05/05/2009 | Фоззі 2.1

Почну скромно – я пропоную побудувати стратегію боротьби за українізацію України на моєму досвіді. Мені здається, що це спрацює, тим більше, що іншого досвіду в мене поки немає. Не лякайтеся, я не закликаю до рішучих дій і не пропоную забороняти все, що ментально споріднене з логотипом телеканалу РТР, хоча сплю і бачу велетенські вежі-глушилки на північно-східному кордоні. Точніше сказати, спав і бачив, бо тепер я змінився.

Отримавши нову прошивку, назвемо її «Фоззі 2.1», я моментально заспокоївся і хочу поділитися власним абсолютним спокоєм із Вами. Стратегію я пропоную дуже просту – нічого не робити рівно п’ятдесят років. Зараз 28 квітня, 18:30. Вже трохи запізно, тому пропоную розпочати рятівну операцію вже завтра. Отже, до 29 травня 2059 року я пропоную нічого не робити з українізацією.

Політику не чіпаємо, бо це щось на кшталт фігурного катання, мамі – цікаво, мені – ні (між іншим, одночасно з початком операції всі політичні ток-шоу треба закрити, дайте мамі поспати і не тримайте її пів-тижня біля телевізору). За відведені на операцію п’ятдесят років політики все одно значно не покращаться, бо матінко-природа вважає за необхідне народжувати разом із тарантулами і прусаками (хоча, кажуть, вони вимирають) певну кількість хитруванів, які за будь-якої ситуації опиняться в Конча-Заспі.

При цьому за статус країни можна не боятися – навіть остання українофобська постать ні в якому разі не захоче увійти на карачках до сусіда, всі лізуть в національні Напольйони і мріють влаштувати кума послом. А які посли в першого секретаря обкому? От я і кажу, що ніякі. Тому Україна буде, можете не хвилюватися. А як вони там ділять фінансові потоки, це нам може бути цікаво тільки в тому випадку, якщо Ви той самий кум, якого можна призначити послом. Якщо ні, їдемо далі.

За п’ятдесят років всі сили і кошти я пропоную кинути на освіту і туризм. Народився? – Молодець! Маєш раз на рік гарантовану тижневу подорож за кордон і місяць відпочинку скрізь по Україні. І тоді подрузі дружини мого однокласника буде важко спиратися на випадок тридцятирічної давнини, коли її мамі щось не дали в Ужгороді, не розуміючи російську. Її донька за умов, що я пропоную під час рятівної операції, швиденько пересвідчилася б в тому, що в Закарпатті стільки мов, що її маму дійсно могли не зрозуміти.

Поки значна частина моїх улюблених харків’ян подорожує по Львову виключно очима телеканалу ОРТ, їм буде важко змінитися. А так - оп, за державний кошт ознайомтеся нарешті з усією країною власними очима, особливо обережним можна навіть давати відділення дніпропетровського «Беркута» для охорони під час відвідування Івано-Франківська…

Я є прикладом того, як змінюється кожен з нас і як в процесі еволюції житель Української Радянської Соціалістичної Республіки поступово перетворюється в українця. Я вчився в трьох різних ВУЗах (один навіть закінчив), два з них були гуманітарними. Спочатку, в Харкові, ми три курси вчили російську літературу. Потім, в Києві, мені довелося знову вчитися з першого курсу, бо дуже велика різниця була в програмах. На вступних іспитах я посварився з якимось професором сивої галицької зовнішності, назвавши кращим українським письменником Гоголя, а поетом – Вертинського.

От спитайте, чому? Все дуже просто, бо то був «Фоззі 1.0». Потім побував там, побував сям, поговорив із тим, побачив того і поступово перепрошився на «Фоззі 2.0». Потім минуло ще трохи часу і ось я, спокійний і чемний «Фоззі 2.1» із чітким планом дій.

В принципі, тут можна і закінчити, але ж я мав щось сказати про «Тараса Бульбу». Чому я його не дивитимусь? В принципі, приблизно тому ж, що й «Обитаемый Остров 1+2». Тому що в мене лежить мінімум 150-200 гарних фільмів, які я ще не дивився і в яких народний рейтинг imdb значно вищий. А часу - обмаль. От «Фоззі 1.0», можливо, подивився би в кінотеатрі ім. Дзержинського, «Фоззі 2.0» щось кричав би про інформаційну війну, а «Фоззі 2.1» спокійно пропускає повз очі. Що вони мені зможуть розповісти нового про мене? Це я ж українець, а не вони. Ви кажете, що ворога треба знати в обличчя? Ні, вони мені не вороги. Вони просто працюють на свою ідею, як вміють і з їхньої точки зору все роблять правильно. Просто моє місце в їхній схемі – десь між сержантом Полищуком на мотоциклі і Ванєю Пасюком.

А в мене тепер інша ідея, і з кожною наступною прошивкою вона стає ближчою. «Фоззі-2059» задіє інстальований у мозок гугл, щоб пригадати цей фільм. Гадом буду.