Оце наваяв статтю. Enjoy! (л)
04/17/2009 | Pavlo Z.
рос.версія - http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_about&key=1239986903&first=1239986903&last=1239959866
Оркестрантів з гальорки просимо пройти на сцену!
Перманентна політична криза стала доброю поживою для політологів. На десятках "круглих столів", форумів та ток-шоу аналізується ситуація і констатується шлях виходу з неї. Саме не "продовжується пошук", а "констатується" – бо шлях експерти бачуть лише один: має бути домовленість політичних еліт. Але чомусь безкінечні переговори у пошуках цих домовленостей ніяк не призводять до припинення “ступорного» протистояння політичних сил та їх лідерів. Навпаки, це протистояння давно перейшло межі логіки і за визначенням деяких спостерігачів "цих людей не здатне зупинити ніщо, навіть повний крах рідної країни"
Сама по собі боротьба між різними політичними силами, яка через вільні та демократичні вибори призводить до змін біля владного керма є водночас чудовим заохоченням до постійного самоконтролю тих, хто при владі і дієвим стимулом для тих, хто цієї влади прагне. Але тільки і виключно тоді, коли ця боротьбя проходить у певних межах, коли всі її учасники керуються неписаним і загальноприйнятим у стало демократичних суспільствах правилом: „Так, моя точка зору найправильніша, наша політична сила найпотрібніша для країни, але, напевне ж, так само думають про себе і наші опоненти. До того, ж за ними дійсно стоїть і стоятиме певна частина суспільства. Тому в інтересах держави ми з ними до нових виборів маємо рахуватися і співіснувати у форматі, визначеному попередніми виборами”.
Очевидно, що політичні перемовники в Україні так не думають і не діють. Чому? Чому наші політичні верховоди навіть не переймається тим, що має бути їх покликанням – національним інтересом, а керуються виключно своїми власними, взаємонеприйнятними і в принципі шкідливими для нації „інтересиками”? Чому вони не зупиняються у своїх взаємних звинуваченнях навіть за кордоном - там, де традиційно ніхто з політиків будь-якої країни не зводить рахунків зі своїми опонентами? Чому припускаються стосовно один одного поведінки і виразів, які швидше пасують люмпенам, а не політичній еліті?
Якщо холодно і відсторонено глянути на кризи, що супроводжували український політикум раніше і загострилися останніми місяцями мусимо визнати очевидну, просту і сумну істину: у нас – принаймні при владі - немає політичної еліти.
Визначальну роль тут, безумовно, зіграло цілеспрямоване знищення її представників протягом кількох століть – про це достатньо написано і ми на цьому тут зупинятися не будемо.
Поговоримо про те, що мали можливість спостерігати власними очима.
З постанням незалежної України влада вимушено розподілилася між двома групами політиків: комуністичною номенклатурою і національно-патріотичною опозицією.
В української політичної еліти радянського періоду, не було й не могло бути здатності до співжиття різних політичних сил – адже така сила була одна-єдина, "спрямовуюча і керівна". У її представників була повністю атрофована здатність самостійно приймати рішення – така атрофованість гарантовано культивувалася багатоступеневим кадровим відбором, за якого «самостійники» відсівалися вже на рівні первинних компартійних організацій, не доходячи до районних комітетів, не кажучи вже про обкоми чи ЦК.
Професійні політики з числа дисидентів, попри велику роль у розвалі радянської системи, за нових умов через брак освіти та практичного досвіду проявили неспроможність до конструктивної роботи, керування та адміністрування.
В цих умовах була надія на нову еліту, яка виросте вже в незалежній Україні і не матиме вад своїх попередників.
І ця еліта не забарилася. Вона увірвалася в політику з великого бізнесу і протягом кількох років прямо чи опосередковано перебрала на себе всі важелі влади в країні, принісши до системи керування державою свою, власну специфіку.
У якості політичної еліти країна отримала бізнес-еліту, що прийшла у політику.
Її представники з самого початку своєї діяльності на переломі 90-х років минулого століття мали проблеми з законом – тим більше, що останній у ті часи відповідно до комуністичної доктрини взагалі не визнавав права бізнесу на існування. Практично всі ті, кого ми зараз називаємо олігархами, постійно перебували у середовищі, де на них звідусіль очікувала небезпека, де не було партнерів – лише вороги і конкуренти. Вони змушені були "вести війну за всіма азимутами", обходити закон, "підмащуючи" можновладців та правоохоронців.
Дуже швидко, проте, вони дійшли висновку, що в умовах демократії значно ефективніше не платити владі, а самим стати владою.
І вони стали нею, пішовши до Верховної та місцевих Рад, трансформувавши політичні відносини вгорі під свої звички епохи раннього капіталізму. Адже дякуючи саме цим звичкам вони досягли великих результатів за короткий час. І ця успішність переконала їх в універсальності такої поведінки.
Перш за все, вони перенесли у політичне життя своє розуміння стосунків між хазяїном та робітниками, між підприємцем та його конкурентами, бізнесом і державою.
Не обтяжуючи себе необхідністю хоча б ознайомитися з класикою партійного та державного будівництва підприємці стали керувати партійними проектами так, як звикли. Не розуміючи, що деякі речі, прийнятні для бізнесу, є руйнівними для політичного і владного адміністрування.
Їх бізнес за постійного протистояння із законом, за умов непердбачуваності поведінки держави і постійної зміни законодавства вимушено базувався виключно на "швидких грошах", на принципі "все зараз, бо завтра може бути пізно". В цих умовах абсолютно зайвим було витрачати гроші й зусилля на аналітику та планування.
Як наслідок - Україна всі ці роки не має ні стратегії розвитку, ні хоча б антикризової програми, державою керують у примітивно ручному режимі, "одноклітково" рефлекторно реагуючи на нові виклики.
Для крупного бізнесу об'єктивно найсприятливішою і найбажанішою ситуацією, його «блакитною мрією» є відсутність конкурентів на ринку. Прийшовши у політику, його представники просто не зрозуміли, що тут в принципі не може бути монополії і продовжували звичні для себе ходи: під виглядом переговорів перманентно затягували ситуацію і намагалися вирішити проблему шляхом не домовленостей і узгоджених компромісів, але «підстав» і «кидків». У результаті програвали всі: і учасники, і держава, і суспільство.
Класичним прикладом реалізації монополістських прагнень у політичному середовищі є солідарна тотальна боротьба олігархічних партій з партіями "другого ешелону",, проявами чого є нереалізовані поки що наміри підвищити прохідний бар'єр, регулярні передвиборчі заклики до електорату "не розпорошувати голоси", реалізований законодавчий недопуск представників позапарламентських сил у виборчі комісії усіх рівнів.
