Про походження сучасної кризи (л)
05/10/2009 | Shooter
Імєна, явкі, паролі. Beacoup des lettres.
Частина перша
http://www.ft.com/cms/s/2/51f425ac-351e-11de-940a-00144feabdc0.html
Частина друга
http://www.ft.com/cms/s/2/e3b972fc-3aa6-11de-8a2d-00144feabdc0.html
Частина перша
http://www.ft.com/cms/s/2/51f425ac-351e-11de-940a-00144feabdc0.html
Частина друга
http://www.ft.com/cms/s/2/e3b972fc-3aa6-11de-8a2d-00144feabdc0.html
Відповіді
2009.05.10 | observеr
так вже ж є одна гілка "про походження" (л)
http://www2.maidan.org.ua/n/free/12418624782009.05.10 | Shooter
Це швидше про фантазії
Крім того, лінк на статтю у FT, і то лише на першу частину, є тільки в репліці Ірини, яку не всі мусять читатиА стаття, як на мене, вартує того, щоб її прочитати.
2009.05.10 | montrealais
Re: Це швидше про фантазії
варта уваги не тільки стаття, але й книга Fool's Gold, а також все, що пише Gillian Tett в Financial Times.2009.05.10 | observеr
шкода що з україни її не замовиш
montrealais пише:> варта уваги не тільки стаття, але й книга Fool's Gold,
2009.05.10 | Shooter
Re: шкода що з україни її не замовиш
http://books.ft.com/BerteShopWeb/staticPage.do?page=helpWe currently deliver anywhere on the UK mainland, throughout Europe, and Rest of World.
2009.05.10 | observеr
дивно, вчора в переліку я не зміг знайти Україну
2009.05.10 | observеr
а от де істина а де фантазія наразі НІХТО не знає
Shooter пише:> Крім того, лінк на статтю у FT, і то лише на першу частину, є тільки в репліці Ірини, яку не всі мусять читати
>
> А стаття, як на мене, вартує того, щоб її прочитати.
вартує. от і вставив би лінки в той свій допис і була б гілка, де можна було б всім дискутувати про кризу
2009.05.10 | Shooter
де істина а де фантазія
observеr пише:> Shooter пише:
> > Крім того, лінк на статтю у FT, і то лише на першу частину, є тільки в репліці Ірини, яку не всі мусять читати
> >
> > А стаття, як на мене, вартує того, щоб її прочитати.
>
> вартує. от і вставив би лінки в той свій допис і була б гілка, де можна було б всім дискутувати про кризу
Маєш правду.
Зробим.
2009.05.10 | igorg
Це скоріше наслідки головної причини про яку вперто мовчать
Виробництво було тотально перенесене до Китаю. Аж так, що Китай опинився у першій трійці виробників. Але ж Китай має свої особливості. Й головна - вкрай дешева робоча сила, відсутність соціального захисту, охорони праці, довкілля і т.п. Звідси потужний потік коштів (певно в рази більший ніж звичайно). З цим потоком щось потрібно було робити. Певний час він гасився інвестиціями в той же Китай, розвитком сфери послуг та управлінської структури США і Європи та певним запасом грошових коштів у споживачів. Але так тривати довго не могло. Звідси сприяння сумнівним ризикованим й авантюрним кредитним й депозитним схемам. А потім це все завалилося. Бо джерелом багатства є праця. Давня істина.На жаль не маю числової бази, тому це не більше ніж гіпотеза. Проте все ж здається реальніша ніж те що якісь шахраї завалили світову економічну систему. Принаймні в примітивному моделюванні (якщо взяти Веларібу й Велабаджу й додати табір остарбайтерів) саме так і виходить.
2009.05.10 | Jfk
Sуть проблeми - в пункті 5.
Помилка по суті: Китай до цього нeмаe жодного відношeння.Sтаття в ФТ дійсно пояснюe всe правильно, eдинe тільки - занадто багато букв про тe, що можно було пояснити стисло в дeкільках абзацах.
Коротшe кажучи, суть в наступному:
(1) ЙП Морган придумав продавати борги (застраховані майном - "коллатeралом") шляхом випуску і продажі цінних папeрів, що базуються на пeрвинній оцінці вартості тих боргів. Цe і e ЦДО.
Тут ризик номeр 1: акуратність пeрвинноі оцінки.
(2) Потрапивши на ринок, ті ЦДО починають, власнe життя, ніяк нe повязанe з пeрвинною оцінкою (навіть якщо вона бeздоганно точна): зростають і падають у ціні в залeжності від попиту і пропозиціі інвeсторів на вільні фінансові інструмeнти.
Тут ризик номeр 2: подальший розрив між рeальною вартістю колатeралу і ціною, заплачeною інвeстором за ЦДО, випущeний на тому колатeралі.
