04/15/2009 | Дмитро Басюк

Студент – справжній господар ВУЗу

Кожен студент переконаний: він – майбутнє своєї держави. А як інакше – замолоду ми прагнемо стати успішними, заможними, а головне - потрібними. І віримо, що мудрі викладачі зможуть направити і допомогти у виборі. Тоді чому половина студентів уже на другому курсі розчаровуються у власній спеціальності, університеті і взагалі в існуванні справедливості? Чи не «допомогли» упасти ті, кому він вірив, як справжнім вчителям науки і життя?

Людина, яка тільки тим і займається, що ламає і підкоряє вільний демократичний дух студентів, є фактично в кожному ВНЗ. У неї подвійні стандарти: що дозволено викладачу – зась студентові. І мораль відповідна: університети створювалися для викладачів, а студенти тут з’явилися випадково. Улюблена поза - «я – начальник, ти – дурень», а крилатий вираз - «студент – повинен, а викладач – має право».

І, зазвичай, це не якийсь невдаха, а працівник з солідним чином і відповідними повноваженнями. Коректність, викладацька етика та повага для нього – тільки теорія, про яку він не забуває вчасно нагадати «обнаглівшим» колегам. На практиці ж наш викладач - тиран-самодержець, який отримує величезне задоволення, знущаючись зі студентів і колег.

До болю знайома всім ситуація: після іспиту наш «герой» обзиває академічну групу «баранами» та «дебілами» за ним же поставлені двійки. Він не керувати сюди прийшов, а правити. «Жираф большой – ему видней», - за Висоцьким. Він розповідає, як молодь порушує дисципліну, яка вона ледача та нахабна, як курить у туалетах та матюкається на коридорах. При цьому собі він дозволяє ображати не просто конкретного студента, а цілу групу, колектив. Студент – зручна жива мішень, на нього, як у помийницю, можна вилити власні емоції, задовольнити комплекси, помститися за старі образи. Молодь усе стерпить – вона ж безправна і безсловесна, а ще залежна. Сесію ж всі хочуть скласти. Але до пори.

Хто захистить студента? Деканати і кафедри суворо охороняють корпоративні права - голос одного викладача переважить сотню студентських. Останніх назвуть ледарями, спробують залякати, чи порадять іти з прапорами на Майдан. Найактивніших протестантів залишать без стипендії чи взагалі з вишу потурять – усе на законних підставах, для профілактики. Звернення до вищих органів управління ВНЗ – байка «Вовк та ягня» в сучасних декораціях. Рядовий викладацький корпус б’ється і боїться за ставки і години – як тут сваритися з владою за інтереси студентів, навіть якщо згодні з ними? Єдиний вихід – САМООРГАНІЗУВАТИСЯ.

Потрібно забути принцип: моя хата скраю. Одного непокірного студента можна зацькувати і знищити. На це керівництво закриє очі. А от ультиматум групи чи потоку вже не так просто не помітити. Ставши на захист свого товариша, ми захистимо і себе.

Студент – майбутнє кожної нації, а значить не має дозволяти комусь зазіхати на свої мрії та гідність. Університет – не вотчина примхливого князька, який є суд і закон в одній особі. У ньому можуть царювати лише знання і наука, а значить – порядок і порядність, як серед студентів, так і серед викладачів та керівництва. Інакше до пори мирне і веселе студентство зуміє показати хаму-викладачу, де раки зимують і хто насправді головний у його Альма-матері.