Політична партія у європейському розумінні — це демократична організація, координована згори, але контрольована знизу. Наші ж бізнес-політики трансформували політичні партії у звичні для себе ЗАТи, жорстко керовані згори, з практично ідентичними статутами, цінностями, а також ціллю, що полягає у повній монополізації влади.
В результаті всього маємо "приватизацію" і постійний перехід "з рук в руки" органів влади і управління, перманентну колотнечу нагорі, тотальну корумпованість і хаос.
Якщо провести аналогію з музичною культурою, то на владній сцені у нас кілька диригентів, які тримають у якості паличок бейсбольні бити, а перед ними – кур'єри, продавці, водії, перукарі без жодних навичок гри на тих інструментах, які вони вовтузять у руках.
Класики соціології відзначали, що у всіх суспільствах існують два класи людей – правлячий і керований. Правлячий клас навіть за умов демократії є нечисленним, але править більшістю, тому що має особливі якості, завдяки яким користується пошаною і великим впливом у суспільстві: розум, загострене почуття справедливості, здатність до об'єктивних оцінок, відраза до створення кумирів чи підпадання під їх вплив.
Саме остання риса була визначальною причиною війни тоталітарної влади з політичною елітою, про що згадувалося вище. Ця війна закінчилася винищенням української політичної еліти, як категорії.
І тут, після констатації "Політичної єліти немає" і при постановці питання "Що робити?" маємо, здавлося б, глухий кут. Адже еліту не виховаєш за кілька років та ще й у несприятливих умовах – вона з'являється у результаті довгої природної селекції.
Тому подекуди лунають начеб-то логічні заклики: "Почекаймо зміни поколінь. Хай відійдуть народжені і виховані в тоталітарних радянських умовах, на зміну їм прийдуть покоління, народжені вже в незалежній Україні, виховані на європейських цінностях, які й побудують процвітаючу й демократичну державу".
На мій погляд, така позиція хибна, принаймні, з двох причин. По-перше, цього, безумовно, хоче існуючий правлячий клас. Говорячи про "зміну поколінь" він думає дещо прагматичніше: "почекайте, доки ми відійдемо природним шляхом, адже ми не вічні, а до того не чіпайте нас і не пхайтеся на наші посади". По-друге, зараз маємо ситуацію, коли ні держава, ні суспільство просто не мають часу на чекання: або лікування й одужання - або продовження стагнації з невтішним фіналом.
Де вихід? Вище я говорив про винищеність політичної еліти, це дійсно так, але ситуація не є фатальною.
Потенційна еліта існує не тільки в політиці. Є й інші еліти, які не підлягли суцільному розгрому: наприклад дипломатична, військова, творча, наукова, інженерна, тощо. Але особливістю людської спільноти, як живого організму є те, що в критичні для держави і суспільства часи за відсутності політичних поводирів відповідальність на себе беруть представники інших еліт, які вимушено але закономірно ідуть у політику.
Ці представники – не щось далеке й ефемерне, вони живуть поруч з нами, не мають бізнесу, а тому незалежні і непоказово вирізняються серед інших лише одним: своїми світоглядними якостями. Чиї життєві принципи грунтуються на простих і вічних табу "не вбий, не бреши, не кради, не зраджуй". Ті, хто як і їх батьки, і батьки їхніх батьків виховувалися на почутті обов'язку перед Батьківщиною, співвітчизниками й історією. Ті, хто бачить своїм головним надбанням незаплямовану репутацію, а своїм покликанням – передати своє чесне ім'я нащадкам.
Їх дійсно багато – і в Києві, і в регіонах, але вони розпорошені, не задіяні, їх інтелектуальний потенціал не реалізовується, марнується на тлі гострої потреби України саме в таких людях і саме зараз.
Постійні зміни біля владного керма, на жаль, не змінюють стилю керівництва. Постійні, нецивілізовані й непримиренні чвари лідерів партій розколюють суспільство. Тотальна і тривала неспроможність нинішнього правлячого класу виконувати свої функції невідворотно наближає заміну цього класу новою силою. Не менш невідворотно постає питання: як відбудеться ця заміна - в рамках Конституції чи "іншим шляхом"? Очевидно, що кризові явища, розчарування і протестні настрої сприяють розвиткові ситуації за песимістичним сценарієм, ознаки чого вже з'являються.
Тому в реальної, але поки що атомізованої еліти немає іншого шляху як створювати власну, відмінну від інших, політичну силу і йти у владу. Якою має бути ця сила, щоб їй повірили й підтримали – окрема тема. Дозволю собі лише зазначити якими на мій погляд мають бути її засадничі відмінності.
По-перше - відсутність в ній, а тим більше в її вищих органах чи виборчих списках представників великого бізнесу. Це потрібно для убезпечення як партії від усіх недоліків нинішніх "організованих політичних угруповань", так і бізнесменів - прихильників нової сили - від можливих санкцій з боку влади. По-друге, мережева структура, вертикальна у виконанні рішень і горизонтальна у обміні інформацією та досвідом. По-третє, колегіальність і солідаризм, відсутність одного лідера і вождизму. І, нарешті, диверсифіковане фінансування.
Їі головними гаслами мають стати прозорість і професіоналізм. Прозорість означатиме відкритість партії, її керівництва та її фінансування. Професіоналізм передбачатиме необхідність для кожного займатися саме своїм покликанням, тобто справою, яка найкраще у нього виходить: одні хай заробляють гроші, створюють робочі місця і розвивають країну, інші ж хай розробляють і впроваджують закони, що сприятимуть розвитку держави і суспільства.
За таких якостей партії питання її фінансування не буде аж таким складним як може видаватися зараз.
Олігархічні політичні сили та їх ЗМІ постійно стверджують, що без гігантських грошей, а, отже, без участі олігархів, політичні проекти не мають шансу на успіх. Це не так. Гроші – і цілком пристойні! - можна отримати і від невеликих, але масових пожертв самих виборців. Адже, як показують окремі опитування дві третини пересічних громадян готові робити такі пожертви політичній силі, якій вони симпатизують.
Іншим джерелом фінансування партії при її політиці преференцій для українського виробника та переорієнтації економіки на внутрішній попит об'єктивно стане середній та малий бізнес.
Щодо ж електоральної підтримки, то при рейтингу недовіри парламентським партіям, який за останніми дослідженнями становить 86%, це також не є засадничою проблемою. За умов: а) створення розгалужених партійної та мережевої структур, б)свідомої відмови від ставки на "телекторат", в) визначення у якості ідеологічної основи не етнічного, а політичного та економічного націоналізму, г) донесення до електоранту розуміння неприйнятності голосування за жодну політичну силу, у списках якої є є хоча б один представник крупного бізнесу, д)проголошення найпершою ціллю в державному будівництві деприватизації органів влади і судочинства.
