Історична роля української діяспорної преси - служити громаді і нації

Підчас Першого Конгресу Світового Конгресу Вільних Українців в Ню Йорку 16 листопада 1967 року відбулася Перша Світова конференція українських журналістів. На цій конференції відомий журналіст з стажем в Канаді, а пізніше в США, Михайло Сосновський виголосив доповідь в якій він процитував з книжки Волслі і Кембел про журналістику, такі слова:

Журналістика існує для того, щоб виконувати службу, а служба, яку журналістика виконує, зумовлена ідеологією суспільства, якій вона служить.

Загально прийнято у демократичному суспільстві, що преса це четверта гілка влади. Фактично у суспільно-громадському життю, і тим більше для бездержавної нації, преса набагато більше. Преса є не тільки сумлінням суспільства. У відсутності гілок влади преса встановлює норми і рамки існування і співжиття даного суспільства, ці засади і принципи аналізує та пояснює і вкінці проводить саму діяльність, тобто завдання суспільства шляхом комунікації.

Тому і не диво, що майже у кожному випадку, чи при припливі перших імігрантів на дані береги, чи навіть пізніших хвиль іміграції з дещо відмінною ідеологією, завжди між першими намаганнями було і залишилося влаштувати власну пресу. Сьогодні „четверта хвиля” це робить через громадські структури, а інколи навіть через ініціятивних особистостей та через спонсорів, котрі вказують ідеологічний напрям. Це саме відноситься до діяспорного телебачення чи радіомовлення. Інколи, коли пресу профінансовує різними шляхами держава, вона подає напрям. Ясно це далеко менше відчутно з сторони демократичної держави чим авторитарної.

Недвозначність цього ідеологічного напряму можна побачити з 15 грудня 1948 року коли появилося у Канаді перше число часопису „Гомін України.” У редакційній статті того числа сказано:

Поява цього часопису не є випадкова. В Канаді бракувало друкованого слова, що формлювало б політичну думку українського громадянства згідно з вимогами часу і що ставило б проблематику українського визвольного руху та української державности чітко, відважно і в належній ширині. Потреба такого часопису почалась відчувати особливо по війні і чим раз дальше прибирала гострійшої форми. Ця потреба власне зродила „Гомін України”.

Сучасна міжнародна ситуація і положення та боротьба українського народу накладають важкі обовязки на украхїнську спільноту, яка найшлася поза кордонами рідних земель. В тих відносинах дуже важні позиції займає преса, якої завданням є не тільки приносити вістки, але теж формувати політичну думку, обєднувати довкруги визвольної концепції широкі маси, зберігати звязки з рідним краєм. Преса повинна відзеркалювати настрої та зміст життя нашого народу в Україні, розвиток політичної думку, повинна повязувати це все з цілим комплексом подій у світі. А в першу чергу це все, що появляється на її сторінках мусить мати за завдання посилити боротьбу за визволення України.

Одна з найбільш чисельних нових українських діяспор це іміграція в Італії, яка повстала завдяки „четвертій хвилі.” Місією цієї іміграції було заробити для своїх рідних в Україні. Допоміжним координатором мільйонної маси людей, унапрямлюючи її у відповідне русло та надаючи духовної опіки була Католицька церква, фактично Римо-Католицька, яка затруднила координатора і духовного опікуна цієї хвилі з кадрів Української Греко-Католицької Церкви. У листопаді 2001 року появилося перше число журналу цієї трудової діяспори „До Світла”в якому вказано його напрям:

Любий читачу! В імя Боже видаємо часопис, написаний Твоїми земляками.Задум такого видання народився і частково здійснювався у вигляді бюлетеня „Христос – наша Надія” ...Сьогодні продовжуємо видавничу діяльність, що правда при зміненій назві і оновленій редколегії. Все ж ціль залишається попередньою: гуртувати українську громадськість в Італії під світлом Ісуса Христа.

Сьогодні у багатьох випадках з огляду на нові комунікаційні мережі, а також великі кошти зокрема поштового розповсюдження, друковане слово піддалося електронному. Але норми застосовуються ті самі. Українська Світова Інформаційна Мережа (УСІМ) при міжнародній громадській організації українців, що називається „Четверта Хвиля” сьогодні електронно щотижнево передає інформації з кожного кутка світу фактично покриваючи пять континентів. Для прикладу, тільки в одному числі 9 травня 2009 подано дані про українців в таких країнах: Італії, Угорщини, Російськоі Федерації, Придністровя (Молодови), Греції, Франції, Австралії, України, Латвії, Великої Британії, Бразилії, Татарстану (РФ), США. УСІМ має теж свою ідеологію.

