Молдова. Записки очевидця…

Знаючи про те, що 5 квітня цього року у Молдові мають відбутись парламентські вибори, я вирішив із колегами з Національного Альянсу відвідати цю державу. Особисто мав декілька зацікавлень: налагодження співпраці з представниками української діаспори, зустрічі з представниками антикомуністичної опозиції та й просто пізнання Молдови як країни, що для мене була незвіданою сторінкою пострадянського простору.

Як виявилось уже після наших відвідин цієї країни, ми мали за честь особисто познайомитись з усіма дійовими особами демократичної опозиції, що в тій чи інші мірі вивела на вулиці десятки тисяч молодих людей незгідних з багаторічним пануванням комуністичного режиму та практикою відкритих фальсифікацій будь-яких виборів. А тепер все по-порядку, стосовно побаченого та почутого.

Економіка.

В плані економічного розвитку Молдова суттєво поступається Україні. Це можна зрозуміти навіть з першого споглядання найбільших міст Молдови, де нам вдалось побувати, а це Бельці та Кишинів. Менші зарплати та стипендії, більша у пропорції з українськими реаліями кількість заробітчан. За словами самих же молдаван їхня економіка в основному тримається на сільському господарстві. Велика індустрія або зруйнована після розвалу СРСР, або знаходиться на території Придністров’я. Та й ціни, для прикладу на продукти харчування, я Вам скажу на диво вищі ніж в Україні.

Самоідентифікація молдаван

Близько половини молдаван, а серед них більша частина молодого покоління, ідентифікує себе як представників румунської нації. Цікаво було дізнатись, що майже всі погоджуються з тим, що як такої молдовської мови не існує, а всі спілкуються румунською. І справді між мовами різниці немає жодної! Що ж стосується сприйняття історії, то більшість колег з якими довелось зустрічатись трактують створення у 1940 Молдовської СРСР як спробу відділити Бессарабію від Румунської метрополії, адже протягом тисячі років вони існували в одному етнодержавному утворенні. Для нас українців це було надто дивно, що патріоти своєї країни посягають на ліквідацію суверенітету власної ж держави, але коли цю ситуацію прирівняли до існування ЗУНР та УНР і провели паралелі з сьогоднішньою ситуацією то багато чого стало зрозуміло.

Наразі найбільшими захисниками молдовського суверенітету є комуністи, що борються з все більш зростаючим впливом ідей єднання між Румунією та Молдовою, натомість пропонуючи російську альтернативу.

Придністров’я

Для кожного молдаванина питання існування де-факто окремої держави – Придністров’я є надто болючим. Усі наявні у виборчому списку політичні партії мають у своїх програмах пункт який присвячений вирішенню придністровського конфлікту, але більшість з цих планів малореалістичні з огляду сьогоднішньої «співпраці» двох держав. Переважна більшість придністровців, а серед них і 28,8% українців виступають категорично проти об’єднання з Молдовою і бачать своє майбутнє в союзі з Росією. Чотирнадцята армія РФ, не виведена з Молдови ще з 1990 рр., стоїть на сторожі інтересів Тирасполя та й власне російських геополітичних забаганок.

Десятки переговорних процесів так ні до чого не привели. Натомість маємо загалом патову ситуацію у вирішенні якої найбільше могла б посприяти Україна, але пасивність нашої влади позбавляє нас статусу серйозного геополітичного гравця у цьому регіоні. І вже у найближчому майбутньому можемо мати на кордонах України таку собі другу «Південну Осетію» яку Російська Федерація визнає незалежною державою зі всіма витікаючими з цього обставинами, зокрема з розміщенням не тільки військових баз, а й можливо стратегічного ядерного озброєння на противагу радарам НАТО у Польщі та Чехії…

Українська діаспора

В цілому на території Молдови, включно з Придністров’ям проживає близько півмільйона українців, що в основному компактно живуть на півночі країни. Так наприклад у Бельцях з його 140-ка тисячним населенням 30% складають українці. І більше того примар (міський голова) Василь Панчук є етнічним українцем, що активно сприяє розвитку організації українців Молдови «Заповіт», в офісі котрої нам вдалося побувати.

Загалом організацій української діаспори у Молдові близько двадцяти, але більшість з них є млявими та недієздатними. Ставлення молдаван до найбільшої етнічної меншини – українців, дуже толерантне, як в прихильників комуністичної влади так і в демократичних сил. Якихось серйозних проблем по суті ніколи не існувало.

Серйозної допомоги від української влади наші брати по крові не отримують. Так щорічно надається 100 безкоштовних місць для навчання української молоді в державних вузах України. Нещодавно було передано 56 комплектів комп’ютерних класів для українських шкіл, але й то з особистої інціативи міністра патріота – Володимира Огризка. Але це крапля в морі.