Підсумовуючи, можна сказати, що у тих, хто за за своїми якостями належать до потенційної еліти, зараз є три варіанти:
Перший – самоорганізація, створення політичної партії, участь і перемога у виборах. В разі жорсткого протистояння з боку існуючої влади, яке б унеможливило чесну виборчу боротьбу є другий варіант - апробована теоретиками і практиками ненасильницького спротиву технологія створення масової непартійної мережі, що трансформується у рух, який "витіснить" існуючі владні структури, замінюючи їх на нові.
Третій шлях – продовження апатії і невтручання в політику. Але це однозначно призведе тільки до продовження нинішньої ситуації, яка розвивається у цілком прогнозованому напрямку. В якому саме – гранично ясно говорять результати недавнього голосування телеаудиторії одного з провідних телеканалів: те що порядок в країні можна навести згодою існуючих еліт вважають всього три відсотки телеглядачів, натомість 97 переконані, що порядок настане лише після арешту цих еліт.
Отже, повертаючись до музичних аналогій можна констатувати: нинішня владна какофонія досягла такої інтенсивності, що резонанс і, як, наслідок, падіння даху театру на всіх, хто в ньому знаходиться, не виключаючи й лабухів на сцені, виглядають дуже ймовірними.
Щоб цього не сталося, професійні оркестранти мають залишити гальорки і яруси, спуститися на сцену і зайняти свої місця.
Якщо ми, звісно, хочемо почути нарешті давно очікувану українську симфонію.
Павло Жовніренко,
голова Правління Центру стратегічних досліджень
Оркестрантів з гальорки просимо пройти на сцену!
Перманентна політична криза стала доброю поживою для політологів. На десятках "круглих столів", форумів та ток-шоу аналізується ситуація і констатується шлях виходу з неї. Саме не "продовжується пошук", а "констатується" – бо шлях експерти бачуть лише один: має бути домовленість політичних еліт. Але чомусь безкінечні переговори у пошуках цих домовленостей ніяк не призводять до припинення “ступорного» протистояння політичних сил та їх лідерів. Навпаки, це протистояння давно перейшло межі логіки і за визначенням деяких спостерігачів "цих людей не здатне зупинити ніщо, навіть повний крах рідної країни"
Сама по собі боротьба між різними політичними силами, яка через вільні та демократичні вибори призводить до змін біля владного керма є водночас чудовим заохоченням до постійного самоконтролю тих, хто при владі і дієвим стимулом для тих, хто цієї влади прагне. Але тільки і виключно тоді, коли ця боротьбя проходить у певних межах, коли всі її учасники керуються неписаним і загальноприйнятим у стало демократичних суспільствах правилом: „Так, моя точка зору найправильніша, наша політична сила найпотрібніша для країни, але, напевне ж, так само думають про себе і наші опоненти. До того, ж за ними дійсно стоїть і стоятиме певна частина суспільства. Тому в інтересах держави ми з ними до нових виборів маємо рахуватися і співіснувати у форматі, визначеному попередніми виборами”.
Очевидно, що політичні перемовники в Україні так не думають і не діють. Чому? Чому наші політичні верховоди навіть не переймається тим, що має бути їх покликанням – національним інтересом, а керуються виключно своїми власними, взаємонеприйнятними і в принципі шкідливими для нації „інтересиками”? Чому вони не зупиняються у своїх взаємних звинуваченнях навіть за кордоном - там, де традиційно ніхто з політиків будь-якої країни не зводить рахунків зі своїми опонентами? Чому припускаються стосовно один одного поведінки і виразів, які швидше пасують люмпенам, а не політичній еліті?
Якщо холодно і відсторонено глянути на кризи, що супроводжували український політикум раніше і загострилися останніми місяцями мусимо визнати очевидну, просту і сумну істину: у нас – принаймні при владі - немає політичної еліти.
Визначальну роль тут, безумовно, зіграло цілеспрямоване знищення її представників протягом кількох століть – про це достатньо написано і ми на цьому тут зупинятися не будемо.
Поговоримо про те, що мали можливість спостерігати власними очима.
З постанням незалежної України влада вимушено розподілилася між двома групами політиків: комуністичною номенклатурою і національно-патріотичною опозицією.
В української політичної еліти радянського періоду, не було й не могло бути здатності до співжиття різних політичних сил – адже така сила була одна-єдина, "спрямовуюча і керівна". У її представників була повністю атрофована здатність самостійно приймати рішення – така атрофованість гарантовано культивувалася багатоступеневим кадровим відбором, за якого «самостійники» відсівалися вже на рівні первинних компартійних організацій, не доходячи до районних комітетів, не кажучи вже про обкоми чи ЦК.
Професійні політики з числа дисидентів, попри велику роль у розвалі радянської системи, за нових умов через брак освіти та практичного досвіду проявили неспроможність до конструктивної роботи, керування та адміністрування.
В цих умовах була надія на нову еліту, яка виросте вже в незалежній Україні і не матиме вад своїх попередників.
І ця еліта не забарилася. Вона увірвалася в політику з великого бізнесу і протягом кількох років прямо чи опосередковано перебрала на себе всі важелі влади в країні, принісши до системи керування державою свою, власну специфіку.
У якості політичної еліти країна отримала бізнес-еліту, що прийшла у політику.
Її представники з самого початку своєї діяльності на переломі 90-х років минулого століття мали проблеми з законом – тим більше, що останній у ті часи відповідно до комуністичної доктрини взагалі не визнавав права бізнесу на існування. Практично всі ті, кого ми зараз називаємо олігархами, постійно перебували у середовищі, де на них звідусіль очікувала небезпека, де не було партнерів – лише вороги і конкуренти. Вони змушені були "вести війну за всіма азимутами", обходити закон, "підмащуючи" можновладців та правоохоронців.
Дуже швидко, проте, вони дійшли висновку, що в умовах демократії значно ефективніше не платити владі, а самим стати владою.
І вони стали нею, пішовши до Верховної та місцевих Рад, трансформувавши політичні відносини вгорі під свої звички епохи раннього капіталізму. Адже дякуючи саме цим звичкам вони досягли великих результатів за короткий час. І ця успішність переконала їх в універсальності такої поведінки.
Перш за все, вони перенесли у політичне життя своє розуміння стосунків між хазяїном та робітниками, між підприємцем та його конкурентами, бізнесом і державою.
Не обтяжуючи себе необхідністю хоча б ознайомитися з класикою партійного та державного будівництва підприємці стали керувати партійними проектами так, як звикли. Не розуміючи, що деякі речі, прийнятні для бізнесу, є руйнівними для політичного і владного адміністрування.
Їх бізнес за постійного протистояння із законом, за умов непердбачуваності поведінки держави і постійної зміни законодавства вимушено базувався виключно на "швидких грошах", на принципі "все зараз, бо завтра може бути пізно". В цих умовах абсолютно зайвим було витрачати гроші й зусилля на аналітику та планування.