Ясно, що ідеологія не сміє переступити межу і перетворитися в пропаганду як це було за совєтських часів, а навіть сьогодні проявляється у авторитарних країнах, напр. Російській Федерації, Ірані, Північній Кореї, Китаю, тощо. Ідеологія для української діяспори - це напрям даної громади чи суспільства, з такою простою місією як: добро нації, але не розповсюдження неправди. Правда може бути субєктивною бо бачення правди є різне. В кінці етика мусить перемагати і тому журналістика мусить передусім обосновуватися на незаперечних фактах.

На ІІ-му зїзді українських журналістів Америки і Канади, 5 і 6 листопада 1966 року в Торонті, схвалено Кодекс етики українського журналіста. У ньому написано так:

Підставою журналістичної праці є повне і беззастережне пошанування правди. Правда мусить лежати в основі всіх інформацій і всіх тверджень. Поширювання вісток чи тверджень, не опертих на безперечних фактах, подавання здогадів і гіпотез за факти, базування висновків та зокрема, закидів і обвинувачень на здогадах, або неперевірених фактах суперечить основній засаді журналістичної етики...У критиці як і полеміці, треба зберігати спокійний тон, вистерігатися образливих висловів та виявляти максимальну добру волю...Було б порушенням журналістичної етики лаяти, дискримінувати чи відсуджувати від чести особу чи групи осіб тільки за те, що вони мають і висловлюють інші погляди.

До значної міри ці критерії були і залишилися основами української діяспорної преси.

16 травня 2009 Аскольд Лозинський

Відповіді

• 2009.05.20 | Рада Верховна

  Re: Історична роля української діяспорної преси

  але ж слід зазначити, що українська преса діяспори, так чи інакше, була політизована і грім незначної кількості загальнонаціональних часописів була надзвичайно припартизованою.

• 2009.05.20 | ольга

  Re: Історична роля української діяспорної преси

  дивно читати дослідження про пресу діаспори від Лозинського, яке нагадує комуністичний звіт, повний патетизму, без дійсної конкретики.
  Чи володіє пан ЛОзинський ситуацією в діаспорі? Певно, що ні. Всесвітній конгрес Українців вже починає смердіти нафталіном, як і ця стаття. Нам потрібні сучасні дослідження від людей, які володіють інформацією про дійсний стрибок в електронній діаспорній пресі, де веб.2 набрав значних обертів. Схоже, пан Лозинський знає те, що йому подають чи не подають до відома. В Німеччині, наприклад, вже деякий час існують кілька цікавих інтернет порталів,яких можна вважаю діаспорною пресою в електронному варіанті. Один з порталів: Хата скраю (www.ukrajinciberlinu.wordpress.com/about).На жаль, існування портало старанно приховується від СКУ і від інших діаспорських надструктур тими, кого сам Лозинський і поставив на посадих керуючих в діаспорі. Вже кілька років в Німеччині існує псевдоорганізація Центральна Спілка Українців Німеччини, яку очолює одна особа, що є і єдиним представником цієї спілки, Людмила Млош. Ця організація постала самочинно беж жодного волевиявлення українців Німеччини. Сфабрикована дахова організація виконує свою маріонеткову функцію і бачити не хоче волю тих українців, які дійсно шукають правду в Німеччині. До сих пір пані Млош ігнорується існування діаспорної преси в Німеччині. Чи відомо пану Лозинському про існування такої? Певно, що ні. Тому "Чи я б корова мукала?". Чи не є пан Лозинський провідником-журналістов своєї власної ідеології з мережеє поставлених ним же провідників на місцях?

• 2009.05.20 | ukz

  Re: Історична роля української діяспорної преси

  щановний пан Лозинський видно якось ще хоче відстояти свій авторитет в діаспорі як знавець ситуації, проте видно, що дана стаття недотягує сама до рівня правдивого журналістського матеріалу. Ідеологія СКУ (світовогоо конгресу українців), що комунікує лише зі своїми ставленниками на місцях, обмежує доступ до інформації відповідно, бо ці ставленники як правило не бачать, що діється в діаспорі, не бачать молодих, цікавих і талановитих з "четвертої" хвилі. Вони бачать тільки себе і вже остаточно заплутились у власних щароварах, як власне і пан Лозинський. Чи хоче світ знати про діспорську незалежну пресу? нею повний інтернет. Чому про це не пише пан Лозинський? Дайте врешті дорогу молодим, хай про себе скажуть.ПОтрусіть своїх ставленників на місцях, хай Вам розкажуть. Але ж вони не вступляться і будуть Вам пудрити мізки, що нічого не існує. Але тоді зробіть гарний решерс самі в інтернеті і побачите,чи є слово правди в українській діаспорі.