Гароям Слава? Забуті... (/)
05/23/2009 | Наталка
Героям слава?
Забуті…
23.05.2009 10:06
Забуті…
Цього року їх не згадали. Ні живих, ні загиблих. Їх не вітали як у минулі роки квітами, не вшановували пам’ять, не вручали ордени. Може тому, що одного року один з них відмовся від ордену Героя України, вибравши за найбільшу нагороду визнання українською владою їх усіх героями. Мабуть тому Президент України, виголосивши промову про перемогу українського народу у війні проти фашизму, забув про борців за волю України - воїнів УПА…
Майже у кожному селі Західної України є братські могили загиблих воїнів УПА. На них - великі білі хрести. Це – пам’ять односельців про тих, хто відвойовував їхню свободу: дідусів, батьків, братів і сестер. У місцях бойових дій загинули сотні борців за незалежність. Таких могил багато на Волині, Львівщині, Івано-Франківщині. Вони вражають. Хрести на насипаних могилах, дивляться в небо з надією: просять захисту і вірять у пам’ять живих.
Вражає і кладовище на Золочівщині. Не доїжджаючи кілька кілометрів до м.Золочева, біля дороги, що веде зі Львова, з високої трави видніється шмат невеличкої гранітної плити. Біля цього каменю я разом із своїм колегою зупинились випадково, спрацювала професійна цікавість. З напису на маленькій табличці незрозуміло, на честь яких воїнів встановлено цю меморіальну дошку - з цього боку не видно кладовища, загиблих воїнів УПА, що за 100 метрів на пагорбі. Тут справді все вражає: велич ідеї, велика каплиця під горою, понад сотня хрестів, рівненько поставлених, юний вік героїв -16-22 роки! Героям слава!
Проте, вразило й інше. У цей день хтось був біля кладовища – два букетики квітів біля підніжжя каплиці. Однак тут не було вінків, покладених від влади. А ще: зачинена каплиця, нескошена трава, всохлі ялинки…
Потрапити до цвинтаря не так вже й просто. Найперше, суцільна лінія на дорозі і швидкісний рух не дозволяють перебратись сюди пішоходам з протилежного боку. 9 травня по обіді я спостерігала, як троє літніх іноземців, які приїхали відвідати могили свої рідних, тримаючись за руки, вибирали момент, щоб перебігти дорогу до кладовища. А згодом, щоб крутими сходами піднятись до підніжжя каплиці. Віддихуючись, вони дещо з обуренням обговорювали перешкоди, які довелось долати. Табличка біля каплиці здивувала. На ній не було вказано скільки воїнів тут поховано. Впало у вічі, що тому, хто висікав напис, бракувало знань з граматики і правопису. Стало соромно. Соромно за те, що велична ідея створення такого кладовища-пам’яті наштовхнулась на обмеженість виконавських здібностей, що багато могил безіменні, і не знайшлось нікого, хто б повернув імена воїнів з небуття, що у людські душі вдирається байдужість не лише до повсякденного життя, а й до історії і, навіть, пам’яті.
І це непросто слова звинувачення. Відомо, що три роки тому ця проблема розглядалась у профільних управліннях обласної і районних рад і адміністрацій. Листи-відповіді про «стурбованість» державних службовців меморіальними комплексами, обіцянки врахувати зауваження та виправити помилки за три роки вже припали порохом. Ось тут хочеться вигукнути першу частину привітання воїнів, перефразовану : Ганьба Україні!
Мій колега називає цей стан у суспільстві іржею. Іржа, як злодійка, вибирає вигідний час, вигідне місце, вигідне становище, вповзає несподівано і клаптик за клаптиком вражає душу, поїдає духовність, а згодом - пам’ять. А чого варта нація без пам’яті? Риторичне запитання.
У цей день біля кладовища борцям за волю України, які загинули у бою під Бродами, назбиралось багато запитань. Найболючіше дошкуляє і тепер, чому Україна, незалежна і вільна, за яку боролись воїни УПА, до сьогодні їх не визнала? Своїх героїв у подібних визвольних війнах давно визнали Польща, Італія, Іспанія і є порозуміння у суспільстві. А владі українській ніяк не вдається це зробити протягом 18 років незалежності. Про них згадують лише в часи виборчих кампаній. Тоді з уст різнокольорових політиків ллються обіцянки, як мед рікою. Та як тільки стихають фанфари на честь новообраних, у них зникає пам’ять. Іржа…
Марія Пендерецька.
