Тінь загальноукраїнської депресії
04/21/2009 | Костянтин Ільченко
Сталося те, до чого ми всі були підсвідомо готові, тому що прямо чи опосередковано всі ми, громадяни України, були причетні до знищення власної країни. Народ України, через свою наївність або дурість, вважаючи, що політика – це справа перш за все політиків, добровільно самоусунувся від активної участі в суспільно-політичних процесах країни, заспокоюючи себе думкою, що він нібито нічого не вирішує, і від нього нічого не залежить. Вже тоді було зрозуміло, що кінець у нас буде один – у вигляді пограбованої колись заможної та квітучої держави на тлі ідіотів, які так і не зрозуміли, що саме вони і були господарями цієї держави.
Таким чином народ свідомо відрікся від контролю над владою, наївно передав владу над собою до рук відвертих негідників. Іншими словами, демократія, тобто влада народу, перетворилася не без допомоги того ж народу в клептократію. Тобто у владу злодіїв, при якій основні державні рішення мотивовані, в першу чергу, безпосередньою матеріальною зацікавленістю вузької групи осіб, які приймають ці рішення. Для клептократії характерні корупція, лобізм та нехтування виконанням довгострокових цілей. У нашій країні «владу злодіїв» представляють різні клани, які за своєю суттю є нічим іншим, як організованими кримінально-політичними угрупованнями.
Сьогодні Україна, завдяки відсутності у народу явно вираженого прагнення до побудови справедливого суспільства, опинилася на рівні країн «третього світу», які, отримавши політичну самостійність, живуть в умовах клептократичних режимів, нехтуючи принципами демократії. У таких країнах основи демократії підміняються хибними уявленнями про саму демократію. В Україні таким прикладом можуть служити відомі і всім вже добряче обридлі всілякі телешоу на кшталт «Свобода слова», перед якими стоїть головне завдання – підтримувати в людей ілюзію свободи та гласності. Але всі ми дуже добре знаємо, що «віщувати правду» на цих шоу можуть лише представники кланів. Представникам же громадськості туди вхід закритий.
Результати власної дурості і малодушності ми почали сьогодні пожинати повною мірою. Тінь загальноукраїнської депресії нависла не тільки над країною, але й міцно оселилася в наших душах. Депресія почала збирати свої плоди у вигляді людського відчаю, який відбувається від загальної безвиході й розуміння безперспективності практично будь-яких кроків, які приймаються тією чи іншою політичної групою.
Якщо нічого не зміниться – Україна приречена, бо домінуюча над суспільством політична система, яка генерує свавілля і корупцію, існує вже ніби сама по собі. Ми є свідками того, що система починає пожирати тих, хто її створив. Зверніть увагу – який би клан не прийшов до влади, ніхто не в змозі зупинити процес руйнування країни та деградації суспільства. Кожне їхнє рішення носить взаємовиключний характер, а тому – заздалегідь нездійсненне, бо в державі, в якій не домінує диктатура закону, будь-які рішення центральних органів влади будуть завжди саботуватися на місцях різними представниками різних кланів. У результаті – хаос. Це те, що ми саме й спостерігаємо, і цей хаос веде до загибелі. А ось хто загине перший – це вже не питання, тому що гине завжди менш захищений і менш забезпечений. Швидше за все, коли настане час «Х» і свавілля візьме форму некерованого людського бунту з усіма дуже сумними наслідками виключно для всіх, вчорашні представники клептократії та їхні родини, маючи величезні можливості, безумовно опиняться поза зоною «бойових дій». А всі жахи впадуть на голови людей, які свого часу дружно відмовилися бути громадянами і надали можливість не тільки себе одурити, пограбувати, але й добровільно віддали на відкуп різним нікчемам прекрасну і заможну Україну.
Розсудливі люди розуміють, що причина сьогоденної політичної кризи в країні лежить перш за все в небажанні народу зрозуміти – якщо він і далі буде відмовлятися від права бути єдиним джерелом влади, то розмовляти про поліпшення якості життя і про перехід суспільства від руйнівних процесів до процесів творення щонайменше наївно.