(3) Всe цe чудово-бeздоганно працюe, поки платeжі по боргах (коатeралах) справно надходять до комнаіі, що випустила ЦДО.
(4) Алe для того боржники в самому дні піраміди мають бути платоспроможними і добросовісними.
(5) що нe мало місцe бути, бо в Амeриці, в гонитві за залучeнням нових кліeнтів, банки давали мортгіджі (іпотeка по-нашому), котрі і є тим самим колатeралом, усім підряд, навіть бeзробітним.
(6) Отжe, вартість колатeралу здулася. пeрeлякані власники ЦДО почали в паніці іх продавати, алe ноіхто нe хотів іх купити.
(7) Коли прийшов час матюріті (вибачтe, нe знаю по-нашому), компаніі, що випустили ЦДО, нe змогли іх викупити назад, бо надходжeння по іпотeці впали.
Всe - ринок став. Фінансова криза.
Sуть проблeми - в пункті 5.
2009.05.10 | igorg
Отож, а чому ж вони так охоче роздавали гроші?
Очевидно що мав місце їх надлишок і дуже-дуже-дуже великий.Китай до цього звісно відношення має опосередковане бо ініціатива не його, як і фінансові авантюри. Вина 100% на політичній та економічній еліті США.
2009.05.11 | Jfk
вільних грошeй на світі більшe, аніж приваблививх пропозицій
Бо:(1) вільних грошeй на світі більшe, аніж приваблививх інвeстиційних пропозицій.
(2) банківські мeнeджeри, що відповідали за іпотeчні крeдити в Амeриці, цілком свідомо масово пішли на видачу крeдитів нeсплатопроможним позичальникам, бо від них вeс час потрeбуваклося нарошхувати бізнeс, а ринок платоспроможних позичальників ужe було вичeрпано. Тобто, піддалися тиску.
От і вся причина, чому. Китай тут гeть зовсім ні при чому. Трeба правильно собі уявляти: Китай - бідна краіна трeтього світу. Його роль на світовому ринку така вeлика тільки з однієі причини: що він сам дужe вeликий. Алe всі Китайські гроші - похідна вуід пeршого світу, власних там нeмаe. Накриваeться пeрший світ - Китай накриваeться вторe. Щось, ан зразок "магучeй імпeрeeі" на схід від нас, тільки набагато більшe і помітно багатшe від нeі.
2009.05.11 | Shooter
це, можливо, БУЛО так
сьогодні "вільні гроші" як такі - ой дуже важко шукаються2009.05.11 | Jfk
Re: це, можливо, БУЛО так
2009.05.11 | Jfk
тe, що гроші стало набагато важчe одeржати, нe означаe, що вільн
тe, що гроші стало набагато важчe одeржати, нe означаe, що вільних грошeй стало мeншe.Цe означаe, що іх власники стали набагато консeрвативніші (обeрeжніші) у своіх інвeстиційних рішeннях.
Насправді іх стало іщe більшe за рахунок тих, хто встиг/зумів продати зі своіх портфeлів нeілквідні ЦДО і тeпeр тупо сидить на кeші і чeкаe прояснeння ситуаціі.
Я щe в житті нe бачив таких вeличeзних пропорцій кeшу в протфeлях інституційних інвeсторів. нe кажучи вжe про приватних..
2009.05.14 | Shooter
це вже виключно питання дефініції
У практиці "вільні гроші" - це ті, що є на ринку.А якщо їх нема (в причини вдаватися не будем) - то їх нема.
2009.05.14 | Jfk
в розвинутих eкономіках такого явища, як нeвкладeні гроші нe іс
А вони якраз і є на ринку. Можливо, для Украінського eкономіста цe звучить eкзотично, алe в розвинутих eкономіках такого явища, як по добрій волі нeвкладeні гроші просто нe існуe, віртe цьому, чи ні.Гроші лишаються нe вкладeними тільки тоді і лишe тоді, коли іх власники нe бачать підходящих інвeстиційних моихливостeй.
Вeсь інший час гроші або працують, або витрачаються на споихвання.
Так працюють розвинуті eкономіки.
2009.05.11 | Shooter
Наскільки я зрозумів, тому що CDO механізм
...дозволяв вивільняти капітал, який інашке був би в'язаний в банках на покриття потенційних втрат від дефолтів кредиторів.А далі, фактично, відбулося перенасичення ринку мортґейджів капіталом - тому й почали давати всім. навіть тим, хто не мав майже ніяких шансів його сплатити. Зауважте, в статті написано, що найбільше проблем з мортґейджами виникло з "підписки" 2006-2007. Себто, до цього часу всі, хто мав кошти на покриття мортґейджів, їх вже взяли. А далі...далі почали, наприклад, давати мортґейджі родині "перукарша плюс водій" на будинок з 6 спальнями...