Як наслідок - Україна всі ці роки не має ні стратегії розвитку, ні хоча б антикризової програми, державою керують у примітивно ручному режимі, "одноклітково" рефлекторно реагуючи на нові виклики.
Для крупного бізнесу об'єктивно найсприятливішою і найбажанішою ситуацією, його «блакитною мрією» є відсутність конкурентів на ринку. Прийшовши у політику, його представники просто не зрозуміли, що тут в принципі не може бути монополії і продовжували звичні для себе ходи: під виглядом переговорів перманентно затягували ситуацію і намагалися вирішити проблему шляхом не домовленостей і узгоджених компромісів, але «підстав» і «кидків». У результаті програвали всі: і учасники, і держава, і суспільство.
Класичним прикладом реалізації монополістських прагнень у політичному середовищі є солідарна тотальна боротьба олігархічних партій з партіями "другого ешелону",, проявами чого є нереалізовані поки що наміри підвищити прохідний бар'єр, регулярні передвиборчі заклики до електорату "не розпорошувати голоси", реалізований законодавчий недопуск представників позапарламентських сил у виборчі комісії усіх рівнів.
Політична партія у європейському розумінні — це демократична організація, координована згори, але контрольована знизу. Наші ж бізнес-політики трансформували політичні партії у звичні для себе ЗАТи, жорстко керовані згори, з практично ідентичними статутами, цінностями, а також ціллю, що полягає у повній монополізації влади.
В результаті всього маємо "приватизацію" і постійний перехід "з рук в руки" органів влади і управління, перманентну колотнечу нагорі, тотальну корумпованість і хаос.
Якщо провести аналогію з музичною культурою, то на владній сцені у нас кілька диригентів, які тримають у якості паличок бейсбольні бити, а перед ними – кур'єри, продавці, водії, перукарі без жодних навичок гри на тих інструментах, які вони вовтузять у руках.
Класики соціології відзначали, що у всіх суспільствах існують два класи людей – правлячий і керований. Правлячий клас навіть за умов демократії є нечисленним, але править більшістю, тому що має особливі якості, завдяки яким користується пошаною і великим впливом у суспільстві: розум, загострене почуття справедливості, здатність до об'єктивних оцінок, відраза до створення кумирів чи підпадання під їх вплив.
Саме остання риса була визначальною причиною війни тоталітарної влади з політичною елітою, про що згадувалося вище. Ця війна закінчилася винищенням української політичної еліти, як категорії.
І тут, після констатації "Політичної єліти немає" і при постановці питання "Що робити?" маємо, здавлося б, глухий кут. Адже еліту не виховаєш за кілька років та ще й у несприятливих умовах – вона з'являється у результаті довгої природної селекції.
Тому подекуди лунають начеб-то логічні заклики: "Почекаймо зміни поколінь. Хай відійдуть народжені і виховані в тоталітарних радянських умовах, на зміну їм прийдуть покоління, народжені вже в незалежній Україні, виховані на європейських цінностях, які й побудують процвітаючу й демократичну державу".
На мій погляд, така позиція хибна, принаймні, з двох причин. По-перше, цього, безумовно, хоче існуючий правлячий клас. Говорячи про "зміну поколінь" він думає дещо прагматичніше: "почекайте, доки ми відійдемо природним шляхом, адже ми не вічні, а до того не чіпайте нас і не пхайтеся на наші посади". По-друге, зараз маємо ситуацію, коли ні держава, ні суспільство просто не мають часу на чекання: або лікування й одужання - або продовження стагнації з невтішним фіналом.
Де вихід? Вище я говорив про винищеність політичної еліти, це дійсно так, але ситуація не є фатальною.
Потенційна еліта існує не тільки в політиці. Є й інші еліти, які не підлягли суцільному розгрому: наприклад дипломатична, військова, творча, наукова, інженерна, тощо. Але особливістю людської спільноти, як живого організму є те, що в критичні для держави і суспільства часи за відсутності політичних поводирів відповідальність на себе беруть представники інших еліт, які вимушено але закономірно ідуть у політику.
Ці представники – не щось далеке й ефемерне, вони живуть поруч з нами, не мають бізнесу, а тому незалежні і непоказово вирізняються серед інших лише одним: своїми світоглядними якостями. Чиї життєві принципи грунтуються на простих і вічних табу "не вбий, не бреши, не кради, не зраджуй". Ті, хто як і їх батьки, і батьки їхніх батьків виховувалися на почутті обов'язку перед Батьківщиною, співвітчизниками й історією. Ті, хто бачить своїм головним надбанням незаплямовану репутацію, а своїм покликанням – передати своє чесне ім'я нащадкам.
Їх дійсно багато – і в Києві, і в регіонах, але вони розпорошені, не задіяні, їх інтелектуальний потенціал не реалізовується, марнується на тлі гострої потреби України саме в таких людях і саме зараз.
Постійні зміни біля владного керма, на жаль, не змінюють стилю керівництва. Постійні, нецивілізовані й непримиренні чвари лідерів партій розколюють суспільство. Тотальна і тривала неспроможність нинішнього правлячого класу виконувати свої функції невідворотно наближає заміну цього класу новою силою. Не менш невідворотно постає питання: як відбудеться ця заміна - в рамках Конституції чи "іншим шляхом"? Очевидно, що кризові явища, розчарування і протестні настрої сприяють розвиткові ситуації за песимістичним сценарієм, ознаки чого вже з'являються.
Тому в реальної, але поки що атомізованої еліти немає іншого шляху як створювати власну, відмінну від інших, політичну силу і йти у владу. Якою має бути ця сила, щоб їй повірили й підтримали – окрема тема. Дозволю собі лише зазначити якими на мій погляд мають бути її засадничі відмінності.
По-перше - відсутність в ній, а тим більше в її вищих органах чи виборчих списках представників великого бізнесу. Це потрібно для убезпечення як партії від усіх недоліків нинішніх "організованих політичних угруповань", так і бізнесменів - прихильників нової сили - від можливих санкцій з боку влади. По-друге, мережева структура, вертикальна у виконанні рішень і горизонтальна у обміні інформацією та досвідом. По-третє, колегіальність і солідаризм, відсутність одного лідера і вождизму. І, нарешті, диверсифіковане фінансування.
Їі головними гаслами мають стати прозорість і професіоналізм. Прозорість означатиме відкритість партії, її керівництва та її фінансування. Професіоналізм передбачатиме необхідність для кожного займатися саме своїм покликанням, тобто справою, яка найкраще у нього виходить: одні хай заробляють гроші, створюють робочі місця і розвивають країну, інші ж хай розробляють і впроваджують закони, що сприятимуть розвитку держави і суспільства.
За таких якостей партії питання її фінансування не буде аж таким складним як може видаватися зараз.
