05/13/2009 | Олексій Мазур

В Україні на часі громадянська кампанія спротиву російській інформаційній експансії задля захисту національного телерадіопростору! «НІ!» російській окупації українського ефіру!

"Зачистка" чи то правильніше сказати ліквідація українського телерадіопростору триває. Черговим й досить знаковим етапом російської наступальної кампанії на український ефір стала поява на хвилях популярного серед широкої слухацької аудиторії інформаційно-політичного радіо "Ера-FM" його спільного проекту з російською державною радіокомпанією "Голос Росії".

Щоденна двадцятихвилинна передача прописалася у вечірньому ефірі української радіостанції.

Відтепер українців кожного дня детально інформують про ініціативи президента Росії Мєдвєдєва та прем'єр-міністра Путіна як в зовнішній, так і внутрішній політиці, знайомлять з діяльністю уряду РФ й законотворчістю депутатів Госдуми, представляють позицію російських можновладців і подають коментарі тамтешніх політичних оглядачів, розповідають про ситуацію в регіонах Росії, висвітлюють події, що відбуваються в сфері економіки, науки, культури і спорту Російської Федерації.

Іншими словами, українському радіослухачеві пропонують російський державний погляд з широкого спектру питань як всередині Росії, так і за її межами зі збереженням в оцінках та експертних думках всіх політико-ідеологічних штампів, притаманних офіційній позиції Кремля. А чому б "Ері- FM " не знайомити українського радіослухача , приміром, з тим, що відбувається в суспільно-політичному житті, урядах, парламентах, воєводствах, землях дружніх нам демократичних, таких як і наша Україна, слов'янських країн-членів Європейського Союзу та НАТО як от Польща, Чехія, Словаччина, Болгарія, Словенія?

Адже український ефір і без того вкрай перенасичений різномінтними російськими інформаційно-аналітичними і розважальними програмами. І це - не кажучи про легко доступну широкому читацькому загалу друковану пресу та Інтернет. Відтак інформації, до того ж "з перших вуст", про північного сусіда в Україні аж ніяк не бракує. Зроблений радіостанцією в такій ситуації вибір, а також тематика й інформаційне наповнення нового проекту вказує на конкретну політичну ангажованість нинішньої редакційної політики "Ери-FM". Проект, який "Ера" виконує на замовлення "Голосу Росії" - про це оголошують на початку кожної нової передачі - видається логічним кроком на шляху подальшого цілеспрямованого зросійщення українського телерадіопростору, витіснення з нього вітчизняного україноцентричного продукту.

Чи не виконує в такий спосіб "Ера" отримане політичне замовлення на деукраїнізацію національного ефіру, роблячи тим самим свій внесок у тотальне поглинання його недружньою до нашої країни державою, що з огляду на характер російсько-українських відносин та регулярні антиукраїнські випади Кремля, м’яко кажучи, аж ніяк не «тягне» на "стратегічного партнера" України. Все це тільки підтверджує негативну і вкрай загрозливу тенденцію, що останнім часом все більше набирає оберти - шляхом потужної російської інформаційної експансії Україну намагаються якомога міцніше прив'язати до Росії, повернути країну до російської зони впливу, прищепити українцям російський світогляд у політичному, суспільному, культурному, ментальному вимірах, насадити в свідомості українців "слов'янську єдність" з росіянами, сприяючи тим самим нівеляції української ідентичності, завдаючи шкоди національній свідомості українських громадян. Чи не забули, часом, на радіо "Ера", що, принаймні поки що, Україна - не Росія! Українська держава потребує захисту й розвитку власного інформаційного простору! "Ні!" російській окупації національного ефіру! Якої холЕРИ мене, українця, та ще й на своїй рідній землі позбавляють українського інформаційного продукту, нав'язуючи замість нього прокремлівську пропаганду й агітацію?

