04/11/2009 | Олег Чорногуз

Почну з загально відомого: в будь-якій колонії, яка раптом стала самостійною і незалежною державою, ще довгий час панує мова колонізатора: Індія, Малайзія, більшість країн Африки. Учорашня п'ята колона, яка не може примиритися з рівністю з учорашнім рабом, усіляко чинить опір, продовжуючи висувати імперські теорії, про так звану, меншовартість корінного населення, неспроможність до самостійного життя, неповноцінність мови корінного населення до протокольних записів чи науково-промислової групи неологізмів, які народжувалися на лінгвістичній базі мови окупанта, залишаючи мові корінного населення оспівувати тільки навколишнє середовище, своє «золоте минуле», і той день, коли корінний мешканець був господар своєї землі, а не рабом. Був не рабом, жив без зайди, окупанта, гнобителя.

Кожний екс-колонізатор, втрачаючи грунт під ногами, всіляко намагається утриматися на колись загарбаній землі: вдається не тільки до висміювання мови, звичаїв, одягу, традицій корінного населення, а й до фальсифікації історії, наочної агітації, як нібито конкретних фактів. Мовляв, подивіться, чого досягла ваша «бананова республіка» за часи нашого панування – виросли міста, заводи, фабрики, ви збагатилися на історичні пам'ятники, ми вам залишили автостради й залізниці, збудували аеродром. Досі ставимо пам'ятники тим, хто утвердив вас, яко окремою націю, при цьому не згадуючи про її майже докорінне винищення. І найстрашніше – це підкуп: посадами, грішми, маєтками. Підкуп тих, кого в народі одразу охрещують зрадниками, політичними повіями, яничарами, манкуртами, безбатченками.

До тих, які за «шмат гнилої ковбаси і рідну матір продаси» сьогодні можна відвести різних чорноволів – молодших, симоненків, лавріновичів, волг, сівковичів, голубів, мірошниченків, колісніченків і сотню – другу яничар.

До цього списку, безперечно, треба віднести і західноукраїнську «Шмату» (так називається стаття в Інтернеті і в газеті «Вечерніє вєсті»), екс-сексота в спідниці Галину Стеців, яка свого часу ховалася під псевдо «Тереза», нині під прибраним прізвищем чоловіка – Ганна Герман. За списком продажності зараз є народним депутатом та ідеологом партії Регіонів, мета (партії і її членів та членкинь) якої розчленувати Україну на регіони (розділяй і владарюй) і повернути, принаймі, частину нашої Батьківщини в лоно вчорашньої імперії, знову поставивши нас, українців, на коліна і накинувши нам на шию імперське ярмо.

У цьому партія Регіонів, як і П'ята колона (комуністи, прогресивні (читай – агресивні) соціалісти й інші вороги українського народу) досить чітко і планомірно проводять свою колонізаторську політику, яка ділиться на три основні утапи:

ЕТАП ПЕРШИЙ: викинути гасло, мовляв, йде насильницька українізація російськомовного населення України. Насправді цього й близько нема, хоча постає питання: а чому має йти насильницька русифікація?

ЕТАП ДРУГИЙ: після досягнення першого пункту – це друга російська мова в Україні офіційна. Тобто державна.

ЕТАП ТРЕТІЙ і ОСТАННІЙ: русифікація всієї України, і сумна і відома усім аксіома: нема української мови, нема українського народу, нема української держави. Далі плюс здача України Москві.

Одним з трубадурів цієї імперської ідеології імені Затуліна – Корнилова є Галина-Ганна Герман – Стеців, яка, безперечно, увійде в історію нашого народу, як політична шмата і стане в ряди найганебніших зрадників українського народу поруч з батуринським носом, гетьманами Брюховецьким, Тетерею і їм подібними покидьками.