Найбільша перемога клептократів над нами полягає в тому, що вони зуміли нас роз’єднати за соціальними, географічними й національними ознаками. Тому ми байдужі сьогодні до біди сусіда, тому ми не хочемо знати про те, що робить влада на місцях, бо її свавілля нас ще не торкнулось. А коли торкнеться, то всім іншим вже буде наплювати на наше лихо, як і нам колись на лихо їхнє. Завдяки тому, що ми безпідставно стали ненавидіти один одного, суспільство втратило головну свою спроможність – здатність до самоорганізації. А це – єдиний і найефективніший метод боротьби народу за свої конституційні права.
Сьогодні корупція з боку влади торкнулася усіх соціальних груп населення, тому вже потрібно розуміти, що у нас лихо загальне. Немає окремого лиха шахтарською або лиха підприємницького, є загальне народне лихо, яке треба долати усім разом.
Злочинна влада не лякається героїв-одинаків, що підіймаються проти її свавілля, тому що їх відразу ж визнають порушниками громадського порядку з усіма наслідками. Злочинна влада боїться лише організованих виступів народу, і для цього не треба їхати до Києва і влаштовувати черговий Майдан.
Треба об’єднуватися, але не навколо політичних партій, тому що вони себе вже давно дискредитували і є лише жалюгідними бізнес проектами, які не мають нічого спільного з проблемами держави і суспільства в цілому. Об’єднуватися потрібно в громадянські формування, які повинні бути готовими до організованому виступу на своїх територіях на захист власних прав і свобод.
Влада повинна належати народу, а не злодіям! У нас одне лихо на всіх, тому і вирішувати свої проблеми ми повинні спільно. Найкраще, якщо такі об’єднання будуть вибудовуватися на базі вже існуючих громадських організацій і чесних профспілок, які не один рік системно працюють у сфері захисту прав людини і тому мають в цьому величезний досвід.
Суспільство має консолідуватися, тому що сьогодні нас знову намагаються втягти в чергову виборчу компанію, яка остаточно зруйнує Україну. Ми повинні всі разом сказати, що проведення в Україні будь-яких виборів без зміни виборчого законодавства – неможливе. Сьогодні людину позбавили конституційного права бути обраним. Сьогодні для того, щоб стати депутатом будь-якого рівня, необхідно належати до певного організованого кримінально-політичного угруповання.
Для того, щоб Україна почала виходити з політичної та економічної кризи необхідне наступне:
- внести до Конституції України зміни щодо скасування політреформи 2004 року, що припинило б у державі безвладдя і стало б поштовхом до подолання політичної і економічної кризи.
- провести судову реформу: судді повинні обиратися та відкликатися народом, судова гілка влади повинна стати незалежною.
- для забезпечення чесних і прозорих виборів органів центральної та місцевої влади створити таку виборчу систему, при якій депутатів усіх рівнів народ міг би обирати безпосередньо на виборчих округах.
- внести зміни до Закону України «Про статус народного депутата України», а саме – скасувати ст. 27, в якій йдеться про недоторканність народних депутатів України і внести доповнення до Законів України «Про статус народного депутата України», «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів» про впровадження прозорої, простої та доступної виборцям процедури відкликання депутатів усіх рівнів.
- з метою розвитку місцевого самоврядування негайно провести децентралізацію бюджетної системи України на основі раціонального бюджетного розподілу, виходячи з міжбюджетного балансу у співвідношенні 70/30 на користь місцевих громад.
Вищевказані ініціативи в січні 2009р. були спрямовані у Верховну Раду України, Президенту України. Результат був прогнозованим – ні народні депутати, ні Президент України навіть не зволіли відповісти на звернення. Цей факт у черговий раз доводить, що у народу немає шансу, у народу немає захисника ні в особі «гаранта», ні в особі «народних обранців», ми надані самі собі. Це означає, що ніхто з вищих посадових осіб України не зацікавлений в тому, що б ми з вами мали хоча б якісь права на гідне життя у цієї країні.
Тому, хочемо ми цього чи ні, але нам доведеться вчитися захищати себе самим. І краще, якщо ми будемо це робити всі разом, зібравши всю нашу волю і бажання бути людьми, а не інструментом для збагачення кланів. В іншому випадку нам не суджено стати великою українською нацією, а для своїх дітей і онуків ми гарантовано забезпечимо участь рабів. Тільки якщо це станеться - звинувачувати в цьому буде нікого, тому що ми самі, в черговий раз своїми руками поховаємо надію на кращу долю.
