Держслужба України дедалі «зеленіє»
05/27/2009 | spetskor
Коментуючи ситуацію в державній службі, політолог, керівник Інформаційно-аналітичного агентства «Придніпров’я», колишній заступник голови Дніпропетровської філії академії держуправління В.Є. Романов розвінчує міф про завелику кількість чиновників в Україні та вважає перебільшенням ствердження про непропорційно велику оплату праці держслужбовців.
Аналітик зазначає, що місією державного управління є надання послуг, а тому на кожному рівні влади мусить бути їхній вичерпний перелік. Політолог також акцентує увагу на стандартах послуг та розподілі функціональних обов’язків чиновників.
- 10 років тому на Дніпропетровщині налічувалося близько 10 000 держслужбовців, зараз – понад 14 000, - говорить Романов. – Порівнюючи з країнами Європи, на яку ми полюбляємо оглядатися, можу назвати такі цифри: в Німеччині на одного державного службовця (без врахування посадових осіб місцевого самоврядування) припадає десь 76 громадян, у Великій Британії – близько 90; навіть у нових країнах об’єднаної Європи, таких як Польща, Чехія - біля 100 громадян. Якщо ж ділити наших держслужбовців на кількість громадян, то пропорція виходить приблизно 1:230 – це показники по Україні в цілому. Навіть якщо додати посадових осіб місцевого самоврядування, все одно буде близько 1:160. Саме тому у чиновників такі розмиті функціональні обов’язки. Чиновник в процесі, а не в результаті.
Політолог вважає, що тримати під контролем, скільки чиновник заробляє –суспільно необхідна й корисна справа, але в той же час зазначає, що зарплата українських чиновників не йде в жодне порівняння з тими сумами, які отримують за свою працю їхні колеги навіть з країн центральної та східної Європи.
Фахівець каже, що в Європі та США діє п’ятирівнева система захисту державного управління від корупційних діянь. Насамперед – це піклування про соціальний статус держслужбовця (пристойна з/п, можливість одержання безвідсоткового кредиту на житло, навчання дітей за бюджетний кошт і т.д.), що робить невиправданими спроби йти на будь-які ризиковані з точки зору законності оборудки: можливі прибутки від них ніяк не перекриють стратегічного виграшу за сумлінну працю на благо держави.
Серед найголовніших елементів такого системного захисту Романов називає високу зарплату держслужбовця та жорсткий контроль за його діяльністю з боку ЗМІ й громадськості. Зрештою, зазначає Владислав Євгенович, не дай, Боже, сусіду чиновника помітити, що той дозволяє собі невиправдану чи незрозумілу за своїм походженням розкіш. Можна не сумніватися: якщо такий сигнал надійде у відповідні інстанції, на нього гарантовано відреагують.
В цьому смислі «стук» сусідів, зауважує аналітик, виглядає досить дієвим засобом контролю за діяльністю держслужбовця: поміняв машину, зробив ремонт, розплатився готівкою, а не кредитною карткою – це вже для тамтешнього чиновника означає ризик бути поміченим і покараним через пильне сусідське око.
Ще одним дуже ефективним контролюючим засобом, що унеможливлює корупцію чиновників в країнах розвинутої демократії, за словами Романова, виступає чітко виписані їхні службові обов’язки та процедури прийняття рішень.
Як правило, констатує фахівець, «там» держслужбовець займається виконанням конкретної операції, є відповідальним на певній ділянці роботи, а тому, щоби втрутитися в загальний процес заради зміни кінцевого результату на чиюсь користь, зацікавленим особам слід ламати весь ланцюг, що є дуже копіткою й нездійсненною справою.
Натомість, в українського чиновника функціональні обов’язки виглядають дуже розмитими. Звідти, робить висновок політолог, отакі шалено накручені процедури отримання дозвільних документів.
- Хочете менше чиновників? Тоді процедура буде ще більш заплутаною та неефективною, - переконаний В.Є. Романов. – Нам потрібно ставити питання не про кількість, а про якість: не «скільки» чиновників, а «що» і «як» вони роблять, який їх конкретний результат.
Ще одним вкрай несприятливим фактором для розвитку державної служби України політолог називає пропорційну виборчу систему, яка серйозно «вдарила» по управлінських кадрах.
- Те, що нам подають як «омолодження» держуправління, насправді є «озелененням», - говорить Романов. – Ця служба дедалі «зеленіє»: згори – купюрами з Джорджем, а знизу – за віком, стажем роботи, досвідом і освітою.
На думку аналітика, запроваджена пропорційна виборча система призвела до все більшого проникнення політики в управлінські кадри, через що на посади держслужбовців приходять люди не стільки за покликанням й фахом, скільки, головним чином, за партійною квотою – тому що їм обіцяли, вони були записані в партійний «кадровий резерв».
- У такий спосіб, політична система входить в дуже серйозний внутрішній конфлікт з системою державного управління, - вважає Владислав Євгенович, – вона, як ракова пухлина починає жерти основу держави.
Аби запобігти деструктивним процесам в сфері державного управління, фахівець вважає за необхідне унеможливити зміни державного апарату за політичними мотивами.
