04/27/2009 | MV

Публічне падіння міністра Луценка

З нагоди 90-ліття створення карного розшуку УСРР у Києві було відкрито бронзовий пам’ятник. Не річницю створення карного розшуку УНР чи Української держави гетьмана Павла Скоропадського відзначив міністр Юрій Луценко, під проводом якого відбулося це дійство, святкували ювілей каральних органів “жидо-московської комуни”. Відтак у бронзі постали й відповідні герої – “знаменитые сыщики романа Аркадия и Георгия Вайнеров Глеб Жеглов и Владимир Шарапов”, тобто московські менти, створені уявою письменників-євреїв.
Слід визнати: певний сенс у цьому є, адже 1919 року саме “московскіє рабочіє” та наші містечкові “друзі” формували каральні органи, які завзято винюшували і винищували оборонців української землі. Чи не тому щиро радів відкриттю пам’ятника заступник міністра Володимир Євдокимов? “Мы еще не успели открыть композицию, – мрійливо мовив він, – как уже появилась примета – коснуться плеча наших героев и прошептать им на ухо все самое сокровенное, и оно обязательно сбудется, поскольку на плече опера всегда находится удача”. Зворушеність заступника міністра мене здивувала. Виникло питання: а оцей В. Євдокимов часом не нащадок повноважного представника ҐПУ на Правобережній Україні Юхима Євдокимова, який у 1922 – 1923 рр. розробляв операції зі знищення українських повстанців?..
Додав світлого оптимізму й святково налаштований міністр Луценко. Він висловив переконання, що пам’ятник біля стін Міністерства внутрішніх справ стане одним з улюблених місць молодят. Тобто не до Тараса Шевченка належить іти молодятам із квітами, а до МВС. Напевно, таку ж сонцесяйну думку висловить велемудрий міністр невдовзі й у Вінниці, де біля міського відділу міліції має ось-ось з’явитися новий пам’ятник московським ментам.
На жаль, московський дух не вивітрився з Луценка і на 18 році незалежності нашої держави. Що поробиш, комуністичне виховання дається взнаки – батько ж Юрія був головою Рівненського обкому КПУ. Уявляєте, які якості треба мати, щоб очолювати компартію на батьківщині УПА! І згадується пісня сталінської доби: “Мы дети тех, кто шел на бой с Центральной Радой”.
Допоки ж українську міліцію очолюватимуть діти тих, хто боровся з ОУН-УПА, діти тих, хто палив стріхи, діти тих, хто виселяв українців у сибіри, насаджував комуноросійську владу в Україні?!
Не здивуюся, якщо Юрій Луценко, у минулому сержант КҐБ, до річниці створення ВЧК поставить ще й пам’ятник чекістам. До речі, під час відкриття пам’ятника московським ментам “чорний воронок” урочисто підкотив до МВС. Хтось вже був готовий і заплескати в долоні. Світився й радістю чувак у формі енкаведиста.
Уявляю, який би зчинився рейвах, якби в нашому славному Києві якийсь меценат-гуморист спорудив пам’ятник з нагоди якоїсь річниці створення карного розшуку III Рейху і запросив до участі в урочистому відкритті блондинів в есесівських формах. Такий гумор ніхто би не зрозумів, Україну звинуватили б антисемітизмі, у вшануванні злочинців… Чому ж ми повинні терпіти “гумор” Луценка і врешті його самого?
Юрка треба було би випороти за козацьким звичаєм, та він особа недоторкана… Тож залишається оголосити йому суспільний бойкот, зокрема і на виборах – не голосувати за список, де буде прізвище Юрія Луценка.
Що ж до “місця зустрічі”, то ми не тільки змінимо його, але й змінимо героїв. Поміняємо чекістів у синіх мундирах на козаків із синіми шликами. Поміняємо й “гумориста” Луценка на людину, яка вшановуватиме справжніх героїв України, а не літературних героїв комуністичної Москви.

Роман КОВАЛЬ