Себто, ланцюг подій був такий:
створення кредитних деривативів -
використання їх щодо боргу стійких компаній (super-senior risk, more than AAA) -
використання їх щодо мортґейджів і, що важливо, саме цей інтсрумент "спонукав"/"ініціював" збільшення "безнадійних мортґейджів" в США -
масовий дефолт "безнадійних мортґейджів" в США, падіння ринку нерухомости в США -
падіння ринку СDO в'язаних на мортґейджі -
падіння ринку СDO в'язаних на super-senior risk -
"напівкрах" банківської системи
2009.05.13 | igorg
отже, аби таке рухнуло потрібно аби була
вибудувана гігантська фінансова піраміда в масштабах США чи навіть більше. І це при тому, що є маса фахівців з цих проблем, є уряди, фінансові інституції й т.п. То як таке можливе як недогляд чи недоумкуватість чи навіть як чийсь злий намір чи жадібність? Такі речі мають мати потужний внутрішній чинник про який якраз і мовчать.До речі, задовго до кризи (десь за рік) про дуже серйозні проблеми у фінансовому секторі США попереджав Сергій Кабуд. Тобто, наростання проблем було очевидним вже тоді. Й певним чином до цього причетна й Росія.
Щоб проаналізувати цей процес детально потрібні деякі цифри на рівні національних економік США, Китаю, Росії. Фокусування лише на фінансовому секторі США НМД це погляд лише на детонатор.
2009.05.14 | Сергій Кабуд
проблеми накопичувалися десятиріччями
власне вони насправді є частиною природи капіталізмущо поробиш..
але проблеми були посилені елементами соціалізму в тих самих США в тому числі
решта країн більш меньш розвивалися так само
Елементи соціалізму(а точніше організованого злочинного пограбування підприємців-буржуїв) - це як вигадана заліпуха про всесвітнє потепління:
легенду вопарюють дурням і роблять на тому політику додаткового оподаткування
таким чином майже вся економічна діяльність поступово знищується:
плати за фільтри від СО2, за якісь нікому не потрібні риби через які в Кліфорніі заборонена іррігація великої кілєкості посівів, тощо
в США особливо в Каліфорніі фактично є діктатура проплачених КГБ адвокатів які нищать ВСЕ виробництво
Знайомому впаяли штаф 250 тисяч доларів за відсутність в його готелі обяви ПАЛІНЯ СПРИЧИНЮЄ РАК
Готель цей офіційно для таких хто не палить!!!!!
Чувак послав нахєр і переіхав до Алабами
йде війна банди проти нас ВСІХ
Бандитів треба ВБИВАТИ
Інакше вони добють КОЖНОГО З НАС.
2009.05.14 | Shooter
неякісне регулювання - причина
Ні Росія, ні Китай, власне, стосунку до сьогоднішньої кризи прямого немають. Криза має, якраз, "внутроштатню" природу.2009.05.14 | Сергій Кабуд
гроші роздавали з причин оптимізму невпиного розвитку
тіпа РИЗИКИ оцінювали як ім було вигіднооптимізм цей мав підставами те що у 80і роки Китай, а у 90і - СССР
офіційно, підкреслюю: лише на словах, офіційно було визнано перешедшими до капіталізму
але це далеко не так
В ворів кремля і пекіну раптом зявилися неміряні гроші
також гроші зявилися в іх союзників з ОПЕК
Шоб це уявити кількісно треба подивитися сюди:
1.світові фінанси ВСІ (бабло, акціі, бонди, все шо номіновано в грошві і називається 'цінні папери')
сумарно складають 140-150 триліонів $.
2.нафтоторгівля і газ- 4-5 триліонів на рік
3.китайский експорт 1-2 триліони на рік
4.щорічний ВВП світу 50 триліонів на рік
5.У 1980 всі фінанси світу дорівнювали 1 річному ВВП світу
а у 2006-2007 паперових фінансів стало в ТРИ-ЧОТИРИ рази більше за ВВП
Це КРЕДИТ, топто це ВІРА в те що майбутнє буде таким само класніньким як і теперішнє, отже можна виписати бабло під майбутній розвиток, ферштейн???
-----------------
Тепер видно які ВАЖЕЛІ в лапах бандитів:
з 50 триліонів в них щорічно осідає 10-15%
з таким баблом можна мутити ВСЕ
і я гадаю ми лише на початку катастрофічного сценарію.
