04/22/2009 | Галя Койнаш

За радянських часів усе було гранично просто. Якщо Партія ніколи не помиляється, то їй протистоять лише злочинці чи божевільні. Небажаючих визнати ексклюзивне право визначити єдиний правильний шлях вже не розстрілюють, саджають чи «лікують». Проте складається враження, що й у нинішньої влади зі розумінням плюралізму не все гаразд. Можливо, тому не можу позбутися з відчуття дежа вю. Щоправда, дивного в цьому мало, адже спостерігаємось за цілою низкою рімейків..

Почнемо з круглого столу (http://www.telekritika.ua/events/2009-04-15/45041) про боротьбу з негативними змістом у ЗМІ, що відбувся 14 квітня Що новини, які декого обурюють своїм негативним змістом, не ті, що під час першого такого круглого столу в жовтні минулого року ((http://www.telekritika.ua/media-corp/media-etika/2008-10-14/41222) , не має значення. Негатив є негативом. Привертають увагу деякі інші відмінності. Півроку тому все відбулось з ініціативи політиків, натомість недавню зустріч офіційно ініціювали громадська організація «Українська громада» та інформаційний ресурс «Хорошие новости». Голова Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі (НЕК) Василь Костицький офіційно тільки приймав участь в обох заходах. Різнилися ці зустрічі й реакцією представників ЗМІ. Вони вже не мовчали: - лунали цілком конкретні звинувачення в спробах увести цензуру.

А саме цей момент насторожує та спонукає повернутися до дивовижної боротьби нібито за суспільну мораль. З одного боку, можна привітати пробудження зі сну українських журналістів. Коли йдеться про свободу, пильність вкрай рідко буває зайвою, та гадаю, політики не скликали жовтневий круглий стіл аби просто наганяти на представників ЗМІ нудьгу.

Але чому влаштували рімейк, який мав усі шанси провалитися? Звісно, підправили деякі особливо безглузді моменти: політики вже нібито ні при чому, а ініціатива, так би мовити, «знизу». Та й деякі дивні збіги, які принаймні мене збентежили у ці перші місяці боротьби з негативом, зокрема, дослідження, що ніби вказують на підтримку народом цензури, та перестороги щодо згубних наслідків для психічного та фізичного здоров’я, тепер фактично на порядку денному. Запитання викликає й недавно розміщений на сайті НЕК лист http://moral.gov.ua/ ) з безумовно позитивним змістом від якогось «правозахисника».

Повернусь до всіх «підтверджень» суспільної підтримки, пересторог психологів та обґрунтування в «міжнародному кримінальному праві» діяльності НЕК, але спочатку хотілось би кілька моментів уточнити. З одного боку, п. Костицький нарікає, що його позицію перекручують. З іншого, як на круглому столі, так і в листі на сайті, лунають досить образливі звинувачення на адресу критиків діяльності НЕК. Слова п. Костицького передають і на сайті одного з організаторів заходу («Хорошие новости»), а в разі будь-яких сумнівів щодо моїх мотивів, або «замовного характеру» критики, просила би висунути конкретні звинувачення, й їх розглянемо, скоріше в суді.

В одному я погоджуюсь із п. Костицьким. Держава дійсно має втрутитися в роботу ЗМІ, хоча не «з метою гармонізації поданих ними новин і сюжетів» (що б це ні означало людською мовою), а з метою дотримання законодавства та захисту людей. Пан Костицький проявляє виняткову активність, й постійно наголошує на необхідності протидіяти пропагуванню ненависті та ксенофобії, що так само забороняється, як і порнографія. Проте він ані разу не звертав увагу на досить багато конкретних видань, які порушують ст. 161 ККУ, поширюють брехню та розпалюють ворожнечу. Вже рік висить, на сайті «Кримської правди» стаття проти одної етнічної групи в Криму («Принесенные ветром»). Не може він не знати, адже весь час протестуємо (http://www.telekritika.ua/media-regions/2009-02-06/43627) , та двічі заяву до прокуратури написали з вимогою порушити кримінальну справу за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, а статтю не прибирають. Пан посадовець мовчить. Він скаже, що чекає на включення НЕК до переліку державних установ, які здійснюють судово-експертну діяльність за фактом розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті. Його комісія й зараз не може здійснювати судово-експертну діяльність за фактом порнографії, але тут вона якраз не мовчить.