Олігархічні політичні сили та їх ЗМІ постійно стверджують, що без гігантських грошей, а, отже, без участі олігархів, політичні проекти не мають шансу на успіх. Це не так. Гроші – і цілком пристойні! - можна отримати і від невеликих, але масових пожертв самих виборців. Адже, як показують окремі опитування дві третини пересічних громадян готові робити такі пожертви політичній силі, якій вони симпатизують.
Іншим джерелом фінансування партії при її політиці преференцій для українського виробника та переорієнтації економіки на внутрішній попит об'єктивно стане середній та малий бізнес.
Щодо ж електоральної підтримки, то при рейтингу недовіри парламентським партіям, який за останніми дослідженнями становить 86%, це також не є засадничою проблемою. За умов: а) створення розгалужених партійної та мережевої структур, б)свідомої відмови від ставки на "телекторат", в) визначення у якості ідеологічної основи не етнічного, а політичного та економічного націоналізму, г) донесення до електоранту розуміння неприйнятності голосування за жодну політичну силу, у списках якої є є хоча б один представник крупного бізнесу, д)проголошення найпершою ціллю в державному будівництві деприватизації органів влади і судочинства.
Підсумовуючи, можна сказати, що у тих, хто за за своїми якостями належать до потенційної еліти, зараз є три варіанти:
Перший – самоорганізація, створення політичної партії, участь і перемога у виборах. В разі жорсткого протистояння з боку існуючої влади, яке б унеможливило чесну виборчу боротьбу є другий варіант - апробована теоретиками і практиками ненасильницького спротиву технологія створення масової непартійної мережі, що трансформується у рух, який "витіснить" існуючі владні структури, замінюючи їх на нові.
Третій шлях – продовження апатії і невтручання в політику. Але це однозначно призведе тільки до продовження нинішньої ситуації, яка розвивається у цілком прогнозованому напрямку. В якому саме – гранично ясно говорять результати недавнього голосування телеаудиторії одного з провідних телеканалів: те що порядок в країні можна навести згодою існуючих еліт вважають всього три відсотки телеглядачів, натомість 97 переконані, що порядок настане лише після арешту цих еліт.
Отже, повертаючись до музичних аналогій можна констатувати: нинішня владна какофонія досягла такої інтенсивності, що резонанс і, як, наслідок, падіння даху театру на всіх, хто в ньому знаходиться, не виключаючи й лабухів на сцені, виглядають дуже ймовірними.
Щоб цього не сталося, професійні оркестранти мають залишити гальорки і яруси, спуститися на сцену і зайняти свої місця.
Якщо ми, звісно, хочемо почути нарешті давно очікувану українську симфонію.
Павло Жовніренко,
голова Правління Центру стратегічних досліджень
Відповіді
2009.04.17 | Майстер
Ключові слова для енджойменту.
"Професіоналізм", "рейтинг", "кредит довіри", "еліти", "політичний" у різних відмінках - коли я натрапляю в тексті на такі слова, то не читаю далі НІКОЛИ. Бо знаю, що це написало якесь базікало й пройдисвіт-ґрантожер типу Ілька Кучеріва. Але ж ви, Павле, мабуть, не такий. Навіщо ж користуєтеся шарлатанським лексиконом, од якого вік енджойменту не бачити навіть заблукалому двадцять літ тому серед Прип'ятьських боліт рухівському активістові.2009.04.17 | Хвізик
цікава у Вас точка зору
Майстер пише:> "Професіоналізм", "рейтинг", "кредит довіри", "еліти", "політичний" у різних відмінках - коли я натрапляю в тексті на такі слова, то не читаю далі НІКОЛИ. Бо знаю, що це написало якесь базікало й пройдисвіт
чи не могли б розкрити?
2009.04.17 | Pavlo Z.
Re: Ключові слова для енджойменту.
Майстер пише:> "Професіоналізм", "рейтинг", "кредит довіри", "еліти", "політичний" у різних відмінках - коли я натрапляю в тексті на такі слова, то не читаю далі НІКОЛИ.
По пам'яті (ліньки перевіряти:)) "проф-зм" вживається двічі, "рейтинг" - один раз, "кредит довіри" - жодного. А останні два слова повинні були вживатися - адже стаття саме про це!:))
Але Ваше право "возмущаться романом, который не читал":))
2009.04.17 | странник
Да всем нашим звёздам хрен знает когда говорилось
Надо лучшим идти в депутаты.А оне что отвечали?
Мы не такие!!! Только звезды-активисты способны решать проблемы...
Решили?
2009.04.18 | Sych
+1 Але з іншого боку ідея активізму непогана.
Проблема тільки що активізму в американському сенсі в Україні немає. А є тупориле грантожерство та прогинання перед соросами.2009.04.18 | Sean
Re: +1 Але з іншого боку ідея активізму непогана.
Sych пише:> Проблема тільки що активізму в американському сенсі в Україні немає.
Є, хоча дуже не люблю терміни "активізм" та "активісти". Є люди котрі відстоюють свої особисті та групові права та інтереси.
> А є тупориле грантожерство
Є тупориле, є не тупориле, є не грантожерство. Всяке є.
> та прогинання перед соросами.
А хто такі сороси? Крім Джорджа ще хтось з'явився?
2009.04.19 | miner
Re: з кремля дали установку
по грантожерах, соросах, піндосах, американському салу та українському нацизму. І теперлицарі меча і ораларобітники язика і сра^Wне рота відлизують на задану глибину й у передбаченому напрямі2009.04.18 | Pavlo Z.
Re: +1 Але з іншого боку ідея активізму непогана.
Sych пише:> Проблема тільки що активізму в американському сенсі в Україні немає. А є тупориле грантожерство та прогинання перед соросами.
Я б не узагальнював. Є різні і люди і організації - і дійсно проблема полягає у відокремленні зерна від плевел:).
2009.04.18 | странник
Без лидеров нельзя, но лидеры без организации чушь
ЗвЕзды не способные работать в команде, годны только для бесконечного пи...жа по ящику.2009.04.18 | DADDY
Странник,не треба "бла-бла"-ти можеш оплатити нардупське місце?
странник пише:> Надо лучшим идти в депутаты.
> А оне что отвечали?
> Мы не такие!!! Только звезды-активисты способны решать проблемы...
> Решили?
Ага, а там, де набирають в депутати, стоїть людина з списком і каже: а де ж це поділися кращі з кращих? Чому їх так довго немає - ЦВК ж чекає і виборці теж вже не в змозі терпіти - так хочуть за цих активістів (з голим задом і лівоРуцеєю в голові) проголосувати.
Не ЛівоРуція потрібна (тим більше тільки в мріях), а чітка, проста, прагматична і раціональна програма. Без води і обіцянок всім гречки.
Це є? - Немає.
Нефіг засмічувати форум мріями про Царство Боже на землі.
2009.04.18 | странник
ДЭДДИ список революционеров плз.