2009.05.14 | igorg
На такій вірі грунтується будь-яка піраміда
Навіть найпростіша типу вишли 1 грн й напиши листи з проханням вислати тобі по 1-й грн.Це не жарти коли такі піраміди будують в глобальних масштабах. Хтось таке має обов'язково кришувати. А особливо має бути початкове фінансування, аби запустити цю пекельну машину. Однак мають бути й певні умови для її розвитку. Наприклад, суспільна віра у те що блага ллються з чудесного рога, а не є результатом важкої праці. Саме внаслідок такої віри саме в нас та й в інших постсовках ці піраміди цвіли буйним цвітом. Тільки масштаб їх був локальним.
2009.05.11 | Shooter
Воно то так, але:
http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&trs=-1&key=1241926206&first=&last=Власне тоді, коли CDO почали застосовуватись до іпотек, subprime становив дуже малу частину ринку іпотек. Але однією з головних причин росту subprime (а також Alt-A) і була ця нова можливість "перекинути" такі subprime (а також Alt-A) папери в ці самі CDO. Звісно, існували й инші вагомі чинники: Fannie Mae та Freddy Mac, Community Reinvestment Act, тощо.
Себто, питання стоїть так: чи було би "обнулення" критеріїв для отримання позики на нерухомість можливе без засосування CDO до цього сеґменту ринку?
2009.05.14 | Сергій Кабуд
Це і є одною з причин, частиною комплексу наїзду КГБ на захід
китай в цьому зіграв свою прописану йому ще на кінці 50х рольВже тоді Ден Сяопін прислухався до Лу Шао Тзи щодо того що Китай має йти окремим шляхом
А кремль домовився про розділення праці на підрив заходу
2009.05.13 | Пан Коцький
Добра стаття про кризу: канадійські банки проти американських(/)
Regulation Didn't Save Canada's BanksOur neighbors to the north keep government out of lending decisions.
By MARIE-JOSÉE KRAVIS
Canada's five largest banks would pass the U.S. government stress test brilliantly. They were profitable in the last quarter of 2008, are well capitalized now, and have had no problems raising additional private capital. On average only 7% of their mortgage portfolios consisted of subprime loans (versus 20% in the U.S.). And no major Canadian bank has required direct government infusions of capital.
Advocates of increased regulation of U.S. financial markets have concluded that more stringent rules governing leverage and capital ratios account for Canada's impressive performance. They champion such measures here. In a Toronto speech earlier this year about reforming the U.S. banking system, former Fed chairman and Obama administration adviser Paul Volcker said the model he is considering "looks more like the Canadian system than it does the American system."
Nevertheless, Canadian banks operate in a very different context. Copying the Canadian banking system in this country, without understanding how its banking and housing sectors operate, would be a mistake.
Start with the housing sector. Canadian banks are not compelled by laws such as our Community Reinvestment Act to lend to less creditworthy borrowers. Nor does Canada have agencies like Fannie Mae and Freddie Mac promoting "affordable housing" through guarantees or purchases of high-risk and securitized loans. With fewer incentives to sell off their mortgage loans, Canadian banks held a larger share of them on their balance sheets. Bank-held mortgages tend to perform more soundly than securitized ones.
In the U.S., Federal Housing Administration programs allowed mortgages with only a 3% down payment, while the Federal Home Loan Bank provided multiple subsidies to finance borrowing. In Canada, if a down payment is less than 20% of the value of a home, the mortgage holder must purchase mortgage insurance. Mortgage interest is not tax deductible.
The differences do not end there. A homeowner in the U.S. can simply walk away from his loan if the balance on his mortgage exceeds the value of his house. The lender has no recourse except to take the house in satisfaction of the debt. Canadian mortgage holders are held strictly responsible for their home loans and banks can launch claims against their other assets.
And yet Canada's homeownership rate equals that in the U.S. (Both fluctuate, in the mid to high 60% range.)
For obvious political reasons, debate in Washington spotlights the need for future financial regulation while glossing over the role of government housing and other regulatory policies in the current crisis. This is dangerous: Without a thorough review of relevant government housing policies, laws and regulations, layering new reforms on top of our current system may only set the stage for another housing crisis in the future.
In response to the current crisis the Canadian government has thus far bought about $55 billion (Canadian) of insured loans from financial institutions (a substantial sum, given that Canada's economy is one-tenth the size of the U.S. economy). It has also played a central role supporting the availability of credit and removing potentially distressed assets from bank balance sheets. Still, these interventions have not arrested a substantial slump in Canadian GDP. Last week the Bank of Canada announced that first quarter 2009 GDP had fallen 7.3%. Bank of Canada Governor Mark Carney (Canada's Ben Bernanke) explained the sharp slowdown in growth: "[I]f we had to boil it down to one issue, it is the slowness with which other G-7 countries have dealt with the problems in their banks."
