05/05/2009 | Галя Койнаш

Політики багато, спекуляцій, маніпуляцій та істерики напередодні Дня перемоги не менш, але почну тут з безумовного зла. Його, звісно, теж багато, але на відміну від політики, воно не підлягає ні розподілу, ні порівнянню, ні виправданню. Навмисне вбивство дітей є таким злом, вбивство будь-якої групи людей за національною, етнічною, та будь-якою ознакою – теж. Немає виправдання етнічним чисткам, терору і таборам заради Ідеї, якою би привабливої вона не здавалась.

А хто це заперечує? Хіба я стверджуватиму, що жертви в моїй родині «вагоміші» жертв в сім’ї будь-якої іншої людини? Сама ідея є блюзнірська. Так само блюзнірська та немислима, як кількісні критерії, які часто-густо наводять у «доказ» більшого, чи все ж таки не такого значного зла. Начебто вбивство мільйона, чи хоча б тисячі людей не є злом. Хто врятує одне життя, врятує цілий світ. І хто вбиває заради ідеї, заради хворобливого уявлення про чистоту раси, світле майбутнє, є, причетним до безумовного зла.

Спитаємо людей в будь-якій республіці колишнього СРСР, чи був Голокост безумовним злом, жахливим злочином. Гадаю, тільки одиниці відповідять, що так не вважають.

А чому не питають? Чому щороку, з гнітючою регулярністю, здіймається галас про «відновлення нацизму», з необґрунтованими звинуваченнями, з обурливим пересмикуванням правди? Запитання, звісно, риторичне. Галас повторюється, щоб з усіх сторін лунали дедалі більш абсурдні закиди, щоб обурювалися перекручуванням і почали відстоювати протилежну точку зору, частіше за все, згущаючи барви, прикрашаючи героїзм та затушовуючи неясні моменти. Пристрасті киплять? Та ні, їх вмило підігрівають. Адже розпалювати ворожнечу можна різними способами.

Не треба бути психологом, аби розуміти деякі рефлекторні реакції (та їх використання). Зручніше натиснути на певні кнопки: люди самі почнуть гарячкувати, пролунають необдумані висловлювання. Або холоднокровно продумані, як, на мій погляд, виступи та сумнівні акції ВО «Свобода».

Не берусь судити, яких конкретних реакцій домагаються. Проте не сумніваюсь, що ті, хто так нахабно висмоктав з пальця «погром» у Львові майже рік тому, знали, чим можуть закінчитися подібні чутки. Спостерігаємо в ці дні за не менш цинічними маніпуляціями навколо вбивства в Одесі.

В інтерв’ю (http://www.zaxid.net/article/39907/) на днях начальник департаменту зв’язків з громадськістю Федерації єврейських громада Росії Барух Горин назвав «сотрудничество с Гитлером безусловным злом». Повністю згодна, тільки на відміну від п. Горина, я не схильна забувати, звідки для мене це так ясно. Адже з дитинства я знаю про Голокост. Людям, змушеним вибирати з двох безумовних лих на початку війни, не так ясно було, до чого це призведе. Так, можемо твердити, що все зрозуміло було з арештів та погромів 9 листопада 1938 року («Кришталевої ночі»), якщо не раніше. Моральну слабкість людей, окремі негативні явища можна передбачити. Щодо абсолютного зла Шоа, сумніваюсь, що можна було.

Коли цього не враховуємо, ми ставимось несправедливо, як до людей, що опинилися між двома диявольськими режимами, так і до жертв. Адже шукаємо винуватих у першу чергу, щоб не допустити повторення злочину. Неспроможність брати до уваги складність ситуації означає невміння розуміти й складність людської відповідальності. Людина повинна була знати, та мати вибір. При всій моїй ненависті до Сталіна, я не можу вважати співпрацю з ним із боку союзників злом, оскільки інакше міг би перемогти Гітлер, який би знищив останніх євреїв і циган, які ще лишалися живими, та й взявся би за слов’ян. Як на мене, вибору просто не було. З іншого боку, якщо дійсно, як припускають деякі історики, Дрезден розбомбили, з величезною кількістю жертв, щоб догодити Сталіну то даруйте, вибір був, і жодного виправдання таким діям не може бути. Як, власне, не може бути виправдання для Ялтинської угоди, яка призвела до гибелі сотень тисяч, якщо не більше, людей, що потребували захисту.