Я спокійно ставлюсь до розумних та обґрунтованих обмежень свободи слова. Один відомий американський суддя колись пояснив, що свобода слова не дає права крикнути «пожежа» в переповненому театрі (якщо, звісно, нічого не горить!). Як на мене, повинні бути обмеження в ЗМІ та Інтернеті для тих, хто кричить, що винувата в пожежі або в будь-яких інших негараздах певна група людей за расовою, релігійною та іншою ознакою, хто нахабно бреше та підпалює ворожнечу. З огляду на ризики, вважаю, що краще, коли відповідальність за те бере на себе суспільство, та й зрештою ЗМІ, а не держава. Багато публікацій явно ксенофобського характеру в українських ЗМІ просто немислимі в країнах ЕС. Чи ЗМІ в цих країнах дбають про суспільну мораль, чи керуються економічними міркуваннями (не хочуть збанкрутувати), мене не сильно обходить. Треба розвивати роль громадського осуду, а не збільшувати втручання держави. Залишаться ситуації, коли державні чи правоохоронні органи муситимуть втрутитися. Али їхні дії повинні бути чітко врегульовані та передбачувані. А тут, даруйте, хто би міг передбачити, що державний орган вбачить загрозу для суспільної моралі (та й національної безпеки) в романі відомого українського письменника чи навіть справжній порнографії (якщо не дитячій, яка має жорстко каратися), а не в цілеспрямованому розпалюванні ворожнечі проти певної етнічної групи? Так само важко передбачити «рецепт» у обмеженні негативних новин.

Пан Костицький послався на результати дослідження, яке нібито довело, що народ підтримує цензуру. Таке просте тлумачення, на мій погляд, не є обґрунтованим, і шкодую, що підхопили оцю версію майже всі ЗМІ. Обробити інформацію треба, а не проковтнути, щоб виплювати в перекрученій формі. Два рази за останні півроку чуємо, що народ тільки і мріє про введення цензури, хоча насправді з’ясували, що люди підтримують якісь обмеження сцен насильства, жорстокості, сексу, тощо. Я мусила би так само відповісти, бо теж не хочу, щоб діти деякі речі дивилися, і щоб мене попереджали про надмірне насильство. Не знаю, для кого Інститут ім. Горшеніна проводить свої опитування, але радила би включити запитання, чи хочуть обмеження будь-яких новин з приводу їх негативного змісту, і я переконана, що результат буде іншим. Досить багато залежить від самих запитань, та й від того, як нам подають результати. Шкода, що ЗМІ кинулись трубити про «цензуру», а дуже мало уваги звертали на ще одне дослідження (http://razumkov.org.ua/ukr/news.php?news_id=160), де відразу повідомляють, хто воно проводилось Центром Разумкова в рамках проекту «Дому свободи Україна»

Треба надзвичайно чітко визначати терміни, як п. Костицький повинен знати. Він також посилається на ст.ст. 3 та 27 Конституції , що, на його думку, уможливлюють контроль над діяльністю ЗМІ. Він цитує фразу «безпека громадян є обов'язком держави», й каже: «Щодо негативу, держава просто не може мовчати в цій ситуації. І мовчання в державі - це злочин перед суспільством, порушення її конституційного обов'язку».

Що мовчання може бути злочином, не підлягає сумніву. Саме таким злочинцем була совєтська влада 23 роки тому, коли замовчувала беззаперечно негативну інформацію про Чорнобильську аварію. Партійні посадовці відправили своїх дітей в Москву та інших на вулицю, аби ті - в позитивному дусі - відсвяткували Перше травня.

Щодо нинішньої кризи теж маю істотні застереження. Держава може скільки завгодно намагатися не розмовляти про масштаб кризи, неефективність заходів – або скоріше їх відсутність з приводу неспроможності політиків хоча б на деякий час відкласти свою вбивчу боротьбу за владу. Кому це допоможе? До речі, в усіх західних ЗМІ уже давно висловлюють здивування, що українській владі так начхати на народ та майбутнє країни. Отже, замість антикризових заходів у державі, наступного разу МФВ покажуть антикризовий позитивізм у ЗМІ?!

З п. психологом тільки переконаний мазохіст не погодиться щодо негативного впливу негативу. Але висновки, які вона собі робить, є її особистою думкою, яку багато психологів не поділяють. Її запитання: «Яка мета цієї інформації?» за своїм змістом нагадало риторичне запитання дворічної давності голови Держкомархіву Ольги Гінзбург – чому маємо знати про злочини комуністичного режиму? Я тоді відповіла, що це моя родина, рідні мільйонів, й що маємо право та обов’язок знати. Щодо права та обов’язку відповіла би так само й тут.