Свою гнівну рецензію надіслав на електронну скриньку «Ери- fm » - не стільки для зворотної реакції (як засвідчує досвід, на відгук і не варто сподіватись), скільки задля демонстрації своїх протестних настроїв – щоби знали. Отже як громадянин зробив все від мене залежне. Думаю, якби в такий чи якийсь інший спосіб про своє невдоволення заявили ще кілька сотень осіб – це б трохи підвищило шанси на якийсь резонанс.

Чи не на часі в Україні - громадянська кампанія спротиву російській інформаційній експансії, суспільний рух на захист українського телерадіопростору? Як на мене, то вже давно ПОРА!

Одначе, така позиція може наразитися на зустрічні закиди: чому, мовляв, претензії висуваються лишень до наявності в українському ефірі російського «Голосу», а як щодо «Голосу Америки» - теж, до речі, державної телерадіоорганізації, яка фінансується з держбюджету США.

На це можу відповісти, що за цілою низкою параметрів «Голоси» Америки та Росії – «дві великі різниці». Дещо на підтвердження:

- США – демократична країна, Росія – жорстко авторитарна з ознаками тоталітаризму;

- в США є свобода слова, в Росії ж вільні ЗМІ всіляко придушуються владою. Ця відмінність яскраво відчувається і в журналістських матеріалах: в пердачах VOA - плюралізм думок й збалансованість у висвітленні дискусійних тем; в «Голосі Росії» та багатьох інших телерадіокомпаніях, які ретранслюються в Україні - лишень Кремлівська пропаганда і агітація, офіційна точка зору без яких-небудь бодай найменших заперечень і наявності альтернативних думок.

- США – дружня для України держава, Росія ж, з огляду на характер російсько-українських відносин та регулярні антиукраїнські випади, скоріше заслуговує на визначення як "стратегічного ворога" України.

Чому ж тоді в українському ефірі Москві така «слава и почет»? Чим можна пояснити преференції, які надаються російському телерадіомовленню в українському медійному просторі?

Що також полярно відрізняє передачі на українську тему «Голосу Америки» від всіляких «російських голосів», так це повага і навіть любов до України, позаяк чимало ведучих - вихідці з України, нащадки українських емігрантів, які в різні часи вимушено залишили Батьківщину. Окрім високих професійних стандартів, журналісти VOA вирізняються ще й національно-демократичними переконаннями та патріотичною громадянською позицією щодо України, за якою багато хто з них й досі ностальгує як за колишньою Батьківщиною.

Приміром, надзвичайно щирі й дуже теплі почуття до України проявляються у передачах «Голосу Америки», де висвітлюється життя українських громад, збереження ними національно-культурних звичаїв, а також офіційні міжнародні зв’язки та співпраця США й України.

За зрозумілими причинами такого духу немає і не може бути в передачах братньо-слов ’ янського «Голосу Росії», навпаки – там українські національні осередки тільки ліквідують, як це, зокрема, було зроблено з освітньо-культурним центром в Москві.

Та й яка може бути шана і повага до національних традицій держави, яку в РФ взагалі державою не вважають, а вустами її лідерів – «непонятным территориальным образованием»?

Ці міркування нагадали мені випадок, який звів мене з одним з тележурналістів «Голосу Америки» - Юрієм Саєвичем. Сталося це у Дніпропетровську, в серпні 2004 року під час відвідин Січеславського краю кандидатом в президенти Віктором Ющенком.

Тоді я опинився в числі запрошених для висвітлення виборчого туру В.А. Ющенка на Дніпропетровщині. Разом з іншими представниками ЗМІ був присутній на зустрічах майбутнього Президента з виборцями у містах і районах області.

Про відкрите собою «вікно в Америку» розповів на персональних веб-сторінках у світовій мережі:

«… Великою й приємною несподіванкою було зустріти серед представників ЗМІ, які спостерігали за передвиборчим туром Віктора Ющенка Дніпропетровщиною, переїжджаючи разом з кандидатом у президенти з міста в місто, американського журналіста Юрія Саєвича з програми «Вікно в Америку» та “Голосу Америки” українською мовою. Не міг не скористатися нагодою поспілкуватись з колегою з Вашінгтону про, сказати б, американське й українське життя-буття.