Голова виконкому
Загальноукраїнського трудового руху «Солідарність»
Костянтин Ільченко
Таким чином народ свідомо відрікся від контролю над владою, наївно передав владу над собою до рук відвертих негідників. Іншими словами, демократія, тобто влада народу, перетворилася не без допомоги того ж народу в клептократію. Тобто у владу злодіїв, при якій основні державні рішення мотивовані, в першу чергу, безпосередньою матеріальною зацікавленістю вузької групи осіб, які приймають ці рішення. Для клептократії характерні корупція, лобізм та нехтування виконанням довгострокових цілей. У нашій країні «владу злодіїв» представляють різні клани, які за своєю суттю є нічим іншим, як організованими кримінально-політичними угрупованнями.
Сьогодні Україна, завдяки відсутності у народу явно вираженого прагнення до побудови справедливого суспільства, опинилася на рівні країн «третього світу», які, отримавши політичну самостійність, живуть в умовах клептократичних режимів, нехтуючи принципами демократії. У таких країнах основи демократії підміняються хибними уявленнями про саму демократію. В Україні таким прикладом можуть служити відомі і всім вже добряче обридлі всілякі телешоу на кшталт «Свобода слова», перед якими стоїть головне завдання – підтримувати в людей ілюзію свободи та гласності. Але всі ми дуже добре знаємо, що «віщувати правду» на цих шоу можуть лише представники кланів. Представникам же громадськості туди вхід закритий.
Результати власної дурості і малодушності ми почали сьогодні пожинати повною мірою. Тінь загальноукраїнської депресії нависла не тільки над країною, але й міцно оселилася в наших душах. Депресія почала збирати свої плоди у вигляді людського відчаю, який відбувається від загальної безвиході й розуміння безперспективності практично будь-яких кроків, які приймаються тією чи іншою політичної групою.
Якщо нічого не зміниться – Україна приречена, бо домінуюча над суспільством політична система, яка генерує свавілля і корупцію, існує вже ніби сама по собі. Ми є свідками того, що система починає пожирати тих, хто її створив. Зверніть увагу – який би клан не прийшов до влади, ніхто не в змозі зупинити процес руйнування країни та деградації суспільства. Кожне їхнє рішення носить взаємовиключний характер, а тому – заздалегідь нездійсненне, бо в державі, в якій не домінує диктатура закону, будь-які рішення центральних органів влади будуть завжди саботуватися на місцях різними представниками різних кланів. У результаті – хаос. Це те, що ми саме й спостерігаємо, і цей хаос веде до загибелі. А ось хто загине перший – це вже не питання, тому що гине завжди менш захищений і менш забезпечений. Швидше за все, коли настане час «Х» і свавілля візьме форму некерованого людського бунту з усіма дуже сумними наслідками виключно для всіх, вчорашні представники клептократії та їхні родини, маючи величезні можливості, безумовно опиняться поза зоною «бойових дій». А всі жахи впадуть на голови людей, які свого часу дружно відмовилися бути громадянами і надали можливість не тільки себе одурити, пограбувати, але й добровільно віддали на відкуп різним нікчемам прекрасну і заможну Україну.
Розсудливі люди розуміють, що причина сьогоденної політичної кризи в країні лежить перш за все в небажанні народу зрозуміти – якщо він і далі буде відмовлятися від права бути єдиним джерелом влади, то розмовляти про поліпшення якості життя і про перехід суспільства від руйнівних процесів до процесів творення щонайменше наївно.
Найбільша перемога клептократів над нами полягає в тому, що вони зуміли нас роз’єднати за соціальними, географічними й національними ознаками. Тому ми байдужі сьогодні до біди сусіда, тому ми не хочемо знати про те, що робить влада на місцях, бо її свавілля нас ще не торкнулось. А коли торкнеться, то всім іншим вже буде наплювати на наше лихо, як і нам колись на лихо їхнє. Завдяки тому, що ми безпідставно стали ненавидіти один одного, суспільство втратило головну свою спроможність – здатність до самоорганізації. А це – єдиний і найефективніший метод боротьби народу за свої конституційні права.