Намагатися зрозуміти мотиви людей, що пішли на співпрацю з нацизмом, треба, й не заради виправдання їхнього рішення. Що хлопці, які записались до СС «Галичина», помилились вибором меншого зла, визволителя батьківщини, не підлягає сумніву. Але повторюю, мені легко так говорити, тим більше, що мої рідні прийняли інше рішення. Розуміти, що вони могли щиро вважати, що воюють із головним – для них – комуністичним злом, не надто важко. Я переконана, що більшість тих людей і сил, як в Україні, так і за кордоном, які або кричать про «відновлення нацизму», або, навпаки, твердять, що саме бійці Дивізії «захищали батьківщину», переслідують вкрай темні цілі.

Ті сили, що тепер кинулись вихваляти й СС «Галичину», зраджують пам’ять бійців УПА, та допомагають тим, кому потрібно, аби УПА асоціювалась із нацизмом. Я не є апологетом УПА, проте зазначу, що з історичної точки зору це повний абсурд, який можна спокійно, на підставі історичних документів, спростувати.

Саме тому питання затуманюють, поширюють усілякі нісенітниці, перекручені версії подій. Люди з усіх таборів (а в даному випадку немає бінарного розподілу позицій) починають гарячкувати, починати говорити дурниці, ображати одне одного. Прикро, як по-дитячому просто вдається завести людей, натиснути на певні кнопки, щоби ми всі пересварилися.

Візьмемо, наприклад, обурливу брехню про вигадану роль УПА в Голокості. Те, що деякі радянські солдати ґвалтували жінок, вбивали чи скоювали інші злочини на визволених ними територіях, не применшує роль Радянської армії, наших батьків та дідів у визволенні світу від чуми нацизму. Те, що деякі бійці УПА, напевно, скоювали злочини проти євреїв, поляків та мирного населення, не означає колективну відповідальність УПА за подібні гріхи. Але ж це ясно. Видно, настільки ясно, що обов’язково потрібно, аби ніхто й не думав на цьому зупинятися. Потрібно, аби українці почали відстоювати позицію УПА як єдину правильну, єдину «героїчну».

Щоб усі з нас, які не можуть так уважати, гнівались та ображалися, найчастіше –за наших рідних. Щоб і за кордоном не розуміли. Часто стверджують, що «на Заході не розуміють», що Сталін теж був монстром, не хочуть розуміти, що «треба було» із всіма боротися. Підозрюю, помиляються. Знають на Заході, що це був за режим. Чисто умоглядно, щоправда, приблизно так, як я знаю про Мао Цзедуна, Пол Пота чи про те, що зараз відбувається в Дарфурі. З тим, що це ніколи не зачіпатиме за живе, треба миритися. Жодної «інфовійни» тут немає, все набагато простіше. Нацисти напали на їх землю, та тривалий час стояла серйозна загроза, що вся Європа опиниться під їх контролем. І – що не менш важливо – розглядаємо весь перебіг війни та всі рішення в світлі нашого знання про Голокост.

Цілком нереально, на мій погляд, сподіватися переконати людей, що не було різниці між Сталіним і Гітлером у той час, що треба було відразу з обома боротися. Це не обов’язково тому, що не знають про Голодомор, терор і табори, а тому, що коричнева чума була у них в країні, бомбила їх міста, і знаємо, що її апарат смерті з кожним днем знищував дедалі більше людей. Я принципово не готова ставити на шкалу різні прояви безумовного зла, проте я теж переконана , що в той історичний момент треба було спочатку покінчити з нацизмом. З іншого боку, можу сама, й вважаю, що ми всі повинні намагатися розуміти, та ставитися з повагою до людей, які в силу інших, не менш тяжких обставин, вирішили зі всіма, як вони вважали, окупантами воювати. Якщо, звичайно, не приймали участь у Голокості, в каральних акціях проти мірного населення чи інших воєнних злочинах.