- Зараз я в Україні перебуваю з приватним неофіційним візитом, отже не представляю нікого, окрім себе, - говорить гість з-за океану. - Приїхав на два тижні: хочу відвідати велику родину на заході країни.

- Сьогодні ви були на зустрічах з виборцями кандидата в президенти Віктора Ющенка, тож яке ваше враження від побаченого, почутого?

- Це прекрасний кандидат з гарною командою. Є така думка, що якби був нормальний доступ до ЗМІ, якби дотримувались рівні правила гри, то Ющенко виграв би вибори з дуже великою перевагою, з дуже великим відривом у відсотках. Я в захопленні від цього політика. Знаю його з попередніх років: був перекладачем для нього під час його відвідин США. Позитивне враження отримав і від того, що почув з вуст Юлії Тимошенко. Це та команда, яка, переконаний, зможе вивести Україну з того багна, в якому вона опинилася. Звичайно, я не маю права голосувати, але якби мав його, то голосував би за Ющенка.

- Які настрої в українській діаспорі? Що вона думає, спостерігаючи за ситуацією в нашій країні, і на чиєму боці її симпатія?

- Про стару діаспору, до якої я належу, можу сказати, що ми просто жили ідеєю Незалежної України. Я зростав в місті Чікаго, де є такий район, що називається Українське селище (Ukrainian villаge) - там жили здебільшого вихідці з України і наші батьки нас так виховали, що ми зобов’язані, мусимо щось зробити для української справи. Вони це і самі робили абсолютно безкорисно. Наприклад, мій батько виховував молодь в скаутській організації “Пласт”, викладав у суботній школі.

Ми були в надзвичайній ейфорії від того, що Україна стала Незалежною. Але після того, як ми побачили, яка то є Україна, ми дещо розчарувались. Ми не могли зрозуміти, як в цій омріяній Україні могло таке статися, як могла з’явитись така влада, така корупція, злочини, вбивства журналістів, патріотів України, зокрема Вадима Гетьмана, В’ячеслава Чорновола та інших.

- Розчарування почалося з приходу до влади Кучми?

- Навіть раніше. В 92 році я був кореспондентом “Голосу Америки” в Києві. Тоді мені дуже подобалося, що говорив перший Президент України Леонід Кравчук. Здається, він казав дуже правильні речі, але було незрозуміло, чому він призначає на важливі посади таких людей. Щось тут, як на мене, не клеїлося. А потім прийшло повне розчарування. Ми були шоковані тим економічним спадом, тими злиднями, в яких опинилася така багата країна, як Україна.

Багато хто з діаспори почав приїжджати на батьківщину і картина, яка відкривалася перед очима, дуже засмучувала, до того ж, виявилось, що цих людей ніхто особливо не чекав, вони не були потрібні Україні. Країни Прибалтики, наприклад, лише вітають своїх синів і дочок з діаспори і ті включаються в активне життя країни. Але Україна, на жаль, чомусь не скористалася цим. Щодо сьогоднішніх часів, то нам абсолютно зрозуміло, хто керує країною - бандити, які не бажають своїй державі добра. Натомість, в особі Ющенка, можна побачити риси високого політика: чесність, патріотизм, компетентність.

- За кого голосує ураїнська діаспора на президентських виборах США? Чи є, скажімо, сталі тенденції в симпатіях до демократів або республіканців?