DADDY пише:> странник пише:
> > Надо лучшим идти в депутаты.
> > А оне что отвечали?
> > Мы не такие!!! Только звезды-активисты способны решать проблемы...
> > Решили?
> Ага, а там, де набирають в депутати, стоїть людина з списком і каже: а де ж це поділися кращі з кращих? Чому їх так довго немає - ЦВК ж чекає і виборці теж вже не в змозі терпіти - так хочуть за цих активістів (з голим задом і лівоРуцеєю в голові) проголосувати.
> Не ЛівоРуція потрібна (тим більше тільки в мріях), а чітка, проста, прагматична і раціональна програма. Без води і обіцянок всім гречки.
Это ты мне говоришь?? И ты готов заняться прагматичной и рациональной программой?
> Це є? - Немає.
А може розкриєш оченята?
> Нефіг засмічувати форум мріями про Царство Боже на землі.
Цитати з моїх мрій, плз.
2009.04.18 | DADDY
Списки шукай у якогось "польового командира"
странник пише:> Это ты мне говоришь?? И ты готов заняться прагматичной и рациональной программой?
>
У мене вже давно практично все написано.
> А може розкриєш оченята?
>
Я їх навіть вночі до кінця не закриваю.
>
> Цитати з моїх мрій, плз.
"Надо лучшим идти в депутаты". - Досить? Чи пошукати ще?
2009.04.18 | странник
Я більше за мережу. Половые командиры только в ящике рулят
DADDY пише:> странник пише:
> > Это ты мне говоришь?? И ты готов заняться прагматичной и рациональной программой?
> >
>
> У мене вже давно практично все написано.
Та то ж наскільки я пам'ятаю таємниця??
А я ж просто: написав, роблю... Чи ні?
>
> > А може розкриєш оченята?
> >
>
> Я їх навіть вночі до кінця не закриваю.
Тяжка твоя доля.
>
> >
> > Цитати з моїх мрій, плз.
>
> "Надо лучшим идти в депутаты". - Досить? Чи пошукати ще?
А что с этой глубочайшей, и оригинальнейшей мыслью не так??
2009.04.18 | DADDY
Мережа чого?
странник пише:>Та то ж наскільки я пам'ятаю таємниця??
Ні
> А я ж просто: написав, роблю... Чи ні?
Зробив? На точковому рівні ти дійсно можеш зробити, але системно це ніц не поміняє. Як в старому анекдоті: Систему міняти треба. ВСЮ.
> Тяжка твоя доля.
Я звик.
> > "Надо лучшим идти в депутаты". - Досить? Чи пошукати ще?
>
> А что с этой глубочайшей, и оригинальнейшей мыслью не так??
Відсутній механізм відбору кращих, а також мехенізм їх потрапляння "в депутати".
2009.04.18 | странник
Мережа чого? Мережа як організаційна структура. Чого ж ще??
DADDY пише:> странник пише:
> >Та то ж наскільки я пам'ятаю таємниця??
> Ні
Де ця краса??
> > А я ж просто: написав, роблю... Чи ні?
> Зробив? На точковому рівні ти дійсно можеш зробити, але системно це ніц не поміняє. Як в старому анекдоті: Систему міняти треба. ВСЮ.
Чудово. Не пройшло і ??? років і ми вже замість гетьмана та месії говоримо про систему...
Я роблю паралельно. Як можу так і роблю. Бо ви ж тільки глобально все куєте?? А я як рекомендував Гете: "Якщо не можеш викликати дощ для всієї країни поливай хоч свій город." І плюс стимулюю інших. Бо часто коли починаєш щось робити туди збігається купа бажаючих. Як на золоту жилу. Кинув ідею, і можна відходити у сторону. Бо затопчуть. ) Один хрін в нас нічого не зміниться: награждение непричастных, наказание невиновных...
> > Тяжка твоя доля.
> Я звик.
Ти монстр!!!
> > > "Надо лучшим идти в депутаты". - Досить? Чи пошукати ще?
> >
> > А что с этой глубочайшей, и оригинальнейшей мыслью не так??
>
> Відсутній механізм відбору кращих, а також мехенізм їх потрапляння "в депутати".
Ща я почну матюкатися!!! Тобі тре ці механізми?? ВСЕ СТАРЕ ЯК СВІТ.
2009.04.18 | DADDY
Мережа як організаційна структура.? Чого ??
странник пише:> DADDY пише:
> > странник пише:
> > >Та то ж наскільки я пам'ятаю таємниця??
> > Ні
>
> Де ця краса??
>
Воно тобі треба? Воно взагалі нікому не потрібне - як в епізоді з Бендером та німецьким спеціалістом Генріхом-Марія Заузе: Ви штрайбен і кидаєте сюди! - Ніхто не читає!
> Чудово. Не пройшло і ??? років і ми вже замість гетьмана та месії говоримо про систему...
Я ніколи не говорив про гетьмана-месію.Я завжди казав, що за Ющенка був для України шанс. Тепер настає пора "ночі", після якої ми маємо повернутися.
> Я роблю паралельно. Як можу так і роблю. Бо ви ж тільки глобально все куєте?? А я як рекомендував Гете: "Якщо не можеш викликати дощ для всієї країни поливай хоч свій город." І плюс стимулюю інших. Бо часто коли починаєш щось робити туди збігається купа бажаючих. Як на золоту жилу. Кинув ідею, і можна відходити у сторону. Бо затопчуть. ) Один хрін в нас нічого не зміниться: награждение непричастных, наказание невиновных...
>
Ти сам собі суперечиш - прочитай щн раз цей свій уривок.
> > > Тяжка твоя доля.
> > Я звик.
>
> Ти монстр!!!
>
Я ще знаю подібних.
>
> > > > "Надо лучшим идти в депутаты". - Досить? Чи пошукати ще?
> > >
> > > А что с этой глубочайшей, и оригинальнейшей мыслью не так??
> >
> > Відсутній механізм відбору кращих, а також мехенізм їх потрапляння "в депутати".
>
> Ща я почну матюкатися!!! Тобі тре ці механізми?? ВСЕ СТАРЕ ЯК СВІТ.
А-а-а. Пропорційно-рейтингова система Шишкіна-странника? Тищо не розумієш, що перший крок - потрапити в рейтинги є вже за визначенням неподоланним в старих партійних структурах?
Потрібна власна структура аби йти до "свого" виборця. А буде це рейтингова система чи ні - байдуже.
2009.04.19 | Pavlo Z.
Невже дійшов сенс написаного?:)
DADDY пише:>> Потрібна власна структура аби йти до "свого" виборця.
2009.04.20 | DADDY
я не дочитав - багато літер, "неасилил"
2009.05.02 | Pavlo Z.
Ну і пральна!:) Налівай і пєй - і нахрєн букви?!