Інформація дає нам можливість зрозуміти, кому маємо довіряти, кому ні, та й вимагати, щоб ті, хто повинен керувати країною, не тільки налаштовували свої політичні та бізнесові інтереси, а й служили виборцям. Зроблю тільки одне надзвичайно важливе уточнення: інформація може лежати мертвим капіталом, або відволікати увагу від головного, коли її не обробляємо. Тут я сама вважаю, що українські ЗМІ мали би сумлінніше та більш професійно виконувати свої обов’язки. Ставити більше запитань, наприклад, зокрема, щодо джерел інформації та ймовірних мотивів тих, хто її подає. Можна було б безліч проблем уникнути.

Раджу читачеві ознайомитися зі «позитивним змістом» сайтів організаторів другого столу: http://ukrhromada.org/ та http://www.horoshienovosti.com.ua Повинна визнати, що далеко не все, що шукала, знайшла. З першого погляду інформації купа, та грошей не пошкодували.. Але на одному сайті взагалі не зрозуміло, коли все розпочалось, та хто це «все» фінансує, а на другому нібито інформації достатньо, але про конкретні джерела фінансової підтримки так і не дізналась. Зате серед медіа-партнерів знайшла «Народний оглядач», чого відверто не розумію. Про який «позитивний зміст» йдеться, коли партнером є сайт, де майже щодня публікують тексти ксенофобського чи антисемітського характеру?

Повертаючись до запитання щодо мети інформації, додала би ще одну. За педантизм перепрошую, але хочеться знати, що ж відбулося. З цієї точки зору у висвітленні круглого столу, яке можна прочитати тут: http://www.horoshienovosti.com.ua/?id=6&text=889, чогось, м’яко кажучи, не вистачає, хоча позитиву, безумовно, більше.

Щодо листа, який висить на сайті НЕК, маю цілу низку запитань, і не в останню чергу, чому таку маячню оприлюднили. Ставити запитання, до речі, завжди варто, бо змушує нас бути насторожі, коли раціональної відповіді немає. Гадаю, розраховували на те, що далі перших абзаців ніхто не буде читати. Прочитати дійсно важко, мені вдалось хіба що з третього разу.

Звичайно, приємно, коли хтось висловлює повагу до тебе як до Людини та Особистості. Але коли автор листа пише, що він є представником в Україні «Международного общества прав человека (ООН)», дуже хотілось би знати, що для нього означають літери ООН, бо це шановне товариство не належить до структури Організації Об’єднаних Націй. Не завадило би знати, що це (та звідки у нього) за «специальное программное обеспечение», за допомогою якого він проаналізував зміст критики НЕК «с целью изучения психологического состояния того или иного автора в момент написания материала, выявления скрытых подсознательных внушений в тексте того или иного материала, направленных на создание у читающей аудитории необходимой автору реакции». Варто зазначити, що п. Гальченко дійшов висновку, що вся критика носить замовний характер.

Далі він береться за правозахисні організації, та починає ніби цитувати міжнародні документи. Де він узяв свій російський переклад, не могла дізнатися, але в англійських оригіналах елементарно відсутні вказівки НУО, про які він пише. Один заголовок, щоправда, знайшла, коли із здивуванням намагалась збагнути, звідки у нього ось таке: «К преступлениям против здоровья населения и общественной нравственности в международном уголовном праве наряду с прочими относятся: • посягательства на культурные ценности народов, интересы общественной нравственности, как исторически сложившейся совокупности правил поведения»

Виявилось, що тут п. «правозахисник» сплутав міжнародне кримінальне право зі главою 25 КК Російської Федерації

Чому пишу так багато про цей лист? Почасти тому, що хтось явно намагається створити враження, що правозахисні організації мають триматися далі від питань щодо діяльності НЕК та закликів до обмежень негативу в ЗМІ, і обґрунтовує таку дивну позицію ще дивнішими «тлумаченнями» міжнародних документів. Інформація потрібна й для того, щоб стало зрозумілим, : смілий висновок пана Гальченка щодо ролі НЕК має підлягати щонайменш ретельній перевірці.

Та й тому, що, на моє глибоке переконання, треба ставитися з повагою до людей, а не намагатися їх обдурювати та їх свідомістю маніпулювати з метою, яка – за визначенням – не може знайти виправдання в демократичному суспільстві.