When it comes to comparing the track record of the U.S. and Canadian banking systems, it is worth noting that Canada's regulations did not prohibit the sale or purchase of asset-backed securities. Early in this decade, Canada's Toronto-Dominion bank was among the world's top 10 holders of securitized assets. The decision to exit these products four to five years ago, Toronto-Dominion's CEO Ed Clarke told me, was simple: "They became too complex. If I cannot hold them for my mother-in-law, I cannot hold them for my clients." No regulator can compete with this standard.
Tighter leverage limits in Canada may have dimmed the incentives for its banks to pursue securitization as brashly as their American counterparts. But regulations cannot take all the credit. Even with leverage ratios held on average at 18 to 1 (versus 26 to 1 for U.S. commercial banks and up to 40 to 1 for U.S. investment banks), Canadian banks would not be as healthy as they are had they not disposed of their more problematic securitized assets four to five years ago. Nothing in Canada's regulations banned risk-taking. Good, prudent management prevented excess.
Those who blame financial deregulation for the breakdown of U.S. markets should note that Canada shed its version of Glass-Steagall more than 20 years ago. Major banks thereafter rapidly bought and absorbed investment banks.
At that time, Canada established the Office of the Superintendent of Financial Institutions (OSFI) to provide common, consistent and more centralized regulation for federally regulated banks, insurance companies and pension funds. To this day OSFI is almost obsessively concerned with risk management, leaving social and economic objectives, such as access to affordable housing and diversity, to institutions better-suited to attain those goals.
Those desirous of importing Canadian banking regulations to the U.S. should first delve more deeply into the actual practices of our northern neighbor's housing and financial system. Choosing selectively often leads to choosing poorly.
Ms. Kravis is a fellow at the Hudson institute.
http://online.wsj.com/article/SB124165325829393691.html
2009.05.14 | Сергій Кабуд
канадскі банкіри виявилися значно поряднішими а точніше орг злоч
орг злочинність яка підривала фінанси в сша не лізла так в канадув фінансовій сфері США працюють десятки тисяч вихідців з СССР
в тому числі у Світовому Банку де вони забеспечили КГБ доступом до компютерних систем, це тут назвали ХАКЕРСТВОМ
цікаво а Ви пане Коцкий не з Ворлд Банку?
Тут на форуми такі є. З вашінгтонских фінансових бюрократів.
Ховаються))
2009.05.14 | Пан Коцький
Re: канадскі банкіри виявилися значно поряднішими а точніше орг
Сергій Кабуд пише:> орг злочинність яка підривала фінанси в сша не лізла так в канаду
>
> в фінансовій сфері США працюють десятки тисяч вихідців з СССР
НМД, банкіри є переважно ті самі як в Канаді, так і в США, бо власне ринок праці банкірів є ґлобальним. Велика різниця полягала в тому, що "соціялістична" Канада набагато менше втручалась у банківську сферу і набагато правильніше реґулювала банки, ніж "вільно-ринкові" США (Канада ніколи не декларувала за мету будь-яким чином збільшити відсоток власників нерухомости серед своїх громадян, і тому не мала свого Community Reinvestment Act і не потребувала ніяких Fannie Mae або Freddy Mac'ів).
> в тому числі у Світовому Банку де вони забеспечили КГБ доступом до компютерних систем, це тут назвали ХАКЕРСТВОМ
Для КҐБ є набагато цікавіші системи ніж ці (енерґетичні мережі, NORAD, Пентаґон, тощо) , бо власне і World Bank і IMF своє вже давно віджили. Вони нині дуже активно намагаються раціоналізувати своє існування (до речі, неможливо не погодитись з Роном Полом про це, як і про необхідність реформування ООН)...
> цікаво а Ви пане Коцкий не з Ворлд Банку?
Ні, oрганізаційно там одне "болото", хоча особисто я знаю багато порядних людей, котрі працюють або на World Bank, або на IMF.
2009.05.14 | Shooter
Re: канадскі банкіри виявилися значно поряднішими а точніше орг
Пан Коцький пише:> Сергій Кабуд пише:
> > орг злочинність яка підривала фінанси в сша не лізла так в канаду
> >
> > в фінансовій сфері США працюють десятки тисяч вихідців з СССР
> НМД, банкіри є переважно ті самі як в Канаді, так і в США, бо власне ринок праці банкірів є ґлобальним. Велика різниця полягала в тому, що "соціялістична" Канада набагато менше втручалась у банківську сферу і набагато правильніше реґулювала банки, ніж "вільно-ринкові" США (Канада ніколи не декларувала за мету будь-яким чином збільшити відсоток власників нерухомости серед своїх громадян, і тому не мала свого Community Reinvestment Act і не потребувала ніяких Fannie Mae або Freddy Mac'ів).