2009.04.19 | Pavlo Z.
Re: Странник,не треба "бла-бла"-ти можеш оплатити нардупське місце?
DADDY пише:>> Не ЛівоРуція потрібна (тим більше тільки в мріях), а чітка, проста, прагматична і раціональна програма. Без води і обіцянок всім гречки.
> Це є? - Немає.
Усуньте цей недолік - дайте цю програму:).
2009.04.20 | DADDY
програма і багато іншого вже написано
але нікуди я викладати це не збираюсь, і стуктуру створювати теж не збираюсь адже чітко знаю "Немає БАБЛА - не має кохання", немає ресурсів - не варто і починати2009.05.02 | Pavlo Z.
"І все те бачив, і все знаю, нема ні пекла ані раю, немає й Бога
- тільки Я...":)))А без понтів?
ДЕ ПРОГРАМА?!
2009.04.17 | Pavlo Z.
О! А її вже надрукували!:) (л)
http://www.dt.ua/1000/1550/65968/2009.04.17 | странник
:) Гонорар заплатили?
2009.04.17 | Pavlo Z.
Гріх у такий день думати про гроші. Гроші - сміття.
2009.04.17 | странник
Гроші - сміття... Де б це підмести??
А як ти засилав текст? Мостовій чи у редакцію?2009.04.18 | Тестер
У Львывському Апеляційному суді. І не тільки
Треба знати місця.Відносно статті. Мені сподобалась. Але якейсь відчуття, що немає крапки... Хоча у політиків була мода один час вживати цей термін.
Згадую свого стрия який був сторожем в колгоспному саду.
То він говорив,на запитання "як обідаєш"- " я беру два яйця на обід і конец!"
Тобто вирішував таким чином проблему обіду.
А про модну крапку, надіюсь ви пам"ятаєте...
2009.04.18 | Pavlo Z.
Re: У Львівському Апеляційному суді. І не тільки
Тестер пише:> Треба знати місця.
> Відносно статті. Мені сподобалась. Але якейсь відчуття, що немає крапки...
Крапки поки що немає, я її і не хотів ставити у цій статті. Остання - радще харч до роздумів, ніж інструкція чи програма. Як для формату ДТ - і так багато написано.
> А про модну крапку, надіюсь ви пам"ятаєте...
Що маєте на увазі?:)
2009.04.18 | Тестер
Я маю на увазі висловлювання кандидата в президенти в 2004
Іце було модним серед сторонників. Так сказав солідну фразу,переконливим голосом баском типу "Волга впадає в каспійське море. Крапка." наші слабиє токи с каждим годом становлятся всьо cільнєє і сильнеє. Крапка".Чи "піять млн. робочих місць. Крапка!"Не думаю, що забув...
2009.04.18 | Pavlo Z.
А!:))))
2009.04.18 | Sean
погана стаття
бо не розбито її на абзаці і тому дуже важко читати2009.04.18 | Sean
і по суті питання
Хто це? Які то якості?Pavlo Z. пише:
> хто за за своїми якостями належать до потенційної еліти,
2009.04.18 | Torr
Знову мрії про добрих депутатів і правильну радянську владу.
ну скільки ж можна дурить людей цією утопією?!2009.04.18 | странник
Re: Знову мрії про добрих депутатів і правильну радянську владу.
Torr пише:> ну скільки ж можна дурить людей цією утопією?!
Ще один песиміст. Значить Україна унікальна своєю бидлоелітою?
Все таки є ж країни які мають іншу верхівку?
2009.04.18 | Torr
Re: Знову мрії про добрих депутатів і правильну радянську владу.
странник пише:> Torr пише:
> > ну скільки ж можна дурить людей цією утопією?!
>
> Ще один песиміст. Значить Україна унікальна своєю бидлоелітою?
> Все таки є ж країни які мають іншу верхівку?
Та автор і є одним з них! Він фарбований бальшовік зайнятий удосконаленням радянської влади.
В нормальних цивілізованих країнах - диктатура закону і чіткий розподіл влади. Але відомо, що в країнах парляменської демократії більше корупції ніж в країнах президентської демократії. Давайте визнаємо, що партійне будівництво в Україні - це двигун корупції. Єдине спасіння - це американська політична система.
2009.04.18 | DADDY
Torr правий на 98%
2009.04.19 | Pavlo Z.
Бла-бла-бла.....:((
Torr пише:> странник пише:
> > Torr пише:
> > > ну скільки ж можна дурить людей цією утопією?!
> >
> > Ще один песиміст. Значить Україна унікальна своєю бидлоелітою?
> > Все таки є ж країни які мають іншу верхівку?
>
> Та автор і є одним з них! Він фарбований бальшовік зайнятий удосконаленням радянської влади.
1.Я - не "верхівка". А "бальшовік" не більший, ніж ви - збоченець.
> Але відомо, що в країнах парляменської демократії більше корупції ніж в країнах президентської демократії.
Не факт.
> Давайте визнаємо, що партійне будівництво в Україні - це двигун корупції. Єдине спасіння - це американська політична система.
американська політична система обходиться без партій?:)
2009.04.19 | Torr
Re: to Pavlo
Pavlo Z. пише:> Torr пише:
> > Давайте визнаємо, що партійне будівництво в Україні - це двигун корупції. Єдине спасіння - це американська політична система.
>
> американська політична система обходиться без партій?:)
Шановний пан Павло Жовніренко,
Ви, як голова Правління Центру стратегічних досліджень, таки є представником політичної еліти. Саме тому ви так вдало виклали основні ідеологічні постулати цієї еліти. Сутність одна - під оновленими партійними прапорами і гаслами долізти до державного корита. В Америці, шановні, таких партій як у нас нема і небуло, і уявіть - майже нема корупції на побутовому рівні.
В Україні таки є двопартійна система - це ті хто за незалежну Україну, і ті хто проти.
2009.04.19 | Pavlo Z.
Re: to Torr
Torr пише:> Pavlo Z. пише:
> > Torr пише:
> > > Давайте визнаємо, що партійне будівництво в Україні - це двигун корупції. Єдине спасіння - це американська політична система.
> >
> > американська політична система обходиться без партій?:)
>
> Шановний пан Павло Жовніренко,
>
> Ви, як голова Правління Центру стратегічних досліджень, таки є представником політичної еліти. Саме тому ви так вдало виклали основні ідеологічні постулати цієї еліти. Сутність одна - під оновленими партійними прапорами і гаслами долізти до державного корита.
Ви українофоб? Тут одні покидьки?
Є все-таки й інша сутність - в конструктивній частині я пишу якраз про неї.
> В Америці, шановні, таких партій як у нас нема і небуло, і уявіть - майже нема корупції на побутовому рівні.
> В Україні таки є двопартійна система - це ті хто за незалежну Україну, і ті хто проти.