До цих сумних і відомим усім роздумів, мене спонукав виступ цієї, з дозволу сказати, мадам, аби не опускатися до Інтернетівської публікації про політичну «Шмату», від чорної першої п'ятниці початку липня 2008 року, коли екс-гебіст Тереза заявила про другу державну мову в Україні – російську, яку партія Регіонів увела в свою регіональну конституцію і цю політичну страву, в цьому політичному меню, як кремлівське замовлення, збираються подати на розгляд Верховної Ради.

Дорогий читачу, зауваж цю заяву робить не росіянин, цю заяву робить, з дозволу сказати, українка, яка до третіх півнів уже продалася не менше, як п'ять разів і лягла як політична повія від борця за незалежність України через радіостанції «Свобода» в притул до партії Регіонів. Уся біографічна дорога товаришки Терези укрита чорними мертвими квітами суцільної, безчесної, безстидної і безсоромної зради. І грубої брехні.

Політична «Шмата» вимагає, продавшись за тридцять срібних, рідну мову, а взамін хоче принести усім нам, українцям, знову сльози, горе і смерть. Бо для мене російська мова – це не мова Буніна і Толстого, як для гітлерівських головорізів це не мова Канта і Шіллера.

Для мене російська мова в Україні – це смерть України.

Для мене російська мова в Україні – це злочин без кари. Це як смерть десятків тисяч моїх безневинних земляків у перші дні війни в парку імені Горького моєї рідної Вінниці за вказівкою Сталіна.

Для мене російська мова – це за спиною ще живого Богдана Зіновія Хмельницького розподіл України на регіони – Лівобережну і Провобережну: між Польщею і Московією.

Для мене російська мова – це засудження й анафема Собору РПЦ на «києвскіє новиє кнігі» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького.

Для мене російська мова – це спалення усіх оригіналів українських літописів, письмової спадщини Київської Русі, трактатів Хмельницького, Виговського, як нашої історичної пам'яті, а в натомість кілька копій переписаних німцем Федором Івановичем Міллером та Мусіним – Пушкіним.

Для мене російська мова – це указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення текстів з церковних книжок.

Для мене російська мова – це злодійство серед білого дня перед усім цивілізованим світом: прибрати чужу назву сусідньої держави, і закріпити її на всіх мапах світу – «Московську державу» на «Русскую імперію» (1713 рік).

Для мене російська мова – це розпинання України на всіх хрестах і дорогах. Це кайдани і канальські роботи, це поголівне знищення українського населення таких міст, як Батурин, Перевалочна, зруйнування Січових залог і жорстокі Перські походи московським царем імператором, тисячі смертей і мільйони козацьких кісток під фундаментом нової столиці Московії-Петербурга (та ж епоха Петра І).

Для мене російська мова – це наказ Петра ІІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.

Для мене російська мова – указ Катерини ІІ про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії (1753 рік).

Для мене російська мова – це суцільна зрада українського народу «старшим братом» на всіх етапах нашої спільної історії. Коліївщина, коли після «дружнього бенкету» з московським генералом Гуровим, який нібито прийшов на допомогу українцям, зв'язали сонних Залізняка і Гонту і здали на катування полякам (1768 рік). Для мене російська мова – снаряди і картеч, багнети і мушкетні постріли московських військ генерала Теккелі у груди запорозьких козаків, які зустріли хлібом і сіллю своїх нібито братів по вірі, і по крові, і підступна, по-московськи зрадлива смерть Запорозької Січі (1774).

Для мене російська мова – це заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар (1769 рік).

Для мене російська мова – закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях і суцільна кров, кров українців від багнетів московських «братів» (1775).

Для мене російська мова – це «завоевание Сибири и покорение Крыма» (Олександр Грибоєдов «Горе от ума») устами московських поетів і пензлями художників.

Для мене російська мова – це «смерись Кавказ – идет Ермолов» Олександр Пушкін.

Для мене російська мова – це депортація великих і малих народів Московською імперією. В «Сібірь неісходімую».