В статті може бути невеличке лукавство. Яке Ви, доречі, в своїй репліці цілком слушно, хоч може й несвідомо підкреслюєте
Себто, якщо хочете, по дефолту тиск на капітал для мортґейджу в Канаді був набагато менший. Всі знали (і банки, і споживачі), що мортґейдж є "надійним", з обидвох боків (хоча й ґарантія мортґейджу ВСІМ майном для мене виглядає "неадекватною"). І що непотрібно шукати додатковий капітал для цього ринку. Це, фактично, вело до ситуації, коли сек'юріті бекд мортґейджі були просто нецікаві для Канадських банків (в статті знову чітко не артикулюється наскільки активно канадські банки торгували super-senior).
В результаті канадські банки виявилися "незаражені" пошестю кредитних деривативів, як це сталося в США, в'язаних на (високоризиковий після масового "введення" сабпрайму) мортґейджний капітал.
Але ай так - скажімо, вливання в канадські банки співмірне, по суті, з вливанням в банки США. А падіння GDP в першому кварталі, боюсь, може бути сильнішим, ніж в США.
********
Тим не менше, сума сумарум: "розумно соціал-демократичні" економіки та суспільства виявилися найкраще здатними витримати "підлий удар кризи". "Супер-ліберальні" та "супер-сіціалістичні" економіки є більш вразливі.
2009.05.13 | Пан Коцький
Ще одна цікава стаття про кризу (/)
Я особисто з багатьма думками висловленими в цій статті не погоджуюсь (автор місцями тривіялізує певні події, хоча й можна зрозуміти чому, адже цю статтю писав юрист, а не фінансист), але все одно наприкінці статті є багато цікавих думок...Capitalism in Crisis
It's hard to run a safe banking system when the central bank is recklessly easy.
By RICHARD A. POSNER
The current economic crisis so far eclipses anything the American economy has undergone since the Great Depression that "recession" is too tepid a term to describe it. Its gravity is measured not by the unemployment rate but by the dizzying array of programs that the government is deploying and the staggering amounts of money that it is spending or pledging -- almost $13 trillion in loans, other investments and guarantees -- in an effort to avoid a repetition of the 1930s.
Much of this sum will not be spent (the guarantees), and probably most will eventually be recovered. But a commitment of such magnitude -- stacked on top of enormous budget deficits enlarged by sharply falling federal-tax revenues -- could lead to high inflation, greatly increased interest costs on a greatly increased national debt, much heavier taxes, the restructuring of major industries, and the redrawing of the line that separates business from government.
How did this happen? And what is to be done?
The key to understanding is that a capitalist economy, while immensely dynamic and productive, is not inherently stable. At its heart is a banking system that enables large-scale borrowing and lending, without which most businesses cannot bridge the gap between incurring costs and receiving revenues and most consumers cannot achieve their desired level of consumption. When the banking system breaks down and credit consequently seizes up, economic activity plummets.
Lending borrowed capital -- the essence of banking -- is risky. That risk is amplified when interest rates are very low, as they were in the early 2000s because of a mistaken decision made by the Federal Reserve under Alan Greenspan to force interest rates down and keep them down. Because houses are bought with debt (for example, an 80% first mortgage on a house), low interest rates spur demand for houses. And because the housing stock is so durable a surge in demand increases not only housing starts but also the prices of existing houses. When people saw house prices rising -- and were assured by officials and other experts that they were rising because of favorable "fundamentals" -- Americans decided that houses were a great investment, and so demand and prices kept on rising.
In fact, prices were rising because interest rates were low. So when the Federal Reserve (fearing inflation) began pushing interest rates up in 2005, the bubble began leaking air and eventually burst. It carried the banking industry down with it because banks were so heavily invested in financing houses.
The banking crash might not have occurred had banking not been progressively deregulated beginning in the 1970s. Before deregulation banks were forbidden to pay interest on demand deposits. This gave them a cheap source of capital, which enabled them to make money even on low-risk short-term loans. Competition between banks was discouraged by limits on the issuance of bank charters and by (in some states) not permitting banks to establish branch offices. And nonbank finance companies (such as broker-dealers, money-market funds and hedge funds) did not offer close substitutes for regulated banking services.
Those days are gone. Had Americans' savings not become concentrated in houses and common stocks, the banking meltdown would have had less effect on the general economy. When these assets -- their prices artificially inflated by low interest rates -- fell in value, credit tightened and people felt (and were!) poorer. So people reduced their spending and allocated more of their income to precautionary savings, including cash, government securities and money-market accounts.
The Fed tried to encourage lending by once again pushing interest rates way down. But the banks -- their capital depleted by the fall in value of their mortgage-related assets -- have hoarded most of the cash they've received as a result of being able to borrow cheaply, rather than risk lending into a depression. Their hoarding, like that of consumers, is entirely rational, but it inhibits investment as well as consumption.