Безумовне зло не закінчилося капітуляцією нацистів і не викоренилося Нюрнберзьким трибуналом. З ним треба боротися разом, й для цього треба одне одного розуміти. Є й люди, яким вигідно, щоби цього розуміння не було, яким зручно поширювати прогнилу брехню та стереотипи. Є ті старі, знайомі до болю, ляльководи, й, схоже, з’явилися й нові, з не менш сумнівними цілями. Давайте не будемо їм допомагати, в пам'ять про всіх жертв безумовного зла і щоб уникнути нових.
* * *

Безусловное зло и политика

Политики много, спекуляций, манипуляций и истерики в преддверии Дня победы не меньше, но я, пожалуй, начну с безусловного зла. Его тоже много, но оно, в отличие от политики, не подлежит ни делению, ни сравнению, ни оправданию. Убийство детей является таким злом, убийство любой группы людей по национальному, расовому, да по любому признаку тоже. Этнические чистки, террор и лагеря ради Идеи, какой бы она ни была, нельзя оправдать.

А кто же спорит? Разве я скажу, что жертвы в моей семье больше «весят» жертв в семье любого другого человека? Сама мысль кощунственная. Такая же кощунственная и немыслимая, как количественные критерии, которые сплошь и рядом приводят в «доказательство» большего или всё-таки не такого уж значительного зла. Как будто убийство миллиона, да хоть тысячи людей, не является злом. Тот, кто спасает одного человека, спасает целый мир. И тот, кто убивает ради идеи, ради бешеного представления о чистоте расы, славном будущем, причастен к безусловному злу.

Спросим людей в любой стране бывшего СССР, был ли Холокост безусловным злом, страшным преступлением, думаю, только единицы скажут, что так не считают.

А почему не спрашивают? Почему, каждый год, с удручающей регулярностью, повторяется крик о «восстановлении нацизма», с необоснованными обвинениями, с возмутительным перекручиванием правды? Вопрос риторический, конечно: крик повторяется, чтобы со всех сторон раздавалось всё больше необоснованных обвинений, чтобы возмущались перекручиванием и стали отстаивать противоположную точку зрения, чаще всего, сгущая краски, приукрашивая героизм, затушёвывая неясные моменты. Страсти накаляются? Да, нет – их же умело подогревают. Разжигать рознь можно ведь по-разному.

Не надо быть психологом, чтобы понимать некоторые рефлекторные реакции (и их использовать). Удобнее нажать на некоторые кнопки и ждать, что люди вспыхнут, начнут говорить необдуманные вещи. Или же хладнокровно продуманные, как, на мой взгляд, выступления и сомнительные акции В.О. «Свобода».

Не берусь судить, каких конкретных действий в ответ добиваются. Но, что те, кто так нагло высосал из пальца «погром» во Львове почти год назад, знали, чем могут кончиться подобные слухи, не сомневаюсь. Наблюдаем в эти дни за подобными циничными манипуляциями вокруг убийства в Одессе.

В интервью (http://www.zaxid.net/article/39907/) на днях руководитель департамента общественных связей Федерации еврейских общин России Барух Горин назвал «сотрудничество с Гитлером безусловным злом». Полностью согласна, только в отличие от г-на Горина, не склонна забывать, откуда мне это так ясно. С детства ведь знаю о Холокосте. Людям, вынужденным выбирать из двух безусловных зол в начале войны, не так ясно было, к чему это приведёт. Да, мы можем утверждать, что всё понятно было с арестов и погромов 9 ноября 1938 года («Кристальной ночи»), если не раньше. Моральную слабость людей, отдельные негативные явления можно предсказать. Абсолютное зло Шоа – сомневаюсь, что можно было.

Если этого не учитывать, мы совершаем несправедливость по отношению к людям, оказавшимся между двумя чудовищными режимами, и по отношению к жертвам. Ведь ищем виновных в первую очередь, чтобы не допустить повторения преступления. Неспособность брать во внимание сложность ситуации означает неумение понимать сложность человеческой ответственности. Человек должен был знать, и иметь выбор. При всей моей ненависти к Сталину, я не могу считать сотрудничество с ним со стороны союзников злом, поскольку иначе мог бы победить Гитлер, который бы уничтожил последних оставшихся в живых евреев и цыган, да и взялся бы за славян. На мой взгляд, выбора просто не было. С другой стороны, если действительно, как некоторые историки считают, Дрезден разбомбили, с огромным количеством жертв, чтобы угодить Сталину, то выбор, извините, был, и оправдания не может быть. Как и не может быть оправдания для ялтинского соглашения, приведшего к гибели сотен тысяч, если не больше, людей, нуждающихся в убежище.