- Традиційно українці голосували за республіканців тому, що вони справляли враження більших антикомуністів, консерваторів, які ведуть жорстку політику проти комунізму. Але згодом тут з’явились певні сумніви. Наприклад, президент Картер, демократ, розпочав політику захисту прав людини і, я думаю, це дуже вплинуло на тогочасну ситуацію в Україні. Республіканець Рейган багато в чому посприяв розпадові Радянського Союзу. Отже українські активісти зрозуміли, що не варто зосереджуватися у своїх симпатіях на одній фракції, партії - українці повинні бути репрезентовані і мати вплив на обидві партії. Відтак є українські організації сприяння як демократичній, так й республіканській партіям.

Щодо останніх президентів, то наприклад, демократ Клінтон відвідував Україну двічі, а республіканець Джордж Буш не був в країні ні разу і співпраця між двома державами зменшилась. Можу про це сказати і на своєму особистому прикладі. Я досить часто перекладав для Державного департаменту, коли українські делегації приїздили до Америки і навпаки. За минулий рік мене не покликали туди жодного разу, тому що не було приводів для цього, не було цього обміну. Отже я ще стовідсотково не впевнений, як буду голосувати, але, мабуть, за демократа Кері.

- А як у вас в Америці з так званим адміністративним ресурсом? Чи застосовується він і в якій мірі у виборчих кампаніях?

- Очевидно, що правлячий президент, як і кожний правлячий політик, буде мати перевагу, бо, наприклад, він, виконуючи свої посадові обов’язки, частіше з’являтиметься на телебаченні. Але це відбувається природньо, а не настільки штучно, як має місце тут, в Україні, - посміхається Юрій Саєвич. - Природні й штучні приводи появи у новинах дуже відрізняються й вони помітні. Прем’єр Янукович фігурує у кожному випуску новин як мінімум тричі. Легко бачити, що ці приводи є штучними, тим більше, що він не говорить нічого путнього.

Щодо Америки, то правлячий президент має й таку перевагу, що йому легше зібрати гроші на свою кампанію. Але тут є досить жорсткі обмеження. Наприклад, коли він їде в якийсь штат чи регіон, щоб виступити з передвиборчою промовою, то заплатити за цей переїзд, за цей літак, за всі дії, що не пов’язані з виконанням його службових обов’язків, повинна його компанія (йдеться про витрати з виборчого фонду, а не з держбюджету - прим. авт.). Є комітети в Конгресі, які дуже пильно стежать за тим, аби не було зловживань, щоб не використовувався цей адмінресурс.

Крім того, губернатори штатів, незалежно від того, демократи вони чи республіканці, не підлягають владі президента (очевидно мається на увазі виборність посад, що робить губернаторів незалежними - прим. авт.) і їх неможливо примусити працювати на президента. Губернатор це робитиме лишень за власним бажанням, якщо це йому буде вигідно. Неможливо уявити й таку ситуацію, щоб він змушував чи правоохооронців, чи вчителів, чи студентів працювати на користь якогось кандидата, відвідувати їхні заходи.

- А чи можливі випадки перешкод кандидату у зустрічах з виборцями: відмови у приміщенні чи інші протидії, спрямовані на те, аби запланований ним захід не відбувся? Приміром, губернатор-республіканець чинить перепони кандидату-демократу, не дозволяючи йому під різними приводами зустрітись зі своїми прихильниками?

- Ні, цього ніколи не було, а якби таке сталося, то б виник такий страшний скандал, що важко уявити його наслідки.

- Чи є у вас така практика, коли на мітинг приходять не лише прихильники організаторів заходу, але й опоненти і починають виконувати деструктивну місію, заважати проведенню зібрань - захлопувати, засвистувати ораторів?

- Така практика не є поширеною, але це іноді трапляється. Так можуть діяти як провокатори, так і ті, хто справді хоче дізнатися позиції кандидата, але вони трохи вороже до нього налаштовані. Якщо кандидат кмітливий і гострий розумом, то він може поставити їх на місце, використати такий випадок на свою користь. Якщо ж ці люди бешкетують, то поліція виконує свій обов’язок з охорони порядку.