Сьогодні корупція з боку влади торкнулася усіх соціальних груп населення, тому вже потрібно розуміти, що у нас лихо загальне. Немає окремого лиха шахтарською або лиха підприємницького, є загальне народне лихо, яке треба долати усім разом.
Злочинна влада не лякається героїв-одинаків, що підіймаються проти її свавілля, тому що їх відразу ж визнають порушниками громадського порядку з усіма наслідками. Злочинна влада боїться лише організованих виступів народу, і для цього не треба їхати до Києва і влаштовувати черговий Майдан.
Треба об’єднуватися, але не навколо політичних партій, тому що вони себе вже давно дискредитували і є лише жалюгідними бізнес проектами, які не мають нічого спільного з проблемами держави і суспільства в цілому. Об’єднуватися потрібно в громадянські формування, які повинні бути готовими до організованому виступу на своїх територіях на захист власних прав і свобод.
Влада повинна належати народу, а не злодіям! У нас одне лихо на всіх, тому і вирішувати свої проблеми ми повинні спільно. Найкраще, якщо такі об’єднання будуть вибудовуватися на базі вже існуючих громадських організацій і чесних профспілок, які не один рік системно працюють у сфері захисту прав людини і тому мають в цьому величезний досвід.
Суспільство має консолідуватися, тому що сьогодні нас знову намагаються втягти в чергову виборчу компанію, яка остаточно зруйнує Україну. Ми повинні всі разом сказати, що проведення в Україні будь-яких виборів без зміни виборчого законодавства – неможливе. Сьогодні людину позбавили конституційного права бути обраним. Сьогодні для того, щоб стати депутатом будь-якого рівня, необхідно належати до певного організованого кримінально-політичного угруповання.
Для того, щоб Україна почала виходити з політичної та економічної кризи необхідне наступне:
- внести до Конституції України зміни щодо скасування політреформи 2004 року, що припинило б у державі безвладдя і стало б поштовхом до подолання політичної і економічної кризи.
- провести судову реформу: судді повинні обиратися та відкликатися народом, судова гілка влади повинна стати незалежною.
- для забезпечення чесних і прозорих виборів органів центральної та місцевої влади створити таку виборчу систему, при якій депутатів усіх рівнів народ міг би обирати безпосередньо на виборчих округах.
- внести зміни до Закону України «Про статус народного депутата України», а саме – скасувати ст. 27, в якій йдеться про недоторканність народних депутатів України і внести доповнення до Законів України «Про статус народного депутата України», «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів» про впровадження прозорої, простої та доступної виборцям процедури відкликання депутатів усіх рівнів.
- з метою розвитку місцевого самоврядування негайно провести децентралізацію бюджетної системи України на основі раціонального бюджетного розподілу, виходячи з міжбюджетного балансу у співвідношенні 70/30 на користь місцевих громад.
Вищевказані ініціативи в січні 2009р. були спрямовані у Верховну Раду України, Президенту України. Результат був прогнозованим – ні народні депутати, ні Президент України навіть не зволіли відповісти на звернення. Цей факт у черговий раз доводить, що у народу немає шансу, у народу немає захисника ні в особі «гаранта», ні в особі «народних обранців», ми надані самі собі. Це означає, що ніхто з вищих посадових осіб України не зацікавлений в тому, що б ми з вами мали хоча б якісь права на гідне життя у цієї країні.
Тому, хочемо ми цього чи ні, але нам доведеться вчитися захищати себе самим. І краще, якщо ми будемо це робити всі разом, зібравши всю нашу волю і бажання бути людьми, а не інструментом для збагачення кланів. В іншому випадку нам не суджено стати великою українською нацією, а для своїх дітей і онуків ми гарантовано забезпечимо участь рабів. Тільки якщо це станеться - звинувачувати в цьому буде нікого, тому що ми самі, в черговий раз своїми руками поховаємо надію на кращу долю.
Голова виконкому
Загальноукраїнського трудового руху «Солідарність»
Костянтин Ільченко