- Прийшов новий прем’єр-міністр, призначив собі прес-секретаря, міністрів і крапка. На всіх інших посадах мають бути професійні державні чиновники. Вони не можуть включатися у партійні списки. Якщо хочеш займатися політикою – іди геть з державної служби, - резюмує В. Романов.
Олексій МАЗУР,
Дніпропетровськ.
Аналітик зазначає, що місією державного управління є надання послуг, а тому на кожному рівні влади мусить бути їхній вичерпний перелік. Політолог також акцентує увагу на стандартах послуг та розподілі функціональних обов’язків чиновників.
- 10 років тому на Дніпропетровщині налічувалося близько 10 000 держслужбовців, зараз – понад 14 000, - говорить Романов. – Порівнюючи з країнами Європи, на яку ми полюбляємо оглядатися, можу назвати такі цифри: в Німеччині на одного державного службовця (без врахування посадових осіб місцевого самоврядування) припадає десь 76 громадян, у Великій Британії – близько 90; навіть у нових країнах об’єднаної Європи, таких як Польща, Чехія - біля 100 громадян. Якщо ж ділити наших держслужбовців на кількість громадян, то пропорція виходить приблизно 1:230 – це показники по Україні в цілому. Навіть якщо додати посадових осіб місцевого самоврядування, все одно буде близько 1:160. Саме тому у чиновників такі розмиті функціональні обов’язки. Чиновник в процесі, а не в результаті.
Політолог вважає, що тримати під контролем, скільки чиновник заробляє –суспільно необхідна й корисна справа, але в той же час зазначає, що зарплата українських чиновників не йде в жодне порівняння з тими сумами, які отримують за свою працю їхні колеги навіть з країн центральної та східної Європи.
Фахівець каже, що в Європі та США діє п’ятирівнева система захисту державного управління від корупційних діянь. Насамперед – це піклування про соціальний статус держслужбовця (пристойна з/п, можливість одержання безвідсоткового кредиту на житло, навчання дітей за бюджетний кошт і т.д.), що робить невиправданими спроби йти на будь-які ризиковані з точки зору законності оборудки: можливі прибутки від них ніяк не перекриють стратегічного виграшу за сумлінну працю на благо держави.
Серед найголовніших елементів такого системного захисту Романов називає високу зарплату держслужбовця та жорсткий контроль за його діяльністю з боку ЗМІ й громадськості. Зрештою, зазначає Владислав Євгенович, не дай, Боже, сусіду чиновника помітити, що той дозволяє собі невиправдану чи незрозумілу за своїм походженням розкіш. Можна не сумніватися: якщо такий сигнал надійде у відповідні інстанції, на нього гарантовано відреагують.
В цьому смислі «стук» сусідів, зауважує аналітик, виглядає досить дієвим засобом контролю за діяльністю держслужбовця: поміняв машину, зробив ремонт, розплатився готівкою, а не кредитною карткою – це вже для тамтешнього чиновника означає ризик бути поміченим і покараним через пильне сусідське око.
Ще одним дуже ефективним контролюючим засобом, що унеможливлює корупцію чиновників в країнах розвинутої демократії, за словами Романова, виступає чітко виписані їхні службові обов’язки та процедури прийняття рішень.
Як правило, констатує фахівець, «там» держслужбовець займається виконанням конкретної операції, є відповідальним на певній ділянці роботи, а тому, щоби втрутитися в загальний процес заради зміни кінцевого результату на чиюсь користь, зацікавленим особам слід ламати весь ланцюг, що є дуже копіткою й нездійсненною справою.
Натомість, в українського чиновника функціональні обов’язки виглядають дуже розмитими. Звідти, робить висновок політолог, отакі шалено накручені процедури отримання дозвільних документів.
- Хочете менше чиновників? Тоді процедура буде ще більш заплутаною та неефективною, - переконаний В.Є. Романов. – Нам потрібно ставити питання не про кількість, а про якість: не «скільки» чиновників, а «що» і «як» вони роблять, який їх конкретний результат.
Ще одним вкрай несприятливим фактором для розвитку державної служби України політолог називає пропорційну виборчу систему, яка серйозно «вдарила» по управлінських кадрах.
- Те, що нам подають як «омолодження» держуправління, насправді є «озелененням», - говорить Романов. – Ця служба дедалі «зеленіє»: згори – купюрами з Джорджем, а знизу – за віком, стажем роботи, досвідом і освітою.
На думку аналітика, запроваджена пропорційна виборча система призвела до все більшого проникнення політики в управлінські кадри, через що на посади держслужбовців приходять люди не стільки за покликанням й фахом, скільки, головним чином, за партійною квотою – тому що їм обіцяли, вони були записані в партійний «кадровий резерв».
- У такий спосіб, політична система входить в дуже серйозний внутрішній конфлікт з системою державного управління, - вважає Владислав Євгенович, – вона, як ракова пухлина починає жерти основу держави.
Аби запобігти деструктивним процесам в сфері державного управління, фахівець вважає за необхідне унеможливити зміни державного апарату за політичними мотивами.
- Прийшов новий прем’єр-міністр, призначив собі прес-секретаря, міністрів і крапка. На всіх інших посадах мають бути професійні державні чиновники. Вони не можуть включатися у партійні списки. Якщо хочеш займатися політикою – іди геть з державної служби, - резюмує В. Романов.
Олексій МАЗУР,
Дніпропетровськ.