Натомість молдовська влада намагається приділяти українцям якомога більше уваги з огляду на результати підтримки ними комуністичної ідеї. Треба визнати, що абсолютна більшість українців активно підтримують ПКРМ (Партію комуністів республіки Молдова) і навіть складають такий собі північний червоний пояс де постійно з року в рік голосують за комуністів. Чому? Запитайте себе чому нами 10 років керував Леонід Кучма і Вам стане все зрозуміло. Плюс постійне залякування українців гоніннями у випадку приходу до влади демократів та можливого об’єднання з Румунією.

Комуністи

У Європі є тільки дві країни, котрими керують комуністи – це Кіпр та, власне, Молдова. В останній ПКРМ уже протягом 8 років та очевидно ще найближчі 5 років буде керувати. І президент, і голова парламенту та уряду, а також переважна більшість міністрів є членами компартії. Чим викликана така прихильність молдаван до комуністичної ідеї? Підґрунтя схоже, що й у Білорусі. Після 10 років правління країною демократами народ втомився від зубожіння та постійної політичної гризні і вирішив поставити на комуністів, лідером котрих був і є останній керівник ЦК Компартії Молдовської СРСР Володимир Воронін.

Хоча серйозного прориву в економічному плані у Молдові і не сталось, але запанувала стабільність і постійний, хоч і не великий, прогрес у соціальних виплатах, що впливає на електоральні настрої, а особливо у селах, які стали оплотом комуністичної підтримки. Також дуже багато виборців у містах, обираючи між розсвареними демократами прорумунської орієнтації і комуністами, все-таки, як вони кажуть, обирають менше зло і голосують за комуністів.

Окрім того варто звернути увагу на грамотну партійну політику місцевої Компартії, що з точки зору менеджменту вдало будує свій вплив на виборця. А гасла типу: «Комуністи за швидкий вступ до Європейського союзу!» взагалі багато що прояснюють у виборчій тактиці комуністів.

Демократична опозиція

Нашій делегації вдалося зустрітись з керівництвом усіх трьох опозиційних партій, що потрапили до парламенту. Треба насамперед сказати про те, що всі три політичні утворення притримуються схожої ідеологічної доктрини лібералізму про європейського геополітичного поступу та швидкого зближення з Румунією, а також непримиримою позицією до комуністів. Отож, по-порядку:

1. Ліберальна партія Молдови першим номером у списку котрої є молодий (30 років) та енергійний мер Кишинева Дорін Кіртоаке. Результат на виборах 13,14%, більша половина з яких була здобута саме у Кишиневі де молодь є найбільш палкими прихильниками молодого мера та його команди. Також зазначу, що виборці за кордоном з результатом понад 50% підтримали саме лібералів Кіртоаке який займає найрадикальнішу прорумунську позицію, що не може не подобатись заробітчанам та десяткам тисяч студентів які навчаються у вузах Румунії.

2. Лібрально-демократична партія Молдови на чолі з таким же молодим, 39-літнім лідером – Владом Філатом. Партія, що була створена тільки два роки тому, але змогла заручитись підтримкою 12,43% відсотків виборців Молдови. Це саме та партія, що отримала погодження на проведення акцій протесту у центрі Кишинева, які вилились у погроми державних будівель.

3. Альянс «Наша Молдова» на чолі з колишнім мером Кишинева Серафімом Урекяном. Партія, що має найбільш розгалужену серед демократів структуру в Молдові, а також найбільшу кількість керівників районів, навіть більше ніж у комуністів та всіх інших партій разом узятих (у Молдові немає областей, а тільки райони). Результат партії на виборах – 9,77%.

Варто згадати про ще одну партію, що хоч і не пройшла до парламенту але є цікавою для пересічного українця. Це послідовники Народного Фронту Молдови (прототипу нашого Народного Руху), що тепер називаються Християнсько-демократичною партією Молдови. Так от, на минулих парламентських виборах ця партія отримала дуже пристойний результат – 9% голосів. Саме завдяки радикальній антикомуністичній риториці та звернення до помаранчевих ідей (лідер партії Юрій Рошка напередодні виборів зустрівся з Віктором Ющенком) всі стовпи у Кишиневі були заклеєні їхніми спільними фотознімками. Але попавши до парламенту Рошка та його партія зробили хід конем, заради посади першого заступника голови парламенту та інших майбутніх преференцій, підтримали Вороніна на президентську посаду. Розплата прийшла на цих виборах – трохи більше 3% голосів виборців і як результат політичне забуття…

Треба сказати, ще про таку деталь, комуністи спеціально під себе змінили виборче законодавство і тепер прохідний бар’єр у значно меншій ніж Україна Молдові (3,5 мільйони жителів) складає 6%. Заборонені виборчі блоки, спеціально для розбалансування демократичної опозиції. Так само варто зазначити, що у виборчих бюлетенях внесено лише найменування партії, без імен лідера списку та першої п’ятірки. Про ніякі відкриті списки і не йдеться.