Пытаться понять мотивы людей, пошедших на сотрудничество с нацизмом, нужно, и не ради оправдания их решения. Что мальчишки, которые записались в СС «Галичина», ошиблись выбором меньшего зла, освободителя страны, не подлежит сомнению. Но повторяю, мне-то легко так обсуждать, да и мои родные приняли другое решение. Понимать, что они могли искренне считать, что воюют с главным – для них – коммунистическим злом, не так уж трудно. Я убеждена, что большая часть тех людей и сил, как в стране, так и за границей, которые либо кричат о восстановлении нацизма, либо, наоборот, утверждают, что именно бойцы Дивизии «защищали родину», преследуют весьма тёмные цели.

Те силы, которые сейчас бросились восхвалять и СС «Галичину», предают и память бойцов УПА, и помогают тем, кому очень важно, чтобы УПА ассоциировалась с нацизмом. Не являюсь апологетом УПА, и отмечу только, что исторически это полный абсурд, который можно спокойно, на основании исторических документов, опровергнуть.

Именно поэтому вопрос затуманивают, распространяют всякие небылицы, перекрученные версии событий. Люди из всех лагерей (и в данном случае, нет бинарного разделения позиций) должны заводиться, начинать говорить глупости, оскорблять друг друга. Досадно, что так по-детски легко удаётся кукловодам нас всех заводить. Возьмём, скажем, возмутительную ложь про мнимую роль УПА в Холокосте. То, что некоторые советские солдаты изнасиловали, убивали или другие бесчинства совершали на освобождённых ими территориях, не умаляет значение и роль Советской армии, и наших отцов и дедов, в освобождении мира от чумы нацизма. То, что некоторые бойцы УПА наверняка совершали бесчинства по отношению к евреям, полякам или мирному населению, не означает коллективную ответственность УПА за те грехи. Это же ясно. Видимо, настолько ясно, что обязательно надо, чтобы никто и не думал на этом и останавливаться. Надо, чтобы украинцы стали отстаивать позицию УПА как единственную правильную, единственную «героическую».

Чтобы все из нас, которые не могут так считать, сердились да обижались, чаще всего за наших же родных. Чтобы и в мире не понимали. Часто слышу, что «на Западе не понимают», что Сталин тоже был монстром, не хотят понимать, почему «надо было» со всеми бороться. Думаю, ошибаются. Знают на Западе, что это был за режим. Чисто умозрительно, правда, как я знаю, про Мао Цзедуна, Пол Пота или про то, что сейчас происходит в Дарфуре. С тем, что это никогда не будет задевать за живое, надо мириться. Никакой здесь «инфовойны» нет, всё намного проще – нацисты напали на их страны, и очень долго было серьезной угрозой, что вся Европа окажется под их контролем. И – что не менее важно – рассматриваем весь ход войны и все решения в свете знания о Холокосте.

Совершенно нереально, на мой взгляд, надеяться убедить людей, что не было разницы между Сталиным и Гитлером в то время, что надо было одновременно с обоими воевать. И это не обязательно потому, что не знают о Голодоморе, терроре и лагерях, а потому, что коричневая чума свирепствовала у них в стране, бомбила их города, и знаем, что её аппарат смерти с каждым днём уничтожал всё больше людей. Я принципиально не готова ставить на шкалу разные проявления безусловного зла, но в тот исторический момент я тоже считаю, что надо было сначала покончить с нацизмом. С другой стороны могу сама, и думаю, что мы все должны пытаться понимать и относиться с уважением к людям, которые в силу других, не менее тяжёлых обстоятельств, решили, что надо сразу со всеми, как они считали, оккупантами воевать. Если, разумеется, не принимали участия в Холокосте, в карательных акциях против мирного населения и других военных преступлениях.

Безусловное зло не закончилось капитуляцией нацистов и не искоренилось Нюрнбергским трибуналом. С ним надо бороться вместе, и для этого надо друг друга понимать. Есть же люди, которым выгодно, чтобы этого понимания не было, которым удобно распространять прогнившую ложь и стереотипы. Есть же те старые, знакомые до боли, кукловоды, и похоже, есть и новые с не менее сомнительными целями. Давайте не будем им помогать, в память обо всех жертвах безусловного зла и во избежание новых.