"Вголос"
http://www.vgolos.com.ua/politic/6246.html
Забуті…
23.05.2009 10:06
Забуті…
Цього року їх не згадали. Ні живих, ні загиблих. Їх не вітали як у минулі роки квітами, не вшановували пам’ять, не вручали ордени. Може тому, що одного року один з них відмовся від ордену Героя України, вибравши за найбільшу нагороду визнання українською владою їх усіх героями. Мабуть тому Президент України, виголосивши промову про перемогу українського народу у війні проти фашизму, забув про борців за волю України - воїнів УПА…
Майже у кожному селі Західної України є братські могили загиблих воїнів УПА. На них - великі білі хрести. Це – пам’ять односельців про тих, хто відвойовував їхню свободу: дідусів, батьків, братів і сестер. У місцях бойових дій загинули сотні борців за незалежність. Таких могил багато на Волині, Львівщині, Івано-Франківщині. Вони вражають. Хрести на насипаних могилах, дивляться в небо з надією: просять захисту і вірять у пам’ять живих.
Вражає і кладовище на Золочівщині. Не доїжджаючи кілька кілометрів до м.Золочева, біля дороги, що веде зі Львова, з високої трави видніється шмат невеличкої гранітної плити. Біля цього каменю я разом із своїм колегою зупинились випадково, спрацювала професійна цікавість. З напису на маленькій табличці незрозуміло, на честь яких воїнів встановлено цю меморіальну дошку - з цього боку не видно кладовища, загиблих воїнів УПА, що за 100 метрів на пагорбі. Тут справді все вражає: велич ідеї, велика каплиця під горою, понад сотня хрестів, рівненько поставлених, юний вік героїв -16-22 роки! Героям слава!
Проте, вразило й інше. У цей день хтось був біля кладовища – два букетики квітів біля підніжжя каплиці. Однак тут не було вінків, покладених від влади. А ще: зачинена каплиця, нескошена трава, всохлі ялинки…
Потрапити до цвинтаря не так вже й просто. Найперше, суцільна лінія на дорозі і швидкісний рух не дозволяють перебратись сюди пішоходам з протилежного боку. 9 травня по обіді я спостерігала, як троє літніх іноземців, які приїхали відвідати могили свої рідних, тримаючись за руки, вибирали момент, щоб перебігти дорогу до кладовища. А згодом, щоб крутими сходами піднятись до підніжжя каплиці. Віддихуючись, вони дещо з обуренням обговорювали перешкоди, які довелось долати. Табличка біля каплиці здивувала. На ній не було вказано скільки воїнів тут поховано. Впало у вічі, що тому, хто висікав напис, бракувало знань з граматики і правопису. Стало соромно. Соромно за те, що велична ідея створення такого кладовища-пам’яті наштовхнулась на обмеженість виконавських здібностей, що багато могил безіменні, і не знайшлось нікого, хто б повернув імена воїнів з небуття, що у людські душі вдирається байдужість не лише до повсякденного життя, а й до історії і, навіть, пам’яті.
І це непросто слова звинувачення. Відомо, що три роки тому ця проблема розглядалась у профільних управліннях обласної і районних рад і адміністрацій. Листи-відповіді про «стурбованість» державних службовців меморіальними комплексами, обіцянки врахувати зауваження та виправити помилки за три роки вже припали порохом. Ось тут хочеться вигукнути першу частину привітання воїнів, перефразовану : Ганьба Україні!
Мій колега називає цей стан у суспільстві іржею. Іржа, як злодійка, вибирає вигідний час, вигідне місце, вигідне становище, вповзає несподівано і клаптик за клаптиком вражає душу, поїдає духовність, а згодом - пам’ять. А чого варта нація без пам’яті? Риторичне запитання.
У цей день біля кладовища борцям за волю України, які загинули у бою під Бродами, назбиралось багато запитань. Найболючіше дошкуляє і тепер, чому Україна, незалежна і вільна, за яку боролись воїни УПА, до сьогодні їх не визнала? Своїх героїв у подібних визвольних війнах давно визнали Польща, Італія, Іспанія і є порозуміння у суспільстві. А владі українській ніяк не вдається це зробити протягом 18 років незалежності. Про них згадують лише в часи виборчих кампаній. Тоді з уст різнокольорових політиків ллються обіцянки, як мед рікою. Та як тільки стихають фанфари на честь новообраних, у них зникає пам’ять. Іржа…
Марія Пендерецька.
"Вголос"
http://www.vgolos.com.ua/politic/6246.html