Згоден. То що робити - тут в Україні, тій яка є? Будь ласка по пунктах - хоча б 2-3. І не забудьте написати: як саме ви цього пропонуєте досягти.
До речі: щодо "за Україну" має нюанси - адже людожери теж "за людей":)
2009.04.19 | Torr
Re: to Pavlo Z.
Pavlo Z. пише:> Torr пише:
> > В Україні таки є двопартійна система - це ті хто за незалежну Україну, і ті хто проти.
> Згоден. То що робити - тут в Україні, тій яка є? Будь ласка по пунктах - хоча б 2-3. І не забудьте написати: як саме ви цього пропонуєте досягти.
> До речі: щодо "за Україну" має нюанси - адже людожери теж "за людей":)
Ви навели цікаву цифру "Щодо ж електоральної підтримки, то при рейтингу недовіри парламентським партіям, який за останніми дослідженнями становить 86%, це також не є засадничою проблемою."
Проблема не в тому, що антирадянщина стає поряд з побутовим антикомунізмом, а в тому що еліта ще досі не наважилась визнати цей факт. Назвіть іншу цифру - кількість депутатів всіх рівнів... Ну важко народу під час економічної кризи наповнювати їхнє корито. А головне - навіщо?! Народовладдя потребує виборів президента, суддів, мерів міст, губернаторів, ну може навіть прокурорів. Але, друзі, якого біса ви обираєте отих недоторканних?!!!
2009.04.20 | Pavlo Z.
Ви не помітили мого запитання?
> Pavlo Z. пише:> То що робити - тут в Україні, тій яка є? Будь ласка по пунктах - хоча б 2-3. І не забудьте написати: як саме ви цього пропонуєте досягти.
2009.04.20 | Torr
Re: Ви не помітили моєї відповіді?!
Pavlo Z. пише:> > Pavlo Z. пише:
> > То що робити - тут в Україні, тій яка є? Будь ласка по пунктах - хоча б 2-3. І не забудьте написати: як саме ви цього пропонуєте досягти.
Шановний пане Жовніренко,
Ви тут виклали цілу статью, але не надали чіткої відповіді на оці питання. Так і я, трошки бла-бла...
Мене цікавила ваша думка відносно демонтажу радянської системи влади в Україні.
2009.04.20 | Pavlo Z.
Злитися у Великдень - гріх.
Torr пише:>> Мене цікавила ваша думка відносно демонтажу радянської системи влади в Україні.
Перша стаття на цю тему була в московській українській газеті "Український кур'єр" (Царство Небесне її редактору Ларисі Триленко). Називалася "Як і досі - комісари...". Потім у "Вістях з України" - "Невже це та Україна?".
Цитата з першої: "Нагорі нічого не змінилося. "Керівна і спрямовуюча сила" відмовилася від назви [країни], але не від влади. Опозиція, яка вистраждала незалежність і все, що з нею пов'язане, почувши від свого вчорашнього опонента, що він усе це повністю приймає, з приголомшливою готовністю віддала в його руки і свій прапор, і свої ідеї. Але той узяв їх не як святі скрижалі, за якими належить будувати життя, а як символ і запоруку збереження подальшої влади. Стара ж номенклатура досить швидко увійшла в роль "нової української адміністрації", але стиль її залишився незмінним: не робити нічого естраординарного, "не висовуватися", не брати на себе зобов'язань, а коли вже довелося взяти - то не виконувати".
З тих пір я ніскільки не розчарувався у тих поглядах. Більше того...
2009.04.20 | Torr
Re: Злитися у Великдень - гріх.
Pavlo Z. пише:> Torr пише:
> >> Мене цікавила ваша думка відносно демонтажу радянської системи влади в Україні.
> Перша стаття на цю тему була в московській українській газеті "Український кур'єр" (Царство Небесне її редактору Ларисі Триленко). Називалася "Як і досі - комісари...". Потім у "Вістях з України" - "Невже це та Україна?".
> Цитата з першої: "Нагорі нічого не змінилося. "Керівна і спрямовуюча сила" відмовилася від назви [країни], але не від влади. Опозиція, яка вистраждала незалежність і все, що з нею пов'язане, почувши від свого вчорашнього опонента, що він усе це повністю приймає, з приголомшливою готовністю віддала в його руки і свій прапор, і свої ідеї. Але той узяв їх не як святі скрижалі, за якими належить будувати життя, а як символ і запоруку збереження подальшої влади. Стара ж номенклатура досить швидко увійшла в роль "нової української адміністрації", але стиль її залишився незмінним: не робити нічого естраординарного, "не висовуватися", не брати на себе зобов'язань, а коли вже довелося взяти - то не виконувати".
> З тих пір я ніскільки не розчарувався у тих поглядах. Більше того...
Дякую за відповідь. Зауважу, що голова Правління Центру стратегічних досліджень має мати веб-сторінку з опублікованими працями - щоб солідно було і люди бачили в яких саме поглядах ви не розчарувалися.
2009.04.20 | Pavlo Z.
Тут погоджуюся - це ненормально
Torr пише:> > Дякую за відповідь. Зауважу, що голова Правління Центру стратегічних досліджень має мати веб-сторінку з опублікованими працями - щоб солідно було і люди бачили в яких саме поглядах ви не розчарувалися.
Веб-сторінка ЦСД www.css.in.ua зараз на реконструкції - якби не запалення легенів - уже б висіла. А що стосується своєї особистої сторінки чи блога - не хочу її відкривати, бо боюся війти в інет і не повернутися звідти (знаю, на жаль, непоодинокі приклади).
2009.04.20 | Sean
назагал згоден
2009.04.20 | Ювхим
Якою мовою ви пишете оригінали?
Цікавий я знати, добродію Павло Зед,Якою ж мовою ви написали статтю? На форумі БП ви помістили її російською. А тут -переклад з російської? Ви назагал пишете російською?
2009.04.20 | Pavlo Z.
Українською. Хоча я особисто не бачу в цьому "принципу".
Вітренчиха, Симоненко і навіть Колесниченко пишуть і українською - але це аж ніяк не показник її належності до України.Щодо цієї конкретно статті - я її надіслав українською, а коли мені передзвонили і сказали, що приймають - я запропонував сам перекласти на російську, бо від редакційних (часто комп'ютерних) перекладів я потім серйозно "нікаковєю":)
Ювхим пише:
> Цікавий я знати, добродію Павло Зед,
> Якою ж мовою ви написали статтю? На форумі БП ви помістили її російською. А тут -переклад з російської? Ви назагал пишете російською?
Якщо подивитеся на час розміщення, то все якраз навпаки - спочатку укр. версія на ВФ, а вже потім - рос. на БП.
Порада, особливо в Свята: будь ласка, не намагайтеся шукати у темній кімнаті з чорною пов'язкою на очах чорну кішку, якої там немає:))