05/13/2009 | Майдан-ІНФОРМ

У КИЇВ ДО ОЛЕКСИ

Вже вдруге у Київ відправилися учні, переможці слухань пам′яті
Олекси Тихого. У січні їх гостинно приймав Новодмитрівський ліцей, а у
травні хлопці і дівчатка з Дружківки, Кіндратівки, Костянтинівки поїхали
на екскурсію до цвітучого і надзвичайно красивого навесні Київа.
Приємно, що таке паломництво до нашого великого земляка стає
традиційним. В столиці нас зустрів пан Володимир, син Олекси Тихого.
Екскурсія під його проводом стала незабутнім враженням. Вчений-еколог,
пан Володимир виявився неабияким знавцем Києва. Поринаючи то у
найдавніші часи, то у буремну політичну історію ХХ сторіччя, чудовою
українською мовою, він зачарував усіх своєю розповіддю. Він буквально
надихнув усіх нас, тепер уже самостійно, вдосконалювати своє знання
нашої столиці. Після екскурсії нас радо приймали у редакції
культурологічного щоденника «Слово Просвіти». Познайомилися з головним
редактором Любов’ю Голотою і журналістами, випили чаю. До подарунків
від пана Володимира додались книги, які нам подарували у редакції. У
другій половині дня ми побували на Байковому кладовищі, де поховані наші
лицарі-козаки, правозахисники Олекса Тихий, Василь Стус, Юрій Литвин.
Вшановуючи пам’ять загиблих у боротьбі за волю і незалежність України,
ми запалили лампадки та поклали вінки з написами: «Олексі від земляків»
і «Василю від земляків з Донеччини». Враження від цієї подорожі до
витоків нашої державності, до Олекси Тихого яскраві і незабутні.
У пеклі
ми будуєм
Україну,
і бісовіння
обсідає нас,
дави в собі
оте насіння,
що вітер півночі
насяв.

Працюй невпинно,
незупинно
і відбудуй в собі
редут,
будь воїном,
і бісове оте насіння
розчав.

Встань прямо у своїй Січі
і перед Богом
твори молитву лиш одну:
«Даруй нам, Боже,
Україну –
не грязь Москви.»

Я підіймаюсь на
Вкраїну,
на Гору Святості
й завзять:
«Дай, Боже,
Церкву нам єдину,
дай сил нам
в битві
устоять».


Ігор Бредихін, керівник костянтинівського осередку Товариства ім.О.Тихого,
викладач КПЛ

Від Товариства ім. Олекси Тихого.

Ще у далеких 70-х роках Тихий писав: "Донеччина — це 1/6 всього населення Української РСР. Її культурний та національний розвиток може послужити або гарним прикладом для всієї України в разі її нормального розвитку, або ганебним, холероподібний, коли й інші райони підуть шляхом байдужності до національної культури та мови. І в другому випадку ганьба та прокляття впадуть на голови кожного з нас, донбасівців, хто бачив, усвідомлював насування загибелі і мовчав, хто в догоду череву забув, якого він роду-племені, зрадив свій народ, з чужих рук брав отруйну зброю асиміляції та допомагав нищити українську мову, культуру, традиції, обряди. Зараз проявляється дивовижна, можна навіть сказати злочинна байдужність в питаннях мови та культури, саме в тій царині людських взаємовідносин, куди віками було направлено вістря ганебної моралі російського царизму."

У нас, на Донбасі немає конфлікту між українською та російською мовами. У нас є конфлікт між мовою Хама і мовою Культури.
Є. Шаповалов.