Для мене російська мова – розгром Кирило-Мефодіївського Братства і посилення ще у більш жорстоке переслідування української мови і культури. Заборона кращих творів українських письменників.

Для мене російська мова – це вічне заливання гарячого сала за шкіру українця.

Для мене російська мова – це суцільна кров, яку з українця спускав «старший брат» набагато молодший за своєю метрикою народження і тією кров'ю ми писали свою історію. Щоб потім, читаючи її, постійно пити бром і розмірковувати на тим, чому це називається дружбою двох братніх народів.

Для мене російська мова – це закриття навіть недільних українських шкіл для дорослих у Московській імперії (1862 рік).

Для мене російська мова – це указ московського головного жандарма Московської імперії Валуєва не давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури, оскільки «ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може». От тільки невідомо чому і як утворилося в світі так, що понад 30 мільйонне населення (мабуть, більше, ніж тоді було «великоросів» від Дону до Вісли) розмовляло саме українською мовою і в нас, українців, не було інквізитора Сталіна і ніхто нас насильно не українізовував за всю історію нашої Руси-України.

Для мене російська мова – чітке роз'яснення міністра освіти Росії Д.Толстого – «кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечне повинно бути обрусіння» (1870 рік).

Для мене російська мова – це Емський указ Олесандра ІІ про заборону українських вистав, співів українських пісень і друкування нот з українським текстом (1876 рік).

Для мене російська мова – це чергова заборона викладання навіть у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою (1881 рік).

Для мене російська мова – це заборона українських вистав в українських губерніях Московської імперії (1888 рік), Олександр ІІІ.

Для мене російська мова – заборона перекладати російську літературу на українську (1882 рік).

Для мене російська мова – це заборона друкувати українські книжки для українських дітей (1892 рік).

Для мене російська мова – це закриття пре'мєром Столипіним усіх українських культурних центрів, товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких не московських клубів (1910).

Для мене російська мова – це постанова 7 дворянського з'їзду в Москві про виключно російськомовну освіту і неприпустимість вживання інших мов у школах Московської імперії (1911).

Для мене російська мова – це заборона відзначати 100-літній ювілей Т.Г.Шевченка і про ліквідацію української преси (1914 рік).

Для мене російська мова – це кампанія русифікації в Західній Україні, заборона українського слова, освіти, церкви (1914 рік).

Для мене російська мова – це чергове загарбання України московськими більшовиками (1918-20 рр.).

Для мене російська мова – це кров і смерті й виколювання очей московськими багнетами навіть мертвим українським студентам під Крутами (1918 рік).

Російська мова для мене – це постріли в скроню без суду і слідства головорізами Муравйова на вулицях Києва тільки за те, що кияни розмовляли українською мовою і дехто ходив у вишитих українських сорочках (1918 рік).

Російська мова для мене – це принесене в Україну канібальство московськими сатрапами (1921).

Російська мова для мене – це знищення золотого фонду українства – наших прославлених на весь світ хліборобів, які закінчили своє життя у тайзі і тундрі.

Російська мова для мене – це постріли трійки у скроню кожного українця за його право розмовляти і писати українською мовою.

Російська мова для мене – це голодомор і геноцид і етноцид мого народу (1933) рік).

Російська мова для мене – це Червоний кривавий терор в Україні організований Сталіним, Леніним.

Російська мова для мене – це гарматне м'ясо з моїх рідних братів, яких Червона московська імперія кидала без одягу, харчів і зброї в пащу гітлерівського до зубів озброєного окупанта (1943).

Російська мова для мене – це мільйони біженців на Захід до приходу других совєтів в Україну (1943).

Російська мова для мене – це постійна депортація малих і великих народів з рідних земель.

Російська мова для мене – це суцільна асиміляція народів Московської імперії: червоної, білої, загарбницької.