With easy money failing to do the trick, the government began lending large sums of money directly to banks. It also tried to bypass the banks in its efforts to stimulate consumption and employment by implementing tax cuts, benefits increases and public-works projects hard hit by unemployment. Though the banks are continuing to hoard bailout money and the stimulus program is just beginning to be implemented, these and other recovery programs have probably slowed the downward spiral.
It's not too soon, therefore, to derive some important lessons from the economic crisis:
First, businessmen seek to maximize profits within a framework established by government. We want businessmen to discover what people want to buy and to supply that demand as cheaply as possible. This generates profits that signal competitors to enter the market until excess profit is eliminated and resources are allocated most efficiently. Financial products are an important class of products that we want provided competitively. But because risk and return are positively correlated in finance, competition in an unregulated financial market drives up risk, which, given the centrality of banking to a capitalist economy, can produce an economic calamity. Rational businessmen will accept a risk of bankruptcy if profits are high because then the expected cost of reducing that risk also is high. Given limited liability, bankruptcy is not the end of the world for shareholders or managers. But a wave of bank bankruptcies can bring down the economy. The risk of that happening is external to banks' decision-making and to control it we need government. Specifically we need our central bank, the Federal Reserve, to be on the lookout for bubbles, especially housing bubbles because of the deep entanglement of the banking industry with the housing industry. Our central bank failed us.
The second lesson is that we may need more regulation of banking to reduce its inherent riskiness. But now is not the time for that: There is no danger of a renewed housing or credit bubble in the immediate future. The essential task now is to recover from the depression. That requires, as John Maynard Keynes taught, a restoration of business confidence. Investment is inherently uncertain, and it is even more uncertain in a depression. Anything that amplifies this uncertainty slows recovery by making businessmen more likely to freeze and hoard rather than venture and spend. Reregulating banking, hauling bankers before congressional committees, passing laws tightening credit-card lending, and capping bonuses all impede recovery. All that is for later, once the economy is back on track. For now such measures are just distractions.
Moreover, it is unclear how banking should be regulated. Banking in the broad sense of financial intermediation (borrowing capital in order to lend or otherwise invest it) is immensely diverse. It is also international. If one nation reduces the riskiness of its banking industry, business will flow to other nations, just as a bank that decides to be cautious will lose investors to its competitors because of the positive correlation of risk and return. So international regulation of banking is needed in principle, but international regulation tends to be lowest-common-denominator regulation and so may be ineffectual.
Finally, let's place the blame where it belongs. Not on the bankers, who are not responsible for assuring economic stability, but on the government officials who had that responsibility and failed to discharge it. They failed even to develop contingency plans to deal with what everyone knew could happen in a context of escalating housing prices (it had happened in Japan in the late 1980s and the 1990s). Lacking such plans, the government responded to the crisis with spasmodic improvisations, amplifying uncertainty and mistrust and thus retarding recovery.
And let's not forget to apportion some of the blame to the influential economists who assured us that there could never be another depression. They argued that in the face of a recession the Federal Reserve had only to reduce interest rates and flood the banks with money and all would be well. If only.
Mr. Posner is a federal circuit judge and a senior lecturer at the University of Chicago Law School. He is the author of the just-published "A Failure of Capitalism: The Crisis of '08 and the Descent into Depression" (Harvard University Press).
2009.05.14 | Пан Коцький
Добра рецензія на книжку "Fool's Gold" (/л)
The Credit Crisis and Its CreationAn out-of-control free market or one distorted by regulation?
By JAMES FREEMAN
Gillian Tett's "Fool's Gold" concerns the financial meltdown of 2008, but it has the feel of a United Nations climate report in which the scientists gather the facts and the politicians write the executive summary. The book's subtitle blames "Wall Street greed" for the credit disaster. The preface begins by asking: "Were the bankers mad? Were they evil? Or were they simply grotesquely greedy?" At the end, Ms. Tett sums up the history that led to the crisis: "For five long decades, American finance had worshiped at the altar of free-market ideals."
Ironically, Ms. Tett's reporting describes not an out-of-control free market but one tragically distorted by government regulation. If she struggles to reach a logical conclusion, then, she still does an excellent job of assembling the facts necessary to form one. Her clear and simple accounts of complicated financial instruments are superb. Other than her claim that American International Group Inc. was in danger of losing its AAA credit rating in the fall of 2008 -- more than three years after AIG had lost it -- her research appears to be solid and comprehensive.
