1993 році, коли Кравчук підписав Масандрівські угоди, тобто фактично здав наш Чорноморський флот, я разом зі студентами-побратимами поїхав на пікетування у Київ. Були створені загони студентської та робітничої сотні, у тому числі із Соціал-національною партією. Тоді також сформували Комітет порятунку нації і держави. У вересні 1993 року вступив у Соціал-національну партію, яка переросла у ВО «Свобода».

- Олексію Петровичу, всі ми тоді свято вірили у національне відродження України. Як вірили і у 2004 році, коли відстоювали Майдан. На жаль, нині багато чого знівельовано, люди розчаровані, гасла залишилися гаслами.

- А їх ніхто і не збирався втілювати. Майдан – це справді була друга потужна хвиля національної революції. Але представники певних олігархічних сил злякалися народного підйому і перетворили цю хвилю в «оранжевоє нєбо». І замість українських синьо-жовтих над Майданом замайоріли партійні прапори.

Згадайте 2006-2007 роки. Гасла, з якими ішли на вибори усі партії та блоки. Чи хоч хтось їх дотримав? Скасування депутатської недоторканності, визнання ОУН-УПА? А те, що діється з українською мовою? Лише коли до парламенту прийдуть правдиво націоналістичні, патріотичні сили, які Україною живуть, тоді можна буде щось змінити. І для ВО «Свобода» влада – не самоціль. Влада для нас є інструментом якраз для цих змін і побудови дійсно українського суспільства.
- Ви працювали помічником голови Львівської обласної ради, експертна рада з числа львівських журналістів та політологів визнала вас кращим депутатом.

- Думаю, цей досвід стане поштовхом для багатьох спільних проектів у культурно-духовному, економічному розвитку областей. Ось, приміром, 2007 рік з ініціативи Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської обласних рад був визнаний роком Пінзеля. Результат – сьогодні приїжджає делегація з Франції, з Лувру, яка відвідає, зокрема, і Бучач.

- Багатьох цікавить ваш підхід до вирішення кадрових питань.

- На одну з чергових сесій планую представити проект структури обласної ради. Сьогодні, як знаєте, працює 12 постійних комісій. Цього достатньо для ухвалення дієвих результативних рішень з подальшими затвердженнями їх на сесіях. Є потреба створити відділ звернень громадян, тому що приходять з болючими проблемами сотні краян. Щодо апарату обласної ради – поки що приглядаюся до людей.

- А як рідні, друзі сприйняли ваше обрання головою Тернопільської обласної ради?

- Мама – з гордістю, преса у Бердянську назвала мене людиною тижня. Приємно, що не підвів тих, хто покладав на мене надії. Дружина? Оксана розуміє – я політик, їй не звикати. Коли я вчився півтора року в Києві, в академії державного управління при Президентові України, теж приїжджав додому нечасто.

- Можливо, сім’я переїде у Тернопіль?

- Напевно, ні. Дружина у Львові має улюблену роботу, працює у музеї етнографії. Зараз приймає фонд вишивки, а це понад 16 тисяч експонатів! Син Богодар навчається у 6 класі, у школі імені Івана Франка. Відвідує гурток акторської майстерності, хореографії та малювання.

- Якщо не секрет, де мешкаєте у Тернополі?

- Не секрет. У двокімнатній квартирі, яку винаймає мій колега, заступник голови партії Анатолій Вітів.

- Чи маєте хобі?

- Люблю рибалку. І якщо тільки випаде кілька годин вільного часу, поїду посидіти з вудочкою. Кажу: я не рибалка – я люблю ловити рибу. Проте вільного часу поки що нема. Зараз головне налагодити конструктивну роботу обласної ради, співпрацю усіх гілок влади, бо тернополяни уже втомилися від постійних чвар і суперечок. Треба вирішувати ті наболілі питання, про які ми вели мову на початку. Необхідно залучати нові інвестиції, бо чекати якихось додаткових дотацій або субвенцій з “верхів” не доводиться.

- Що ж, від імені усіх читачів нашої «Свободи» я бажаю вам, Олексію Петровичу, сили і мужності здійснити усе задумане.

- Дякую. А я бажаю читачам «Свободи» гарного настрою перед світлим Христовим Воскресінням і віри у те, що Україна обов’язково стане великою національно незалежною європейською державою. Для цього треба небагато - любити Україну.

Зіна КУШНІРУК, газета "Свобода"