Не утримався я і від того, щоб задати запитання, які торкаються журналістської професії.

- Що є вільна преса по-американськи?

- Журналістам прищеплюються поняття свободи слова, журналістської етики. У переважній більшості вони намагаються бути максимально справедливими, об’єктивними, подавати збалансовані матеріали, які б представляли різні точки зору.

Можливо, одним з найголовніших принципів є той, що журналіст, кореспондент повинен повідомляти, а не обстоювати якусь точку зору. Для цього в ЗМІ є редакційна сторінка, яка висловлює погляд даного органу. Але журналіст-кореспондент повинен повідомляти - хто, що, де, коли і як.

- Чи може він, виклавши цю інформацію, висловити свою думку, дати власну оцінку події, що відбулась?

- Ні. Для цього є рубрики коментаторів, аналітиків. Деякі, більш відоміші журналісти виступають у телепрограмах на зразок ток-шоу, круглих столів і там вони дискутують, обмінюються поглядами, аргументами, часом протистояння є досить різкими. Але висловлюючи свої думки, вони обов’язково наводитимуть на їх підкріплення слова інших осіб.

- Чи можливо, щоб в газеті, яка, припустимо, симпатизує певній політичній силі, з’явилася критична стаття на цю партію, рух?

- Це реально. Логічно припустити, що видавець, який є власником газети, наймає такого головного редактора, що має подібні з ним погляди. Але якщо цей редактор справжній журналіст, він буде обстоювати свою незалежність. Зазвичай редакційна сторінка і представляє точку зору видавця і так вона афішується. Але професійні журналісти розуміють, що якщо їхня газета представлятиметься читачам як орган якоїсь конкретної політичної сили чи угруповання і обстоюватиме виключно їхні погляди, то вона перестане бути цікавою для читачів, втратить їхню довіру, а це для газети - найцінніше.

- В українській пресі можна зустріти чимало некоректних висловлювань, характеристик того чи іншого політичного лідера, лайливих, а то й нецензурних слів. Які в цьому сенсі канони американської преси?

- В ЗМІ, що розраховані на загал, на широке коло читачів, не знайдеш нецензурних слів. Навіть якщо й цитують особу, яка висловилась лайкою, тоді ці слова будуть написані з літерами по краях та рисками в середині. Проте є спеціалізована бульварна преса, де є все, що хочеш.

На завершення бесіди поцікавився в американського колеги враженнями про обласний центр.

- Вперше я був в Дніпропетровську 4-5 років тому як перекладач для американської військової делегації, яка приїхала сюди в рамках обміну між національною гвардією штату Каліфорнія і українськими збройними силами. Скажу правду, що місто мені не сподобалося - дуже забруднене, занедбане. Так от у минулий візит воно мені здалося більш чистим, охайнішим. Натомість мені дуже сподобалися навколишні райони. Ці ландшафти, ці широкі лани заторкнули моє серце...

Отаким було моє коротке “побачення” з Америкою в салоні мікроавтобусу, що бігав дорогами Січеславщини, аби журналісти могли донести правдиву інформацію про зустрічі Віктора Ющенка з виборцями, які давно втомилися від злиднів й заслуговують на життя, не гірше за американське » .

За деякий час після розміщення матеріалу в Інтернеті на власному сайті, отримав від Юрія Саєвича відгук електронною поштою:

«Пане Олексію, дуже радий, що нарешті завітав на Ваш сайт і жалкую, що не зробив цього раніше. Наше інтерв'ю дуже гарно опрацьоване, абсолютно по-професійному. Видання в цілому робить дуже гарне враження. Ефективне і дуже потрібне. Бажаю Вам успіхів у Вашому задумі і Буду радий почути, як ця справа просувається.
Здоровлю щиро,
Юрій Саєвич

Це була Україна-2004. Нині рік 2009. «Гудбай Америка!», гудбай Майдан…

Олексій МАЗУР,Дніпропетровськ.