Ms. Tett, it is clear, looks kindly on the prospect of more regulation, particularly of credit-default swaps (CDS), but her diligent reporting may well convince readers that such derivatives have received too much blame for the crisis. Essentially a form of insurance against the possibility that loans will not be repaid, credit default swaps were created to allow banks to reduce their risk by paying premiums to investors willing to bear the risk themselves. Once the banks had insured certain loans on their books, they could make more loans with their available capital. (Підкреслення мої, ПК)
Ms. Tett, who has a doctorate in social anthropology, explores the pioneering days of the CDS market at J.P. Morgan in the early 1990s and discovers a tribe of bankers who were not mad, evil or grotesquely greedy. Their culture, she notes, was a meritocracy; talent was rewarded regardless of race, sex or social pedigree. The tribe's leader, the cerebral Peter Hancock, made certain that compensation was tied to Morgan's long-term success. The Morgan derivatives team, though paid less than employees at rival firms, enjoyed the intellectual challenge of solving financial problems. They developed complicated models to predict loan-default rates and never believed that the models were infallible.
This tribe also maintained the old-fashioned ethics of good banking. Ms. Tett reports that before Orange County, Calif., made the derivatives bets with Merrill Lynch that bankrupted the county in 1994, Orange had approached J.P. Morgan. William Demchak, then a Morgan salesman and now the senior vice chairman of PNC Financial Services Group, met with the county's treasurer and discovered that the official didn't understand derivatives. Mr. Demchak could have collected large fees anyway, but instead he urged colleagues: "Under no circumstances should we deal with this client!"
In late 1997, Morgan set up an investment vehicle that would prove a watershed. It allowed investors to sell insurance to Morgan on a pool of the bank's loans, offering competitive returns and reasonable risk because Morgan was known for its careful underwriting and for loaning money only to blue-chip companies. For Morgan, the vehicle offered affordable insurance against the possibility that some of its corporate clients wouldn't pay their bills. More technically, the vehicle sold credit- default swaps to Morgan and collateralized debt obligations (CDOs) to investors. The structure made sense. Soon, Morgan was creating such deals for other banks.
But the Morgan team generally avoided applying this approach to the mortgage market; the team didn't think that there were enough data available to calculate default rates and responsibly price the insurance. The country had not seen a serious nationwide housing downturn since the 1930s, and records from that period were scarce or unreliable. For decades, the national housing market had gone in only one direction: up. The Morgan team didn't want to guess what a real housing bust would look like.
Others in the banking industry would be less careful and less smart. Greed might have driven them to expand their use of the new financial tools, but let's be clear: The disaster that followed could not have occurred without regulation. As Ms. Tett notes: "Most investors had no idea how the banks were crafting their models and didn't have the mathematical expertise to evaluate them anyway." Instead, writes Ms. Tett, "investors generally relied on the ratings agencies to guide them through this strange new land." Anointed by the Securities and Exchange Commission and the Federal Reserve, the major ratings agencies slapped their triple-A seals of approval on thousands of mortgage-backed securities and CDOs. "Such blessings, after all, made the whole system work: the AAA anointment enabled [structured investment vehicles] to raise funds, banks to extend loans, and investors to purchase complex instruments that paid great returns, all without anyone worrying too much," Ms. Tett writes.
Even for bankers who wanted to exercise their own judgment about credit risk, it wasn't easy to ignore the government-selected credit ratings. That's because the ratings were embedded in the Basel banking standards mandated by the Fed and other central banks around the world. Bank assets were measured by credit ratings, and the Basel standards gave banks better scores for holding AAA-rated securities backed by mortgages than for making individual loans to even the most creditworthy businesses.
The Basel rules had other problems, encouraging banks to keep risks off their balance sheets even while the banks remained liable for them. Called to a 2007 meeting in Washington to discuss the dangers posed by unregulated hedge funds, fund manager James Chanos tried to explain the problem. He told the assembled bureaucrats: "It is the regulated bits of the system you should worry about!" To this day, it remains excellent advice.
Mr. Freeman is assistant editor of the Journal's editorial page.
http://online.wsj.com/article/SB124217981370213553.html
2009.05.14 | Shooter
Шота мені здається - таффаріщ киває не на тих
І якраз БРАК ВІДПОВІДНОГО ЯКІСНОГО регулювання, а не його наявність, привели до краху.Кивати на рейтингові аґенції як причину краху - це лабуда. Ніхто не ґвалтував мериканські банки торгувати в полний рост CDO в*язаними на мортґейджі - і Морґан тому якраз дуже добрий приклад.
Більше того - саме ще й брак регулювання вже щодо самих мортґейджів, яке (регулювання) було в Канаді, вів до того, що замість 7% сабпрайму в Канаді, в США їх було 20%. І саме брак регулювання дозволив використовувати кредитні деривативи не для супер-сенійор ринку кредитів, а для мортґейджів. І саме брак регулювання залишав страхування на розгляд банків (яке наприкінці було вже 12%).
2009.05.14 | Сергій Кабуд
от цю книгу теж можна почитати ще й на дурняк(л)
http://books.google.com/books?id=iaXmEPWhmbgC&printsec=frontcover