Російська мова для мене – етіх хахлов надо убівать, рєзать, вєшать, топіть, висєлять. Ростріли, постріли, смерті. Це за 300-літнє з величезним гаком безжальне винищення мого українського народу московським зайдою. Це, коли нас було 30 мільйонів і стільки ж залишилося. Це коли московитів було двадцять мільйонів і стало їх 130 мільйонів. І все це одним словом називається – дружба.

Російська мова для мене – це виселення з рідної землі мільйонів українців на землі вічної мерзлоти тільки за те, що вони хотіли волі і незалежності (1945-1948рр.).

Російська мова для мене – це винищення і кращих синів мого народу не тільки в Україні, а й за її межами: Виговські, Богуни, Войнаровські, Коновальці, Петлюри, Бандери, Ребети, засуджені до смерті – Шумуки, Лук'яненки.

Російська мова для мене – це Сибір і Колима.

Російська мова для мене – це Соловки і Сандормох.

Російська мова для мене – це мордовські табори української інтелігенції. Це смерть Василя Стуса і Валерія Марченка.

Російська мова для мене – це скривавлені багнети на теренах різних народів світу.

Російська мова для мене – це 21 січня, коли до могили Тараса Шевченка в Каневі піднявся Олекса Гірник із Калуша, розкидав по схилах Чернечої гори тисячу власноруч написаних листівок: «Протест проти русифікації українського народу. Олекса Гірник. На знак протесту спалююсь». Після цього облив себе бензином і підніс до грудей запальничку. Так починався 1978 рік – рік будівництва «єдіного совєтского народа і єдіного русского язика».

Російська мова для мене – це «мочіть чєчєнців в собствєних сортірах».

Російська мова для мене – це ростріл приспаних газом у Норд-Ост 18 річних чеченок і куля кожній з них персонально в скроню.

Російська мова для мене – це блюзнірство чи то танцюристки з поламаною ногою чи головою якоїсь Могилевської, яка дозволяє собі безапеляційно по Валуєвські заявляти телепередачі «Свобода слова», що в «Киеве никогда не разговаривали на украинском языке». Це може заявляти особа, яка в руках ніколи не тримала найелементарнішого підручника історії. Навіть московського.

Російська мова для мене – після цих вищеназваних і не названих указів уже мова фашиста, расиста, шовініста, окупанта і людиноненависника й його найзапеклішого ворога. А кожний служка – екс – українець - негідник і покидьок, щоб мені там не доводили Корнілови, Затуліни з Бабуріним разом узяті.

Російська мова для мене – це заяви екс-президента РФ Путіна про наведення ракет на Україну.

Російська мова для мене – це постійні погрози жириновських, затуліних, лужкових, бабаріних про превентивні атомні удари по Україні; їхні заяви про Крим, як «іконно русскую землю», і місто Севастополь «іконно русскій город русской славы»

Російська мова для мене – це суцільне знущання і зневага мого народу встановленням пам'ятників гнобителям України, руйнівникам Запорозької Січі і знищення автономії України в роки незалежності і нібито соборності України.

Російська мова для мене – це мова гнобителя, загарбника, окупанта.

Російська мова сьогодні в незалежній Україні, якщо Україна соборна і незалежна, для мене – це смерть моєї мови, це смерть мого народу, це смерть моєї незалежності, це смерть України і це її останнє поневолення. Останнє і вічне. Як вічною буває тільки смерть. Чи розуміє це екс-гебіст товаришка Тереза та за Інтернетівським поданням львівська «Шмата» регіонального розливу, готуючи громадянську війну через так звану «Свободу слова» якогось Шустера, на якій привселюдно українців ділять на своїх і чужих, на західних і східних в ім'я мови – окупанта, в ім'я мови – убивці багатьох народів і народностей?

Ось такий короткий курс «русского язика» (ккря), після якого над нашими чорноземами може знову злетіти тільки чорний ворон у чорному дзьобі з чорним піднебінням з моторошним коротким, мов постріл, криком – ККРЯ!