Революція

Ми покидали Кишинів увечері в неділю і на будь-які заворушення нічого не вказувало. Тисячі кишинівців мирно відпочивали в хороший та погожий день.

Уже наступного дня десятки тисяч молодих людей штурмували будівлі адміністрації президента та парламенту з гаслами «Геть комуністів!». Опозиційні партії були глибоко подивовані такою кількістю опозиційної молоді та її радикальними настроями, адже не вони стали каталізатором такого молодіжного бунту.

Молода журналістка та громадський діяч, Наталія Морарь, що два роки тому була депортована з Росії через її антипутінські виступи, стала лідером руху «Я антикомуніст!» і разом з колегами мобілізувала кишинівську молодь. Як це банально не звучить, але соціальні інтернет-мережі типу «Однокласники» та «В контакті» стали технологічним інструментом в донесенні своїх ідей та об’єднання молдавської молоді, і як результат – спільна участь в протесті проти фальсифікації виборів з боку ПКРМ та й взагалі проти комуністів при владі як таких. Тільки після декількох годин молодіжних виступів на площі з’явились лідери опозиції.

Багато хто з українців бачив телесюжети погромів державних будівель у Молдові і пригадував набагато чисельнішу та тривалішу безкровну помаранчеву революцію. Невже молдавани і справді такі варвари, що без тіні сумніву готові руйнувати все, що пов’язане в їхній уяві з комунізмом? Але як виявилось через декілька днів, що не все так просто! Наводжу тільки факти:

• З’явилося відео де працівники правохоронних органів спеціально розбивали тротуарну плитку на дрібні частини, якими після того користувались мітингувальники жбурляючи каміння у тих же представників поліції.

• На фотографії, де ніби прихильники опозиції над будинком адміністрації президента вивішували прапори ЄС та Румунії, на відстані 5 метрів стояла група поліціантів, яка абсолютно не заважала їм це зробити, а тільки мило посміхалась.

• Сама кількість поліційних сил, що протиставила влада опозиційному натовпу нікчемна. Після перших же зіткнень правоохоронці звільнили центральну площу і таким чином відкрили вільний доступ до державних будівель.

• Деякі «ніби активісти опозиції», що закликали до мародерства та грабунку як виявилось нікому до того не відомі власне в опозиційних колах і дуже вже схожі на представників молдовських спецслужб.

Ці всі дані наводять тільки на один логічний висновок: комуністична влада була зацікавлена у погромах, щоб потім звинуватити опозицію у дикунстві і варварстві та не дати добитись перерахунку результатів голосування, а в перспективі і переголосування з огляду на численні фальсифікації та порушення.

Висновки

1. Україна має дуже великі можливості геополітичного впливу в Молдові з огляду на своє розташування та позитивне ставлення самих молдаван до українців. Ми можемо мати дружню країну, що орієнтуватиметься на свого значно ближчого сусіда і разом з ним будуватиме свою міжнародну політику. Або можемо мати у себе під боком гарячу точку з російськими військовими базами та перманентною політичною дестабілізацією. Все в наших руках!

2. Українська діаспора все ще чекає реальної підтримки від своєї Батьківщини. А це півмільйона українців, що за будь-яких умов можуть впливати на політику Молдови і бути нашим форпостом на наших же південних кордонах.

3. Політична еліта Молдови сьогодні або прорумунська або проросійська, але далеко не проукраїнська. Варто працювати і власне починати цю працю з наведення реальних та міцних горизонтальних контактів, зокрема і в економічно-політичному, і молодіжному контексті.

Відповіді

• 2009.04.13 | Сергій Кабуд

  приклад пседоантикомунізму кремлядского штибу

  автор зокрема пише про те що 'партії' в Молдові хочуть::
  
  >швидкого зближення з Румунією, а також непримиримою позицією до комуністів.
  ------------
  
  Румунія має виключно багаточиселєні спецслужби
  
  з часів совка вони розрослися в рази при зменьшенні кількості населення
  
  з Румунії від гебешної влади збігло 2 міліониу громадян, це з маленєкої країни( 22 мілінои населення)
  
  В Румунії їх 'революція' готувалася як і всі так звані 'бархатні' революції заздалегідь КГБ
  
  Дуже цікаво про це пише Андрій Кодреску
  в книзі
  
  "Дірка в прапорі"
  
  http://books.google.com/books?id=BXRTNAAACAAJ&dq=inauthor:Andrei+inauthor:Codrescu&lr=&as_drrb_is=q&as_minm_is=0&as_miny_is=&as_maxm_is=0&as_maxy_is=&num=100&as_brr=0&as_pt=ALLTYPES&ei=enDjSdfgNobUzATXk5imAw
  
  Кодреску був в Румунії напередодні 'революції'
  
  зустрів там всяких росіян, 'журналістів' які звідкілясє ЗНАЛИ про події які ще НЕ ВІДБУЛИСЯ
  
  
  Чаушеску замочили як можливого суперсвідка багатєох таємних операцій і розробок